Рішення № 61692776, 20.09.2016, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 129/3262/15-ц

Провадження № 2/135/110/16

РІШЕННЯ

іменем України

20.09.2016 року Ладижинський міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Корнієнка О.М.,

при секретарі Паладій В.П.,

з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ладижин цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, про визнання договору позики удаваним, визнання фактично укладеною угоду по взаєморозрахункам за договором купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, про визнання договору позики удаваним, визнання фактично укладеною угоду по взаєморозрахункам за договором купівлі-продажу. Зазначив, що 2014 році він уклав договір купівлі продажу автомобіля самоскид - С вантажний марки «MAN TGA 26.430», шасі WMAH21ZZ36W063137 та причіпа ПР-самоскид-Е SY924PWBRDAFR1005, марка «FEBER», модель 24 PWBN. Дані транспортні засоби він домовився придбати у продавця ОСОБА_2 за 90000 дол. США в розстрочку. В документах власником транспортних засобів зазначений ОСОБА_5. Про справжнього власника дізнався після того, як отримав документи на автомобіль та причіп, документи йому віддав ОСОБА_2. Станом на серпень 2014 року він віддав ОСОБА_2 50000 дол. США. Ніяких розписок не брав, оскільки автомобіль та причіп вже були зареєстровані на його ім.я, тому не бачив в цьому необхідності. Приблизно в липні-серпні 2014 року ОСОБА_2 зателефонував йому та повідомив, що їде за кордон. Для того щоб врегулювати віддачу залишку коштів за автомобіль та причіп вони домовились з ОСОБА_2, що цей залишок він віддасть його товаришу ОСОБА_3 уклавши з ним договір позики. А останній передасть кошти ОСОБА_2, про що в них є усна домовленість. В подальшому, під час розгляду справи в Гайсинському районному суді ОСОБА_3 підтвердив факт того, що автомобіль був придбаний у ОСОБА_2, з яким він знаходиться в товариських відносинах.

16.08.2014 року між ним та ОСОБА_3 було підписано удаваний договір позики, який насправді не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором. За укладеним договором позики б/н йому ніякі кошти ОСОБА_3 не передавалися, адже даний договір був укладений для врегулювання віддачі коштів в рахунок сплати по договору купівлі-продажу авто і причепа.

Позивач просив суд визнати договір позики б/н від 16.08.2014 року, укладений між ним та ОСОБА_3 удаваним правочином та внаслідок цього недійсним. Визнати фактично укладеною угоду про врегулювання взаєморозрахунків за договором купівлі-продажу причепа та автомобіля, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали. Позивач в судовому засіданні пояснив, що купив авто та причіп в ОСОБА_2, обумовлена ціна становила 90000 доларів США. Ціну продажу визначали за усною домовленістю. Спочатку не знав, що в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу значилась не та особа, яка продавала авто та причіп. За домовленістю спочатку на нього оформили автомобіль, він віддав частину коштів. Частину коштів віддавав коли на нього оформили причіп. Кошти мав виплачувати по ходу заробітку. Всіх грошей зразу не було, тому віддавав частинами. Коли ОСОБА_2 повідомив, що виїздить за кордон, залишалось віддати 40000 доларів США. Андрій сказав, що гроші надалі буде віддавати його товаришу ОСОБА_3 Частину коштів віддав ОСОБА_3, однак не зміг віддати все, через підняття курсу долара. ОСОБА_3 запропонував укласти договір, щоб в нього була гарантія, що віддасть йому гроші. ОСОБА_3 ніяких коштів йому не передавав. Після укладення договору позики він віддав ОСОБА_3 15000 доларів США, але не за договором позики, а як борг за автомобіль. Розписку про те, що віддає кошти саме за автомобіль не написав, бо не знав. Із самим договором позики не знайомився, подивився лише, що сума боргу правильна. В подальшому в ході судового розгляду зазначив, що коли ОСОБА_3 давав йому договір для ознайомлення, то він побачив пункти про відповідальність за невчасну сплату боргу за договором позики у виді нарахування відсотків. Не погоджувався з цим, тому сказав ОСОБА_3П, щоб він викреслив ці пункти. Десь через два тижні підписали остаточний варіант договору. Вказав, що в нього зберігся не підписаний робочий примірник договору із викресленими пунктами.

ОСОБА_3 під час розгляду справи в Немирівському районному суді давав пояснення і повідомив, що знає ОСОБА_2, що це його товариш, гроші віддавав за автомобіль.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 пояснив, що знав, що ОСОБА_1 мав розрахуватись за автомобіль з ОСОБА_2. Поміг йому і позичив кошти в розмірі 500000 грн., що становило на той час 40000 доларів США, про що уклали договір позики. Позичив кошти, бо просив ОСОБА_1, якого давно знав, однак серйозних справ з ним не мав. ОСОБА_1 гарантував, що швидко розрахується. ОСОБА_6 знав, що він знайомий з ОСОБА_1 і сказав, що той винен йому гроші за автомобіль.

