Рішення № 61650746, 29.09.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 0413/7332/2012 22-ц/774/1320/К/16

Справа № 0413/7332/2012 Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1320/К/16 суддя: Борис О.Н.

Категорія - 27 (IV) Суддя-доповідач ОСОБА_1В

РІШЕННЯ

Іменем України

29 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Митрофанової Л.В.,

суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

за участі секретаря Маслової К.В.,

за участі представника ОСОБА_2 ОСОБА_3,

представника Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 21 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» про визнання договору поруки припиненим,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ОСОБА_6 акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний Ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний Ощадний банк України») у липні 2012 року, звернулося з позовною заявою до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредиту.

В обґрунтування предявлених вимог зазначило, що 29.03.2006 року між ВАТ «Державний Ощадний банк України» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № КРФ-063/06, за умовами якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 22 953,46 дол. США з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 28 березня 2013 року, в обмін на зобовязання останньої здійснювати погашення кредиту та процентів за користування ним у розмірі 11,5 % річних на умовах та в строки визначені договором.

В забезпечення виконання зобовязань позичальника за кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 (далі - поручитель) 29.03.2006 року укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 взяв на себе зобовязання перед банком солідарно в повному обсязі відповідати за зобовязаннями ОСОБА_5 по кредитному договору.

Також виконання ОСОБА_5 зобовязань за кредитним договором забезпечено договором застави транспортного засобу, укладеним між ВАТ «Державний Ощадний банк України» та ОСОБА_5 30.03.2006 року, який посвідчений нотаріально.

В порушення умов кредитного договору, взяті на себе зобовязання позичальник ОСОБА_7 та її поручитель ОСОБА_2 належним чином не виконували, у звязку з чим станом на 28 травня 2013 року утворилася заборгованість в сумі 78725 гривень, що складається з: простроченої заборгованості за кредитом в сумі 8897,00 дол. США, що дорівнює 71109,27 грн., простроченої заборгованості за відсотками в сумі 779,86 дол. США, що дорівнює 6233,03 грн., пені, яка розраховується на суму простроченої заборгованості за кредитом та відсотками в сумі 172 дол. США, що дорівнює 1382,70 грн. Дану заборгованість представник позивача просить стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача. Під час розгляду справи позовні вимоги неодноразово уточнювалися.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 26.02.2015 року позовні вимоги ВАТ «Державний Ощадний банк України» задоволено.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06.11.2015 року за заявою ОСОБА_2 заочне рішення скасоване та справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Під час подальшого судового розгляду позивач декілька разів уточнював позовні вимоги й в остаточній редакції уточненої позовної заяви від 14.12.2015 року (а.с. 58-60 т.2 ) просив суд стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний Ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № КРФ-063/06 від 29.03.2006 року станом на 04.12.2015 року в сумі 16623,38 дол. США, що складається з: 8897 дол. США - простроченої заборгованості по кредиту, 493,81 дол. США - простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам, 55578,01 дол. США - пені за несвоєчасне повернення кредиту, 421,73 дол. США - пені за несвоєчасне повернення відсотків, 1146,17 дол. США - 3% річних за несвоєчасне погашення основаного боргу, 86,66 дол. США - 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків, а також судовий збір в розмірі 5757,21 грн.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Державний Ощадний банк України» про визнання договору поруки припиненим, в обґрунтування якого зазначив, що 29.03.2006 року між ним та ВАТ «Державний Ощадний банк України укладено договір поруки в забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_5 за кредитним договором № КРФ-063/06 від 29.03.2006 року.

Оскільки строк договору поруки не був встановлений, а ОСОБА_5, сплативши останній платіж 25.08.2011 року, припинила здійснення своїх обовязків за кредитним договором, вважає, що саме з цього часу й починається відлік шестимісячного строку для предявлення вимог для поручителя у відповідності до ч.4 ст. 559 ЦК України, який спливає 25.02.2012 року. Разом з тим, з досудовою вимогою, а не з позовом, банк звернувся до нього тільки 03.05.2012 року, тобто після спливу шестимісячного строку, а тому просив суд визнати укладений договір поруки таким, що припинив свою дію.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 21 квітня 2016 рокупозовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» задоволено.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний Ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № КРФ-063/06 від 29.03.2006 в сумі 10623 дол. США 64 центи та 152453,39 грн., що складається з: 8897 дол. США - простроченої заборгованості по кредиту, 493,81 дол. США - простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам, 141737,23 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту, 10716,16 грн. - пені за несвоєчасне повернення відсотків, 1146,17 дол. США - 3% річних за несвоєчасне погашення основаного боргу, 86,66 дол. США - 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків.

Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний Ощадний банк України» судовий збір в розмірі 5757,21 грн., в рівних частинах, з кожного по 2878,61 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ «Державний Ощадний банк України» про визнання договору поруки припиненим - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог.

Зокрема вказує, щострок договору поруки не був встановлений, а ОСОБА_5, сплативши останній платіж 25.08.2011 року, припинила здійснення своїх обовязків за кредитним договором, вважає, що саме з цього часу й починається відлік шестимісячного строку для предявлення вимог для поручителя у відповідності до ч.4 ст. 559 ЦК України, який спливає 25.02.2012 року. Разом з тим, з досудовою вимогою, а не з позовом, банк звернувся до нього тільки 03.05.2012 року, тобто після спливу шестимісячного строку, а тому просив суд визнати укладений договір поруки таким, що припинив свою дію.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 29.03.2006 року між ВАТ «Державний Ощадний банк України» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № КРФ-063/06, за умовами якого банк надав їй кредит в іноземній валюті в розмірі 22 953,46 доларів США з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 28 березня 2013 року, в обмін на зобовязання останньої здійснювати погашення кредиту та процентів за користування ним у розмірі 11,5 % річних на умовах та в строки визначені договором (а.с. 11-13 т.1).

У зв'язку з проведенням державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців, змін до Статуту Банку від 07.06.2011 року, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2011 року № 502 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261», та приведенням типу товариства у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства», ОСОБА_6 акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», яке є правонаступником всіх прав і обовязків ВАТ «Державний Ощадний банк України» (а.с.5-9 т.1).

Як визначено укладеним договором, погашення кредиту та відсотків за його користування здійснюється рівними частинами в сумі 274 дол. США до 25 числа кожного місяця дня, починаючи з наступного місяця після видачі кредиту шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань (п.п. 1.5.1.3, п.п. 3.3.4).

Правомірність надання банком кредиту ОСОБА_5 в іноземній валюті підтверджується наявною у ВАТ «Державний Ощадний банк України» генеральною ліцензією НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями №148 від 16.01.2002 року та відповідними дозволами на це згідно офіційних відомостей Національного Банку України з інтернет-порталу www.bank.gov.ua, що узгоджується з вимогами п.2 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року, Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 року №637 та правовою позицією Верховного Суду України у справах № 6-190цс15 та 6-1680цс15.

В забезпечення виконання зобовязань позичальника ОСОБА_5 за вказаним кредитним договором, 29.03.2006 року між ВАТ «Державний Ощадний банк України» та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки, а також між ВАТ «Державний Ощадний банк України» та відповідачем ОСОБА_5 - 30.03.2006 року укладено нотаріально посвідчений договір застави транспортного засобу - автомобіля марки «Шкода Супер Б», реєстраційний номер НОМЕР_1, належного відповідачу ОСОБА_5 на праві власності (а.с. 16-18 т.1).

Свої зобовязання за кредитним договором банк виконав належним чином, надавши 29.03.2016 року відповідачу ОСОБА_7 кредит в розмірі 22953,46 дол. США.

