Рішення № 61683647, 19.09.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2016 р.Справа № 904/5254/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "АКБ "Базис" (м. Дніпропетровськ) до Акціонерної компанії "Харківобленерго" (м. Харків) про визнання договору банківського рахунку №1272/3-2/3/14/11 від 14.11.2005 недійсним за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 (дов. б/н від 04.08.2016 року);

відповідача - ОСОБА_3 (дов. №01-16юр/4176 від 30.05.2016 року)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "АКБ "Базис" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Акціонерної компанії "Харківобленерго" (далі-відповідач), у якому просить суд визнати недійсним договір банківського рахунку № 1272/3-2/3/14/11 від 14.11.2005. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір банківського рахунку № 1272/3-2/3/14/11 від 14.11.2005 укладений від імені АКБ "Базис" та підписаний директором структурного підрозділу АКБ "Базис" - Першої Харківської філії ОСОБА_4 на підставі довіреності КПД-1649 від 26.04.2004 року, яка мала строк дії 1 рік, у зв'язку з чим закінчила свою дію 26.04.2005 року. Позивач вважає, що директор Першої Харківської філії ОСОБА_4 не мав 14.11.2005 року повноважень укладати та підписувати договір банківського рахунку № 1272/3-2/3/14/11.

У відзиві на позовну заяву (вх.№23056 від 14.07.2016 року), представник відповідача просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що позовні вимоги ПАТ "АКБ "Базис" ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджені ніякими доказами, зокрема, позивачем не надано ані оригіналу, ані копії довіреності директора Першої Харківської Філії АКБ "Базис" ОСОБА_5 від 26.04.2004 № КПД-1649, на яку він посилається в позовній заяві, як на підставу визнання договору банківського рахунку недійсним. Крім того, представник відповідача наголошує, що вимога пред'явлена з порушенням термінів позовної давності, передбачених ст. 257 Цивільного кодексу (ЦК) України, де зазначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2016 передано позовну заяву № 1120 від 21.06.2016 Публічного акціонерного товариства "АКБ "Базис" (м. Дніпропетровськ) до Акціонерної компанії "Харківобленерго" (м. Харків) про визнання договору банківського рахунку № 1272/3-2/3/14/11 від 14.11.2005 недійсним за територіальною підсудністю до господарського суду Харківської області в порядку ст.17 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 липня 2016 р. призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 18 липня 2016 р. о 11:00.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 18 липня 2016 р., 08 серпня 2016 р., 08 вересня 2016 р. розгляд справи відкладався.

Від приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 надійшли з супровідним листом документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача 19.09.2016р. через канцелярію суду надав додаткове правове обґрунтування позовних вимог та документи для долучення до матеріалів справи.

19.09.2016р. від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про призначення колегіального розгляду справи в зв'язку зі складністю справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.09.2016р. заперечив проти клопотання представника позивача, вважає, що дане клопотання заявлено для затягування розгляду справи.

Питання щодо колегіального розгляду справ у судах першої інстанції врегульовано ст. 15 Закону України "Про судоустрій України" від 07 липня 2010 року № 2453-VI. Даною нормою, зокрема, встановлено, що в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів.

П. 1 ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Питання про необхідність та доцільність призначення колегіального розгляду конкретної справи вирішується судом з урахуванням категорії спору та обґрунтованості клопотання про призначення колегіального розгляду справи, а також з огляду на конкретні обставини, що свідчать про складність кожної конкретної справи.

Клопотання або заява про призначення колегіального розгляду справи повинно бути обґрунтованим та вмотивованим, заявником повинні бути вказані конкретні обставини, що свідчать про складність конкретної справи або про складність певної категорії спору. Клопотання також повинно бути підтверджено фактичними обставинами та ґрунтуватися на певних конкретних доказах.

Із поданої заяви про призначення колегіального розгляду справи вбачається, що обставини, на які посилається заявник, є лише необґрунтованим припущенням про складність справи та вони не підтверджуються конкретними доказами.

Згідно з частиною третьою статті 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Частиною 1 статті 33 ГПК України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а статті 38 і 65 названого Кодексу уповноважують господарський суд в разі недостатності доказів витребувати їх, у тому числі в порядку підготовки справи до розгляду.

Відповідно до п. 3.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р., зловживанням процесуальними правами слід вважати також і подання учасниками судового процесу:

- клопотань (заяв) про вчинення господарським судом не передбачених ГПК процесуальних дій;

- подання другого і наступних клопотань (заяв) з одного й того самого питання, яке вже вирішено господарським судом;

- апеляційних і касаційних скарг на процесуальні документи, дія яких на момент подання такої скарги закінчилася (вичерпана), - наприклад, на ухвалу про зупинення провадження у справі після поновлення провадження в останній.

