Постанова № 61687114, 28.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 362/2814/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Медведєв К.В.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці на постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Поліцейського роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в м. Кременчуці Рогового Романа Григоровича, Управління патрульної поліції у м. Кременчуці про оскарження постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати дії поліцейського роти №1 батальйону Управління патрульної поліції в м. Кременчуці Рогового Р.П. під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесенні постанови ПС2 № 665279 від 24.05.2016 незаконними;

- скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності ПС2 № 665279 від 24.05.2016;

- справу про притягнення до адміністративної відповідальності закрити.

Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2016 року позов задоволено частково:

- визнано дії поліцейського роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в м. Кременчуці Рогового Романа Григоровича під час розгляду справи про адміністративне правопорушення та при винесенні постанови ПС2 №665279 від 24.05.2016 незаконними;

- скасувати постанову серії ПС2 №665279 від 24.05.2016, винесену поліцейським роти № 1 батальйону Управління патрульної поліції в м. Кременчуці Рогового Романа Григоровича про накладення адміністративного штрафу на ОСОБА_2 в розмірі 255 гривень за ч. 1 ст. 122 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Справу провадженням закрито.

Відповідач-2 в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою у справі про адміністративне правопорушення від 24.05.2016 серія ПС2№665279 притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 та накладено на нього стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн, а в разі порушення строку сплати штрафу підлягає сплаті 510 грн.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що позивач, керуючи транспортним засобом BMW523 н.з. НОМЕР_1 24.05.2015 о 14:45 в м. Кременчуці на перехресті вул. Артема та вул. Пролетарська, не виконав вимогу дорожнього знаку 5.18 (напрямки руху по смугах) чим порушив розділ 33 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - ПДР). Оскаржуваною постановою на позивача накладено

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що поліцейським Роговим Р.Г. не досліджувалися докази, зокрема відеозапис зроблений поліцією, не розглянуто та не вирішено клопотання позивача, заявлені під час розгляду справи, у відеозаписі зробленого поліцією видно правопорушення невідомого автомобіля о 14:39 год, в той час як в оскаржуваній постанові зазначено час вчинення позивачем порушення о 14:45 год, що не свідчить про те, що саме позивач порушив правила дорожнього руху.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, яка передбачає відповідальність за порушення, зокрема, вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

Частиною 2 ст. 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: <…> правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, <…> частини перша, друга і третя статті 122 <…>.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв.

Частиною 4 ст. 258 КУпАП передбачено, що у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 285 КУпАП у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення.

У висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України (далі - НКР) щодо застосування положень ст. 258 КУпАП під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП (далі - Висновок) зазначено, що випадки розгляду справ про адміністративні правопорушення уповноваженими на те особами на місці вчинення правопорушення визначені статтею 258 КУпАП, в інших випадках справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем вчинення правопорушення, відповідно до статті 276 КУпАП.

При цьому варто звернути увагу на те, що словосполучення «на місці вчинення правопорушення», яке містяться у статті 258 КУпАП та словосполучення«за місцем вчинення правопорушення», вжитого у статті 276 КУпАП мають різний правовий зміст.

Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.05.2015 № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У пункті 2.4 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення.

У згаданому Висновку НКР дійшла висновку: під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП, положення статті 258 КУпАП не застосовуються; винесення постанов у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 КУпАП, уповноваженими на те особами одразу після складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення є неправомірним.

Такий висновок НКР ґрунтувався на тому, що положення ст. 258 КУпАП не розповсюджувалися на ст. 122 КУпАП.

Окрім того, проаналізувавши п. 2.3 наведеного вище рішення Конституційного Суду України, на яке посилається і суд першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що Конституційний Суд, говорячи про порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 КУпАП, мав на увазі виключно випадки застосування скороченого провадження у справах, на які не розповсюджуються вимоги ст. 258 КУпАП.

Однак, вже після прийняття Конституційним Судом зазначеного рішення, норми КУпАП та, зокрема, ст. 258 зазнали змін, в результаті чого на справи, які віднесено до компетенції Національної поліції розповсюджено вимоги ч. 4 ст. 258 - постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місті вчинення правопорушення.

Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, Висновку, рішення Конституційного Суду України від 26.05.2015 № 5-рп/2015, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР (ст. 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення.

При цьому, положення КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення та на які посилається позивач (зокрема ст.ст. 278, 279), на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки у даному випадку КУпАП передбачає спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення.

По суті зафіксованого в оскаржуваній постанові правопорушення апеляційний суд звертає увагу на таке.

Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач стверджував, що ПДР не порушував.

Однак, відповідач стверджує, що позивач, керуючи транспортним засобом BMW523 н.з. НОМЕР_1 24.05.2015 о 14:45 в м. Кременчуці на перехресті вул. Артема та вул. Пролетарська, не виконав вимогу дорожнього знаку 5.18 (напрямки руху по смугах) чим порушив розділ 33 ПДР.

Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, відповідачі у справі зобов'язані довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами.

Так, обґрунтовуючи свою позицію, відповідач-2 в апеляційній скарзі посилається на те, що порушення позивачем ПДР підтверджується відео з нагрудної камери поліцейського, яке було приєднано до матеріалів справи.

Дослідивши вказане відео, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що з нього неможливо встановити порушення ПДР саме позивачем. З відео вбачається, що на перехресті, рухаючись по крайній правій смузі автомобіль чорного кольору, не виконавши вимоги дорожнього знаку 5.18 (напрямки руху по смугах) проїхав прямо. Однак, встановити марку автомобіля, його номерний знак, особу водія з наданого відео не є можливим.

На підтвердження своєї позиції, відповідач-2 посилається також на пояснення гр. ОСОБА_5, копію якого подано разом з апеляційною скаргою. Однак, вказані пояснення за своїм змістом апеляційний суд вважає неприйнятними та такими, що не свідчать та не можуть свідчити про наявність чи відсутність жодних обставин, які підлягають встановленню у даній праві (а.с. 58).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позову в частині скасування оскаржуваного рішення та визнання протиправними дій відповідача-1, оскільки останнім прийнято оскаржуване рішення без наявності необхідних доказів порушень позивачем ПДР.

Варто також наголосити на тому, що задовольняючи позов суд першої інстанції у резолютивній частині рішення зазначив «справу провадженням закрити». З наведеного не можливо встановити чи закривав суд провадження у справі про адміністративне правопорушення, чи провадження в адміністративній справі, чи мав на увазі інше закриття.

У зв'язку із цим, колегія суддів зазначає, що адміністративний суд не наділений повноваженнями закривати провадження у справах про адміністративні правопорушення, водночас підстави для закриття провадження в адміністративній справі, передбачені ст. 156 КАС відсутні.

З огляду на це, оскаржувана постанова підлягає скасуванню в частині, якою справу провадженням закрито.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, встановивши, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2016 року та відмовити у задоволенні позову в частині, якою справу провадженням закрито.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у місті Кременчуці задовольнити частково.

Постанову Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2016 року скасувати, а у задоволенні позову відмовити в частині, якою справу провадженням закрито.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.