Однак, відповідач ОСОБА_7 взяті на себе зобовязання належним чином не виконувала, вчасно не вносила платежі за користування кредитними коштами, що підтверджується графіком погашення боргу (а.с. 69-70, 86-87т.1, 62-69 т.2), внаслідок чого утворилася заборгованість станом на 04 грудня 2015 року в сумі 16623,38 дол. США, що складається з: 8897 дол. США - простроченої заборгованості по кредиту, 493,81 дол. США - простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам, 55578,01 дол. США - пені за несвоєчасне повернення кредиту, 421,73 дол. США - пені за несвоєчасне повернення відсотків, 1146,17 дол. США - 3% річних за несвоєчасне погашення основаного боргу, 86,66 дол. США - 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків, а також судовий збір в розмірі 5757,21 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором суд першої інстанції виходив з факту неналежного виконання зобовязання за укладеним кредитним договором відповідачем ОСОБА_5 та того, що поручитель ОСОБА_2 повинен нести солідарну з боржником ОСОБА_5 відповідальність перед банком за неналежне виконання останньою зобовязань за укладеним кредитним договором.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим суд першої інстанції виходив з того, що підстави для визнання договору поруки припиненим відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав припинення договору поруки з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Узгодженням умов п.1.1 договору поруки сторони визначили солідарну відповідальність боржника та поручителя (а.с.14-15 т.1).

З аналізу змісту вказаних норм матеріального права суд приходить до висновку, що поручитель хоч і пов'язаний з боржником зобовязальними відносинами, але є самостійним субєктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти вимоги кредитора в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч.2 ст.555 ЦК України). Такі доводи суду також повністю узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-701цс15.

За правилами ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

З пункту 4.1. договору поруки вбачається, що порука припиняється за цим договором з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_5, а відтак і поручитель ОСОБА_2, первинно взяли на себе зобовязання повернути суму кредиту з відповідними процентами у строк до 28 березня 2013 року, сплачуючи її частинами по 274 дол. США до 25-го числа кожного місяця.

Таким чином, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобовязання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобовязання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обовязку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобовязань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобовязань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк предявлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 25 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для предявлення вимог до поручителя.

У разі предявлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобовязання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобовязань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобовязань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «предявлення вимоги» та «предявлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що заборгованість, яку може бути стягнуто солідарно з боржника і поручителя обліковується за період з грудня 2011 року по грудень 2015 року.

Вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги стосовного того, що договір поруки, укладений між ОСОБА_2 і позивачем є припиненим.

В іншій частині рішення суду не оскаржено.

Проте, при перегляді даного спору колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідачів та щодо розміру вказаної заборгованості з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті доларах США, а пені в національній валюті гривнях, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (ч.ч.1,3 ст.533 ЦК України).

Відповідно до розяснень, викладених у п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14 суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192, ч.3 ст.533 ЦК України, Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року).

Отже, якщо в кредитному договорі виконання зобовязання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (ст.533 ЦК України), то за наявності хоча б в однієї зі сторін зобовязання (у банку-отримувача або в ініціатора платежу) індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року), суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, що також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 10.02.2016 року у справі № 6-1680цс15.

Враховуючи наявність у ВАТ «Державний Ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний Ощадний банк України», генеральної ліцензії НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями та правомірність надання позичальнику кредиту в іноземній валюті, обумовленість умовами договору виконання ним своїх зобовязань шляхом здійснення плати за кредитом рівними частинами в іноземній валюті - доларах США, суд приходить до висновку про законність предявлення позивачем вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором саме в іноземній валюті, в якій його надано, в частині стягнення боргу по тілу кредиту та відсоткам, які по своїй суті є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима, що також узгоджується з вимогами ч.2 ст.533 ЦК України, правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16.09.2015 року у справі № 6-190цс15 та п.12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року з подальшими змінами.

Натомість, предявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості по пені підлягає стягненню виключно в національній валюті відповідно до курсу долара США по ставці НБУ, діючого на момент вирішення справи, оскільки по своїй суті пеня не є складовою частиною основного зобовязання, а мірою цивільно-правової відповідальності позичальника, що виключає можливість стягнення її в іноземній валюті надання кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачуються на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки НБУ, оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовим рішенням лише у національній валюті України - гривні.

