Ухвала суду № 61649764, 30.09.2016, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/5612/16-к

1-кс/206/359/16

УХВАЛА

30 вересня 2016 року слідчий суддя Самарського районного суду м. Дніпропетровська Сухоруков А.О.,

при секретаріПортної К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі клопотання слідчого слідчого відділення Самарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області старший лейтенант поліції ОСОБА_1 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, маючого неповну середню освіту, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, не маючого на утриманні неповнолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимий, останній раз 08.07.2015 Васильківським районним судом Дніпропетровської області за ч. 1 ст. 296 КК України до 1 року 6 місяців обмеження волі,

підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 390 Кримінального кодексу України,

за участю

слідчого Карнаушенко А.А.,

прокурора Галя Р.Ю.,

в с т а н о в и в:

30 вересня 2016р. слідчий Карнаушенко А.А. звернулася до суду із цим клопотанням.

Вимоги клопотання обґрунтовані тим, що у провадженні слідчого відділення Самарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040700001103 від 25 вересня 2016, за ознаками ч. 1 ст. 390 КК України.

25.09.2016 до Самарського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області надійшло повідомлення, про те, що 25.09.2016 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 засудженні та відбувають покарання, самовільно втекли з території виправного закладу з ІВЦ УДПтСУ № 133 під час виконання ними робіт.

Даний факт було зареєстровано до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 вересня 2016 року за № 12016040700001103, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК України.

У ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2, будучи особою, яка раніше судима, належних висновків для себе не зробив та в період відбування покарання вчинив інший умисний злочин за наступних обставин.

Так, згідно вироку Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 08.07.2015 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296 КК України та призначено йому остаточне покарання у вигляді 1 року 6 місяців обмеження волі.

18.08.2015 ОСОБА_2, на підставі вищевказаного вироку прибув до Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області (№ 133), розташованого за адресою: м. Дніпро, вул. Бєхтєрєва, 5 для відбування покарання у вигляді обмеження волі, де під розписку ознайомлений з межами адміністративної території вказаної установи, порядком відбування покарання у вигляді обмеження волі, обовязками, встановленими Правилами внутрішнього розпорядку установи та попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 390 КК України, у разі ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі.

24.09.2016 згідно підписаної начальником Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області (№ 133) рознарядки ОСОБА_4 вийшов на склад установи для прибирання території.

24.09.2016 приблизно о 15:00 год. у ОСОБА_2 разом з особою, яка відбувають покарання у вигляді обмеження волі ОСОБА_3 та під час виконання робіт на території Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області (№ 133) виник злочинний умисел направлений на самовільне залишення місць обмеження волі. Після чого, приблизно о 15:30 год., реалізовуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, в порушення вимог розділу 3 п. 3 ПВР для засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі, за попередньою змовою з ОСОБА_3, з метою ухилення від призначеного судом покарання у виді обмеження волі, без відповідного дозволу адміністрації, разом з вищевказаною особою вчинив самовільне (тобто без дозволу адміністрації) залишення території (меж) виправного центру.

24.09.2016 приблизно о 17:10 год. працівниками Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області (№ 133), під час обходу територій вказаної установи, виявлено відсутність двох осіб. У звязку з чим, в установі проведений перерахунок засуджених, в результаті якого виявлено відсутність ОСОБА_2 та ОСОБА_3

25.09.2016 приблизно о 03.00 год. співробітниками Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області (№ 133) поблизу м. Чаплино у Дніпропетровській області був виявлений та затриманий ОСОБА_2

Дії ОСОБА_2, слідчий кваліфікує за ч. 1 ст. 390 КК України, тобто самовільне залишення місця обмеження волі, вчинене особою, засудженою до обмеження волі.

Клопотання слідчого погоджено з прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області, оформлене відповідно до вимог ст. 184 Кримінального процесуального кодексу України.

Слідчий Карнаушенко А.А. в судовому засіданні підтримав клопотання та просив задовольнити з підстав викладених у ньому.

Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання та прохав його задовольнити і обрати відносно ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки він підозрюється у вчиненні злочину невеликої тяжкості, за який відповідно до ч.1 ст.390 КК України, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років. Знаходячись у Ігренському виправному центрі УДПтСУ у Дніпропетровській області (№ 133), останній може знову звідти втекти, а також буде порушувати встановленні правила проживання, крім того ОСОБА_2 знаючи про покарання за вчинений ним злочин, може сховатися від органу слідства, прокуратури та суду, а також перешкоджати виконанню процесуальних рішень іншим чином. Крім того, застосування до підозрюваного більш мяких запобіжних заходів, що передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України, є недостатньою мірою, оскільки не будуть слугувати забезпеченню виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обовязків, а також не зможе запобігти спробам підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення. Оскільки осіб, які б виявили бажання особисто поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обовязків відповідно до статті 194 КПК України і зобовязалися за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу не знайшлося, застосування до підозрюваного такого виду запобіжного заходу як особиста порука не виявляється можливим.

Підозрюваний ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердив, що дійсно покинув колонію, просив застосувати більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою.

