Ухвала суду № 61687041, 27.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5264/15 Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" на постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративними позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, в якому просило суд:

- визнати незаконним і скасувати рішення (лист) ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 11.08.2015 року вих. №9269/10/10-13-11-02-10;

- визнати незаконним і скасувати рішення ГУ ДФС у Київській області від 10.04.2015 року вих. №5097/10/10-13-11-02-10;

- визнати незаконним і скасувати рішення ДФС України від 28.08.2015 року №18431/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги;

- зобов'язати ДПІ у Києво-Святошинськорму району ГУ ДФС у Київській області включити відомості з поданої ТОВ "Аніка" податкової декларації з ПДВ за податковий період календарний місяць березень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних даних щодо цього товариства у інформаційних базах ДФС України.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення адміністративного позову повністю.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягаює, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" зареєстровано як юридична особа. 10 квітня 2015 року позивач подав до ДПІ у Києво-Святошинському районі на паперовому носії податкову декларацію з ПДВ за березень 2015 року з додатками до неї.

До податкової декларації позивач долучив лист-доповнення від 10.04.2015 року №46/04-15.

Зазначена декларація з додатками та доповненням прийнята податковим органом 10.04.2015 року.

Листом від 10.04.2015 року №5097/10/10-13-11-02-10 ДПІ у Києво-Свяшитонськму районі повідомила позивача про відмову у прийняття податкової декларації з ПДВ за березень 2015 року у зв»язку з тим, що вона подана з порушенням вимог п.49.4 ст.49 ПК України та запропонувала подати податкову декларацію у спосіб, передбачений чиним законодаством.

Позивач оскаржив зазначене вище рішення, оформлене листом до Головного управління ДФС у Київській області.

Рішенням Головного управління ДФС у Київській області від 11.06.2015 року №1588/10/10-36-11-01-10 рішення ДПІ Києво-Святошинського району про відмову в прийнятті податкової звітності, залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення.

ТОВ «Аніка» звернулось до Державної фіскальної служби України зі скаргою від 24.07.2015 року №91/07-15 щодо скасування вищезазначених рішень від 10.04.2015 року та від 11.06.2015 року.

Рішенням ДФС України від 05.08.2015 року №16406/6/99-99-11-02-02-15 розгляд скарги позивача продовжено до 23.09.2015 року.

Рішенням ДФС України від 28.08.2015 року №18431/6/99-99-11-02-02-15 скаргу позивача залишено без задоволення..

Не погодившись із вищевказаними рішеннями відповідачів та, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів повністю погоджується з доводами суду першої інстанції щодо безпідставності заявлених позивачем вимог, виходячи з наступного.

Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначений обов'язок платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

У розумінні абзацу першого пункту 46.1 ст. 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 46.5 статті 46 Податкового кодексу України).

Пунктом 48.1 статті 48 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

За визначенням, наведеним у пункті 48.2 статті 48 Податкового кодексу України, обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків

Перелік необхідних реквізитів податкової декларації наведений у пункті 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, відповідно до якого податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Згідно з пунктом 48.4 статті 48 Податкового кодексу України у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначений у статті 49 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:

а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;

б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;

в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Водночас, пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації до контролюючого органу в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за № 1267/26044, затверджено форму, порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (дата набрання чинності 01.12.2014, втрата чинності - 01.02.2016).

Пунктом 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, який діяв на дату подання позивачем декларації з податку на додану вартість за березень 2015 року, встановлено, що декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 8 розділу І цього Порядку, подаються до контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податку, засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, законодавством визначено обов'язок платників податку на додану вартість складати та подавати контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість виключно в електронній формі, а тому паперовий документ, заповнений позивачем за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 23.09.2014 № 966 та поданий до контролюючого органу, не може вважатись податковою звітністю з податку на додану вартість, оскільки паперова форма звітності з цього податку не передбачена законодавством.

