Рішення № 61645424, 21.09.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 154/234/16-ц Провадження № 22-ц/773/1322/16 Головуючий у 1 інстанції: Лященко О.В. Категорія: 19 Доповідач: Свистун О. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Свистун О.В.,

суддів Грушицького А.І., Федонюк С.Ю.,

за участі:

секретаря Концевич Я.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Володимир-Волинська державна нотаріальна контора, - про визнання договору дарування будинку удаваним та визнання укладеним договору купівлі-продажу будинку,

за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Володимир-Волинського міського суду від 15 липня 2016 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

20 січня 2016 року ОСОБА_3 звернулась у суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування будинку удаваним та визнання укладеним договору купівлі-продажу будинку. Свої вимоги мотивує тим, що 22 листопада 2002 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 був укладений шлюб, який у листопаді 2012 року був розірваний на підставі рішення Камінь-Каширського районного суду від 27.11.2012 року.

Після укладення шлюбу придбали житловий будинок у селі Житані Володимир-Волинського району Волинської області по вул. Набережній, 25. Половину коштів за будинок у сумі 500 доларів США вони заплатили власнику будинку ОСОБА_4 відразу під час домовленостей про купівлю будинку у листопаді 2002 року. Це були кошти, подаровані подружжю на весілля. Решту грошей у сумі 500 доларів США, які були ними зароблені протягом спільного проживання, сплатили продавцю у листопаді 2013 року. В листопаді 2002 року вони вселились в спірний житловий будинок. В цьому будинку позивач разом з дітьми: дочкою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 постійно проживають по даний час без реєстрації місця проживання. Позивач та діти зареєстровані у батьків позивача. Тривалий час і відповідач був зареєстрований разом із сімєю у батьків позивача. Але після розірвання шлюбу, а саме з 23 травня 2013 року він зареєструвався у спірному будинку.

Відповідач ОСОБА_2 періодично виїжджав на заробітки у Дніпропетровську область, а після розірвання шлюбу - у місто Сєвєродонецьк Донецької області. На початку 2015 року він повернувся додому і з лютого 2015 року був мобілізований в Збройні Сили України.

У серпні 2015 року відповідач звернувся у суд із заявою про усунення перешкод у користуванні житловим будинком. Із тексту позовної заяви їй стало відомо, що житловий будинок, у якому вони проживають більше 10-ти років оформлений на відповідача згідно договору дарування від 19 листопада 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області, реєстровий № 2-2234. Це не відповідає дійсним обставинам справи, тому що вказаний житловий будинок вони з чоловіком купили у ОСОБА_4 за 1000 доларів США, а отже мав бути оформлений договір купівлі-продажу, а не договір дарування. Усіма питаннями юридичного оформлення права власності на житловий будинок займався відповідач у справі, оскільки позивач в цей час доглядала за піврічною дочкою ОСОБА_7.

Факт, що в дійсності укладається договір купівлі-продажу, а не договір дарування, чоловік приховав як від неї, так і від нотаріуса.

Даний договір дарування є удаваною угодою, такою, що приховує договір купівлі-продажу квартири, який насправді було вчинено. Продавець ОСОБА_4 не є родичем сторонам по справі, не є близькою їм особою, а тому подарунок нерухомого майна незнайомій особі не є природнім і вмотивованим, що також дає підстави вважати укладений між ними правочин удаваним.

Просила визнати договір дарування житлового будинку № 25 по вул. Набережній в селі Житані Володимирі-Волинському Волинської області, укладений 19 листопада 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області і зареєстрований в реєстрі за № 2-2234, удаваним правочином та визнати, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 19 листопада 2003 року було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку № 25 по вул. Набережній в селі Житані Володимирі-Волинському Волинської області за 1000 доларів США.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду від 15 липня 2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування будинку удаваним та визнання укладеним договору купівлі-продажу будинку задоволено.

Визнано договір дарування житлового будинку № 25 по вул. Набережній в селі Житані Володимирі-Волинському Волинської області, укладений 19 листопада 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області і зареєстрований в реєстрі за № 2-2234, удаваним правочином та визнано, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 19 листопада 2003 року було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку № 25 по вул. Набережній в селі Житані Володимирі-Волинському Волинської області.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в сумі 551,20 грн.

У поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Покликається на те, що судом булипорушені норми матеріального та процесуального права, неповно зясовані всі обставини, що мають значення для справи. Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущені строки позовної давності.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, покликаючись на доводи, викладені в ній.

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1, апеляційну скаргу заперечила, оскільки вважає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2 та представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 22 листопада 2002 року між сторонами по справі був укладений шлюб, який у листопаді 2012 року був розірваний на підставі рішення на підставі рішення Камінь-Каширського районного суду від 27.11.2012 року (а.с. 8, 9). Від шлюбу мають двох дітей - дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Дані обставини стверджуються копіями свідоцтв про народження дітей (а.с. 10, 11).

Згідно договору дарування житлового будинку від 19 листопада 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори Волинської області ОСОБА_8 за реєстраційним № 2-2234, ОСОБА_2 прийняв у дар від ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться у с. Житані по вул. Набережній, 25 Володимир-Волинського району Волинської області. З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що право власності на даний житловий будинок з надвірними спорудами зареєстровано відповідачем у встановленому законом порядку 15.12.2003 року (а.с. 6, 7).

