Рішення № 61633063, 15.09.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 307/3136/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

15 вересня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів: Бондаренка Ю.О., Собослоя Г.Г.,

при секретарі Сочка І. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тячівського районного суду від 11 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, де треті особи: Тячівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Тячівського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстраційна служба Тячівського районного управління юстиції про визнання права власності на частину спадкового майна у порядку спадкування зі стягненням компенсації його вартості, -

встановила:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, де треті особи: Тячівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Тячівського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстраційна служба Тячівського районного управління юстиції, вимоги якого уточнила, збільшила та остаточно просила: визнати за нею, у порядку спадкування, право власності на 3/8 садиби (земельної ділянки та житлового будинку з надвірними спорудами, комунікаціями, багаторічними насадженнями) по вул. Центральній (колишня вул.Леніна), 20 в с.Терново Тячівського району та стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 в компенсацію вартості цієї частки у садибі в сумі 27793,38 грн, визнати за нею, у порядку спадкування, право власності на 3/8 домоволодіння (житлового будинку з надвірними спорудами, комунікаціями, огорожею) по вул. Центральній (колишня вул.Леніна), 166 в с.Терново Тячівського району та стягнути ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в компенсацію вартості цієї частки у садибі в сумі 81 852,34 грн, стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4І та ОСОБА_5 солідарно в користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 60 000 грн. та судові витрати.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_7, батьку ОСОБА_3 і ОСОБА_2 належали два домоволодіння у с. Терново Тячівського району Закарпатської області: по вул. Центральній, 166 та по вул. Центральній, 20.

Позивачка посилається, що 11.07.2007 року помер її батько ОСОБА_7, який залишив спадщину. На час відкриття спадщини з ним постійно проживали спадкоємці першої черги: мати - ОСОБА_8 та брат - ОСОБА_2М, які прийняли спадщину в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки заяви про відмову від прийняття спадщини не подавали. Таким чином, ідеальні частки у спадковому майні склали: у матері - 1/4 ( а усього в майні 3\4), у брата - 1/4.

Інші спадкоємці спадщину, що відкрилася після смерті батька, не приймали.

06 грудня 2008 року померла мати - ОСОБА_8, після чого, позивачка 10.04.2009 року, в межах шестимісячного строку після відкриття спадщини, подала в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини. Така ж заява була подана її братом ОСОБА_2. Інші спадкоємці на час смерті матері разом з нею не проживали і заяву про прийняття спадщини не подавали.

Позивачка посилається на те, що відповідач ОСОБА_2, який залишився із свою сімєю проживати у спадковому будинку №20 по вул. Центральній, 20 в с. Терново, тривалий час запевняв її про те, що оформить необхідні документи щодо спадкового майна, і вони укладуть домовленість про компенсацію ним спадкової частки .

В подальшому їй стало відомо, що у жовтні 2012 року відповідач ОСОБА_2 разом з Тернівською сільською радою, з порушенням порядку реалізації спадкових прав та в обхід нотаріуса, оформили право власності на нерухоме спадкове майно за ОСОБА_2 у цілому на житловий будинок №166 по вул. Центральній ( колишня вул. Леніна) с. Терново та на спадковий житловий будинок №20 по вул. Центральній ( колишня вул. Леніна) с. Терново за ОСОБА_2 та за його дружиною ОСОБА_4 на ? частки за кожним. До речі, ОСОБА_4 взагалі не є спадкоємцем.

На ці дії відповідача, позивачкою було подано позов і 17.05.2013 року рішенням Тячівського районного суду було визнано незаконними та скасовані рішення виконкому Тернівської сільської ради Тячівського району №27 від 26.02.2009 року та №32 від 26.03.2009 року «Про оформлення права власності на нерухоме майно» в частині оформлення права власності на житловий будинок та господарські споруди по вул. Центральній,20 в селі Терново за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (по 1/2 за кожним), та в частині оформлення права власності на житловий будинок по вул.Центральній,166 в селі Терново за ОСОБА_2; визнані недійсними та скасовані свідоцтва про право власності на це рухоме майно.

Однак, до ухвалення судового рішення, відповідачем ОСОБА_2 та його дружиною було укладено договори купівлі-продажу житлового будинку №166 по вул. Центральній в с. Терново та земельної ділянки, призначеної для його обслуговування.