Кошти передав в день укладення договору. Перед підписанням договору була його робоча версія, яку давав для ознайомлення ОСОБА_1 Той ознайомлювався і наполягав на виключенні деяких пунктів. Остаточний варіант договору давав ОСОБА_1 в двох примірниках, які той забрав щоб підписали він і його дружина. Коли повернув, то забрав договори щоб підписала його дружина, після чого один примірник віддав ОСОБА_1 ОСОБА_1 віддав 15000 доларів США, тоді ж написав графік погашення заборгованості. Однак решту коштів віддавати відмовляється.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що в укладеному 16.08.2014 року договорі позики сторони обумовили, що підписанням договору вони підтверджують передачу коштів, інших доказів передачі не потрібно. Доказів про те, що гроші не передавались позивач не надав. Підтвердженням того, що сторони розуміли, що уклали саме договір позики є розписка ОСОБА_3 про те, що він отримав 15000 доларів США від ОСОБА_1 за договором позики. Позивач не зазначає про наявність претензій від ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про неповернення коштів за автомобіль, що підтверджує те, що кошти за автомобіль повернуто.

Третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не зявився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення повістки, а також довідкою поштового звязку про вручення електронного повідомлення (телеграми). Заперечень проти позову, клопотань не подавав.

Вислухавши пояснення сторін, представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити виходячи з такого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля самоскида вантажного марки «MAN TGA 26.430» та причепа самоскида марки «FEBER». Право власності на автомобіль та причіп позивач набув відповідно 07.05.2014 року та 03.07.2014 року відповідно після їх державної реєстрації.

Попереднім власником автомобіля самоскида вантажного марки «MAN TGA 26.430» був ОСОБА_5.

Вказані обставини визнаються сторонами та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САТ847236 вбачається, що 07.05.2014 року автомобіль самоскид - С - вантажний марки «MAN TGA 26.430», шасі WMAH21ZZ36W063137, синього кольору було зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 8).

З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу СХХ099879 вбачається, що 03.07.2014 року загальний причіп ПР-самоскид-Е SY924PWBRDAFR1005, марка «FEBER», модель 24 PWBN, колір сірий, було зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 7).

З копій свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу САТ697660 вбачається, що з 22.01.2014 року за ОСОБА_5 було зареєстровано автомобіль самоскид - С - вантажний марки «MAN TGA 26.430», шасі WMAH21ZZ36W063137, синього кольору (а.с. 9).

З копії довідки-рахунку серії ВІА №474533 вбачається, що ОСОБА_1 було продано і видано 06.05.2014 року, автомобіль марки «MAN TGA 26.430», шасі WMAH21ZZ36W063137 вартістю 38000 грн.. згідно свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта) САТ697660 (а.с. 11).

З копії довідки-рахунку серії ВІА №557058 від 03.07.2014 року вбачається, що ОСОБА_1 було продано і видано, причіп марки «FEBER 24 PWBN», шасі № SY924PWBRDAFR1005 вартістю 94667,2 грн. (а.с. 10).

Також судом встановлено, що 16.08.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики (а.с. 12, 13). Факт підписання даного договору визнається обома сторонами.

Відповідно до змісту пункту 1.1 вказаного договору позики вбачається, що ОСОБА_3 зобовязується надати ОСОБА_1 грошові кошти у вигляді позики, а останній зобовязується отримати кошти та своєчасно їх повернути.

Відповідно до змісту пункту 2.1 договору позики сторони узгодили, що підписанням даного договору вони визнають факт передачі грошових коштів в розмірі 500000 грн., що еквівалентно 40000 дол. США ОСОБА_3 ОСОБА_1 та отриманні останнім коштів, в звязку з чим будь-яких інших документів підтверджуючих факт передачі грошових коштів сторони підписувати не будуть. Інші з подружжя сторін що дають згоду на укладення даного договору позики при передачі грошових коштів присутні не були.

Згідно п. 2.2 договору обумовлено, що ОСОБА_1 зобовязується повернути ОСОБА_3 кошти у термін до 31.12.2014 року.

Відповідно до графіку повернення грошей ОСОБА_1 згідно договору позики від 16.08.2014 року, складеного 29.04.2015 року ОСОБА_3 за згодою ОСОБА_1, сторони обумовили періодичність та розмір сплати коштів за договором позики.

Відповідно до розписки від 29.04.2015 року, ОСОБА_3 засвідчив те, що отримав 15000 доларів США від ОСОБА_1 згідно договору позики від 16.08.2014 року.

Відповідно до вимогст. 60 ЦПК України- кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановленихст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України, є обовязковою для застосування судом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Таким чином, обумовлена сторонами домовленість, викладена в п. 2.1 договору позики від 16.08.2014 року, про те, що підписанням даного договору сторони визнають факт передачі грошових коштів, підтверджує як укладення договору позики, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора грошової суми.

При цьому, суд враховує, що згідно положень ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором. Однак, при цьому рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків.