Отже із матеріалів справи встановлено, що договір дарування було укладено у листопаді 2003 року. Позивач у своїй позовній заяві покликався на норми матеріального права, які діяли на час укладення даної угоди ЦК УРСР (в редакції 1963 року). Проте суд першої інстанції не звернув уваги на вимоги матеріального права та застосував ст. 235 ЦК України, дія якої поширюється на правовідносини, які виникли після 2004 року.

Таким чином суд першої інстанції не вірно застосував норми матеріального права, що є підставою скасування рішення суду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 243 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Згідно із ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Враховуючи вимоги чинного на час укладення оспорюваного правочину законодавства необхідно застосовувати правила, які регулюють ту угоду, яку сторони мали на увазі.

Проте ст. 6 ЦК України 1963 року визначено способи захисту цивільних прав шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов'язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Відповідно до роз'яснень, даних у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. № 3 (з відповідними змінами) Про судову практику в справах про визнання угод недійсними, суд, установивши, що угода укладена сторонами з метою приховати іншу угоду, відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що на її думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.

Такіж розяснення викладені і у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Таким чином, за умови доведеності позивачем удаваності договору дарування суд зобовязаний застосувати правила, що регулюють угоду купівлі-продажу при вирішенні іншого конкретного спору (поділ спадкового майна, оспорювання подальших правочинів, укладених щодо спірного нерухомого майна).

Тому колегія суддів вважає, що вимога позивача у позовній заяві не відповідає способам захисту цивільних прав та інтересів, передбаченим ЦК України. Позивач не заявляла вимог про визнання недійсним вчиненого правочину - договору дарування, який, на думку позивача, є удаваним. Іншого способу захисту цивільного права, що корегується із вимогою у позовній заяві, договором або законом не передбачено.

Cудом встановлено, що договір дарування житлового будинку укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Із позовом у суд звернулася дружина ОСОБА_2 ОСОБА_3, оскільки вважає, що даним договором дарування порушені її права на нерухоме майно, яке було придбане під час спільного проживання подружжям у спільну сумісну власність. В спірному будинку вона та їх діти проживають і на даний час. В своїй позовній заяві позивач не просить визнати даний договір дарування недійсним. Також заявляючи вимогу про визнання договору дарування удаваним правочином не просить поділити це майна. А отже вибраний нею спосіб захисту її порушених прав, такі права не захищає відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того позивач та її представник не надають доказів в підтвердження їх доводів щодо удаваності правочину.

Із позовної заяви, пояснень позивача та представника позивача у судових засіданнях встановлено, що як доказ удаваного правочину вони покликається на пояснення свідків, які були допитані в судових засіданнях.

Як розяснено в пункті 16 постанови Пленуму від 28 квітня 1978 р. № 3, при вирішенні питання про визнання угоди недійсною судові необхідно враховувати, зокрема, що недійсність угоди може бути підтверджена будь-якими з передбачених ст.27 ЦПК засобами доказування, якщо інше не передбачено законом (наприклад, ст. 376 ЦК), однак ціна та інші істотні умови угоди, укладеної в простій письмовій чи нотаріальній формі, не можуть бути встановленими на підставі показань свідків, крім випадків кримінальнокараних діянь.

Такі ж роз'яснення надані у п.12 постанови Пленуму Верховного суду України в № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», що не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК).

Крім того, Верховним Судом України зазначено, що визнання угоди недійсною може мати місце і після смерті громадянина, який був її учасником. Такі вимоги можуть бути заявлені другою стороною, спадкоємцями померлого, іншими заінтересованими особами та прокурором.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції не звернув уваги, що продавець на час розгляду справи помер, про що не заперечили сторони по справі, і не залучив у справу спадкоємців як правонаступників, що також є підставою для скасування рішення суду.

В судовому засіданні відповідач заявив, що позивач пропустила строки позовної давності, оскільки їй про укладення договору дарування, а не договору купівлі-продажу було відомо при укладені даного договору.

Проте дані доводи відповідача були спростовані в судових засіданнях поясненнями сторін та дослідженими доказами по справі.

Зокрема в апеляційній скарзі сам же відповідач вказує, що позивачу стало відомо про укладення даного договору дарування 09 лютого 2014 року коли нею були забрані документи на право власності на спірний будинок і це питання було предметом розгляду працівниками міліції.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

Колегія суддів приходить до висновку, що позивачу стало відомо про укладення договору дарування спірного житлового будинку тільки у лютому 2014 року, після того як вона побачила документи на будинок, доводи відповідача в цій частині є суперечливими, а тому строки позовної давності нею не пропущені.

Враховуючи встановлені обставини справи, надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції із-за порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, неповного зясування обставин, що мають значення для справи, відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 317, 319, 218, 60, 261, 257 ЦПК України, на підставі ст. 6, 58, 224, 243 ЦК УРСР(в редакції 1963 року), постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», постанови Пленуму Верховного суду України в № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Володимир-Волинського міського суду від 15 липня 2016 року у даній скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Володимир-Волинська державна нотаріальна контора,- про визнання договору дарування будинку удаваним та визнання укладеним договору купівлі-продажу будинку відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

Рішення набирає законної сили 21 вересня 2016 року.

Суддя апеляційного суду О.В.Свистун

Помічник судді О.А.Понєдєльник