Вислухавши доводи та пояснення підозрюваного, доводи прокурора, дослідивши подані матеріали, приходжу до висновку про необхідність задовольнити клопотання та застосувати стосовно підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Встановлено, що 25.09.2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за ч. 1 ст. 390 КК України, кримінальне провадження № 12016040700001103.

30 вересня 2016 року ОСОБА_2 . в порядку ст.ст. 276-279 Кримінального процесуального кодексу України було письмово повідомлено про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК України.

Копію клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із доданими матеріалами було вручено ОСОБА_2 30 вересня 2016 року о 09 год. 32 хв.

У відповідності до ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України, запобіжними заходами є: особисте зобовязання; особиста порука; застава; домашній арешт; тримання під вартою. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш мяких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш мяким запобіжним заходом є особисте зобовязання, а найбільш суворим - тримання під вартою. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з цивільних та кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04.04.2013 «Запобіжні заходи, затримання у кримінальному провадженні застосовуються тільки з метою та за наявності підстав, визначенихст. 177 КПК. Слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним у КПК конкретним підставам і меті), що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».

За змістом ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обовязків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 178 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобовязаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоровя підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних звязків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Відповідно до ч. 1, п. 5 ч. 2, ч. 3 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш мяких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад пять років, а до раніше судимої особи у вигляді позбавлення волі строком до трьох років.

Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобовязаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обовязків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті, тобто:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обовязки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Врахувавши дійсні обставини справи, схиляюся та приймаю за дійсні доводи слідчого, прокурора про те, що застосування до підозрюваного більш мяких запобіжних заходів, що передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України, є недостатньою мірою, оскільки вони не будуть слугувати забезпеченню виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обовязків, а також не зможе запобігти спробам підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Зазначені висновки суду засновані перед усім на тому, що ОСОБА_2 обґрунтовано підозрюється у вчинені злочину невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до трьох років. ОСОБА_2 в період відбування покарання у вигляді обмеження волі та перебуваючи на території Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області (№ 133) вчинив новий злочин, передбачений ч. 1 ст. 390 КК України.

ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, засуджений до обмеження волі.

Вказані обставини виключають обєктивну можливість щодо застосування до підозрюваного такого виду запобіжного заходу як домашній арешт.

Оскільки осіб, які б виявили бажання особисто поручитися за виконання підозрюваним покладених на нього обовязків відповідно до статті 194 Кримінального процесуального кодексу України і зобовязалися за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу не знайшлося, застосування до підозрюваного такого виду запобіжного заходу як особиста порука не виявляється можливим.

Передбачений статтею 181 КПК України запобіжний захід домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Беручи до уваги наведені вище обставини, вважаю за неможливе застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Відповідно до ст.182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обовязків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обовязків.

У відповідності до п.1 ч.5 ст.182 Кримінального процесуального кодексу України, розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати. ОСОБА_2 не працює, не має інших доходів, і не в змозі самостійно внести достатню суму застави.

У відповідності до п.1 ч. 5 ст. 182 Кримінального процесуального кодексу України, розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати.

При цьому вважаю за необхідне визначити розмір застави відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2016р. 1378,00 грн.

Враховуючи характеризуючи данні підозрюваного, відсутності в нього джерел доходу, вважаю, що сума у розмірі десяти мінімальних розмірів заробітної плати, тобто 13780,00 грн. буде достатньою для внесення у якості застави. Зазначена сума підлягає внесенню на розрахунковий рахунок 37312066017442, одержувач: ТУ ДСАУ в Дніпропетровській області, банк одержувача ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області, код ОКПО 26239738, МФО 820172.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обовязки з передбаченихстаттею 194цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З огляду на особу підозрюваного та склад кримінального правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_2 у разі його звільнення з-під варти під заставу вважаю за необхідне покласти наступні обовязки із визначених ст. 194 КПК України:

1) прибувати до слідчого, прокурора або суду за першим викликом для проведення процесуальних дій;

2) не відлучатися із Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області (№ 133) самовільно;

3) утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими у даному кримінальному провадженні;

За змістом ч.ч.1, 2 ст. 197 Кримінального процесуального кодексу України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, - з моменту затримання.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 176-184, 193-194, 196, 197, 205, 206, 369, 370, 371, 372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя

у х в а л и в :

Клопотання слідчого слідчого відділення Самарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, задовольнити.

Застосувати стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк в 60 (шістдесят) днів, який обраховувати з 30 вересня 2016 року по 28 листопада 2016 року включно.

Визначити, що грошова сума у розмірі - 13780,00грн. є достатньою для внесення її як застави.

У разі звільнення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з-під варти під заставу, покласти на нього обовязки:

1) прибувати до слідчого, прокурора або суду за першим викликом для проведення процесуальних дій;

2) не відлучатися із Ігренського виправного центру УДПтСУ у Дніпропетровській області (№ 133) самовільно;

3) утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими у даному кримінальному провадженні;

Зазначені обовязки діятимуть два місяці з дня звільнення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з-під варти.

Розяснити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що у разі невиконання покладених на нього цією ухвалою обовязків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

Контроль за виконанням умов звільнення під заставу покласти на слідчого слідчого відділення Самарського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом пяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області

Слідчий суддяА .О. Сухоруков