Крім цього, позивачка стверджує, що відповідачами знищено і домоволодіння по вул.Центральній, 20 в с.Терново. Також вона зазначає, що відчуження та знищення спадкового майна відповідачами спричинило їй моральні страждання, позаяк вони не тільки привласнили її частку у спадковому майні, а й зробили все для того, щоб вона не змогла цю частку отримати в натурі. Таке становище потягнуло ряд інших негативних явищ, у тому числі погіршення її, інваліда 2 групи із онкозахворюванням, стану здоровя, було принижено її честь, гідність, зниження престижу та підрив довіри до неї з боку друзів, родичів, знайомих.

Позивачка вважає, що її частка у спадковому майні складає 1\2 частки, що належала матері, або 3/8 усього майна. Частка відповідача ОСОБА_2 - 5/8. Визначена спеціалістом ринкова вартість садиби (земельної ділянки та житлового будинку з надвірним спорудами, комунікаціями, багаторічними насадженнями) по вул. Центральній (колишня вул.. Леніна ) 20 в с.Терново складає 607 449 грн, а тому вартість належної їй частки 3/8 у садибі складає 277 793,38 грн..

Визначена спеціалістами ринкова вартість домоволодіння (житлового будинку з надвірними спорудами, комунікаціями, огорожею) по вул. Центральній (колишня вул.. Леніна), 166 в с.Терново складає 115 134 грн., а земельної ділянки 103 138,91 грн..

Позивачка, посилаючись на зазначені у позовній заяви обставини справи, та підстав, передбачених ст ст. 13, 203, 216, 361, 381, 377, 392, 1167, 1268 ЦК України, просила у суді першої інстанції :

- визнати за нею, у порядку спадкування, право власності на 3/8 садиби (земельної ділянки та житлового будинку з надвірними спорудами, комунікаціями, багаторічними насадженнями) по вул. .Центральній (колишня вул. Леніна), 20 в с.Терново Тячівського району та стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 в компенсацію вартості цієї частки у садибі суму- 277 793,38 грн;

- визнати за нею, у порядку спадкування, право власності на 3/8 домоволодіння (житлового будинку з надвірними спорудами, комунікаціями, огорожею) по вул. Центральній (колишня вул.Леніна), 166 в с.Терново Тячівського району та стягнути ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в компенсацію вартості цієї частки у садибі в сумі 81 852,34 грн..

- стягнути з ОСОБА_9, ОСОБА_4І та ОСОБА_5 солідарно в користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 60 000 грн. та судові витрати.

Рішенням Тячівського районного суду від 11 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

У порядку спадкування визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що заходився за адресою: Тячівський район, с. Терново, вул. Центральна ( колишня Леніна) № 20 та стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_4 компенсацію вартості цієї частки в сумі 142274,6 грн..

У порядку спадкування визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що заходився за адресою: Тячівський район, с. Терново, вул. Центральна (колишня Леніна) №166 та стягнуто з ОСОБА_2 компенсацію вартості цієї частки в сумі 43.175,25 грн..

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі по 15000 (п'ятнадцять тисяч) грн.. з кожного.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3011,43 грн..

Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3011 грн..

В решті позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку, вважаючи, що таке є незаконним, не обєктивним, не обґрунтованим, винесеним із грубим порушенням норм матеріального права та не повним зясуванням обставин, що мають істотне значення для справи, а тому, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції не встановлено у якому році закінчений будівництвом житловий будинок № 166 по вул.Центральній в с.Терново Закарпатської області, а відповідно, судом не може бути встановлено законодавство яких років має застосовуватися при дослідженні питання про право власності спадкодавців на цей будинок. Також, у матеріалах справи немає жодного документу про відведення земельної ділянки спадкодавцям, на якій розташований житловий будинок № 166 в с.Терново Закарпатської області. На думку апелянта, довідка МСЕК № 0363376 не є належним та допустимим доказом того, що позивачка зазнала моральної шкоди, яка була спричинена саме апелянтом та його жінкою. Також, судом першої інстанції з незрозумілих апелянту причин стягнуто з нього судові витрати в сумі 3011, 43 грн., тоді як первісну позовну заяву позивачка просила залишити без розгляду, і ухвалою суду від 25 серпня 2015 року таку залишено без розгляду. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції повинен був розглядати первісні позовні вимоги, натомість, було розглянуто новий позов згідно вимог, які ставилися позивачкою в заяві від 02 липня 2015 року, що призвело до неправильного вирішення справи. Також, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про застосування строку давності.

Інші особі, які брали участь у справі рішення суду першої інстанції не оскаржили.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник у суді апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі.

Представник позивача надіслав до суду заяву і просив справу розглянути у його відсутності, а рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення осіб, які зявилися по справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд, керуючись принципом диспозитивності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України та розяснень Верховного Суду України, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку", перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, не роблячи висновків щодо неоскарженої частини судового рішення.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 частково та визнаючи право власності у порядку спадкування за законом за померлими батьками позивачки на 3/8 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходився за адресою: Тячівський район, с. Терново, вул. Центральна ( колишня Леніна) №166 та на житловий будинок за адресою с. Терново вул. Центральна (колишня Леніна) №20 та покладаючи на відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 обовязок сплатити майнову шкоду за належні частки у спадкових будинках позивачці, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка, відповідно до правил ч.1 ст. 1269 ЦК України, прийняла спадщину за законом на домоволодіння у с. Терново Тячівського району Закарпатської області : по вул. Центральній, 166 та по вул. Центральній № 20, які належали батькові ОСОБА_7. Однак, нотаріусом їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у звязку з тим, що порушені права позивачки підлягають захисту у судовому порядку у спосіб визнання за нею права власності на частки у спадкових будинках.

Також, суд першої інстанції поклав на відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 обовязок сплатити на користь позивачки моральну шкоду у сумі 15 тис. гривень з кожного, заподіяну ними за порушення з їх боку спадкових прав позивачки, визнання права власності на спадкові будинки за відповідачами по справі та відчуження спадкового будинку №166 та знищення спадкових будинків, оскільки позивачка не змогла отримати право на свою частку у будинках, і ці дії відповідачів потягнули за собою ряд негативних явищ: погіршення її здоров'я та приниження честі та гідності.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про визнання в порядку спадкування права власності на 3/8 частини спірних житлових будинків, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на час розгляду справи у суді першої інстанції ці спірні будинки були розібрані і не відповідають поняттю „речі, а відповідно до закону є необоротоздатними, а тому на час ухвалення рішення право власності на них не може бути визнано.

Покладаючи обовязок по відшкодуванню заподіяної моральної шкоди позивачеві на відповідачів по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь позивачки в наслідок дій щодо порушення ними спадкових прав позивачки, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набули право власності на ці спірні будки на підставі рішень органу місцевого самоврядування .

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, оскільки суд першої інстанції дійшов його без повного та всебічного зясування дійсних обставин справи, прав сторін та з порушенням норм матеріального права.

Судом апеляційної інстанції встановлені наступні обставини справи.

Матеріалами справи встановлено , що на час відкриття спадщини за померлим ОСОБА_7 подружжю ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які були батьками сторін по справі позивача ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2 належали два домоволодіння у с. Терново Тячівського району Закарпатської області: по вул. Центральній, 166 та по вул. Центральній, 20..

Так, за змістом п.62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року №45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у по господарських книгах.

Факт належності подружжю ОСОБА_10 спірного житлового будинку №166 на праві власності стверджується тим, що відповідно до записів погосподарської книги за 1971 рік по день смерті був ОСОБА_7. Він був головою цього дворогосподарства, а членами сім'ї були його дружина ОСОБА_8 та їх діти. Житловий будинок №166 по вул. Центральна ( Леніна ) с. Терново за суспільною групою є робітним дворогосподарством .

Отже право власності на житловий будинок №166 було набуте подружжям ОСОБА_8 в порядку, який був чинним на час будівництва будинку, який передбачав, що підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку та його запис у погосподрській книзі (Правовий висновок Верховного Суду України у справі про встановлення юридичних фактів і визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування 24 грудня 2013 року).

Відповідачем ОСОБА_2 у суді першої та апеляційної інстанції визнається факт того, що батькам належав на праві власності спірний будинок №166.

За таких обставин, та відповідно до правил п.п.4, 6, 20 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, суд приходить до висновку, що подружжю ОСОБА_7 та ОСОБА_8 належав на праві власності спірний житловий будинок №166.

На підставі рішення колгоспу ОСОБА_11 від 25 березня 1982 року ОСОБА_7 була виділена земельна ділянка під забудову площею 0.07 га, яка за ними зареєстрована. Рішенням ради народних депутатів від 26 червня 1982 року подружжю ОСОБА_7 та ОСОБА_8 наданий дозвіл на будівництво житлового будинку на зазначеній земельній ділянці .

Із акту №4 стверджується факт того, що земельна ділянка розміром 0.07 га землі в с. Терново по вул. Центральна, була виділена ОСОБА_10 із земель для індивідуального будівництва.

