Рішення № 61645403, 23.09.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 154/1890/15-ц Провадження № 22-ц/773/1029/16 Головуючий у 1 інстанції: Лященко О.В. Категорія: 30 Доповідач: Карпук А. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів Бовчалюк З.А., Здрилюк О.І.,

секретар Кирилюк О.О.

з участю: ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1, відповідачів - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_4 акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 квітня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся в суд з указаним позовом покликаючись на такі обставини.

17 січня 2015 року на автодорозі «Устилуг-Луцьк-Рівне» неподалік села Забороль Луцького району сталася дорожньо-транспортна пригода, унаслідок якої відбулося зіткнення автомобіля марки"Мітсубісі-Кольт"р.н.АС7331АВ під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля марки «Мерседес-Спрінтер» під керуванням ОСОБА_7

Внаслідок ДТП позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження, водій ОСОБА_6 від отриманих травм померла на місці.

По даному факту 17.01.2016 року було відкрите кримінальне провадження у якому його визнано потерпілим, 27 лютого 2015 року у звязку з смертю винного водія ОСОБА_6, винесено постанову про закриття кримінального провадження.

У звязку з тим що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_6 яка керувала автомобілем «Мітсубісі-Кольт» була застрахована в ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5», просив стягнути з указаного відповідача 26211 грн. 83 копійки на відшкодування майнової шкоди, пов»язаної з витратами на лікування, пошкодженням одягу, витратами на проїзд, 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Крім того, просив стягнути з ПАТ «КБ «ПриватБанк» 95000 грн. на відшкодування моральної шкоди заподіяної працівником банку ОСОБА_6 під час виконання трудових обовязків.

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, подавши про це уточнену позовну заяву (а.с.162-163), та покликаючись на те, що страхова компанія частково відшкодувала матеріальну шкоду у розмірі 6120 гнн.87 коп., моральну у розмірі 306 грн.04 коп., та ураховуючи отримання доказів, що підтверджують витрати на лікування просив стягнути з страхової компанії 29959 грн.62 коп. на відшкодування майнової шкоди, 4693 грн. 96 коп. на відшкодування моральної шкоди та з ПАТ КБ «ПриватБанк» 95000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду від 27 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Постановлено стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» на користь ОСОБА_1 29 959 грн. 62 коп. за заподіяну матеріальну шкоду та 4693 грн.96 коп. за завдану моральну шкоду, а всього стягнути в його користь 34 653 грн. 58 коп. завданої шкоди.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в користь ОСОБА_1 5 306 грн. 04 коп. за завдану моральну шкоду.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» та з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в користь ОСОБА_1, з кожного, в рівних частинах, по 1500 грн. витрат на правову допомогу.

Стягнути в користь держави з ОСОБА_4 акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» 543 грн. 19 коп. судового збору та з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - 243 грн. 60 коп. судового збору.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції позивач та відповідачі подали апеляційні скарги.

Позивач ОСОБА_1 просить с змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди та стягнути з ПАТ КБ ПриватБанк 95000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Відповідач ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати рішення суду в частині задоволення вимог до страхової компанії та постановити нове про відмову у позові до цього відповідача.

Відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення в частині стягнення моральної шкоди скасувати у звязку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог, заявлених до банку.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представників відповідачів колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» підлягають до часткового задоволення, апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» до задоволення з таких підстав.

З матеріалів кримінального провадження №12015030000000013 від 17.01.2015 року за ст.286 ч.2 КК України вбачається, що 17 січня 2015року біля 08 год 10 хв на 76 км+450 м автодороги «Устилуг-Луцьк-Рівне», неподалік с.Забороль Луцького району Волинської області, відбулось зіткнення автомобіля марки «Мітсубісі-Кольт» р.н.з. АС7331 АВ під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля марки «Мерседес-Спрінтер» р.н.з. АМ 1786 ВЕ під керуванням ОСОБА_7.

Внаслідок даної ДТП обидва автомобілі отримали значні пошкодження, а пасажири автомобіля «Мітсубісі-Кольт» ОСОБА_1 та ОСОБА_8 отримали відповідно тяжкі і середньої тяжкості тілесні ушкодження, водій даного автомобіля ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці ДТП.

У даному провадженні позивач ОСОБА_1 був визнаний потерпілим.