Однак, згідно позовних вимог, предметом даного позову є визнання правочину саме удаваним.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно дост. 655 ЦК України, за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні покупцеві, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 5ст. 656 ЦК Україниособливості договору купівлі - продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Відповідно до ч. 1ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зіст. 328 ЦК України, право власностінабувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до вимогст. 34 Закону України «Про дорожній рух»власники транспортних засобів, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженихПостановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388визначено перелік документів, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; перед відчуженням, передачею зазначені транспортні засоби повинні бути зняті з обліку в підрозділах Державтоінспекції, а також передбачено, що зняття з обліку транспортних засобів здійснюється після їх огляду в підрозділі ДАІ на підставі заяви власника з поданням документа, що посвідчує його особу.

Відповідно до п. 25постанови пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставістатті 235 ЦКмає визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Отже, для визнання правочину удаваним слід встановити, що обидві сторони договору усвідомлювати, що вони укладають саме удавану угоду та, що їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків та приховують іншу волю учасників.

Таким чином, вказаними положеннями ст. 235 ЦК України чітко передбачено, що удаваним може бути визнано лише той правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, вчиненого тими ж самими сторонами.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 жодних договорів з приводу купівлі-продажу автомобіля чи причепа не укладалось.

Із пояснень позивача вбачається, що він купив автомобіль та причіп у ОСОБА_5, а оформленням документів займалась особа на імя ОСОБА_6.

Дану обставину не заперечував і відповідач, вказуючи, що знав, що ОСОБА_1 мав розрахуватись за придбаний автомобіль з ОСОБА_6.

Сторони в судовому засіданні стверджували, що попереднім власником автомобіля та причепа, тобто до того, як вони були зареєстровані за позивачем, був ОСОБА_5

При цьому позивач в судовому засіданні пояснював, що жодних претензій до нього від ОСОБА_5 з приводу неповернення коштів за автомобіль та причіп не було.

В судовому засіданні судом, на виконання положень ст. 10 ЦПК України, розяснювалось позивачеві те, що наслідком предявлення позову не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, є відмова в задоволенні позову.

Відтак, оскільки з пояснень сторін, які підтверджені дослідженими письмовими доказами, вбачається, що автомобіль фактично було відчужено ОСОБА_5, тому між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не могло бути укладено угоди по врегулюванню взаєморозрахунків за придбаний автомобіль та причіп. Оскільки ОСОБА_3 не був стороною в укладеному договорі купівлі-продажу автомобіля та причепа. А позивачем жодним чином не було доведено те, що ОСОБА_5 передав право вимоги ОСОБА_3 отримати кошти від покупця ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу.

При цьому суд враховує, що згідно положень ч. 1 ст. 245 ЦК України, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Тому суд критично сприймає посилання позивача на те, що і він і ОСОБА_3 уклали удавану угоду позики, а їх дії були направлені на те, щоб ОСОБА_1 розрахувався із ОСОБА_3 за придбані автомобіль та причіп, згідно усної домовленості між ним, ОСОБА_3 та ОСОБА_6. Позивачем не доведено те, що між ним та ОСОБА_3 було укладено удаваний правочин, за яким він ніяких коштів від ОСОБА_3 не отримував.

Крім того, позивачем не доведено те, що він придбав автомобіль та причіп саме за 90000 доларів США, оскільки жодних доказів на підтвердження цієї обставини ним не надано, а в довідках-рахунках про продаж ОСОБА_1 автомобіля та причепа зазначено значно менші розміри вартості транспортних засобів. Відповідно недоведеними є також пояснення позивача про те, що сума боргу за автомобіль та причіп відповідає сумі позичених у ОСОБА_3 коштів.

Тому суд вважає, що немає підстав для визнання удаваним правочином договору позики, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1

Відповідно не підлягає задоволенню і позовна вимога про визнання фактично укладеною угодою про врегулювання взаєморозрахунків за договором купівлі-продажу автомобіля та причепа, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5

При цьому, щодо посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_3 в іншому судовому засіданні по іншій справі, у спорі між цими ж сторонами давав пояснення, які мають бути досліджені в судовому засіданні, суд виходить з того, що суд по даній справі встановлював обставини справи, зокрема, безпосередньо досліджуючи в судовому засіданні пояснення як позивача так і відповідача.

При цьому, обидві сторони вказували, що провадження у справі, яка розглядається в іншому суді за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, зупинено до вирішення даної цивільної справи. А згідно положень ч. 3 ст. 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню саме обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Витрати, понесені сторонами в звязку з розглядом даної справи слід залишити за ними.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 202, 207, 235, 638, 655, 656, 1046, 1047, 1051 ЦК України, п. 25постанови пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 6, 8, 10, 11, 15,59, 60, 61, 88, 179, 209 -218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, про визнання договору позики удаваним, визнання фактично укладеною угоду по взаєморозрахункам за договором купівлі-продажу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляція протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Вінницької області через Ладижинський міський суд.

Суддя: