Ухвала суду № 61655903, 26.09.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/4557/15-ц Головуючий у І інстанції Нікушин В. В.Провадження № 22-ц/780/2253/16 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.Категорія 43 26.09.2016

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого судді - Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Данілова О.М., Мережко М.В., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення,

В С Т А Н О В И Л А :

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» задоволено.

Виселено ОСОБА_2 з житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» 243,60 грн. судового збору.

На обґрунтування ухваленого рішення суд першої інстанції зазначив, що враховуючи наявність рішення суду про звернення стягнення на житловий будинок, що набрало законної сили, а також невиконання відповідачем вимог про добровільне звільнення житлового будинку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимоги.

Посилався, при цьому, на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Суд, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячиі з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 16 червня 2005 року між позивачем та відповідачем укладений кредитний договір №К2НGK00260889, згідно умов якого відповідач отримав кредит у сумі 400 000,00 доларів США, строком до 16 червня 2025 року та зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки в строки та порядку, встановлені кредитним договором ( а.с. 7, 8 ).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та відповідачем 16 червня 2005 року укладений договір іпотеки, за яким відповідач передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с. 9-11 ).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 листопада 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №К2Н0СК00260889 від 16 червня 2005 року, в розмірі 920 102,85 доларів США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 29 квітня 2013 року складає 7 351 621,77 грн., звернуто стягнення на будинок, загальною площею 301,10 кв.м., житловою площею 86,30 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ( на підставі договору іпотеки №К2Н0СК00260889 від 16 червня 2005 року ) Публічним акціонерним товаристаом «Комерційний Банк «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки ( а.с. 12-14 ).

Після ухвалення судового рішення, 05 березня 2015 року позивач звернувся до ОСОБА_2 з письмовою вимогою про звільнення житлового будинку, яка не була виконана ( а.с. 15, 16, 17 ).

У зв'язку із цим, 27 квітня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «ПриватБанк» звернулось до суду із названими вимогами ( а.с. 4, 5 ).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини, належним чином провів оцінку доказів по справі і обгрунтовано, з додержанням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 88, 212-213 ЦПК України, прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Таким чином, доводи ОСОБА_2 про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 575, 589, 590 ЦК України, ст.ст. 109, 132-2 ЖК Української РСР, ст.ст. 1, 33, 39, 40 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 8, 10, 13, 60, 74, 76, 169, 213, 224, 232 ЦПК України, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом і повністю спростовуються належними та допустимими доказами по справі, дослідженими судом першої інстанції, яким дана відповідна оцінка, з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України.

Інші доводи апеляції, зокрема, про те, що відповідач не був повідомлений про день та час слухання справи, позбавлений був можливості надавати суду докази, суд безпідставно відхилив його заяву про перегляд судового рішення, судові повістки повертались до суду за знакінченням терміну зберігання, що унеможливлювало розгляд справи, відповідач був позбавлений права захищати свої права, надавати докази, пояснення, заявляти клопотання, рішення ухвалено не в результаті змагального провадження, судом не встановлено склад сім'ї, наявності зареєстрованих неповнолітніх осіб, чи придбаний будинок за кредитні кошти, не надано інше житло відповідачу, неотримання ним повідомлень про необхідність виселення, із точки зору суду другої інстанції та з огляду на викладене, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційних вимог та відмови у задоволення заявлених позовних вимог.

При цьому, направлення судових повісток на адресу відповідача підтверджується повідомленнями, за якими кореспонденція поверталась за закінченням встановленого строку зберігання ( а.с. 29, 39 ).

У відповідності до положень ст. 77 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання ( перебування, знаходження ) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з'явилися в судове засідання без поважних причин.

Таким чином твердження про те, що відповідач не був повідомлений про день та час слухання справи, що унеможливлювало розгляд справи, при умові, що ОСОБА_2 не подавав заяви про розгляд справи за його відсутності, на переконання апеляційного суду, в контексті положень ч. 9 ст. 75 ЦПК України, згідно якої як що місцеперебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження до суду відомостей щодо його виклику до суду в порядку, визначеному цим Кодексом, ст.ст. 77, 224 ЦПК України, не відповідають дійсності.

Спростовуються його посилання і на те, що суд безпідставно відхилив його заяву про перегляд судового рішення, оскільки згідно постановленої 05 лютого 2016 року ухвали ( а.с. 85 ), на переконання апеляційного суду, правильно встановлено, що правових підстав для скасування заочного рішення, передбачених ч. 1 ст. 232 ЦПК України, місцевим судом не встановлено.

Не слугують підставою для скасування судового рішення, на переконання апеляційного суду, і твердження про те, що відповідач був позбавлений права захищати свої права, надавати докази, пояснення, заявляти клопотання, рішення ухвалено не в результаті змагального провадження, оскільки зазначені права та повноваження, надані процесуальним правом, ОСОБА_2 повністю реалізував при перегляді рішення місцевого суду, апеляційному розгляді справи.

До речі, ні він, ні його представники, повідомлені про день та час слухання справи належним чином у відповідності до положень ст.ст. 75, 77 ЦПК України, до апеляційцного суду не з'явились, незважаючи на неодноразові повідомлення ( а.с. 113, 114, 115, 116, 117, 118, 129, 130, 131, 132, 133, 134 ).

У зв'язку із цим, суд апеляційцної інстанції прийшов до переконання про те, що відповідач здійснює свої процесуальні права і виконує процесуальні обов'язки без дотримання положень ч. 3 ст. 27 ЦПК України.

Твердження ОСОБА_2 про те, що судом не встановлено склад сім'ї, наявності зареєстрованих неповнолітніх осіб у будинку, з точки зору суду другої інстанції, правового значення для правильного вирішення спору не має, оскільки позовні вимоги про виселення задоволені лише до нього, а відтак, не є підставою для задоволення апеляції.

Що ж до посилань відповідача про придбання будинку не за кредитні кошти, то вони спростовуються положеннями п. 7 договору іпотеки від 16 червня 2005 року ( а.с. 9-11 ), згідно якого іпотечне майно придбано в цей же день в межах вартості наданого кредиту.

При цьому, ОСОБА_2 доказів на спростування зазначених обставин ні суду першої, ні суду другої інстанції, в порядку, передбаченому ст. 60 ЦПК України, не надав.

Посилання відповідача щодо права на надання іншого житла у випадку виселення, з точки зору суду другої інстанції, не грунтується на положеннях ч. 2 ст. 109 ЖК України, згідно якої громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту ( позики ) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, а тому не свідчить про обгрунтованість апеляційних вимог.

І, насамкінець, неотримання відповідачем повідомлень про необхідність виселення, на переконання апеляційного суду, не є підставою для задоволення його вимог про скасування рішення, оскільки справа знаходилась на розгляді у суді першої інстанці, починаючи з 06 травня 2015 року по 06 лютого 2016 року і в суді апеляційної інстанції - з 04 березня по 26 вересня 2016 року ( а.с. 24, 85 100 ), унаслідок чого йому з достовірністю була відома зазначена інформація .

А тому, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не вбачає у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України, згідно яких не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань до числа яких суд другої інстанції відносить доводи апелянта.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити. Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 липня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариста «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про виселення залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: О.М. Данілов

М.В. Мережко