Як вбачається з постанови прокурора відділу прокуратури Волинської області ОСОБА_9, від 27 лютого 2015 року, в прямому причинному зв»язку із виникненням ДТП та її наслідками, що настали, стало порушення водієм автомобіля марки «Мітсубісі-Кольт» р.н.з. АС7331 АВ Смолярук ОСОБА_10 п.п.2.3.б), 12.1. Правил дорожнього руху України. Оскільки в результаті ДТП водій автомобіля марки «Мітсубісі-Кольт» р.н.з. АС7331 АВ ОСОБА_6 від отриманих травм померла і вона є винуватцем даної пригоди, то вказане кримінальне провадження було закрито у зв»язку із смертю підозрюваної ОСОБА_6

Згідно з договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/8425239 від 27.08.2014 року цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_6 транспортного засобу автомобіля марки «Мітсубісі-Кольт» р.н.з. АС7331 АВ була забезпечена в ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» (а.с.133)

Відповідно до статті 23 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", (далі-Закону) чинній на момент виникнення спірних правовідносин, шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (в тому числі моральна шкода), пов'язана, зокрема з лікуванням потерпілого.

Статтею 24 Закону передбачено, що у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, які пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів. Зазначені витрати мають бути підтверджені документально відповідним медичним закладом.

З висновку № 100 від 28.01.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 унаслідок ДТП були заподіяні тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень (а.с.166-167).

Довідками КЗ «Луцька міська клінічна лікарня» від 19.06.2016 року № 971/2.8.15, та 3970/2.8.15 стверджується, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в реанімаційному відділенні з 17.01.2015 року до 26.01.2015 року та у нейрохірургічному відділенні з 26.01.2015 року по 13.02.2015 року. У даних довідках міститься перелік лікарських засобів та виробів медичного призначення, які були необхідні для лікування і придбані за власні кошти (а.с.171-172).

Листом № 1529/2.8.16 від 16.09.2016 року КЗ «Луцька міська клінічна лікарня» повідомила, що у період перебування на лікуванні у цьому закладі ОСОБА_1 знаходився у важкому стані та потребував засобів особистої гігієни (пеленки та підгуники для дорослих) (а.с. 344).

На підтвердження придбання призначених ліків, виробів медичного призначення та засобів особистої гігієни позивачем надані фіскальні чеки.

Тому виходячи з положень статтей 22, 24 Закону позивач має право на відшкодування страховою компанією витрат на придбання ліків, засобів медичного призначення та засобів особистої гігієни за період перебування на лікуванні у КЗ «Луцька міська клінічна лікарня», оскільки такі витрати є обґрунтованими витратами, повязаними з утриманням, лікуванням та реабілітацією, медичним піклуванням потерпілого у відповідному закладі охорони здоровя.

З пояснень позивача та його представника, з наданого страховою компанією платіжного доручення № 3З046872 вбачається, що на відшкодування майнової шкоди ПАТ «УСК «Княжа Вієнна ОСОБА_5» виплачено ОСОБА_1 6120.87 грн. (а.с.153).

Розрахунок страхової виплати наведений у висновку від 03.09.2015 року(а.с.113-115).

Разом з тим, страховою компанією при визначенні страхового відшкодування безпідставно не були взяті до уваги документально підтверджені витрати на придбання ліків, виробів медичного призначення, предметів особистої гігієни, придбання яких підтверджується фіскальними чеками, а призначення вище указаними довідками закладу охорони здоров»я, а саме:

- фіскальним чеком від 27.01.2015 року на суму 110 грн. про придбання пеленок і підгузників (а.с.30), вартість пеленок, придбаних 18.01.2016 року на підставі фіскального чеку 00174 у розмірі 34.00 грн., вартість пеленок, придбаних 23.01.2015 року на суму 34 грн., фіскальний чек 00060, вартість пеленок і підгузників на суму 88.00 грн., фіскальний чек 00118 від 31.01.2015 року (а.с.31)., вартість ліків та підгузників на суму 477.50 згідно з фіскального чека 00060 від 18.01.2015 за винятком вартості препарата «гліцисед», оскільки докази про його призначення відсутні (а.с.31), вартість підгузників на суму 26 грн. згідно з фіскальним чеком від 08.02.2015 року 00190 (а.с.33), вартість ліків на суму 473.50 згідно фіскального чека 001444 від 31.01.2015 року(а.с.32), вартість серцево-судинних ліків на суму 113.94 згідно з фіскальним чеком 07765 від 10.03.2015 року (а.с.32), та на суму 97.15 грн. згідно з фскальним чеком 07765 від 03.02.2015 року(а.с.33) про призначення яких лікувальним закладом підтверджено випискою нейрохірургічного відділення КЗ «Луцька міська клінічна лікарня» № 927(а.с. 29), вартість ліків на суму 680.30 згідно з фіскальним чеком 00144 від 31.01.2015 року за виключенням вартості препарату на суму 15.05, про призначення якого докази відсутні,(а.с.32)вартість ліків у розмірі 137.05 грн. згідно з фіскальним чеком 07765 від 27.01.2015 року (а.с.33), вартість препарату на суму 24.50 грн. згідно з фіскальним чеком 00232 від 30.01.2015 року (а.с.33), вартість ліків на суму 63.20 грн. згідно з фіскальним чеком 07765 від 28.01.2015 року(а.с.34). Загальна сума цих витрат становить 2359.14 грн., та підлягає стягненню з страхової компанії на користь ОСОБА_1