Такі висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду України, висловленим у постановах від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 01 квітня 2015 року у справі № 3-29гс15, які відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими до застосування.

В судове засідання суду апеляційної інстанції представником позивача було надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № КРФ-063/06 від 29.03.2006 року за період з 29.03.2006 року по 30.11.2011 року.

Заборгованість за вказаний період підлягає стягненню з боржника одноособово, та складається з: 4575,54 дол. США - простроченої заборгованості по кредиту, 291 дол. США - простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам, 829,76 дол. США - пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків, 170,50 дол. США - 3% річних за несвоєчасне погашення основаного боргу та 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків.

Також в судове засідання суду апеляційної інстанції представником позивача було надано розрахунок заборгованості за кредитним договором № КРФ-063/06 від 29.03.2006 року за період з 01.12.2011 року по 04.12.2015 року.

Заборгованість за вказаний період підлягає стягненню з боржника та поручителя солідарно, та складається з: 4321,46 дол. США - простроченої заборгованості по кредиту, 202,81 дол. США - простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам, 5169,99 дол. США - пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків, 1062,33 дол. США - 3% річних за несвоєчасне погашення основаного боргу та 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків.

Колегія суддів, погоджуючись з визначеним позивачем розміром пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків, розміром 3% річних за несвоєчасне погашення основаного боргу та 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків, згідно наданих суду апеляційної інстанції розрахунків, вважає за необхідне стягнути зазначені суми за період з 29.03.2006 року по 30.11.2011 року з боржника одноособово, а за період з 01.12.2011 року по 04.12.2015 року з боржника та поручителя в солідарному порядкуу гривневому еквіваленті з урахуванням того, що еквівалент пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розраховуючи еквівалент пені за неналежне виконання позичальником зобовязань за кредитним договором за офіційним курсом гривні до долара США, колегія суддів виходить з того, що пеня за прострочення сплати кредитних коштів та відсотків нараховується за кожним періодичним платежем окремо з дня порушення платником свого обовязку (що також узгоджено сторонами у п. 4.1.1. Кредитного договору), після чого розмір нарахованої пені за кожним щомісячним платежем підсумовується та визначається загальна сума пені за порушення кредитних зобовязань.

Таким чином, згідно проведеного розрахунку судом апеляційної інстанції, з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Державний Ощадний банк України» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № КРФ-063/06 від 29.03.2006 року, що складається з: 4575,54 дол. США - простроченої заборгованості по кредиту, 291 дол. США - простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам, 6117,76 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків, 1245,23 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення основаного боргу та 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків.

З ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в солідарному порядку підлягає стягненню на користь ПАТ «Державний Ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № КРФ-063/06 від 29.03.2006 року що складається з: 4321,46 дол. США - простроченої заборгованості по кредиту, 202,81 дол. США - простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам, 64543,12 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків, 13307,91 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення основаного боргу та 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків.

На підставі вище наведеного, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_3задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 21 квітня 2016 рокускасувати в частині задоволення позову Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредиту та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» до ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредиту задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № КРФ-063/06 від 29.03.2006 року, що складається з: 4575,54 дол. США - простроченої заборгованості по кредиту, 291 дол. США - простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам, 6117,76 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків, 1245,23 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення основаного боргу та 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № КРФ-063/06 від 29.03.2006 року що складається з: 4321,46 дол. США - простроченої заборгованості по кредиту, 202,81 дол. США - простроченої заборгованості по нарахованим відсоткам, 64543,12 грн. - пені за несвоєчасне повернення кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків, 13307,91 грн. - 3% річних за несвоєчасне погашення основаного боргу та 3% річних за несвоєчасне погашення відсотків.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: