Рішення № 61682305, 14.09.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.09.2016р. Справа №905/2105/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, код ЄДРПОУ 20077720

до відповідача: Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», м.Краматорськ, код ЄДРПОУ 03337119

про стягнення 137149380,58 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_1 гол. юрисконс.

від відповідача: ОСОБА_2 заст. нач.

Згідно із ст.77 ГПК України

в засіданні суду оголошувалась перерва з 01.09.2016р. по 14.09.2016р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», м.Краматорськ про стягнення пені 483940,09 грн, суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 126981349,03 грн, 3% річних 9684091,46 грн, загалом 137149380,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р. в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати товару, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних збитків. При цьому, як зазначає Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», рішенням господарського суду Запорізької області від 24.06.2015р. по справі №908/2743/15 вже було стягнуто з відповідача на користь позивача 162842324,84 грн основного боргу, 6244696,19 грн пені, 17531207,71 грн втрат від інфляції грошових коштів, 4244798,20 грн річних процентів. Проте, виходячи з того, що порушення Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» власних платіжних зобовязань за договором №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р. триває, за твердженням позивача, існують підстави для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних збитків, нарахованих за періоди, які не були предметом розгляду у справі №908/2743/15.

Відповідач у відзиві №юр/2170 від 15.08.2016р. просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з огляду на відсутність вини Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» в порушенні строків виконання прийнятих на себе за договором №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р. зобовязань. Водночас, виходячи зі змісту доданого до відзиву розрахунку, на переконання відповідача, пеня становить 483940,09 грн, 3% річних 9684091,44 грн, інфляційні нарахування 114580066,39 грн. Разом з цим, відповідач надав клопотання №юр/2230 від 31.08.2016р., відповідно до якого просив суд зменшити розмір пені на 50% з посиланням на приписи ст.83 Господарського процесуального кодексу України та вказував на збитковість діяльності з теплопостачання через невідповідність встановлених тарифів на послуги заявника фактичній вартості таких послуг, в той час як субвенції, що надаються державою, не носять системного характеру та не мають постійного чинного правового механізму компенсації витрат з різниці в тарифах, що значно затримує погашення заборгованості за природний газ; проведення на території Донецької області антитерористичної операції, що має наслідком збільшення заборгованості споживачів Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» перед ним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобовязання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 28.12.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» (покупець) було підписано договір на купівлю-продаж природного газу №13/2794-БО-6, за приписами п.1.1 якого продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД НОМЕР_1, або/та природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу», а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

За правилами п.1.2 договору №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р. газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами.

Згідно з п.2.1 вказаного правочину (з урахуванням додаткової угоди №3 від 19.12.2013р.) продавець передає покупцеві з 01.01.2013р. по 31.12.2013р. газ обсягом до 51796,924 тис. куб. м, у тому числі у січні 10148,191 тис. куб. м, лютому 8695,022 тис. куб. м, березні 8622,599 тис. куб. м, квітні 2237,071 тис. куб. м, травні 31,207 тис. куб. м, червні 22,036 тис. куб. м, липні 24,019 тис. куб. м, серпні 19,389 тис. куб. м, вересні 31,894 тис. куб. м, жовтні 3173,593 тис. куб. м, листопаді 5891,903 тис. куб. м, грудні 12900 тис. куб. м.

Відповідно до п.5.2 укладеного сторонами правочину до сплати за 1000 куб. м газу належить 4661,74 грн з ПДВ. Сторонами вносились зміни в п.5.2 договору №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р., внаслідок чого ціна на газ з 01.07.2013р. становила 4588,54 грн з ПДВ.