Доказів того, що позивач подав декларацію з податку на додану вартість за березень 2015 року в електронній формі, позивач до суду не надав.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначені Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 №233 та зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за № 320/15011 (далі - Інструкція №233), дія якої поширюється на Державну податкову адміністрацію України та її територіальні органи, платників податків, які за власним бажанням подають податкові документи в електронному вигляді.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Інструкції №233 платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Згідно з пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції №233 платник податків:

- отримує в будь-якому включеному до системи подання податкових документів в електронному вигляді акредитованому центрі сертифікації ключів посилені сертифікати відкритих ключів посадових осіб юридичної особи, що мають право підпису (керівника, бухгалтера), та печатку юридичної особи;

- отримує в органі ДПС за місцем реєстрації або на WEB-сайті ДПА чи регіональної ДПА текст примірного договору про визнання електронних документів, безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді;

- надає до органу ДПС за місцем реєстрації підписані та скріплені печаткою два примірники договору та посилені сертифікати відкритих ключів на електронному носії;

- після підписання договору в органі ДПС за місцем реєстрації отримує один примірник договору. При цьому ставить підпис у журналі обліку договорів про визнання електронних документів (додаток 2) для засвідчення того, що платнику податків було повернуто його примірник договору.

Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Інструкції №233 орган ДПС, де зареєстрований платник податків, на його запит:

- видає два примірники договору;

- записує на електронний носій платника податків безкоштовне спеціалізоване програмне забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді;

- приймає від платника податків підписані та скріплені печаткою (для фізичної особи суб'єкта підприємницької діяльності за наявності печатки) два примірники договору та електронний носій з посиленими сертифікатами відкритих ключів;

- реквізити, вказані у договорі, з реєстраційними даними платника податків в органах ДПС. У разі невідповідності реквізитів повертає платнику податків його електронний носій та надані примірники договору;

- після підписання договору вносить відповідний запис до журналу обліку договорів про визнання електронних документів з платниками податків та видає платнику податків один примірник договору.

Згідно з пунктом 7.1 розділу ІІІ Інструкції №233, платник податків створює податковий документ в електронному вигляді відповідно до затвердженого формату (стандарту) за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення.

Таким чином, для забезпечення можливості подавати звітність в електронній формі платник податків повинен отримати посилені сертифікати відкритих ключів посадових осіб юридичної особи, які мають право підпису, печатку юридичної особи та укласти з податковим органом договір про визнання електронних документів.

Податковий орган, підписуючи договір з платником податків, зобов'язаний забезпечити запис на електронний носій платника податків безкоштовного спеціалізованого програмного забезпечення формування та подання до органів ДПС податкових документів в електронному вигляді, через яке у подальшому формується та направляється відповідна звітність в електронній формі.

Відповідно до пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою; у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Аналіз вказаних положень чинного законодавства свідчить, що Податковий кодекс України прямо пов'язує можливість прийняття та реєстрації будь-якої податкової звітності за умови дотриманням платником податків вимог, встановлених статтями 48 і 49 Податкового кодексу України.

Отже, недотримання платником податків вимог щодо порядку та способу подачі податкової звітності з податку на додану вартість виключають можливість як прийняття контролюючим органом, так і подальшої реєстрації податкової звітності з перенесенням її даних до відповідних інформаційних систем податкового органу.

Суд першої інстанції вірно не прийняв до уваги посилання предстанвика позивача на пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, яким встановлено вичерпний перелік підстав з яких контролюючий орган може відмовити платнику податків у прийнятті податкової звітності, оскільки такі доводи неузгоджуються з чиним податковим законодавством.

Як зазначено у п. 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Суд зазначає, що вказана норма встановлює імперативну заборону контролюючому органу приймати податкову звітність, яка не містить обов'язкових реквізитів, вичерпний перелік яких наведено у пунктах 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України, та одночасно зобов'язує контролюючий орган направити платнику податків повідомлення про зміст таких недоліків.

Проте дана норма не виключає права контролюючого органу відмовити у прийнятті податкової звітності у випадку встановлення порушення інших вимог, що висуваються до податкової звітності.