З урахуванням обставин справи господарський суд може залишити відповідне клопотання (заяву, скаргу) без задоволення, приєднавши його (її) до матеріалів справи і зазначивши про це в описовій частині рішення, прийнятого по суті справи (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи). Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

При цьому під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.

За таких обставин, з урахуванням вимог чинного процесуального законодавства, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача про призначення колегіального розгляду справи, оскільки подане клопотання позбавлено фактичного та правового обґрунтування.

Представник позивача в судовому засіданні 19.09.2016р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 19.09.2016р. проти позову заперечив в повному обсязі та наголосив на позовній давності.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14.11.05 р. між Публічним акціонерним товариством "АКБ "Базис" (банк), в особі директора Першої Харківської філії АКБ "Базис" ОСОБА_5 та Акціонерною компанією "Харківобленерго", в особі голови правління ОСОБА_1, укладено договір банківського рахунку № 1272/3-2/3/14/11, за п.1.1. якого банк (відповідач) відкриває клієнту (позивачеві) поточний рахунок у національній валюті №260043021272, відповідно до Інструкції "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах", затвердженої Постановою Правління національного банку України №492 від 12.11.03 р., та здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до п. 7.1 договору, цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє протягом 10 років.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2016 року у справі № 904/3714/16 за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго" до Публічного акціонерного товариства "АКБ "Базис" про стягнення 226 558,11 грн. за договором банківського рахунку №1272/3-2 від 14.11.05р. позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АКБ"БАЗИС" на користь Акціонерної компанії "Харківобленерго" 226 199,37 грн. боргу, 3 392,99 грн. судового збору. У решті позову відмовлено.

В даному рішенні у справі № 904/3714/16 суд дослідив заперечення Публічного акціонерного товариства "АКБ "Базис" про недійсність договору, мотивовану тим, що Договір від імені банку підписано не уповноваженою особою. А саме, суд таку позицію не прийняв, виходячи з того, що незважаючи на закінчення строку дії доручення (на момент укладання Договору), виданого банком директорові Першої Харківської філії "АКБ "Базис" ОСОБА_5 ПАТ "АКБ "Базис" здійснював обслуговування банківського рахунку АК "Харківобленерго" з моменту його відкриття після укладення Договору до припинення роботи Банку, про що свідчить довідка Банку від 17.09.12р. №1606 про залишки грошових коштів, що знаходяться на рахунку АК "Харківобленерго" та виписка з особового рахунку АК "Харківобленерго" в установі ПАТ "АКБ "Базис" станом на 28.08.12р. Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. За таких обставин, вчиняючи дії з відкриття і обслуговування банківського рахунку АК "Харківобленерго" за Договором, ПАТ "АКБ "Базис" схвалив дії директора Першої Харківської філії "АКБ "Базис" ОСОБА_5, який підписав зазначений правочин.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 року у справі № 904/3714/16 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2016 року у справі №904/3714/16 залишено без змін.

Відповідно до ст.35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обовязковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Згідно з ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошті день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. За вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може

бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Ст. 181 Господарського кодексу України (ГК України) встановлено, що договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку даного виду договорів.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічні положення містить ст. 180 ГК України.

Договір банківського рахунку укладений в письмовій формі, містить всі істотні умови, з боку позивача підписаний ОСОБА_7, який згідно з преамбулою договору є директором першої Харківської філії АКБ "Базис" та діє від імені останнього на підставі положення про філію та довіреності рег. від 26.04.2004 № КПД-1649.

На виконання умов договору кожна із сторін здійснила дії, зокрема, позивач відкрив поточний рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування, а відповідач сплачував кошти за виконані позивачем операції і надані послуги, що підтверджується наданими до матеріалів справи документами.

Суд наголошує, що спірний договір є укладеним, сторонами виконувався, позивач протягом дії цього договору користувався коштами, що належать АК "Харківобленерго", за що відповідно до умов цього договору сплачував відсотки, які позивач нараховував самостійно.

Ст. 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права і обов'язки, які від представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цієї особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Виходячи з цього, наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з момент укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. Така ж позиція викладена в постанові ВГСУ від 01.03.2011 № 17/56-10.

Наступним схваленням спірного договору є відкриття відповідачу поточного рахунку в українській гривні № 260043021272 та здійснення його розрахунково-касового обслуговування, нарахування відсотків за користування тимчасово вільними коштами та договірне списання коштів за його обслуговування протягом дії Договору.

Також, позивач неодноразово надавав АК "Харківобленерго" довідки про наявність поточних рахунків в Першій Харківській філії АКБ "Базис", зокрема, довідки від 16.05.2012 № 552, від 23.08.2007 № 1662, від 19.10.2009 № 1629 та від 16.01.2010 № 119.