При цьому доводи позивача та його представника про те, що розмір витрат на лікування, крім фіскальних чеків, підтверджується довідками КЗ «Луцька міська клінічна лікарня» є безпідставним, так як заклад охорони здоров»я підтвердив лише факт придбання ліків за власні кошти та зазначив у довідці, які саме ліки призначені потерпілому (а.с.171-172) Наведені у цих довідках переліки ліків та засобів медичного призначення узгоджуються з назвами таких засобів у фіскальних чеках, однак проставлені напроти лікарських засобів цифри ніяким чином не можуть бути визнані доказом вартості і придбання таких ліків крім тих, що зазнгачені у фіскальних чеках.

На підтвердження витрат, повязаних з лікуванням, позивач подав також довідку за підписом директора медичного закладу «Здоров» +» ОСОБА_11 та фіскальні чеки на суму 934.74 грн. про придбання ліків, призначених для лікування цим закладом. Також з довідки за підписом ОСОБА_11 вбачається, що позивачу було призначено 10 сеансів ударно-хвильової терапії вартістю 150 гривень за одну процедуру на загальну суму 1500грн. та ортопедичний корсет вартістю 350 грн.

З положень ст. 24 Закону вбачається. що однією з умов відшкодування страховою компанією витрат, повязаних з лікуванням потерпілого є підтвердження витрат та необхідності їх здійснення закладом охорони здоров»я.

Відповідно дост.3 Закону "Основи законодавства України про охорону задоров"я" заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

Згідно з витягом з реєстру фізичних осіб-підприємців ОСОБА_11 зареєстрована як підприємець, вид діяльності «Стоматологічна практика»(а.с.335). Належні докази того, що очолюваний цією особою заклад «Здоров»я+» є закладом охорони здоров»я відсутні. У даному судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 пояснив, що «Здоров»я+» не є закладом охорони здоров»я.

У звязку з наведеним витрати, понесенні у звязку з призначеним лікуванням у закладі «Здоров»я+» не підлягають стягненню з ПАТ «УСК «Княжа Вієнна ОСОБА_5».

Відповідно до положень статтей 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Всупереч вимог зазначених норм процесуального закону позивачем та його представником не подано належних та допустимих доказів про понесені витрати на проїзд дружини потерпілого до лікарні у м. Луцьк та про необхідність цих витрат у зазанчених розмірах.

З долучених до позовної заяви квитків за маршрутом Луцьк- Володимир-Волинськ вбачається. що в них не вказана ні дата, ні вартість проїзду. Крім того, більшість цих квитків мають послідовно зростаючі номери - 142751,142752,142753 і т.д (а.с.41-42), що спростовує доводи позивача про проїзд у різні дні однієї особи з м.Володимира-Волинська до м.Луцька і у зворотному напрямку.

У звязку з наведеним витрати на проїзд відшкодуванню не підлягають.

Відповідно до положень ст.22.1, 23.1 Закону потерпілий має право на відшкодування моральної шкоди.

Статтею 26-1 Закону визначено розмір відшкодування моральної шкоди.

Зокрема, згідно з положеннями цієї статті страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є:

шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого;

шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим;

моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

шкода, пов'язана із смертю потерпілого (стаття 23.1 Закону).

Розмір страхової виплати у звязку з лікуванням потерпілого (за шкоду, заподіяну здоров»ю) що підлягає стягненню у судовому порядку становить 2359.14грн., відтак розмір відшкодування моральної шкоди становитиме 117.96 грн. ( 2359.14х5%).

Доводи позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 про те, що розмір відшкодування моральної шкоди становить 5% ліміту страхової суми суперечить положенням ст.26-1 Закону.

