Постанова № 61683963, 28.09.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2016 року Справа № 904/4614/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Пархоменко Н.В. (доповідач)

суддів: Верхогляд Т.А., Вечірка І.О.,

при секретарі судового засідання Крицькій Я.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, представник, довіреність №535-4016 від 16.09.2015 року;

від відповідача-1: не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,

від відповідача-2: не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 року у справі №904/4614/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів", м. Нікополь Дніпропетровської області

до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхаус", м. Луганськ

про стягнення 24 151,42 грн. майнової шкоди

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 12 075,71 грн. та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхаус" 12 075,71 грн. вартість майнової шкоди.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 року у справі №904/4614/16 (суддя Юзіков С.Г.) позов задоволений частково:

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхаус" на користь Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" 12 075,71 грн. вартості недостачі вантажу, 689,00 грн. судового збору;

- у позові до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що під час перевезення вантажу (кам'яного вугілля) залізницею зі станції Торез Донецької залізниці на станцію Нікополь Придніпровської залізниці у вагоні №67869339 виявлено недостачу вантажу, що підтверджується комерційним актом АА №007588/144 від 22.06.2015 року. Оскільки в порушення статті 31 Статуту залізниці України відповідач-1 допустив подачу під навантаження несправного у комерційному відношенні вагону, а відповідач-2 завантажив цей вагон, не вживши заходів для запобігання втрати вантажу, місцевий господарський суд дійшов до висновку що вина за заподіяну у даному випадку шкоду повинна покладатись на обох відповідачів.

Місцевий господарський суд посилаючись на приписи статті 315 Господарського кодексу України, враховуючи подану відповідачем-1 заяву про застосування позовної давності, дійшов до висновку про те, що позивач звернувся з позовом з пропуском позовної давності, у звязку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог до відповідача-1.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 року по справі №904/4614/16 в частині відмови у задоволенні позовних вимог до відповідача-1 та стягнути з відповідача-1 на користь позивача 12 075,71 грн. вартості недостачі вугілля; в іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 року по справі №904/4614/16 залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий господарський суд помилково дійшов до висновку щодо звернення позивача з позовом до суду з пропуском позовної давності та, відповідно, безпідставно відмов у задоволенні позовних вимог до відповідача-1. Апелянт зазначає, що дотримання претензійного порядку не є обовязковим, тому початок перебігу строку позовної давності починається після закінчення строку предявлення претензії і строку її розгляду незалежно від того чи предявлялася відповідна претензія до перевізника чи ні, що узгоджується із розясненнями наданими у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 року у справі №904/4614/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя: Пархоменко Н.В., суддів: Верхогляд Т.А., Вечірка І.О., розгляд скарги призначений у судове засіданні на 28.09.2016 року.

У судове засідання, яке відбулося 28.09.2016 року, представник апелянта підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.

Представник Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №4900045322721, яке отримане відповідачем-1 15.08.2016 року та №4900045323027, яке отримано регіональною філією 16.08.2016 року.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхаус" у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні 28.09.2016 року оголошені вступна та резолютивна частини постанови.

Апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків, повноту їх дослідження місцевим господарським судом вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 31.05.2015 року зі станції Торез Донецької залізниці Товариством з обмеженою відповідальністю "Верхаус" (відправник) відправлено Публічному акціонерному товариству "Нікопольський завод феросплавів" (одержувач) на станцію призначення Нікополь Придніпровської залізниці вантаж вугілля марки АМ у вагоні №67869339, що підтверджується залізничною накладною №51874576.

Відповідно до статей 2, 3, 6, 37 Статуту залізниць України (далі-Статут) Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, підприємств, які користуються залізничним транспортом; Статутом регламентуються організація та основні умови перевезення вантажів; дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом, в тому числі і вантажів; під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса, яка визначається останнім.

Накладна - основний перевізний документ, який надається залізниці відправником разом з вантажем, вона є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Уклавши з залізницею угоду на перевезення вантажу, відправник визнав тим самим обмеження та особливості, що встановлені Статутом, щодо меж відповідальності перевізника і вантажовідправника та погодився з ними.

За положеннями статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами і актами загальної форми, які складають станції залізниць; комерційний акт складається для засвідчення в тому числі невідповідності маси вантажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.