Такий висновок суду повністю відповідає приписам пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, у силу якого відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Системний аналіз приписів пункту 49.9 у взаємозв'язку з приписами пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України дає підстави стверджувати, що податковий орган може відмовити у прийнятті податкової звітності у разі недотримання платником податків будь-якої вимоги, що висувається до форми та порядку подачі податкової звітності у статтях 48 та 49 Податкового кодексу України.

Таким чином, оскільки чинне законодавство зобов'язує всіх платників податку на додану вартість звітність з цього податку подавати виключно в електронній формі, суд першої інстанції вірно встановив, що відмова ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області у прийнятті податкової звітності позивача з ПДВ за березень 2015 року на паперовому носії є правомірною.

Щодо доводів представника позивача з приводу того, що обов'язок подачі декларації з ПДВ в електронній формі позбавляє підприємство можливості приєднати доповнення до такої декларації, в порядку визначеному статтею 46.4 Податкового кодексу України та права враховувати від'ємне значення ПДВ у наступних податкових періодах, колегія суддів враховує наступне.

Згідно з пунктом 46.4 статті 46 Податкового кодексу України якщо платник податків вважає, що форма податкової декларації, визначена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, збільшує або зменшує його податкові зобов'язання, всупереч нормам цього Кодексу з такого податку чи збору, він має право зазначити цей факт у спеціально відведеному місці у податковій декларації.

У разі необхідності платник податків може подати разом з такою податковою декларацією доповнення до такої декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься невід'ємною частиною податкової декларації. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання. Платник податків, для якого цим Кодексом встановлено обов'язок подання звітності в електронній формі, подає таке доповнення в електронній формі.

Зі змісту форми податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966, у редакції, що діяла на дату подання позивачем контролюючому органу документів, вбачається наявність відмітки про одночасне подання до декларації, зокрема і доповнення (за довільною формою) відповідно до пункту 46.4 статті 46 розділу II Кодексу.

Таким чином, електрона форма декларації з ПДВ містить спеціальне відведене місце, що передбачає можливість платника податку на додану вартість надавати доповнення до поданої декларації.

Згідно з положеннями пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України у редакції, що діяла на дату подання позивачем документів контролюючому органу, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Порядок заповнення податкової декларації визначається розділом V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966.

Згідно з положеннями підпункту 6 пункту 5 Розділу V цього Порядку, сума від'ємного значення (рядок 23 у декларації 0110):

зараховується у зменшення суми податкового боргу, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до Кодексу), в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації (відображається у рядку 23.1);

підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку. Платники податку, які відповідно до статті 200 розділу V Кодексу мають право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість, здійснюють розрахунок бюджетного відшкодування та подають до декларації 0110 (Д3) (додаток 3) та (Д4) (додаток 4).

Розрахунок суми бюджетного відшкодування здійснюється в межах суми, обчисленої відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації за вирахуванням від'ємного значення поточного звітного (податкового) періоду, зарахованого у зменшення суми податкового боргу з податку на додану вартість.

Значення рядка 3 (Д3) (додаток 3) переноситься до рядка 23.2 декларації 0110.

Залишок від'ємного значення після вирахування суми податкового боргу та суми бюджетного відшкодування (рядок 23 - рядок 23.1 - рядок 23.2) відображається у рядку 23.3;

Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 22.1 + рядок 23.3), відображається у рядку 24 та переноситься до рядка 20.1 наступного звітного (податкового) періоду. У деклараціях 0121 - 0123/0130 до рядка 24 переноситься значення рядка 22. У деклараціях 0121 - 0123/0130 за перший звітний (податковий) період 2015 року до рядка 20.1 переноситься значення рядка 24 декларації за січень 2015 року / IV квартал 2014 року (підпункт 7 пункту 5 Розділу V Порядку).

Рядок 20.2 передбачений для відображення суми залишку від'ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів, на яку збільшено розмір суми податку, визначеної пунктом 2001.3 статті 2001 розділу V Кодексу, на яку платник має право зареєструвати податкові накладні / розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Рядок 20.2 заповнюється в звітному (податковому) періоді, в якому було здійснено таке збільшення (підпункт 7 пункту 5 Розділу V Порядку).

