Постанова № 61684299, 26.09.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2016 р. Справа № 922/1350/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Шевель О. В.;

при секретарі Марченко В.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Гриценка В.О. (за довіреністю №671 від 15.03.2016р.),

1-го відповідача - Пулькіна Ю.П. (за довіреністю №б/н від 18.02.2016р.),

2-го відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_3 (вх.№2035Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2016р. у справі №922/1350/16

за позовом фізичної особи ОСОБА_3, м. Харків,

до відповідача 1 - Приватного акціонерного товариства "Пласт Маркет", м. Харків,

відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім", м. Харків,

про застосування наслідків недійсності нікчемного договору оренди; -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - фізична особа ОСОБА_3, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив суд застосувати на майбутнє наслідки недійсності нікчемної угоди - договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення №01-01-07 від 01.07.2014 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Пласт Маркет" (1-й відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім" (2-й відповідач), а саме: зобов'язати ПрАТ "Пласт Маркет" та ТОВ "Пласт Маркет Торговий Дім" підписати акт повернення нежитлового приміщення площею 450 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.07.2016р. у справі №922/1350/16 (суддя Денисюк Т.С.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Фізична особа ОСОБА_3 з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що рішення суду не відповідає нормам закону про законність та обґрунтованість, висновки суду, викладені в рішенні, нічим не мотивовані та не відповідають обставинам справи, а також мало місце порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2016 року у справі №922/1350/16 і прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги з посиланням на приписи ст.ст. 55 та 124 Конституцій України апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що обраний позивачем спосіб свого порушеного права не є належним способом захисту порушеного права та інтересу позивача. Апелянт вважає, що заявлений у позові спосіб судового захисту прямо передбачений ч.5 ст.216 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України, а також п.п. 4, 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання право чинів недійсними». На думку апелянта, відповідно до п.3 ст.215 Цивільного кодексу України оспорити нікчемну угоду мають право не тільки сторони угоди, але і будь-яка інша зацікавлена особа. Як стверджує апелянт, зацікавленість позивача полягає в тому, що на момент подання позову позивач має власні майнові права на спірне майно, отже, є зацікавленою особою.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 29.07.2016р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Тарасова І. В., суддя Шевель О. В.) апеляційну скаргу ОСОБА_3 прийнято до провадження, призначено до розгляду на 12.09.2016 р.

19.08.2016 р. від Приватного акціонерного товариства "Пласт Маркет" надійшов відзив (вх. №8213) на апеляційну скаргу ОСОБА_3, в якому відповідач 1 зазначає, що не заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивача. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач 1 посилається на ч.5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 08.09.2016р., протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 08.09.2016р. у зв'язку з відпусткою судді Тарасової І.В. для розгляду даної справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.

09.09.2016р. до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім" надійшов відзив (вх.№8878) на апеляційну скаргу позивача, в якому відповідач 2 просить залишити рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2016р. у справі №922/1350/16 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. До відзиву на апеляційну скаргу другим відповідачем надано документи, зокрема, виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 29.08.2016р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2016р. розгляд справи відкладено на 26.09.2016р. о 12:00 год.

26.09.2016р. позивачем до суду надано правове обґрунтування (вх.№9699) апеляційної скарги.

26.09.2016р. ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» звернулося до суду із заявою (вх.№9705), в якій просить суд відкласти слухання справи на іншу дату у зв'язку з хворобою представника ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім».

Розглянувши заяву відповідача 2 про відкладення розгляду справи, колегією суддів встановлено, що у підтвердження заявленого клопотання відповідач 2 доказів суду не надав.

Колегія суддів зазначає, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з врахуванням обставин справи. Враховуючи те, що правова позиція викладена у відзиві на апеляційну скаргу, а також те, що наявних у справі документів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви про відкладення, оскільки відсутність представника відповідача 2 у судовому засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що заява відповідача 2 про відкладення розгляду справи є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні 26.09.2016р. представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Перший відповідач у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги позивача не заперечував з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, в межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач - фізична особа ОСОБА_3, посилається на п.5 ст.216 Цивільного кодексу України відповідно до якої вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Позивач є акціонером 1-го відповідача, а спірне майно є основним засобом виробництва, метою якого є підприємницька діяльність та отримання прибутку, а також має власні майнові права на спірне майно, отже, є заінтересованою особою. Підсудність даного спору визначена ухвалою Червонозаводського районного суду м.Харкова від 28.03.2016р., в якій зазначено, що відповідно до ст.12 Господарського процесуального кодексу України спір між господарським товариством та його акціонером має розглядатися господарським судом. Просить суд першої інстанції застосувати на майбутнє наслідки недійсності нікчемної угоди - договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення №01-01-07 від 01.07.2014 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Пласт Маркет" (відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім" (відповідач 2), а саме: зобов'язати ПрАТ "Пласт Маркет" та ТОВ "Пласт Маркет Торговий Дім" підписати акт повернення нежитлового приміщення площею 450 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1.

З матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_3 звертався до суду Червонозаводського району міста Харкова із позовною заявою до відповідача 1 та відповідача 2 з аналогічних підстав та з аналогічними вимогами, але ухвалою суду від 28.03.2016 року у справі №646/3687/16-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 26.05.2016 року, відмовлено позивачу у відкритті провадження за його заявою з посиланням на те, що спір між господарським товариством та його акціонером має розглядатися господарським судом.

Враховуючи, що місцевим загальним судом визначено юрисдикцію спору як таку, що виникає з корпоративних правовідносин, з метою запобігання конституційних прав особи на судовий захист, колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом Харківської області правомірно порушено провадження у цій справі та справа була розглянута по суті.

Згідно з приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Пунктом 4) част. 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Згідно зі статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести належними та допустимими письмовими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Частинами першою та третьою статті 167 Господарського кодексу України встановлено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Беручи до уваги зазначені норми права, для визнання судом правомірності заявлених позовних вимог, необхідно мати фактичні, письмові докази, які підтверджують порушення корпоративних прав позивача.

Вирішуючи переданий на розгляд до господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.

Оскільки правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних інтересів (ст.1 ГПК України), отже, звертаючись з даним позовом до господарського суду Харківської області, позивач повинен довести суду, яким чином порушене його корпоративне право як учасника корпоративних відносин.

З матеріалів справи убачається, що згідно з реєстром власників простих іменних акцій станом на 25.03.2016 року ОСОБА_3 є власником 844 акцій ПрАТ "Пласт Маркет" (0,497348% у СК) (відповідач 1), ТОВ «Пласт Маркет Торговий Дім» (відповідач 2) є власником 81456 простих іменних акцій ПрАТ "Пласт Маркет" (48 % у СК) (а.с.24, том 1).

01.07.2014 року між ЗАТ "Пласт Маркет" (правонаступник - відповідач 1) та ТОВ "Пласт Маркет Торговий Дім" (відповідач 2) був укладений договір оренди №01-01-07 (з правом викупу) нежитлового приміщення, площею 450 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, яке передано орендарю за актом прийому - передачі від 01.07.2014 року (спірне майно) (а.с.12-а.с.16, том 1).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 року у справі № 922/3635/15 за позовом відповідача 2 до відповідача 1 договір оренди №01-01-07(з правом викупу) нежитлового приміщення, площею 450 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, визнаний нікчемним (а.с.31-а.с.36, том 1).

Рішенням господарського суду Харківської області від 10.03.2016 року у справі №922/5404/15 за позовом відповідача 1 до відповідача 2 застосовано на майбутнє наслідки недійсності нікчемної угоди - договору від 01.07.2014 року №01-01-07 спірного нежитлового приміщення у вигляді припинення правовідносин оренди між відповідачем 1 як орендодавцем та відповідачем 2 як орендарем щодо спірного приміщення (а.с.37-а.с.41, том 1).

Як убачається із позовної заяви, фізична особа ОСОБА_3 звернувся до господарського суду за захистом свого права, стверджуючи, що, оскільки були встановлені обставини нікчемності договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення №01-01-07 від 01.07.2014 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім" не повертає орендовані ним раніше приміщення, позивач, з огляду на те, що на підставі довіреності йому належить право здійснення дій щодо спірного майна, вправі вимагати застосування на майбутнє наслідків недійсності нікчемної угоди (договору), а саме: зобов'язати ПрАТ "Пласт Маркет" та ТОВ "Пласт Маркет Торговий Дім" підписати акт повернення нежитлового приміщення площею 450 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1.

У підтвердження порушення майнових прав позивач надав договір доручення від 04.01.2016р., який укладено між Приватним акціонерним товариством «Пласт Маркет» в особі директора Гнездової Г.І. (довіритель) і ОСОБА_3 (повірений). Відповідно до п.1 договору доручення довіритель довіряє повіреному здійснювати від імені довірителя дії з передачі виробничого майна іншим особам на умовах повернення, сплачуваності. Доручення є комерційним, повірений діє від імені довірителя. Довірче майно - нежитлові виробничі приміщення, площею 891,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1. Термін дії договору до 01.01.2019р., якщо жодна зі сторін не повідомить про припинення або розірвання договору, договір є продовженим на такий же термін, без обмеження кількості таких продовжень (а.с.133, том 1).

Колегія суддів зазначає, що в обґрунтування доводів позовної заяви позивач посилається на порушення майнових прав як фізичної особи за договором доручення від 04.01.2016р., а не як акціонера, учасника корпоративних відносин.

Таким чином, позивач, звернувшись до господарського суду з позовною вимогою про застосування на майбутнє наслідків недійсності нікчемної угоди - договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення №01-01-07 від 01.07.2014 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством "Пласт Маркет" (відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім" (відповідач 2), шляхом зобов'язання ПрАТ "Пласт Маркет" та ТОВ "Пласт Маркет Торговий Дім" підписати акт повернення нежитлового приміщення площею 450 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1, не обґрунтував та не довів належними та допустимими доказами порушеного права як акціонера, учасника корпоративних відносин; не довів та не обґрунтував, яким чином встановлений господарським судом в іншій справі факт нікчемності укладеного між відповідачами господарського договору від 01.07.2014 року порушує його права як акціонера.

