Постанова № 61684389, 28.09.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2016 р. Справа № 906/424/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гудак А.В.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 28.07.2016 р. на рішення господарського суду Житомирської області від 14.07.16 р. у справі № 906/424/16

за позовом Підприємства Коростишівської районної спілки споживчих товариств "Кооперативний ринок"

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про стягнення 29769,20 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.07.2016 р. у справі № 906/424/16 (суддя Маріщенко Л.О.) позов Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 29769,20 грн. неустойки; 1378,00 грн. судового збору. При прийнятті рішення суд виходив з того, що ФОП не виконала рішення господарського суду Житомирської області від 20.02.2015 р. у справі № 906/1196/14, яким стягнуто з відповідача заборгованість по орендній платі, неустойку та зобов'язано її звільнити орендовані торгівельні майданчики НОМЕР_1, 199, НОМЕР_3; враховуючи норми статті 35 ГПК України, наявні докази, які підтверджують здійснення відповідачем торгової діяльності на вказаних торгівельних майданчиках на ПР "Кооперативний ринок" й надалі, позовна вимога про стягнення з відповідача неустойки в розмірі 29769,20 грн. за період з 01.09.2014 р. по 01.04.2016 р. згідно частини 2 статті 785 ЦК України є правомірною та обґрунтованою.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, в апеляційній скарзі від 28.07.2016 р. просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 14.07.2016 р. та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог ПР "Кооперативний ринок", посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийнято без повного з'ясування обставин, що мають істотне значення для справи, висновки суду є неповними, не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджуються зібраними по справі доказами. Судом порушено норми чинного законодавства, рекомендації та роз'яснення ВГСУ, якими встановлено вимоги щодо прийняття судового рішення, застосування норм матеріального і процесуального права, оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. 31.12.2013 р. між сторонами у справі було укладено договір оренди № 361, предметом якого був критий стіл НОМЕР_1 загальною площею 4 м2 та договір оренди № 362, відповідно до якого предметом оренди є торгівельні майданчики НОМЕР_2, НОМЕР_3 загальною площею 7 м2 та 1 м2. Договір не містить строку передання майна та це майно не було передане в користування. Предметом оренди є частина площі на місцевості, що призначена для встановлення відповідних конструкцій і забезпечення їх подальшої діяльності. Ця площа нерозривно пов'язана із земельною ділянкою, тому фактичним предметом договору оренди є частина земельної ділянки. Ринок як об'єкт, був предметом дослідження судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, призначеної судом у справі № 906/609/15 та проведеної незалежним інститутом судових експертиз. Згідно висновку експерта від 10.02.2016 р., серед об'єктів розташованих по периметру, експертом виявлено ряд об'єктів нерухомого майна, тимчасові споруди та малі архітектурні форми (лотки, контейнери, майданчик для торгівлі з машин, аптечний кіоск, огорожа без суцільного контуру), будівлі, які не відносяться до нерухомості, а також зовнішні інженерні мережі та благоустрій території у вигляді асфальтного покриття. Згідно пункту 4.2.5 договору у разі якщо орендар після припинення дії договору в 7 дений термін не звільнить об'єкт оренди, орендодавець переміщає тимчасову споруду, що встановлена на орендованому торгівельному місці на штрафмайданчик ринку. Тобто, металевий кіоск - є тимчасовою спорудою, яка розташована на території ринку. У позивача відсутнє право користування земельною ділянкою, оскільки земельна ділянка, на якій розташовано ринок, не відведена позивачу у встановлений законом спосіб в оренду. Позивачем неправомірно нарахована неустойка за період з 01.09.2014 р. по 01.04.2016 р., оскільки дія угоди № 118 на оплату резервування земельної ділянки від 31.03.2009 р., на якій розміщені орендовані об'єкти, закінчилися 31.03.2014 р. Спірна земельна ділянка є комунальною власністю міста та віднесена до земель резерву міської ради, згідно рішення міської ради від 17.10.2002 р. З 01.04.2014 р. позивач, як суб'єкт господарювання, здійснював свою діяльність на земельній ділянці не відведеній для цього рішенням органу виконавчої влади чи ОМС. Одночасно, термін дії договорів оренди № 361 та № 362 від 31.12.2013 р., укладених між сторонами, закінчився. У зв'язку з цим, вимога про стягнення неустойки є необґрунтованою. Судом першої інстанції також не було враховано висновків суду у рішеннях, що набрали законної сили та знаходяться в матеріалах справи, що є прямим порушенням статті 35 ГПК України; не досліджено доказів, поданих відповідачем на підтвердження факту відсутності у позивача права власності на об'єкти оренди та не досліджено доказів неможливості передання в оренду торговельних майданчиків через відсутність у них індивідуально визначених ознак. В результаті чого не було визнано на підставі пункту 1 статті 83 ГПК України недійсними пов'язаних з предметом спору договорів оренди, що є підставою для скасування рішення господарського суду.