За змістом п.11.1 договору №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р. останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині реалізації газу до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Згідно з наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу, в період з січня по грудень 2013 року продавець передав, а покупець прийняв природний газ на загальну суму 227141807,97 грн, а саме: у січні 2013 року 10148,191 тис. куб. м на суму 47308187,34 грн, у лютому 2013 року 8695,022 тис. куб. м на суму 40533897,08 грн, у березні 2013 року 8622,599 тис. куб. м на суму 40196280,17 грн, у квітні 2013 року 2237,071 тис. куб. м на суму 10428634,41 грн, у травні 2013 року 31,207 тис. куб. м на суму 145478,79 грн, у червні 2013 року 22,036 тис. куб. м на суму 102726,01 грн, у липні 2013 року 24,019 тис. куб. м на суму 110212,05 грн, у серпні 2013 року 19,389 тис. куб. м на суму 88967,13 грн, у вересні 2013 року 31,894 тис. куб. м на суму 146346,76 грн, у жовтні 2013 року 3173,593 тис. куб. м на суму 14562145,73 грн, у листопаді 2013 року 5891,903 тис. куб. м на суму 27035209,03 грн, у грудні 2013 року 10130,404 тис. куб. м на суму 46483723,47 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.06.2015р. по справі №908/2743/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про стягнення 162842324,84 грн основного боргу за договором №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р., 12518250,14 грн пені, 17624825,69 грн втрат від інфляції грошових коштів, 4248251,75 грн річних процентів задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 162842324,84 грн основного боргу, 6244696,19 грн пені, 17531207,71 грн втрат від інфляції грошових коштів, 4244798,20 грн річних процентів, 73036,15 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

При цьому, у мотивувальній частині рішення суд дослідив обставини укладання договору №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р., здійснення позивачем поставки товару за цим договором в період з січня по грудень 2013 року на суму 227141807,97 грн, а також невиконання відповідачем власних платіжних зобовязань щодо оплати газу, який був поставлений у вказаний період, на суму 162842324,84 грн.

Відповідно до відомостей, які наявні у матеріалах справи, підтверджуються сторонами та даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення від 24.06.2015р. по справі №908/2743/15 переглядалось в апеляційному та касаційному порядках.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.08.2015р. рішення господарського суду Запорізької області від 24.06.2015р. залишено без змін.

Згідно із постановою Вищого господарського суду України від 17.11.2015р. постанову суду апеляційної інстанції від 11.08.2015р. у справі №908/2743/15 залишено без змін.

Господарський суд при вирішенні розглядуваного спору приймає до уваги викладені вище обставини, що встановлені судами при розгляді справи №908/2743/15, як такі, що відповідно до приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України не підлягають повторному доказуванню.

При цьому, господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п.4 Інформаційного листа №01-8/1427 від 18.11.2003р. Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Крім того, згідно з ч.5 ст.35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Виходячи з того, що відповідач після прийняття рішення у справі №908/2743/15 за отриманий протягом січня-грудня 2013 року товар у повному обсязі та у встановлені строки не розрахувався, позивач здійснив нарахування пені, 3% річних та інфляційних збитків за періоди, які не були предметом розгляду у справі №908/2743/15 (пеня та 3% річних з 14.02.2013р. по 23.06.2014р., інфляційні з березня 2013 року по травень 2014 року) та звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Як свідчать матеріали справи, сума заборгованості відповідача за природний газ, отриманий на підставі договору №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р. в період з січня по грудень 2013 року, залишилась незмінною з моменту прийняття рішення господарського суду Запорізької області від 24.06.2015р. по справі №908/2743/15 та складає 162842324,84 грн. Відповідачем вказані обставини в порядку норм ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростовані та не заперечуються.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п.7.2 договору №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р. у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору останній у безспірному порядку зобовязується сплатити продавцю (крім суми заборгованості) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 483940,09 грн пені за період з 24.06.2014р. по 13.07.2014р. за поставкою грудня 2013 року на суму 46483723,47 грн.

Перевіривши розрахунок пені позивача (який узгоджується з розрахунком відповідача), суд встановив, що він є арифметично вірним.

Згідно із ч.1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.4 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту п.3.17.4 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів ст.43 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як було зазначено судом вище, у клопотанні №юр/2230 від 31.08.2016р. відповідач просив суд зменшити розмір пені на 50% з посиланням на норми ст.83 Господарського процесуального кодексу України та вказував на збитковість діяльності з теплопостачання через невідповідність встановлених тарифів на послуги заявника фактичній вартості таких послуг, в той час як субвенції, що надаються державою, не носять системного характеру та не мають постійного чинного правового механізму компенсації витрат з різниці в тарифах, що значно затримує погашення заборгованості за природний газ.

Водночас, за твердженням відповідача, наявність обставин проведення антитерористичної операції на сході України впливає на платоспроможність населення та підприємств Донецької області, в тому числі, щодо оплати спожитої теплової енергії. Як зазначає відповідач, станом на 01.07.2016р. населення має заборгованість перед Обласним комунальним підприємством «Донецьктеплокомуненерго» в сумі 298,6 млн. грн, юридичні особи та фізичні особи-підприємці у розмірі 23,4 млн. грн.