Під час видачі вантажу перевіркою, встановлена вагова недостача продукції в кількості 8 100 кг. У комерційному акті № АА 007588/144 від 22.06.15 року зазначено, що його складено у доповнення до комерційного акту №009365/1211 станції Запоріжжя-Ліве, акту загальної форми №1228 станції Нікополь та акту про технічний стан вагону №31 станції Нікополь. При комісійному зважуванні на 100 тонних тензометричних вагонних вагах одержувача, перевірених органами Держстандарту 29.10.14 року, огляд перевірка 04.02.15 року, виявлено менше проти документа на 8 100 кг антрациту, який міг вміститися у вагоні. По документу навантаження нижче бортів, вантаж у вологому стані, поверхня вантажу маркована вапном. У дійсності навантаження нижче бортів 40 см, рівномірне, не марковане, крім лійкоподібного поглиблення над 4-5 люками довжиною 300 см, шириною 280 см, глибиною 150 см, над 6 люком поглиблення довжиною 150 см, шириною 180 см, глибиною 120 см. З одного боку вагона вигин армувального листа кришки 4 люка, зазор довжиною 50 см, шириною 5-7 см. На деталях вагону залишки раніше просипаного вантажу. Вагон бездверний, люки закриті, на момент прибуття течі вантажу не було, зазор ущільнений власним вантажем. Вагон технічно справний, до навантаження відправник зазор бачити міг, але якісних мір по ущільненню не прийняв, втрата вантажу можлива.

Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитку за не збережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж.

Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто; при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 2 % маси, зазначеної в перевізних документах, щодо вантажів, зданих для перевезення у вологому стані.

З урахуванням норми природної втрати (2%) відповідальна недостача вугілля з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення складає 6,74 тони (маса нетто 68,00 тон кг., норма недостачі 1,36 тон (68,00 тон х 2%), відповідальна недостача складає 6,74 тон (8,10 тон 1,36 тон).

Відповідно до рахунку-фактури №СФ-0000118 ціна за тону продукції відправленої у вагоні № 6789339 складає 2 986,08 грн. без ПДВ (а.с. 16).

Таким чином, вартість вагової недостачі вугілля з урахуванням норми природної втрати становить 24 151,42 грн.

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало; перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

В силу приписів частин 1, 2 та 3 статті 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини; у транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника; за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Статтею 23 Закону України від 04.07.1996 року №273/96-ВР "Про залізничний транспорт" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України; перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України; за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Згідно статті 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству; обов'язки збереження, супроводження та охорони особливо цінних та небезпечних вантажів, перелік яких встановлюється Правилами, покладаються на відправника.

Відповідно до статті 31 Статуту залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери; оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), то господарським судам у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття; вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари; саме в такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні; згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження; отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер); у випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання; якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника; винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу; прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера; у такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю; якщо незбереження вантажу сталося внаслідок того, що вагон чи контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мали ще й такі, які могли бути виявлені до завантаження, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника; для правильного вирішення питань щодо відповідальності за незбереження вантажу внаслідок технічної несправності рухомого складу господарський суд повинен провести досконале дослідження не тільки комерційного акта, але й акта про технічний стан вагону або контейнера і дати їм відповідну оцінку (пункт 3.9 розяснень Вищого господарського суду України від 29.09.2008 року №04-5/225 "Про внесення змін та доповнень до розяснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею").

Як зазначено в акті №31 про технічний стан вагону (контейнеру) від 21.06.2015 року вагон №67869339 є технічно справним, праворуч наявний вигин арматурного листа кришки 4 люка, наявний зазор довжиною 30см, шириною 5-7 см, які при завантаженні вантажовідправник міг бачити, втрата вантажу можлива (а.с. 92).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме:

- за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі;

- за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; - за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість;

Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Загальні підстави для відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала; при цьому особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З урахуванням викладеного відповідальність за вагову недостачу вугільної продукції вугілля камяного, не поіменованого в алфавіті у спірних вагонах слід покласти на відповідача.

Відповідно до статті 130 Статуту право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів мають у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу - одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно зі статтею 133 Статуту передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов до висновку що нестача вантажу підтверджується поданими до матеріалів справи документами, відповідальність за нестачу вантажу повинні нести обидва відповідачі порівно, оскільки в порушення статті 31 Статуту відповідач-1 (перевізник) допустив подачу під навантаження несправного у комерційному відношенні вагону, а відповідач-2 (вантажовідправник) завантажив цей вагон, не вживши заходів для запобігання втрати вантажу.

Однак, дійшовши до висновку про те, що відповідальність за нестачу вантажу мають нести відповідачі порівну (по 12 075,71 грн. кожний), місцевий господарський суд відмовив у позовних вимогах до перевізника, застосувавши позовну давність, проти чого заперечує позивач (апелянт).

Так, Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в процесі розгляду справи місцевим господарським судом заявлено про застосування позовної давності при вирішенні спору.

Відповідно до статті 256 України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Задовольняючи заяву відповідача-1 про застосування позовної давності місцевий господарський суд послався на приписи статті 315 Господарського кодексу України та зазначив про рівність прав вантажовідправників, вантажоодержувачів і перевізників на предявлення позовів один до одного (за умови неподання претензії одержувачем перевізникові) протягом шести місяців від дати виявлення спірних обставин (дати складання комерційних актів). Продовження такого строку чинним законодавством передбачено лише у випадку подачі претензії до перевізника (відповідача-1). Оскільки позивач не звертався з претензією до відповідача-1 за відшкодуванням завданої шкоди протягом шести місяців з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову, то, відповідно, строк на звернення з позовом за цими обставинами для позивача закінчився через шість місяців від дати виявлення спірних обставин (дати складання комерційних актів).

Між тим, апеляційний господарський суд не погоджується із таким висновком місцевого господарського суду з наступних підстав.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, яка є загальною нормою, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено загальну позовну давність тривалістю у три роки, однак, в силу приписів статті 258 цього ж Кодексу для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, зокрема, скорочена порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 3 статті 925 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Так, статтею 136 Статуту залізниць України закріплено, що позови до залізниць можуть бути пред'явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред'явлення претензії.

Водночас статтею 315 Господарського кодексу України передбачено право заявника на звернення з позовом до суду після перебігу 6-місячного строку на подання претензії та отримання відповіді на неї.

Відповідно до пункту 4.7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у визначенні перебігу позовної давності за позовами до перевізників, що випливають з договорів перевезення вантажів, слід враховувати таке: якщо до подання позову позивач скористався своїм правом на пред'явлення перевізникові претензії, шестимісячний строк позовної давності починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді (частина четверта статті 315 Господарського кодексу України; оскільки дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності в розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (частини друга і третя статті 315 Господарського кодексу України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.

Таким чином, звернення з позовом до залізниці після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред'явлення претензії, не суперечить положенням статті 315 Господарського кодексу України та статті 925 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача-1 на те, що позивачем претензія до нього не пред'являлась, апеляційним господарським судом відхиляються, оскільки вказана обставина не впливає на порядок обчислення позовної давності, адже визначений законом строк в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду не може поглинатися строком на реалізацію нею права на досудове врегулювання спору.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 28.02.2013 року №27/5005/6176/2012, від 05.06.2014 року №916/2301/13).

В даному випадку обставини, що спричинили заявлені вимоги позивача виникли 22.06.2015 року (дата складання комерційного акту), позов поданий до господарського суду Дніпропетровської області 01.06.2016 року, тобто, без пропуску позовної давності, тому висновок місцевого господарського суду про пропуск позовної давності є помилковим, внаслідок чого оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині відмови у позовних вимогах до відповідача-1.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у позовних вимогах до відповідача-1, та, відповідно, підстави для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів".

Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на відповідача-1.

Керуючись статтями 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 року у справі №904/4614/16 задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 року у справі №904/4614/16 скасувати в частині відмови у позовних вимогах до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".

Прийняти в цій частині нове рішення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" 12 075,71 грн. вартості недостачі вантажу, 689,00 грн. судового збору, про що видати наказ.

В решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2016 року у справі №904/4614/16 залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1 515,80 грн., про що видати наказ.

Видачу наказів доручити господарському суд Дніпропетровської області.

Повна постанова складена 29.09.2016 року.

Головуючий суддя Н.В. Пархоменко

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя І.О. Вечірко