Зазначене доводить, що позивач, без жодних заперечень та зауважень, упродовж тривалого часу діяв, свідомо виконуючи умови цього договору, тим самим вчиняв дії щодо його схвалення, а отже, сама по собі відсутність повноважень на укладення від імені товариства спірного договору не створює підстави для визнання цього договору недійсним, оскільки за фактичними обставинами справи договір не тільки прийнято до виконання, але і значною мірою виконано.

Разом з тим ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, оскільки правомірність правочину презюмується, а отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд зазначає, що позовні вимоги ПАТ "АКБ "Базис" ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджені ніякими доказами, зокрема, позивачем не надано ані оригіналу, ані копії довіреності директора Першої Харківської Філії АКБ "Базис" ОСОБА_5 від 26.04.2004 № КПД-1649, на яку він посилається в позовній заяві, як на підставу визнання договору банківського рахунку недійсним.

Відповідно до ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза межами її місцезнаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною собою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Так, АКБ "Базис", в особі голови правління ОСОБА_8, довіреністю від 26.04.2004 № КПД-1649 зі строком дії до 26.04.2004 уповноважив директора Першої Харківської філії ОСОБА_5 укладати, змінювати, припиняти у встановленому законом порядку всі цивільно-правові договори з українськими та іноземними юридичними та фізичним особами, передбачені законодавством, або хоча і не передбачені, але не суперечать законодавству України.

Тобто вказана довіреність підтверджує наявність повноважень директора Першої Харківської філії ОСОБА_5 на укладання вищевказаного договору та спростовує доводи та міркування позивача щодо відсутності в нього повноважень на час укладання договору, які до речі є безпідставними, необгрунтованими та не підтвердженими ніякими доказами.

Як зазначено вище, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2016 по справі № 904/3714/16 (копія міститься в матеріалах справи) стягнуто з ПАТ "АКБ "Базис" кошти, що знаходилися на рахунку в сумі 226 199,37 грн. Під час розгляду даної справи судом було досліджено правомірність укладання та дійсність договору банківського рахунку від 14.11.2005 № 1272/3-2/3/14/14.

Так, суд зазначив, незважаючи на закінчення строку дії доручення (на момент укладання договору), виданого банком директорові Першої Харківської філії "АКБ "Базис", останній здійснював обслуговування банківського рахунку АК "Харківобленерго" з моменту його відкриття після укладання договору до припинення роботи банку, про що свідчить довідка банку від 17.09.2012 № 1606 про залишки грошових коштів, що знаходяться на рахунку АК "Харківобленерго" та виписка з особового рахунку банку станом на 28.08.2012. Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. За таких обставин, вчиняючи дії з відкриття і обслуговування банківського рахунку, ПАТ "АКБ "Базис" схвалив дії директора Першої Харківської філії "АКБ "Базис" ОСОБА_5, який підписав зазначений правочин.

Вказане рішення постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 залишено без змін, а отже, набрало законної сили.

Тобто, оскільки дійсність вищевказаного договору була встановлена у справі № 904/3714/16, а відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

У зв"язку з чим позовні вимоги ПАТ "АКБ "Базис" ґрунтуються лише на припущеннях і не підтверджені ніякими доказами, відтак, задоволенню не підлягають.

Крім того, відповідач вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за пропуском позивачем строків позовної давності .

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (п. 1 ст. 254 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1 ст. 261 ЦК України). При цьому, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Укладаючи 14.11.2005 договір банківського рахунку № 1272/3-2/3/14/11 позивач в особі директора Першої Харківської філії АКБ "Базис" ОСОБА_5, підписавши його та скріпивши печаткою, був обізнаний з усіма його умовами та наявністю або відсутністю повноважень щодо підписання цього договору, а отже, перебіг позовної давності почався саме з 14.11.2005, у момент укладання Договору, коли про це стало відомо Позивачу, а закінчився 14.11.2008.

Відтак для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 № 3-59гс14 та від 02.09.2014 № 3-84гс14.

З огляду на викладене строк позовної давності щодо визнання недійсним договору від 14.11.2005 № 1272/3-2/3/14/11 сплинув майже вісім років тому.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з вимогою про визнання недійсним договору 22.06.2016, тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Суд зазначає, що норма ч. 5 ст. 267 ЦК України, хоча і припускає можливість визнання судом поважними певних причин пропуску позовної давності, однак не містить переліку таких причин. Виходячи з загальних засад цивільного (господарського) законодавства та судочинства, до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії строку позовної давності. Поважними і об'єктивними є такі обставини, які є об'єктивно непереборними і не залежать від волевиявлення заявника.

Відповідачем подано до суду заяву про застосування позовної давності до позовних вимог позивача.

Позивачем в свою чергу не надано мотивованого клопотання про поновлення строків позовної давності, та не наведено жодної поважної причини пропуску зазначених строків.

Враховуюче все викладене вище, суд прийшов до висновку про відмову в позові.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України, підлягають віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити в повному обсязі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.09.2016 р.

Суддя ОСОБА_9