Облік сум залишків від'ємного значення, що виникли в звітних (податкових) періодах до 01 лютого 2015 року, здійснюється в (Д2) (додаток 2), результати якого відображаються в розділі IV декларації (підпункт 1 пункту 6 Розділу V Порядку).

Таким чином, форма податкової декларації передбачає відображення показників платника податків, що формуються на підставі вимог пункту 200.4. статті 200 Податкового кодексу України.

Таким чином, доводи позивача про позбавлення підприємства можливості приєднати доповнення до такої декларації у порядку, визначеному статтею 46.4 Податкового кодексу України та права враховувати від'ємне значення ПДВ у наступних податкових періодах, є безпідставними і суд першої інстанції правомірно їх не прийняв до уваги.

Оскільки контролюючий орган правомірно відмовив позивачу у прийнятті податкової декларації з ПДВ за березень 2015 року, суд першої інстанції вірно відмовив позивачу у задоволенні вимоги про зобов'язання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області включити відомості з поданої ТОВ "Аніка" податкової декларації з ПДВ за березень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації до облікових даних щодо цього товариства у інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України.

Щодо вимог позивача про визнання незаконними та скасування рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про результати розгляду скарги від 11.06.2015 вих. №1588/10/10-36-11-01-10 та рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 28.08.2015 №18431/6/99-99-11-02-02-15, суд зазначає наступне.

Пунктом 56.2 статті 56 Податкового кодексу України передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується (пункт 56.3 статті 56 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 56.8 статті 56 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Отже, закріплений у статті 56 Податкового кодексу України адміністративний (досудовий) порядок оскарження рішень контролюючого органу передбачає, що будь-які рішення контролюючого органу можуть бути оскаржені до контролюючого органу вищого рівня шляхом подання письмової скарги, яка повинна бути розглянута у 20-ти денний строк з наданням мотивованої відповіді.

Судом першої інстанції встановлено, що подана до Головного управління ДФС у Київській області скарга від 25.05.2015 вих.№63/05-15 на рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 10.04.2015 №5097/10/10-13-11-02-10 була розглянута у межах встановлених строків з надсиланням позивачу рішення від 11.06.2015 №1588/10/10-36-11-01-10 про відмову у задоволенні скарги з викладеними у ньому мотивами відмови.

Скарга позивача від 24.07.2015 вих.№91/07-15 на рішення ГУ ДФС у Київській області від 11.06.2015 №1588/10/10-36-11-01-10 про результати розгляду скарги була розглянута ДФС України у межах встановлених строків з надсиланням позивачу рішення від 28.05.2015 №18431/6/99-99-11-02-02-15 про відмову у задоволенні скарги з викладеними у ньому мотивами відмови.

За таких обставин суд зазначає, що відповідачами було дотримано порядок та строки розгляду скарг ТОВ "Аніка.

Суд вірно не прийняв доводи позивача про те, що подана ТОВ "Аніка" скарга до ДФС України вважається автоматично задоволеною так як всупереч вимогам пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України рішення про продовження розгляду скарги від 05.08.2015 №16406/6/99-99-11-02-02-15 було прийнято ДФС України, а не її керівником чи заступником, оскільки судом встановлено, що зазначене рішення підписане ОСОБА_3, який є керівником ДФС України та доводи про відсутність у ДФС України повноважень на розгляд скарг платника податку на рішення контролюючих органів в областях з огляду на таке.

За правилами пункту 56.3 статті 56 Податкового кодексу України скарги на рішення контролюючих органів подаються до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі.

Відповідно до статті 55 Податкового кодексу України контролюючими органами вищого рівня є:

- центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, - для контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць;

- контролюючі органи в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональні територіальні органи - для державних податкових інспекцій, які їм підпорядковуються.

Таким чином, рішення ГУ ДФС у Київській області може бути оскаржене до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236, Державна фіскальна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Основними завданнями ДФС України відповідно до пункту 3 Положення є, у тому числі, реалізація державної податкової політики та політики у сфері державної митної справи, внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної податкової політики; державної політики у сфері державної митної справи.