На підтвердження вказаних обставин боржником надано баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.06.2016р.; звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2016р.; наказ №27 від 02.02.2016р. генерального директора Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» ОСОБА_3 «Про зміну істотних умов праці апарату Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго»; оперативну інформацію про дебіторську заборгованість за теплову енергію по Обласному комунальному підприємству «Донецьктеплокомуненерго» станом на 01.07.2016р.; довідку №юр/2033 від 21.07.2016р. про прогнозовану різницю у тарифах по Обласному комунальному підприємству «Донецьктеплокомуненерго»; довідку №юр/2031 від 21.07.2016р. про кредиторську заборгованість; сертифікат (висновок) №2644/05-4 від 28.08.2014р. Торгово-промислової палати Укаїни; довідку №16/2152 від 10.08.2016р. щодо обліку виробничих одиниць Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго».

Аналіз всіх вказаних вище документів, дає підстави вважати, що збиткова господарська діяльність боржника значною мірою зумовлена невиконанням перед ним бюджетних зобов'язань з компенсації різниці між тарифом надання послуг і фактичними витратами, наявність якої (різниці та заборгованості) не залежить від заявника, неналежним виконанням зобов'язань з боку споживачів послуг боржника - насамперед населенням, а також наявністю обставин проведення антитерористичної операції на сході України на теперішній час.

Крім того, як вбачається з розрахунку позовних вимог, пеня нараховується позивачем окремо за кожний місяць поставки газу, отже умова п.9.3 договору, якою сторони визначили позовну давність в 5 років для пені, надає позивачеві можливість значно збільшити суму цієї неустойки порівняно зі скороченою позовною давністю для її стягнення, встановленою законом, що також збільшує фінансове навантаження на відповідача.

Суд прийняв до уваги заперечення та пояснення Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в цій частині. Проте, виходячи з того, що крім заявленої суми пені, позивачем застосовано до відповідача такий вид відповідальності як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, суд вважає можливим зменшити розмір стягуваної суми пені на 50%.

За таких обставин, враховуючи приписи діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р., враховуючи наявність обставин проведення антитерористичної операції у Донецькій області на теперішній час, відсутність в діях відповідача прямого умислу на порушення зобовязання, суд дійшов висновку, що стягненню з Обласного комунального підприємства «Донецькотеплокомуненерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» підлягає пеня в сумі 241970,05 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

У п.7.1 вказаної постанови розяснено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в розмірі 9684091,46 грн, а саме:

- 1400058,03 грн за період з 24.06.2014р. по 16.06.2016р. (поставка лютого 2013 року на суму 40533897,08 грн),

- 2390437,83 грн за період з 24.06.2014р. по 16.06.2016р. (поставка березня 2013 року на суму 40196280,17 грн),

- 620181,82 грн за період з 24.06.2014р. по 16.06.2016р. (поставка квітня 2013 року на суму 10428634,41 грн),

- 8651,49 грн за період з 24.06.2014р. по 16.06.2016р. (поставка травня 2013 року на суму 145478,79 грн),

- 6109,03 грн за період з 24.06.2014р. по 16.06.2016р. (поставка червня 2013 року на суму 102726,01 грн),

- 6554,21 грн за період з 24.06.2014р. по 16.06.2016р. (поставка липня 2013 року на суму 110212,05 грн),

- 5290,80 грн за період з 24.06.2014р. по 16.06.2016р. (поставка серпня 2013 року на суму 88967,13 грн),

- 8703,12 грн за період з 24.06.2014р. по 16.06.2016р. (поставка вересня 2013 року на суму 146346,76 грн),

- 865998,15 грн за період з 24.06.2014р. по 16.06.2016р. (поставка жовтня 2013 року на суму 14562145,73 грн),

- 1607760,37 грн за період з 24.06.2014р. по 16.06.2016р. (поставка листопада 2013 року на суму 27035209,03 грн),

- 2764346,61 грн за період з 24.06.2014р. по 16.06.2016р. (поставка грудня 2013 року на суму 46483723,47 грн).

Перевіривши розрахунок позивача (який узгоджується з розрахунком відповідача), суд встановив, що сума 3% є фактично більшою, ніж заявлена позивачем до стягнення. Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню на визначену позивачем суму, а саме 9684091,46 грн.

