Окрема думка судді № 61634867, 29.09.2016, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 486/1069/15-к 6

"29" вересня 2016 р.

Окрема думка судді Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області Зубар Н.Б. у кримінальному провадженні №12015150120000364 за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.27, п.4 ч.2 ст.115 КК України

23 вересня 2016 року на підставі ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 19.09.2016 року до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області надійшло кримінальне провадження №12015150120000364 за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.27, п.4 ч.2 ст.115 КК України.

Під час підготовчого судового засідання прокурор просив суд призначити кримінальне провадження до судового розгляду, зазначивши, що провадження підсудне Вознесенському міськрайонному суду Миколаївської області; відсутні підстави для закриття провадження, обвинувальний акт відповідає вимогам, визначеним ст.291 КПК України, при його затвердженні прокурором дотримані вимоги закону.

Обвинувачені, їх захисники заперечували проти призначення провадження до судового розгляду. Так, адвокат ОСОБА_3 просила повернути обвинувальний акт прокурору, вказавши, що обвинуваченим належним чином не було розяснено право на суд присяжних, а також з огляду на те, що обвинувачення сформовано некоректно, оскільки із тексту обвинувального акту вбачається, що злочин було вчинено обвинуваченими з непрямим умислом, натомість як їм предявлено обвинувачення у вчиненні умисного вбивства. Аналогічну позицію висловив адвокат ОСОБА_4 Таку позицію адвокатів підтримали й обвинувачені.

Прокурор заперечував проти повернення обвинувального акту, вказавши, що під час судового розгляду у прокурора є право змінити предявлене обвинувачення. Щодо розяснення обвинуваченим права на суд присяжних то це було здійснено прокурором, про що в матеріалах провадження є відповідна розписка.

Судом було прийнято рішення про призначення судового розгляду провадження, проте вважаю, що за таких обставин обвинувальний акт слід повернути прокурору з огляду на наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 предявлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.27, п.4 ч.2 ст.115 КК України, тобто в умисному вбивстві, а саме в умисному протиправному заподіяння смерті іншій людині, вчинене з особливою жорстокістю.

Тобто обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 предявлено у вчиненні саме умисного злочину. Натомість, як в тексті обвинувального акту, а саме на аркуші 4 том 1 абзац 7 вказано наступне:

«Таким чином, ОСОБА_2 у співучасті з ОСОБА_1 умисно нанесли ОСОБА_5 численних ударів ногами та руками у життєво важливий орган - голову, по тулубу, верхніх та нижніх кінцівках, і хоча не бажали настання такого наслідку, як смерть ОСОБА_5, проте свідомо допускали суспільно-небезпечні наслідки своїх дій у вигляді його смерті, враховуючи спосіб нанесення тілесних ушкоджень, кількість нанесених ударів по життєво важливим органам та частинам тіла потерпілого та неможливість чинити опір їх протиправним діям, залишення ОСОБА_5 на 12 поверсі будинку після спричинення тілесних ушкоджень без надання медичної допомоги».

Однією із загальних засад кримінального провадження є його законність (п.2 частини першої ст.7 КПК України). Так відповідно до ч.1 ст.9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Пунктом 13 ч.1 ст.3 КПК України визначено, що обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Частина 4 ст.110 КПК України передбачає, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу.

Правова кваліфікація дій особи в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі і об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак конкретного кримінального правопорушення.

Між тим, відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації унеможливлює якісно і повній мірі здійснювати захист від пред'явленого обвинувачення, що безперечно порушує право особи на захист, оскільки згідно з п.1 ч.3 ст.42 КПК України обвинувачений має право знати у чому він обвинувачується, а обвинувальний акт повинен бути конкретним за своїм змістом.

Неконкретність обвинувачення порушує право особи на захист, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до положень п.(а) ч.3 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення проти нього.

Так, Європейський Суд з прав людини в пункті 37 рішення «Жупнік проти України» від 09.12.2010 року (Заява № 20792/05). зазначив, що межі гарантій, передбачених підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції, мають оцінюватись, зокрема, у світлі більш загального права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. У кримінальних справах надання повної та докладної інформації щодо висунутих особі обвинувачень, які в подальшому можуть бути сприйняті судом як юридична кваліфікація діяння, є неодмінною передумовою забезпечення справедливості провадження. У цьому звязку необхідно зазначити, що підпункт «а» пункту 3 статті 6 Конвенції не накладає жодних формальних вимог щодо способу, у який обвинувачений має бути проінформований про характер і причини висунутих щодо нього обвинувачень. Суд також зазначає, що підпункти «a» і «b» пункту 3 статті 6 Конвенції взаємоповязані та що право бути поінформованим про характер і причини висунутих обвинувачень слід розглядати у світлі права обвинуваченого на підготовку свого захисту

Крім того, згідно із п.п.34, 35 рішення у справі «ОСОБА_5 проти Росії» від 09 жовтня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення. Положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

За таких обставин, висунуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення, є невизначеним та неконкретизованим, що на мою думку, є підставою для повернення прокурору обвинувального акту.

Головуюча суддя Н.Б.Зубар