Зокрема, системний аналіз положень статтей 9, 26-1 Закону, а також положень Договору страхування (страхового полісу № АС 8425239 а.с.133) ст. 9 Закону України "Про страхування" дає підстави для висновку про те, що поняття страхової суми та страхової виплати (страхового відшкодування) не тотожні.

Так, згідно із ст. 9 Закону, ст.9 Закону України "Про страхувння" - страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Ця сума відповідно до п. 4 договору страхування за шкоду, заподіяну життю і здоров»ю визначена у розмірі 100000 грн., за шкоду, заподіяну майну 50000 грн.

Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку і здійснюється в межах страхової суми. (Стаття 9 Закону України "Про страхування).

А тому саме виходячи із розміру страхової виплати за шкоду заподіяну життю і здоровю 2359.14 грн. слід обчислювати розмір відшкодування моральної шкоди

Обчислення розміру моральної шкоди у розмірі 5% ліміту страхової суми було передбачено нормами статті 22 Закону України « Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції закону від 01.07.2004 № 1961-IV, яка була чинною до лютого 2013 року, положення якої були змінені на підставі Закону України від 05.07.2012 р. N 5090-VI.

Також не підлягають до задоволення вимоги позивача про відшкодування майнової шкоди, заподіяної ушкодженням дублянки, шапки зимової, а також форменного одягу - штанів, кофти, сорочки, придбаного за власний кошт, і яке не обліковане за місцем його служби, про що ствердив позивач, з огляду на таке.

Право потерпілого на відшкодування шкоди, заподіяної майну, передбачено положеннями ст. 1192 ЦК України, ст. 22 Закону.

Цивільним кодексом передбачено два основні способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого: відшкодування шкоди в натурі (передача речі такого ж роду і такої ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо). Даний спосіб може бути застосований, якщо відшкодування шкоди в натурі взагалі є можливим; відшкодування завданих збитків в повному обсязі. Визначення збитків надається статтею 22 ЦК України, відповідно до якої збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, обчислюється виходячи із реальної вартості втраченого майна або вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, на момент розгляду справи. Така вартість може бути визначена експертним шляхом.

Позивачем обрано спосіб захисту права шляхом предявлення вимоги про відшкодування збитків, заподіяних пошкодженням, приведенням у непридатний для використання стан одягу.

За таких обставин доведенню підлягає не тільки факт пошкодження одягу і приведення його у непридатний стан, а і його реальна вартість. У випадках стягнення на користь потерпілого вартості майна враховується зношеність такого майна.

Також відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

На підтвердження вартості одягу, у який був одягнутий ОСОБА_1 під час ДТП, і який був ушкоджений позивачем подано довідки, видані підприємцем та акт з фотографіями(а.с.37-40,44-46).

Однак довідки не містять відомостей про реальну вартість майна з урахуванням зносу.

Наданий акт не відповідає передбаченим ст.59 ЦПК України вимогам допустимості доказів, оскільки складений позивачем та його представником, а з долучених фотографій неможливо зробити висновок про те , що одяг приведений у непридатний для використання стан.

Наданий позивачем "акт оцінки" не може бути прийнятий судом до уваги, так як не містиь необхідних реквізитів документа.

На виконання вимог ч.4 ст.10 ЦПК України судом апеляційної інстанції у судових засіданнях двічі оголошувалась перерва та розяснювалось позивачу та його представнику право і обовязок подати докази на обґрунтування своїх вимог та заперечень. У даному судовому засіданні судом повторно розяснено право заявити клопотання про призначення товарознавчої експертизи або надання експертного висновку щодо реальної вартості пошкодженого одягу та розяснено наслідки неподання належних доказів, однак позивач та його представник відмовились заявити таке клопотання пославшись на високу вартість послуг експертів.

За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних доказів відповідно до положень ст. 11 ЦПК України.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції не врахував положень ст. 24 Закону щодо підтвердження необхідності здійснених витрат закладом охорони здоров»я, ст. 26 -1 Закону щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодування страховиком, залишив поза увагою вимоги цивільно-процесуального кодексу щодо належності та допустимості доказів при вирішенні вимог про відшкодування шкоди у звязку з пошкодженням майна потерпілого, та дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову у розмірі, зазначеному в рішенні, а тому рішення суду у зазначеній частині підлягає до скасування з наведених вище підстав.