Позивач - Підприємство Коростишівська райспоживспілка "Кооперативний ринок", правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався, у листі від 27.09.2016 р. № 159 просив дану справу 28.09.2016 р. розглядати без участі представника ПР "Кооперативний ринок", у зв'язку з неможливістю його прибуття у судове засідання.

Відповідач (апелянт) явку представника в судове засідання не забезпечила, причини неявки суду не повідомила, 16.09.2016 р. на адресу суду від відповідача надійшла заява від 30.08.2016 р. про відвід суддів Василишина А.Р. та Філіпової Т.Л., в якій ФОП ОСОБА_3 просила розглядати її заяву без її участі.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 р. заяву відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 30.08.2016 р. про відвід суддів Василишина А.Р. та Філіпової Т.Л. залишено без задоволення.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, сторони належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал суду) (а.с.225-226); клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.02.2015 р. у справі № 906/1196/14 задоволено позов Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Коростишівської міської ради; стягнуто з відповідача на користь позивача - 2219,55 грн. заборгованості по орендній платі та 3394,70 грн. неустойки за договорами оренди № 361, 362 від 31.12.2013 р.; зобов'язано відповідача: звільнити критий стіл НОМЕР_1, загальною площею 4 кв. м на території Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок", що знаходиться за адресою Житомирська область, м. Коростишів, вул. Шевченко, 40, шляхом підписання акту приймання-передачі; звільнити торговельні майданчики НОМЕР_2, НОМЕР_3 загальною площею 7 кв. м. та 1 кв. м на території Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок", що знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Коростишів, вул. Шевченко, 40 шляхом вивезення металевого кіоску та дерев'яної конструкції за межі території Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (а.с.9-12).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 р. апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Житомирської області від 20.02.2015 р. у справі № 906/1196/14 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін (а.с.191-194).

Вказані рішення суду відповідач оскаржила до касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.11.2015 р. подану вдруге касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.06.2015 р. у справі господарського суду Житомирської області № 906/1196/14 та додані до неї документи повернуто заявникові на підставі пункту 4 частини 1 статті 111-3 ГПК України (а.с.195).

Таким чином, рішення господарського суду Житомирської області від 20.02.2015 р. у справі № 906/1196/14 є чинним та набрало законної сили 25.06.2015 р.

Згідно статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Приписами статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено право особи як на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, так і на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, обов'язковою умовою такого звернення є порушення іншими особами майнового права чи інтересу позивача.

25.04.2016 р. Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення неустойки в розмірі 29769,20 грн. за час прострочення користування орендованим майном в період з 01.09.2014 р. по 01.04.2016 р. (період не виконання рішення господарського суду Житомирської області від 20.02.2015 р. у справі № 906/1196/14) на підставі частини 2 статті 785 ЦК України (а.с.3-4).

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначив, що станом на 15.04.2016 р. ОСОБА_3 не виконано рішення суду у справі № 906/1196/14 щодо звільнення критого столу та торгових майданчиків та вона продовжує використовувати їх у своїй торгівельній діяльності, а ПР "Кооперативний ринок" несе витрати. На підставі частини 2 статті 785 ЦК України, позивачем нарахована відповідачу неустойку за час прострочення користування річчю з 01.09.2014 р. по 01.04.2016 р. за критий стіл НОМЕР_1 - 11856,00 грн. (312 грн.х2=624х19 місяців) та за торгові майданчики: НОМЕР_2 - 15348,20 грн. (403,90 грн.х2=807,80х19 місяців), НОМЕР_3 - 2565,00 грн. (67,50 грн.х2=135х19 місяців), всього в розмірі 29769,20 грн. (а.с.8).