Крім того, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 126981349,03 грн, а саме:

- 18368663,67 грн за період з травня 2014 року по квітень 2016 року (поставка лютого 2013 року на суму 40533897,08 грн),

- 31365933,94 грн за період з травня 2014 року по квітень 2016 року (поставка березня 2013 року на суму 40196280,17 грн),

- 8137664,89 грн за період з травня 2014 року по квітень 2016 року (поставка квітня 2013 року на суму 10428634,41 грн),

- 113406,51 грн за період з травня 2014 року по квітень 2016 року (поставка травня 2013 року на суму 145478,79 грн),

- 80079,02 грн за період з травня 2014 року по квітень 2016 року (поставка червня 2013 року на суму 102726,01 грн),

- 86000,68 грн за період з травня 2014 року по квітень 2016 року (поставка липня 2013 року на суму 110212,05 грн),

- 69912,23 грн за період з травня 2014 року по квітень 2016 року (поставка серпня 2013 року на суму 88967,13 грн),

- 115002,33 грн за період з травня 2014 року по квітень 2016 року (поставка вересня 2013 року на суму 146346,76 грн),

- 11397647,07 грн за період з травня 2014 року по квітень 2016 року (поставка жовтня 2013 року на суму 14562145,73 грн),

- 21117954,13 грн за період з травня 2014 року по квітень 2016 року (поставка листопада 2013 року на суму 27035209,03 грн),

- 36129084,56 грн за період з травня 2014 року по квітень 2016 року (поставка грудня 2013 року на суму 46483723,47 грн).

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд зазначає про наступне:

За приписами п.3.2 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

За висновками суду, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних збитків, вказаних правил враховано не було, що призвело до безпідставного збільшення інфляційної складової боргу.

Здійснений відповідачем розрахунок інфляційних втрат також не відповідає дійсності.

При цьому, суд зазначає, що хоча за змістом рішення господарського суду Запорізької області від 24.06.2015р. по справі №908/2743/15 судом розглядались вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 17624825 грн, нарахованих за період з березня 2013 року по травень 2014 року, незважаючи на те, що згідно з розрахунком до позову у справі №905/2105/16 інфляційні заявлені за період з травня 2014 року, фактично при визначенні сукупного індексу інфляції за періоди нарахування у справі №905/2105/16, позивач застосовував індекси інфляції починаючи з червня 2016 року. Відтак, при прийнятті цього рішення суд виходить з того, що заявлені до стягнення інфляційні нараховані за період з червня 2014 року по квітень 2016 року включно, що повністю узгоджується зі змістом рішення господарського суду Запорізької області від 24.06.2015р. по справі №908/2743/15.

За розрахунком суду, інфляційна складова боргу за період з червня 2014 року по квітень 2016 року включно за простроченими зобовязаннями відповідача щодо оплати товару, який був поставлений у лютому-грудні 2013 року, становить 114302921,15 грн.

Стосовно тверджень відповідача про наявність підстав для відмови у позові з огляду на відсутність вини Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» в порушенні строків виконання прийнятих на себе за договором №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р. зобовязань, суд зазначає про наступне:

Відповідно до ст.607 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Згідно зі ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В силу норм ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, укладаючи договір, сторони мають право самостійно визначити, при настанні яких обставин вони будуть звільнені від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором.

В ч.4 ст.219 вказаного нормативно-правового акту закріплено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини.

За приписами ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

До обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо), а також суспільні явища (воєнні дії, страйки, введення мораторію та інше).

Згідно із розділом 8 укладеного сторонами правочину сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обовязків по цьому договору, якщо це невиконання є наслідком непереборної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють обставини, які виникли внаслідок непередбачених сторонами подій надзвичайного і невідворотного характеру, включаючи вибухи на газопроводі, пожежі, землетруси, повені, оповзні, інші стихійні лиха, війну або військові дії, відсутність імпортованого газу. Строк виконання зобовязань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин. Настання обставин форс-мажору підтверджується рішенням Президента України про запровадження надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях України, затвердженими Верховною радою України або рішеннями Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України потерпілими від повені, пожежі та інших видів стихійного лиха; Торгово-промисловою палатою України; висновками інших органів, уповноважених згідно із законодавством засвідчувати обставини форс-мажору. Сторони зобовязані негайно повідомити про обставини форс-мажору та протягом 14 днів з моменту їх виникнення надати відповідні підтверджуючі документи. Виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови покупця від сплати продавцеві за газ, який був поставлений до їх виникнення.