Задовольняючи позов про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» моральної шкоди суд виходив з того, що водій ОСОБА_6М, з вини якої сталася дорожньо-транспортна пригода, була працівником банку і слідувала власним автомобілем на роботу, взявши у транспортний засіб пасажирів, однак такий висновок зроблений з порушенням норм матеріального права, тому рішення в частині стягнення моральної шкоди з ПАТ КБ «ПриватБанк» також не може залишатися в силі.

З матеріалів справи вбачається, що водій ОСОБА_6 працювала у ПАТ КБ «ПриватБанк» спеціалістом Департаменту безпеки по роботі з проблемною заборгованістю, була власником автомобіля НОМЕР_1, у день ДТП слідувала на роботу власним транспортом, та з її вини сталася дорожньо-транспортна пригоду, унаслідок якої ОСОБА_1 заподіяні тяжкі тілесні ушкодження(а.с.7-12, 345-346)

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну за відшкодування моральної шкоди особу, якою за змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме - винний водій.

Аналіз положень статтей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т. ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Стаття 1187 ЦК України відноситься до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

У даному судовому засіданні встановлено що договір оренди належного ОСОБА_6 транспортного засобу між ПАТ «КБ «ПриватБанк та власником не укладався. Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не є субєктом, відповідальним за шкоду також і з тих підстав, що до службових обовязків ОСОБА_6, виходячи із займаної посади, не відносилось управління транспортним засобом та перевезення пасажирів, відтак підстави покладення відповідальності за заподіяну ОСОБА_1 моральну шкоду унаслідок ДТП відсутні.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає до задоволення, а апеляційні скарги позивача ОСОБА_1І, ПАТ «УСК Княжа Вієнна ОСОБА_5» до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції до скасування з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, шляхом стягнення з страхової компанії на користь ОСОБА_1 2359.14 грн. на відшкодування майнової шкоди, 117.96 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні вимог про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 коштів на відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

У звязку з частковим задоволенням позову та частковим задоволенням апеляційних скарг відповідно до положень ст. 88 ЦПК України підлягають розподілу судові витрати.

Згідно з договором про надання правової допомоги від 25.05.2015 року, від 04.06.2015 року, свідоцтвом про право на заняття адвокатської діяльності, адвокат ОСОБА_2 надавав правовому допомогу позивачеві. У розрахунку витрат на правову допомогу зазначено дії, вчинені представником та час, витрачений на їх проведення. Згідно з квитанцією за надані послуги ОСОБА_1 оплатив 3000 грн. (а.с.47-51)

Виходячи з розрахунку, сплачені кошти не перевищують граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу встановленого Законом України від 20 грудня 2011 року N 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Однак, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України судові витрати відшкодовуються стороні, на користь якої постановлено рішення пропорційно до задоволених вимог.

При цьому суд ураховує, що правова допомога представником ОСОБА_2 надавалась щодо позову, предявленого до двох відповідачів, у позові до одного з яких відмовлено. Виходячи із заявлених позовних вимог відсоток задоволення вимог становить 1.91 , відтак розмір відшкодування витрат на правову допомогу становить 57.30 грн.(1.91%х3000 грн.)

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з ПАТ «УСК «Княжа Вієнна ОСОБА_5» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 267.96 грн. сплаченого судового збору.

На користь ПАТ «Княжа Вієнна ОСОБА_5» з ОСОБА_1 необхідно стягнути 571 грн. 55 коп. судових витрат. А саме, 267.96 грн. судового збору сплаченого у мінімальному розмірі за оскарження рішення про відшкодування моральної шкоди та 303.59 грн. судового збору за вимогу немайнового характеру виходячи із відсотка задоволення апеляційної скарги у спорі майнового характеру( 92.12% від 329.56 грн.)

У звязку задоволенням апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь цього відповідача судовий збір у розмірі 267.96 грн., сплачений у мінімальному розмірі.

Оскільки судовий збір щодо вимог немайнового характеру сплачений сторонами у мінімальному розмірі - 267.96 грн., пропорційність задоволення вимог при розподілі таких судових витрат не враховується.

Керуючись статтями 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити.

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» задовольнити частково.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 квітня 2016 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» на користь ОСОБА_1 2359,14 грн. на відшкодування майнової шкоди та 117,96 грн. на відшкодування моральної шкоди, 57,30 витрат на правову допомогу, 267,96 грн. судового збору. В решті позовних вимог, заявлених до ОСОБА_4 акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 267 грн.96 судових витрат.

Стягнути з ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» на користь ОСОБА_1 267 грн. 96 коп. судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна ОСОБА_5» 571.55 судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий

Судді