Згідно абзацу 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Абзацами 1, 3 пункту 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", із змінами та доповненнями, визначено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб, тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Матеріалами справи та рішеннями судів першої та апеляційної інстанції у господарській у справі № 906/1196/14 встановлено, що 31.12.2013 р. Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (орендодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди № 361, згідно пункту 1.1 якого предметом договору є критий стіл НОМЕР_1, загальною площею 4 кв. м., місцезнаходження якого зазначене на плані розміщення торговельних місць ринку (об'єкт оренди). Відповідно до пункту 1.3 договору № 361 об'єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності. Орендодавець передає орендарю об'єкт оренди за актом приймання-передачі, що є невід'ємною частиною даного договору, в якому сторони зазначають стан об'єкта оренди на момент передачі. Складання акта приймання-передачі покладається на орендодавця (пункт 2.1 договору). Згідно пункту 2.3 договору № 361 орендар набуває права користування об'єктом оренди з дати початку дії договору відповідно до пункту 6 договору, а саме з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. Також пунктом 3.1. договору № 361 визначено, що орендна плата складає 312,00 грн. на місяць та вноситься орендарем на розрахунковий рахунок або в касу орендодавця до 10 числа місяця, за який проводиться оплата. Позивачем та відповідачем підписано акт прийому-передачі у тимчасове користування критого столу, зазначеного у пункті 1.1 договору оренди № 361 від 31.12.2013 р. Крім, того 31.12.2013 р. Підприємством Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" (орендодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_3 (орендар) укладено договір № 362, згідно пункту 1.1 якого, предметом договору є торгівельний майданчик НОМЕР_2, НОМЕР_3, загальною площею 7 кв. м та 1 кв. м., місцезнаходження якого зазначене на плані розміщення торговельних місць ринку. Відповідно до пункту 1.3 договору № 362 об'єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності. Орендар встановив на торгівельному майданчику НОМЕР_2 металевий кіоск, в якому проводить торгівельну діяльність. На торгівельному майданчику НОМЕР_3 орендар встановив дерев'яну конструкцію, яку використовує в своїй торгівельній діяльності. Пунктом 2.1 договору № 362 сторони погодили, що орендар набуває права користування об'єктом оренди з дати початку дії договору відповідно до пункту 6 договору № 362, а саме з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. Орендна плата складає 403,90 грн. (т. м. - НОМЕР_2) та 67,50 грн. (т. м. - НОМЕР_3), загалом в сумі - 471,40 грн. на місяць та вноситься орендарем на розрахунковий рахунок або в касу орендодавця до 10 числа місяця, за який проводиться оплата (пункт 3.1 договору). Відповідно пунктів 4.3.3 вказаних договорів № 361 та № 362 від 31.12.2013 р. орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Вищенаведені договори укладено на 1 рік і діють останні з 01.01.2014 до 31.12.2014 (пункти 6.1. договорів). Договори підписано та скріплено печатками сторін (а.с.30-33). Відповідач - ФОП ОСОБА_3 належним чином не виконувала своїх договірних зобов'язань та не здійснювала розрахунки з позивачем в установлені договорами оренди строки.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 626, 627 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 6 статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Сплата наймачем орендної плати у встановлений строк є обов'язком, який випливає з положень статей 759, 762 ЦК України та умов договору.

Відповідно до статті 291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільного кодексу України.

Пунктом 4.3.8 договорів оренди №№ 361, 362 від 31.12.2013 р. передбачено, що орендар зобов'язується у разі припинення або розірвання договору у 7-ми денний термін звільнити об'єкт оренди та повернути його орендодавцеві у стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди з вини орендаря.

Частинами 1-2 статті 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Одним із наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 ЦК України).

Абзацами 1-3 пункту 5.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним. Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно частини 2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Отже, законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення об'єкта оренди.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 26.12.2011 р. № 5005/2712/2011, від 20.03.2012 р. № 40/117.

Відповідно до частини 1 статті 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Водночас, порушенням зобов'язання згідно статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Неналежним виконанням, виходячи з встановлених судом обставин, є несплата відповідачем орендної плати протягом значного періоду часу, що також тягне за собою правові наслідки, передбачені частиною 1 статті 782 ЦК України.

Судом встановлено, що відповідач не виконала своїх договірних зобов'язань та не провела розрахунки з позивачем в установлені договорами строки, у зв'язку з чим рішенням господарського суду Житомирської області від 20.02.2015 р. у справі № 906/1196/14 стягнуто заборгованість по орендній платі та неустойку.