Колегія суддів зазначає, що законом не передбачено право учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів цієї особи поза відносинами представництва, і така позиція узгоджується з правовими висновками, викладеними у п.11 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» та у п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних відносин».

Згідно з приписами ч.1 ст.28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Повноваження представників юридичних осіб підтверджуються довіреністю від імені підприємства. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації (за наявності).

У матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем 1 позивачу повноважень діяти в інтересах відповідача 1 у суді. Договір доручення від 04.01.2016 року, який укладений між відповідачем 1 та позивачем на підставі глави 68 Цивільного кодексу України, надає право ОСОБА_3 діяти від імені відповідача 1 саме у цивільних та господарських відносинах відносно спірного майна.

Відмовляючи у позові, господарський суд Харківської області виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає нормам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Аналогічним чином способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання викладені у ст. 20 Господарського кодексу України, якою, зокрема, встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Враховуючи, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.12.2015 року у справі №922/3635/15 встановлено обставини нікчемності укладеного 01.07.2014 року між відповідачем 1 та відповідачем 2 договору оренди спірних приміщень, однак не застосовано наслідків нікчемності правочину щодо підписання акту повернення предмету договору.

Позивач зазначає, що саме акт повернення предмету договору є належним документом з оформлення повернення майна. Як стверджує позивач, відповідач 2- Товариство з обмеженою відповідальністю "Пласт Маркет Торговий Дім", уникає підписання акту, чим порушує права позивача на здійснення дій щодо спірного майна, що і стало підставою для звернення ОСОБА_3 з відповідним позовом до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, фізична особа ОСОБА_3 не є стороною договору оренди від 01.07.2014 року, натомість позивач вважає, що є заінтересованою особою у відповідності до умов п.5 ст.216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Реалізуючі передбачене статтями 55 та 124 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В оглядовому листі Верховного Суду України, визначено, що, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного, господарський суд Харківської області правомірно зазначив, що ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, проте позивачем не обґрунтовано, яким чином обраний ним спосіб захисту зможе забезпечити реальний та ефективний захист його порушеного (невизнаного) права.

Обраний спосіб захисту позивачем, а саме: застосування на майбутнє наслідків недійсності нікчемної угоди - договору оренди (з правом викупу) нежитлового приміщення №01-01-07 від 01.07.2014 року саме шляхом зобов'язання ПрАТ "Пласт Маркет" та ТОВ "Пласт Маркет Торговий Дім" підписати акт повернення нежитлового приміщення площею 450 кв.м., за адресою: м. Харків, вул. Диканівська, 50", не є ефективним, адже не направлений на реальне відновлення порушеного права, оскільки у випадку невиконання рішення суду в добровільному порядку, примусове виконання рішення буде ускладнене ухиленням від здійснення відповідачем (його уповноваженою особою) дій щодо реального підписання такого акту та не виключить необхідності повторного звернення особи до суду за захистом свого порушеного права іншим способом.

Таким чином, звертаючись до суду саме з вимогами про зобов'язання підписати акт повернення приміщення, який по суті є актом прийняття - передачі, позивач не взяв до уваги, що статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу. Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин. Серед переліку наведених статей відсутній такий спосіб захисту права, як зобов'язання до підписання акта приймання - передачі, відсутній і механізм виконання такого рішення суду.

Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це суперечить завданням суду визначеним ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", відповідно до якої суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, також відповідно до положень ч.1 ст.7 кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п. 3 Інформаційного листа № 01-8/2229 від 25.11.2005 року, відповідно до якої суд, дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити у позові.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не заперечувалось право заінтересованої особи на звернення до суду із вимогами щодо застосування наслідків нікчемного правочину, що передбачено ч.5 ст.216 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України, а також п.п. 4, 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними», а йдеться саме про неправильно обраний способу захисту про зобов'язання підписати акти, оскільки саме такий спосіб не є ефективним, і не призведе до захисту права.

За таких обставин, враховуючи зазначені норми чинного законодавства, господарський суд Харківської області законно та обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає закону.

Посилання відповідача 1 на необхідність застосування статті 78 Господарського процесуального кодексу України, на підставі якої вважає, що господарський суд у разі визнання відповідачем позову має прийняти рішення про задоволення позову, колегія суддів вважає необґрунтованим, з огляду на те, що: у справі два відповідача, відповідач 2 про визнання позову у суді першої інстанції не заявляв, у суді апеляційної інстанції проти позову заперечує, у відповідності до приписів ст.43 Господарського процесуального кодексу України визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

При таких обставинах, колегія суддів, повторно розглянувши справу по суті, дійшла висновку, оскільки позивачем не надано доказів порушених прав, які виникають з корпоративних відносин між позивачем та відповідачем 1, а також з огляду на невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, що є підставою для прийняття судового рішення про відмову у задоволенні позову, господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 ГПК України, - колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2016р. у справі №922/1350/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 29.09.2016 року.

Головуючий суддя О.А.Пуль

Суддя Я.О.Білоусова

Суддя О.В.Шевель