Постанова № 61686952, 27.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/27303/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

За участю секретаря: Івченка М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про стягнення середнього заробітку за час затримки з 07.02.2012 року по день фактичного розрахунку 18.09.2015 року належного йому при звільнені відшкодування витрат на відрядження у розмірі 158 522,82 грн.,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про стягнення середнього заробітку за час затримки з 07.02.2012 року по день фактичного розрахунку 18.09.2015 року належного йому при звільнені відшкодування витрат на відрядження у розмірі 158 522,82 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з'явилися в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_2 працював у Міністерстві енергетики та вугільної промисловості України та відповідно до наказу від 07.06.2010 року №239-к був звільнений з роботи в Мінвуглепромі.

Під час роботи позивача в Мінвуглепромі на підставі завдань на відрядження від 05.03.2009 року та 22.04.2009 року, затверджених першим заступником Міністра вугільної промисловості України, позивачу доручено проведення перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП "Луганськвугілля" (м. Луганськ).

Оформлені на підставі наказів Мінвуглепрому від 05.03.2009 року №68 та від 22.04.2009 р. №104 посвідчення на відрядження, містять належні відмітки про прибуття позивача до місця відрядження та вибуття з нього. Термін відрядження склав 52 дні (з 10 березня по 30 травня 2009 року). Позивачем подано до Мінвуглепрому звіт №131 про відрядження, на підставі якого йому частково компенсовано добові та витрати на проїзд.

На підставі завдання на відрядження від 22.05.2009 року, затвердженого Першим заступником Міністра вугільної промисловості України, позивачу доручено проведення позапланової перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ВАТ ДХК "Луганськвуглеремонт"(м. Атрацит Луганської області). Оформлене на підставі наказу Мінвуглепрому від 22.05.2009 р. №134 посвідчення про відрядження містить належні відмітки про прибуття позивача до місця відрядження та вибуття з нього. Термін відрядження склав 31 день (з 25 травня по 23 червня 2009 року).

Позивачем подано до Мінвуглепрому звіт №133 про відрядження, на підставі якого йому частково компенсовано добові та витрати на проїзд.

На підставі завдання на відрядження від 17.02.2010 р., затвердженого Першим заступником Міністра вугільної промисловості України, позивачу доручено проведення перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП "Львіввугілля" (м. Сокаль Львівської області). Оформлене на підставі наказу Мінвуглепрому від 17.02.2010 р. №19 посвідчення на відрядження містить належні відмітки про прибуття позивача до місця відрядження та вибуття з нього. У відрядженні позивач перебував з 17 лютого по 22 березня 2010 року, всього 34 дні.

На момент звільнення з роботи відповідач не провів з позивачем повного розрахунку у зв»язку з чим останній звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом (справа №2а-2184/11/2670) про визнання протиправною бездіяльності Міністерства вугільної промисловості щодо виплати всіх сум, що належать ОСОБА_2 при звільненні, а саме відшкодування витрат, понесених позивачем у зв'язку з службовими відрядженнями до ДП "Луганськвугілля" (м. Луганськ), ВАТ ДХК "Луганськвуглеремонт" (м. Антрацит Луганської області) у 2009 році та до ДП "Львіввугілля" (м. Сокаль Львівської області) у 2010 році та про стягнення з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України як правонаступника Міністерства вугільної промисловості України на користь ОСОБА_2 коштів у розмірі 18062,53 грн. на відшкодування витрат, понесених у зв'язку зі службовими відрядженнями, та середнього заробітку за весь час затримки виплати цих коштів у розмірі 83 055,42 грн. по день судового засідання 06.02.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.04.2012 р. у справі №2а-2184/11/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р., позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Міністерства вугільної промисловості України щодо виплати всіх сум, що належать ОСОБА_2 при звільненні, стягнуто з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 18062,53 грн. на відшкодування витрат, понесених ним у зв'язку з відрядженнями, та середній заробіток за затримку виплати заборгованості по відрядженнях протягом 402 робочих днів з розрахунку, що його середньомісячний заробіток становить 3878,25 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2012 року у вказану постанову внесено виправлення, а саме: у тексті постанови, зокрема, замість 402 робочих днів позивача вказано 421 робочий день.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2012 року було скасовано в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку виплати заборгованості по відрядженнях, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. В решті постанову суду залишено без змін.

Відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2014 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку виплати заборгованості по відрядженнях у розмірі 73 662,37 грн. Зазначена постанова суду булла залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року.

Як зазначив у позовній заяві позивач, постанова суду від 16 травня 2014 року набрала чинності 11.11.2014 року. Витрати, стягнуті за рішенням суду в розмірі 18 062,53 грн, що були понесені позивачем у зв'язку з відрядженнями, він отримав лише 18.09.2015 року.