Із пояснень сторін вбачається, що спірний будинок під №20 був побудований у 1982-1984 роках.

Довідкою виконкому Тернівської сільської ради №510/02-27 від 12 листопада 2012 року стверджується факт, що згідно з даними погосподарських книг будинок №20 було побудовано в 1985 році, а літня кухня - у 1981 році, головою дворогосподарства був ОСОБА_7 , у цьому будинку проживала сімя ОСОБА_2.

Факт визнання відповідачем ОСОБА_2 того, що спірні будинки є спадковими і належали на праві власності його батькам стверджується тим, що він звертався із заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини за померлими батьками, у якій вказав на належність батькові спірних будинків.

Сторонами по справі визнаються факти того, що на спірні дворогосподарства в с. Терново по вул. Центральна (колишня вул. Леніна),166 та по вул. Центральна (колишня вул. Леніна), 20, Тячівського району подружжям ОСОБА_2 правовстановлюючі документи не оформлялися, але вони зареєстровані у погосподарських книгах, де головою сімї вказаний ОСОБА_7, та ці спірні будинки не були «колгоспними дворами».

Відповідно до будівельного паспорту, дозвіл на право будівельних робіт отримали ОСОБА_7 та ОСОБА_8, будинок розпочато будівництвом у 1982 році, а закінчено у 1984 році.(Т-1 а.с.30-32) .

Зібраними доказами стверджується факт того, що будівництво спірного житлового будинку №20 подружжям ОСОБА_7 та ОСОБА_8 проводилось у встановленому законом порядку з виділенням земельної ділянки та надання дозволу на забудову. Однак , забудовником після завершення будівництва даного житлового будинку, не було актом прийнято, його введення в експлуатацію не було вчинено, та не було видано забудовникові інспекцією державного архітектурно будівельного контролю свідоцтва про відповідність збудованого обєкта технічній реєстрації, не проведено його державну реєстрацію, а тому у померлого забудовника ОСОБА_7 не виникло право власності, а тому до виникнення права власності на цей будинок існує лише право на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано при будівництві цього спірного будинку.

За таких обставин, судова колегія вважає, що при вирішенні питання про визнання права власності на спірний будинок №20 слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самого спадкодавця на момент закінчення будівництва будинку, та на момент відкриття, а також положеннями ЦК Української РСР 1963 року та положеннями ЦК України в редакції 2003 року та Законом України «Про власність», Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування в Україні», постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР».

З врахуванням наведеного, судова колегія вважає, що померлі батьки позивачки ОСОБА_3 та відповідача ОСОБА_2, тобто батько ОСОБА_7 та мати ОСОБА_8 були забудовниками спірного житлового будинку №20 по вул. Центральній, оскільки вчиняли будівництво. Згідно із законом їм належали права забудовника спірного житлового будинку, а тому їх права та обовязки як забудовника входять до складу спадщини, оскільки цього будинку не існує, як речі, то до складу спадщини спадкоємцям переходить право на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

11 липня 2007 року помер ОСОБА_7, а 06 грудня 2008 року померла ОСОБА_8 (а.с. 9, 10), які були батьками позивачки ОСОБА_3 (прізвище до одруження ОСОБА_8) та відповідача ОСОБА_2 (Т-1, а.с. 13, 14).

Сторонами по справі визнаються та не оспорюються факти того, що 10 квітня 2009 року - ОСОБА_3, а 24 квітня 2009 року - ОСОБА_2 подали заяви до державної нотаріальної контори про прийняття спадщини .

Отже, позивач ОСОБА_3 подала заяву про прийняття спадщини за померлим батьком ОСОБА_7 у строк, визначений ч.1 ст.1270 ЦК України, а тому вважається такою, що відповідно до правил ч. 1 ст. 1269 ЦК України прийняла спадщину за померлим батьком ОСОБА_7.

Листом № 1015 від 11 грудня 2013 року Тячівська державна нотаріальна контора Закарпатської області відмовила ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право власності з підстав відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно, зареєстрованих у встановленому законом порядку.

Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання права власності на частину спадкових будинків у порядку спадкування через неможливість отримання свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно ( спадкові будинки , зареєстровані у встановленому законом порядку, тобто у зв'язку з відсутністю умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, про що їй було повідомлено нотаріусом).