Як вбачається з актів комісії позивача у складі директора, головного бухгалтера, контролера-касира від 01.04.2016 р. та 16.06.2016 р., ОСОБА_3 станом на 16.06.2016 р. здійснює торгову діяльність на ПР "Кооперативний ринок" (м. Коростишів, вул. Шевченко, 40) на критому столі НОМЕР_1 та торгівельних майданчиках НОМЕР_2, НОМЕР_3 (а.с.13,21).

Враховуючи норми чинного законодавства, матеріали справи, судові рішення у справі 906/1196/14, колегія суддів, перевіривши правильність розрахунку неустойки в розмірі 29769,20 грн. за час прострочення користування орендованим майном за період з 01.09.2014 р. по 01.04.2016 р., погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення 29769,20 грн. неустойки є доведеною, правомірною та обґрунтованою.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог Підприємства Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, враховуючи наявні матеріали справи, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Доводи апелянта, щодо того, що з 01.04.2014 р. позивач, як суб'єкт господарювання, здійснював свою діяльність на земельній ділянці не відведеній для цього рішенням органу виконавчої влади чи ОМС; що судом першої інстанції не було враховано висновків суду, у рішеннях, що набрали законної сили та знаходяться в матеріалах справи, що є прямим порушенням статті 35 ГПК України; не досліджено доказів, поданих відповідачем на підтвердження факту відсутності у позивача права власності на об'єкти оренди та не досліджено доказів неможливості передання в оренду торговельних майданчиків через відсутність у них індивідуально визначених ознак і не визнано на підставі пункту 1 статті 83 ГПК України недійсними пов'язаних з предметом спору договорів оренди, колегією суддів до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

Згідно пунктів 1.1, 1.2 Статуту Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" є підприємством, створеним Коростишівською районною спілкою споживчих товариств, яка є його засновником та власником всього майна. Підприємство Коростишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок" є правонаступником прав та обов'язків Кооперативного підприємства "Кооперативний ринок", створене виділенням з райспоживспілки на базі майна КП "Кооперативний ринок" відповідно до рішення ради засновників зборів від 25.11.2003 р., протокол № 5 з передачею йому прав і зобов'язань райспоживспілки в межах прав та зобов'язань КП "Кооперативний ринок".

Підпунктами 2.3.2, 2.3.3 пункту 2.3 Статуту визначено предмет діяльності підприємства, зокрема, організація і надання ринкових послуг населенню, організаціям, підприємствам, що здійснюють торгівлю на ринку і надають послуги та надання в оренду основних засобів та торгових місць ринку(а. с.37-40).

Вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків усіх форм власності, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства визначено Правилами торгівлі на ринках, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, ДПА України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 № 57/188/84/105 (далі за текстом - Правила). Пунктом 2 розділу 1 цих Правил передбачено, що ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій (далі - ринок). Згідно з пунктом 13 вказаних Правил торговельне місце - площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю та здійснення продажу продукції з прилавків, столів, транспортних засобів, причепів, візків, у тому числі ручних, у контейнерах, кіосках, палатках тощо.

Відповідно до пункту 20 цих Правил адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.

Таким чином, безпосередньо Правила торгівлі на ринках передбачають укладення між адміністрацією ринку і підприємцями, що займаються торгівельною діяльністю, договорів, що за своєю правовою природою є договорами оренди (найму) торгових площ (відповідну позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі № 07/33-71).

Договори оренди № 361 та № 362 від 31.12.2013 р. були предметом дослідження у справі № 906/1196/14, яким була надана оцінка і рішення суду у даній справі набрало законної сили; з позовом про визнання недійсними вказаних договорів апелянт не звертався.

Інші доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та матеріалами справи, не відповідають нормам законодавства, що регулюють дані правовідносини, не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення та не можуть бути підставою для його скасування.

Рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права та повним дослідженням усіх обставин справи, висновки суду відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення.

Апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу - без задоволення, якщо рішення є законним та обґрунтованим.

За таких обставин, підстав для скасування рішення не вбачається.

Апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 14.07.2016 р. у справі № 906/424/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 28.07.2016 р. - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.В. Гудак

Г.Є. Олексюк