Крім того, позивач вказав, що середній заробіток за затримку виплати заборгованості по відрядженням, стягнуто за рішенням суду на його користь було за період з дня звільнення 07.06.2010 року по день судового засідання 06.02.2012 року, тоді як за період з 07.02.2012 року по день фактичного розрахунку 18.09.2015 року середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні стягнуто не було.

З цих підстав позивач вважає, що суд повинен стягнути з відповідача середній заробіток за вищезазначений період по день фактичного виконання судового рішення.

Суд першої інстанції погодився з такими доводами позивача та стягнув з Міністерства 158 522,82 грн середнього заробітку за час затримки з 07.02.2012 року по день фактичного розрахунку 18.09.2015 року.

Проте, з такими доводами суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до приписів частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із зарплати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки виплати розрахунку при звільнення, однак за наявності вини власника або уповноваженого органу.

Як вбачається із матеріалів справи (а.с.55), відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2012 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на постаноу Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адмінінстратвиного суду від 08 серпня 2012 року.

Крім того, зазначеною ухвалою було зупинено виконання постанови Окружного адміністартвиного суду м. Києва від 2 квітня 2012 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2012 року.

Рішення Вищого адміністративного суду України у справі за касаційною скаргою було ухвалено 25 березня 2014 року відповідно до якого постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпян 2012 року скасовано в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заборгованості, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. В решті постанову та ухвалу судів залишено без змін.

Отже, оскільки виконання судового рішення про стягнення коштів у розмірі 18 062,53 грн на користь позивача було зупинено, відповідач не міг його виконати.

Як вбачається із листа Державної казначейської служби України від 14.09.2015 року (а.с.37), Державною казначейською службою України було опрацьовано виконавчий лист Окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року про стягнення 18 063,53 грн та повідомлено відповідача про необхідність надання даних про коди програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету та економічної класифікації видатків бюджету або рахунки боржника, з яких проводиться безспірне списання.

18 вересня 2015 року проведено Державною казначейською службою примусове списання коштів з рахунку відповідача та отримано позивачем меморіальний ордер на зазначену вище суму.

Відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМ України України від 3 серпня 2011 року №845, зокрема п.3, рішення про стягнення коштів державного чи місцевого бюджетів або боржників виконується на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

Згідно з п. 6 Порядку, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб заяву про виконання такого рішення та інші документи, перелік яких зазначено у Порядку.

Пунктом 29 Порядку визначено, що у разі недостатності поданих документів для визначення кодів програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету та економічної класифікації видатків бюджету або рахунків, з яких проводиться безспірне списання коштів, Казначейство у робочий день, що настає після закінчення строку, зазначеного у п. 28 цього порядку, надсилає до боржника запит для встановлення відповідних даних із зазначенням строку надання відповіді.

Як встановлено судом апеляційної інстанції лист про опрацювання виконавчого листа про стягнення на користь позивача 18062,53 грн та про надання кодів класифікації Державна Казначейська служба України направила на адресу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 14.09.2015 року і вже 18.09.2015 року було прийнято рішення про безспірне списання суми боргу.

Із постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 квітня 2012 року вбачається, що позивач уточнював позовні вимоги 06 лютого 2012 року щодо стягнення боргу та середнього заробітку за час затримки розрахунку по 06.02.2012 року. Інших заяв про уточнення позовних вимог чи їх збільшення не подавав, хоча справа перебувала на розгляді суду і постанова прийнята лише 02 квітня 2012 року.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-РП/2012 за конституційним зверненням гр.. ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ст.. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст..117,237-1 КЗпП України, в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.116,117 слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як встановлено судом апеляційної інстанції розрахунок з позивачем було проведено 18.09.2015 року, проте вини відповідача у проведенні розрахунку з таким тривалим термінок виплати не має.

Даних про те, що позивач звертався до Державного Казначейства з виконавчим документом про стягнення боргу після ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 березня 2014 року, позивач не надав.

Крім того, з позовом про стягнення боргу позивач звернувся до суду у 2015 році. Постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.04.2012 року набрала чинності у серпні 2012 року, отже про те, що борг по зарплаті значиться за відповідачем та що стягнутий у судовому порядку позивач дізнався ще у 2012 році, проте з позовом до суду про стягнення середнього заробітку за за затримку виплати не звертався.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вини Міністерства енергетики та вугільної промисловості України у невиплаті заборгованості у розмірі 18062,53 грн за рішення суду на користь позивача не має, а тому відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати за період з 07.02.2012 року по 18.09.2015 року як те просив позивач.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198,202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її в частині та прийняти нову постанову суду в цій частині.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 квітня 2016 року скасувати та прийняти у справі нову постанову наступного змісту.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Повний текст виготовлено: 28 вересня 2016 року.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.