На час відкриття спадщини після смерті батька, ОСОБА_7, з ним проживали дружина ОСОБА_8 та відповідач ОСОБА_2, які вважаються такими, що прийняли спадщину на підставі ч. З ст. 1268 ЦК України, проте своє право на майно не оформили.

Після смерті матері- Бродюк Г.П., позивачка 10.04.2009 року, в межах шестимісячного строку після відкриття спадщини подала в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини. Така ж заява була подана її братом ОСОБА_2 Тому частка позивачки у спадковому майні складає 1\2 частки, що належала матері, або 3/8 усього майна, а частка відповідача ОСОБА_2-5/8.

Рішенням виконкому Тернівської сільської ради Закарпатської області від 26 березня 2009 року № 32 оформлено право власності на житловий будинок № 166 по вул. Центральній у с. Терново за ОСОБА_2, який 13 липня 2009 року отримав відповідне свідоцтво про право власності на будинок.

Рішенням виконкому Тернівської сільської ради № 27 від 26 лютого 2009 року оформлено право власності на житловий будинок № 20 по вул. Центральній у с. Терново за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 по ? частці за кожним, про що 13 липня 2009 року видано відповідне свідоцтво.

На підставі рішення 15 сесії 5 скликання Тернівської сільської ради від 22 квітня 2009 року № 444 ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку по вул. Центральній, 166 у с. Терново, цільовим призначенням якої є будівництво та обслуговування житлового будинку.

За договором купівлі-продажу від 8 квітня 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Закарпатської області ОСОБА_6, ОСОБА_2, від імені якого діяла ОСОБА_4, продав, а ОСОБА_5 - купив житловий будинок з надвірними спорудами № 166 по вул. Центральній у с. Терново Тячівського району Закарпатської області. Цього ж дня між ними укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за цією ж адресою.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17 липня 2013 року, визнано незаконними та скасовано рішення виконкому Тернівської сільської ради від 26 березня 2009 року № 32 про оформлення права власності на житловий будинок № 166 по вул. Центральній у с. Терново за ОСОБА_2 і рішення виконкому Тернівської сільської ради № 27 від 26 лютого 2009 року, а також визнано недійсними і скасовані відповідні свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 липня 2009 року.

Зібраними по справі доказами стверджується та не оспорюється сторонами по справі факт того, що на час розгляду справи у суді першої інстанції спадковий будинок під 166 по вул.. Центральна (колишня Леніна) в с. Терново був відчужений за договором купівлі- продажу відповідачем ОСОБА_2М на користь ОСОБА_5 , яким цей будинок був знесений, і факт знесення стверджується довідкою №198 /02-27 від 05.06.2015 року Терніської сільсокї ради ( Т-2 а.с 23).

Сторонами по справі визнається і не оспорюється факт того, що після відкриття та прийняття спадщини відповідачем ОСОБА_2 за померлими батьками спадковий будинок №20 по вул.. Цетральній в с.Терново був повністю перебудований ОСОБА_2 та його дружиною ОСОБА_4, це також підтверджено будівельним паспортом, виготовленим 30.04.2014 року на імя відповідачки ОСОБА_4 (Т1,ас. 242-250).

Так, статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною третьою ст. 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 5 с. 1268, ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкодавцеві з часу відкриття спадщини.

Обов'язок спадкоємця, що прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, встановлений ч. 1 ст. 1297 ЦК України.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження в разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину.

Зібраними доказами стверджуються та не оспорюються факти того, що після смерті батька ОСОБА_7 та на час відкриття спадщини з ним постійно проживали спадкоємці першої черги: мати - ОСОБА_8 та брат - ОСОБА_2М, які прийняли спадщину в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки заяви про відмову від прийняття спадщини не подавали.

Таким чином, ідеальні частки у спадковому майні склали: у матері-1/4 (а всього у майні 3\4), у брата - 1/4.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Після смерті матері- Бродюк Г.П., позивачка 10.04.2009 року, в межах шестимісячного строку після відкриття спадщини подала в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини. Така ж заява була подана її братом ОСОБА_2, тому частка позивачки у спадковому майні складає 1\2 частки, що належала матері, або 3/8 усього майна, а частка відповідача ОСОБА_2-5/8.