Отже, розгляд ДФС України скарг на рішення контролюючих органів в областях не суперечить вимогам статей 55 та 56 Податкового кодексу, а позиція позивача ґрунтується на їх помилковому розумінні.

Щодо посилань позивача на невмотивованість рішень Головного управління ДФС у Київській області та ДФС України, зокрема, відсутність у таких рішеннях відповідей на всі аргументи, що були викладені у скаргах ТОВ "Аніка", суд першої інстанції вірно зазначив, що закріплений у пункті 56.8 статті 56 Податкового кодексу України обов'язок контролюючого органу за результатами розгляду скарги прийняти вмотивоване рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент скаржника і орган, розглядаючи скаргу та оцінюючи ті чи інші доводи скаржника має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів та прийняття доказів на підтвердження позицій скаржника чи органу, рішення якого переглядається.

Таким чином, оскільки ДФС України та ГУ ДФС у Київській області був дотриманий порядок та строки при розгляді скарг позивача, суд першої інстанції правомірно відмовив позимвачу у задоволенні вищезазначених позовних вимог.

Щодо доводів апелянта про те, що справу було розглянуто неповноважним судом, то колегія суддів вважає безпідставними.

Так, відповідно до ст.15.1 КАС України визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який враховує кількість справ, що перебувають на розгляді у суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, встановлених законом.

У томі 1 справи (а.с131) знаходиться протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями з якого вбачається, що в результаті автоматизованого розподілу справи від 08 квітня 2016 року головуючого суддю визначено Панченко Н.Д.. Склад колегії суддів (за наявності). Суддею було призначено одноособовий попередній розгляд справи на 25.04.2016 року за наслідками якого прийнято ухвалу про призначення справи до судового розгляду на 12 травня у складі головуючого судді Панченко Н.Д., суддів Горобцова Я.В. та Панової Г.В. На аркуші 150 тому 1 справи знаходиться протокол автоматизованої зміни складу колегії суддів від 25 квітня 2016 року, відповідно до якого визначено у порядку автоматизованого розподілу склад суду: головуючий суддя Панченко Н.Д., судді Горобцов Я.В. та Панова Г.В.

Рішенням Ради суддів України №25 від 02.04.2015 року було затверджено Положення про автоматизовану систему документообігу суду.

Підпунктом 2.3.22 Положення визначено, що судові справи підлягають автоматизованому розподілу між суддями, які мають на момент автоматизованого розподілу судових справ повноваження для здійснення процесуальних дій.

Якщо судова справа підлягає розгляду (перегляду) колегією суддів, при автоматизованому розподілі судових справ автоматизованою системою в місцевому суді визначається головуючий суддя, а в судах апеляційної та касаційної інстанцій - суддя-доповідач із числа всіх суддів відповідного суду з урахуванням їх спеціалізації (за її наявності) (пп. 2.3.22).

Після визначення судді-доповідача (головуючого судді) автоматизованою системою визначається склад колегії суддів із числа всіх суддів відповідного суду з урахуванням їх спеціалізації (за її наявності) та з урахуванням складу судових палат (за їх наявності).

У разі необхідності розгляду судової справи колегією суддів у суді першої інстанції після проведення автоматизованого розподілу судової справи між суддями здійснюється повторний автоматизований розподіл судової справи з метою збільшення складу суду у порядку, зазначеному в підпункті 2.3.23 пункту 2.3 цього Положення (пп.. 2.3.33).

Відповідно до ст. 110 КАС України підготовку справи до судово розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в справі.

За змістом ст..121 КАС україни, якщо підготовче провадження завершено і справа готова до судового розгляду по суті, суддя, який відкрив провадження в адміністративній справі та проводив підготовче провадження, постановлює ухвалу про закінчення підготовки провадження і призначення справи до судового розгляду.

Таким чином, судом апеляційної інстанції не встановлено будь-яких порушень щодо наявності у складу суду повноважень для розгляду даної справи, оскільки колегія суддів, яка розглядала справу в суді першої інстанції, була сформована у визначеному законодавством порядку.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 160,197,198,200,205,206,212,254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АНІКА" залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Cудді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 28 вересня 2016 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.