Ухвала суду № 61688313, 28.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" вересня 2016 р. м. Київ К/800/3399/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.

секретаря судового засідання Сороки Л.П.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору,

за касаційною скаргою ОСОБА_4, представника ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 9 червня 2015 року ВП №47626517 про стягнення виконавчого збору.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року, прийнято нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі представник позивача, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Судами встановлено, що постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21 травня 2015 року відкрито провадження №47626517 з примусового виконання виконавчого напису №841 виданого 30 квітня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І.О. про звернення стягнення на нерухоме майно згідно з переліком та надано боржнику (позивачу) строк на добровільне виконання до 28 травня 2015 року.

Копія постанови з супровідним листом направлена позивачу 26 травня 2015 року та отримана останнім 2 червня 2015 року.

Задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при винесені оскаржуваної постанови відповідач діяв з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV), оскільки станом на час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, боржник (позивач) не отримав копію постанови про відкриття виконавчого провадження, отже був позбавлений можливості виконати виконавчий напис добровільно в межах строку, встановленого Законом №606-XIV.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про правомірність дій державного виконавця при винесенні постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки відповідачем дотримано прядок дій, передбачений Законом №606-XIV, зокрема копія постанови про відкриття виконавчого провадження надсилалася позивачу рекомендованим листом про вручення.

Частиною 1 статті 28 Закону №606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 31 Закону №606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Отже, з аналізу зазначених правових норм вбачається, що перед початком дій щодо примусового виконання виконавчого документів, державний виконавець мав би пересвідчитися, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження отримана боржником, та що строк визначений у постанові для добровільного виконання вже закінчився і відсутні підстави для відкладення виконавчих дій.

Матеріали справи підтверджують, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження отримана позивачем 2 червня 2015 року, а строк добровільного виконання виконавчого напису нотаріуса закінчився 28 травня 2015 року.

Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інтонації, що вказані обставини виключали можливість здійснити добровільне виконання боржником рішення та свідчить про порушення відповідачем Закону №606-XIV.

За таких обставин судом апеляційної інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи, у зв`язку з чим його рішення підлягає скасуванню.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, представника ОСОБА_3, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року скасувати, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді М.М. Олексієнко

І.В. Штульман