Водночас, наведені відповідачем в якості підстав для звільнення від відповідальності за прострочення виконання власних платіжних зобовязань обставини щодо: відсутності інформації про заборгованість по зобовязанням кредиторів та відсутність можливості її відновити через втрату звязку з структурними підрозділами, які залишились на окупованій території; збитковість діяльності товариства тощо, на переконання суду, відносяться до ризиків господарської діяльності відповідача та не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобовязання.

Посилання на сертифікат (висновок) №2644/05-4 від 28.08.2014р. Торгово-промислової палати Укаїни та наявність форс-мажорних обставин (як на підставу для звільнення від відповідальності) не заслуговують на увагу, виходячи з того, що останню поставку газу за договором №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р. було здійснено у грудні 2013 року. Приймаючи до уваги зміст п.6.1 укладеного сторонами правочину щодо здійснення остаточного розрахунку до 14 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу, виконання відповідачем обовязку щодо оплати товару мало бути вчинено задовго до моменту настання форс-мажорних обставин. Крім того, вказаний сертифікат підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) для Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» з 02.07.2014р. при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області. Тобто, сертифікат не засвідчує форс-мажорні обставини саме за договором №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р., внаслідок чого підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобовязання з оплати товару за цим правочином відсутні.

Разом з тим, вирішуючи питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст.625 Цивільного кодексу України, слід враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

У Листі б/н від 01.07.2014р. «Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» Верховним Судом України наголошено, що доводи про неможливість виконання грошового зобов'язання чи відсутність вини як підстави для звільнення від відповідальності, що передбачена ст.625 Цивільного кодексу України не виключають можливості нарахування 3% річних та інфляційних втрат, а відмова судами з цих підстав у стягненні нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, є неправильною. Разом з тим, судам слід мати на увазі, що за змістом ч.4 ст.613 Цивільного кодексу України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, тобто у випадку, якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку (ч.1 ст.613 Цивільного кодексу України). Тому, якщо боржник доведе, що невиконання ним грошового зобов'язання мало місце через прострочення кредитора, він звільняється від відповідальності, яка передбачена ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення боржником не настало і в такому разі вважається, що виконання зобов'язання відстрочено на час прострочення кредитора (ч.2 ст.613 Цивільного кодексу України).

Відтак, порушення відповідачем умов договору №13/2794-БО-6 від 28.12.2012р. щодо оплати товару (за умови відсутності доказів прострочення кредитора) є підставою для нарахування визначених ст.625 Цивільного кодексу України платежів, а імовірне існування обставин непереборної сили за договором не звільняє Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» від встановленого законом обовязку відшкодувати позивачу матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, зясувавши обставини, повязані з правильністю здійснення позивачем розрахунків пені, 3% річних, інфляційних втрат, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення інфляційних втрат та пені підлягають частковому задоволенню, а саме на суми 114302921,15 грн та 241970,05 грн (з урахуванням зменшення). Крім того, позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі на визначену позивачем суму, а саме 9684091,46 грн.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

За приписами п.4.7 постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Крім того, відповідно до п.4.3 вказаної постанови пленуму суду касаційної інстанції, у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

За таких обставин, виходячи з того, що спір у справі виник внаслідок неправильних дій відповідача, з огляду на наявність обставин зменшення розміру неустойки, судовий збір в сумі 206700 грн, сплачений Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на підставі платіжного доручення №4005013 від 29.06.2016р., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ до Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго», м.Краматорськ про стягнення пені 483940,09 грн, суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, що складає 126981349,03 грн, 3% річних 9684091,46 грн, загалом 137149380,58 грн, задовольнити частково.

Зменшити розмір стягуваної суми пені до 241970,05 грн.

Стягнути з Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (84307, Донецька область, м.Краматорськ, пров.Земляний, буд.2, код ЄДРПОУ 03337119) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню 241970,05 грн, суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, 114302921,15 грн, 3% річних 9684091,46 грн, а також судовий збір в сумі 206700 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

У судовому засіданні 14.09.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 19.09.2016р.

Суддя Ю.О.Паляниця