Згідно із нормами ЦК України (2003 р.), обєктами цивільних прав є речі; обєкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті; річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обовязки; до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також обєкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення; право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; право розпорядження нерухомим майном належить власнику майна (ст.ст. 177-179, 181, 182, 316, 317, 319, 346, 717-719 ЦК України (2003 р.)). Обовязковій державній реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно; у Державному реєстрі прав реєструються права на обєкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, зокрема, на житлові будинки (ст.ст. 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Отже, спірні спадкові будинки є розібраними і такими, які не відповідають поняттю „речі відповідно до закону, не оборотоздатними, а також відсутня державна реєстрація спірного будинку №20, тому право власності на спірні будинки у порядку спадкування за позивачкою не може бути визнано.

За таких обставин, судова колегія визнає, що станом на перший день після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини за померлою матірю позивачці по справі належала ідеальна частка розміром у 3/8 у майні на спірних будинків та з врахуванням того, що спірний спадковий будинок був відчужений відповідачем по справі під час розгляду справи у суді першої інстанції, а інший ним повністю був перебудований, земельні ділянки на яких були розташовані спадкові будинки, належать на праві власності іншим особам, а тому позивачка має право на грошову компенсації у рахунок вартості будівельних матеріалів спадкової частки позивачки у розмірі 3/8 частин спадкового майна (буд. № 166 та буд. №20) за кошти відповідача ОСОБА_12.

При визначенні розміру грошової компенсації судова колегія бере до уваги висновки про вартість оцінюваного майна від 2 червня 2015 року, проведені субєктом оціночної діяльності ПП ОСОБА_13, згідно з якими ринкова вартість житлового будинку з надвірними спорудами №20 по вулиці Центральній ( Леніна) в с. Терново становить 3793399 гривень, а будинку з надвірними спорудами №166 по вулиці Центральній ( Леніна) , в с. Терново становить 115134 грн.. Таким чином розмір грошової компенсації позивачці, частки у спадковому майні з будинку під №20 становить 142274,6 гривень (3/8 з всієї вартості будинку з надвірними спорудами №20, що становить 379399 гривень)., розмір компенсації частки з будинку під № 166 становить 43.175,25 гривень ( 3/8 з всієї вартості будинку з надвірними спорудами №166, що становить 115134 гривень).

Судова колегія дійшла висновку, що у позовних вимогах до ОСОБА_5 слід відмовити, оскільки він набув право власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі продажу, а тому відсутні правові підстави для покладення на нього обовязку по сплаті вартості розібраного будинку №166, а тому у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Твердження представників відповідачів, що дані висновки субєкта оціночної діяльності є неправомірними суд до уваги не бере, оскільки заперечуючи дані висновки, як у частині визначення вартості, так і спливу шестимісячного строку ними не подано іншого висновку, який зменшував вартість компенсації частки у спадкову майні. Також судом першої та апеляційної інстанції відповідачеві ОСОБА_2 було розяснено його право заявити клопотання про призначення відповідної експертизи та наслідки не вчинення даної процесуальної дії.

Матеріалами справи встановлено, що позивачкою після подання 10 квітня 2009 року заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини за померлим батьком, не вчинено жодних процесуальних дій щодо обовязку передбаченого ч. 1 ст. 1297 ЦК України для видачі їй свідоцтва про право на спадщину. Крім цього, сторонами по справі визнається факт того, що між ними була усна домовленість про компенсацію частки позивачці. Подружжя ОСОБА_2 у спосіб, передбачений законом, намагались узаконити право власності на спірні спадкові будинки.

З врахуванням наведеного у частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на 3/8 частини спадкових будинків та стягнення вартості спадкової частки на земельні ділянки й стягнення моральної шкоди слід зазначити, що земельні ділянки, на яких були розташовані спадкові будинки належали померлим батькам на праві користування. Оскільки позивачкою по справі не опорювалось незаконність набуття права на вищезазначені земельні ділянки, на яких були розташовані спірні будинки, між захворюванням позивачки та діями відповідачів щодо намагання ними узаконення права спадкування на дані житлові будинки в цілому, відсутній причинний зв'язок, як одна з умов виникнення зобовязання по відшкодуванню моральної шкоди, тому судова колегія вважає, що відсутні правові підстави для відшкодуванню моральної шкоди.

З урахуванням вищезазначеного та вимог п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Тячівського районного суду від 11 грудня 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення .

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 142 274, 6 гривень вартості грошової компенсації у 3/8 частини спадкового житлового будинку №20 по вул. Центральна с. Терново Тячівського району Закарпатської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 43 175, 25 гривень вартості грошової компенсації у 3/8 частини спадкового житлового будинку №166 по вул. Центральна с. Терново Тячівського району Закарпатської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 3011.43 грн. судових витрат.

У решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді: