Рішення № 61632033, 21.09.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/3128/16-ц

Провадження № 2/127/2250/16

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

21 вересня 2016 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді: Гриневича В.С.,

при секретарі: Подоляк М.В.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача (ПАТ КБ «Приватбанк»): ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/3128/16-ц за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в особі регіонального відділення в місті Вінниця, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг», третя особа на стороні позивача: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідачів приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та договору іпотеки квартири АДРЕСА_1

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк", до ТОВ «Естейт Селлінг», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири та договору іпотеки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 29.03.2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір №VIH0GA00001259, згідно якого ПАТ КБ "ПриватБанк" надало ОСОБА_7 кредит на споживчі потреби в розмірі 26700, 00 дол. США. В той же день, в якості своєчасності забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки згідно умов якого ОСОБА_7 передав в іпотеку банку житлову квартиру загальною площею 63,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

01.03.2011 року Ленінським районним судом м. Вінниці ухвалено заочне рішення по справі №2-545/11 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_7, яким позов було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № VIH0GA00001259 від 29.03.2007 року в розмірі 22575,57 дол. США. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIH0GA000012 звернуто стягнення на квартиру загальною площею 63,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_7 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_7, який зареєстрований та проживає у квартирі зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції прав реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Вінниця. Стягнуто з ОСОБА_7 судові витрати.

01.11.2015 року ОСОБА_8 (попереднє прізвище ОСОБА_7) помер, після його смерті відкрилась спадщина до складу якої входить квартира АДРЕСА_4.

17.11.2015 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ «Естейт Селлінг» було укладено договір купівлі-продажу №6606 посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 Предметом договору купівлі-продажу стала житлова квартира АДРЕСА_5, що належала на праві приватної власності померлому ОСОБА_8. В той же день ТОВ «Естейт Селлінг» передало вищезазначену квартиру в іпотеку ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором іпотеки №6607.

Позивач ОСОБА_3 являється донькою ОСОБА_8, зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 А, кв. 65, є спадкоємцем першої черги поряд з іншими третіми особами: ОСОБА_4 (дружиною померлого) та ОСОБА_5 (сином померлого) та вважає, що відповідач ПАТ КБ "ПриватБанк", укладаючи договір купівлі-продажу квартири та будучи повідомленим про смерть ОСОБА_8, навмисно уклав завідомо недійсний договір з метою позбавлення її права на частку в спадковому майні.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивачем зазначено, що відповідно до ст. 25 ЦК України всі права та обов'язки, які були нерозривно пов'язані з особою іпотекодавця ОСОБА_8 припинилися 01.11.2015 року в день його смерті.

Згідно рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01.03.2011 року ПАТ КБ "ПриватБанк" як іпотекодержателю, в порядку ст. 38 ЗУ "Про іпотеку" було надано право продати квартиру саме від імені ОСОБА_7 Оскільки з моменту смерті всі права ОСОБА_7 щодо вчинення правочинів припинилися, то відтак і право ПАТ КБ "ПриватБанк" на вчинення правочину припинилося.

На думку позивача, оскільки зі смертю боржника зобовязання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми ст. ст. 1281, 1282 ЦК України щодо строків предявлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора.

Позивач також зазначає, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального окру ОСОБА_6 при оформленні договору купівлі-продажу, грубо проігнорувала норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів іноземній валюті», незважаючи на те, що в рішенні суду чітко зазначено що основне зобов'язання виражено в іноземній валюті (дол. США), площа квартири не перевищує зазначених в законі 120 кв.м. та посвідчила такий правочин. При цьому, нотаріусу, як уповноваженій державою особі на вчинення нотаріальних дій, так і банку як спеціальному суб'єкту кредитних правовідносин, достеменно було відомо про наявність та дію даного Закону, що свідчить про зловмисну домовленість між відповідачами та приватним нотаріусом в частині вчинення та посвідчення заздалегідь недійсного правочину.

Враховуючи, що з моменту смерті ОСОБА_7 його правоздатність та дієздатність припинилися, а час смерті є часом відкриття спадщини, то право власності на нерухоме спадкове майно переходить до спадкоємців першої черги, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому будь-які правочини щодо нерухомого майна вчинені після цієї дати є недійсними.

Позивач, (з урахуванням заяви від 27.04.2016 року про уточнення предмету позову та з урахуванням заяви від 09.05.2016 року про уточнення прохальної частини позову (а.с. 2-4, 61, т. 2)), просив визнати недійсними укладені між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6, зареєстрований в реєстрі за №6606 від 17.11.2015 року та договір іпотеки №DNTFLOK06629/D121 від 17.11.2015 року, зареєстрований в реєстрі за №6607, посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з наведених у позові підстав та суду пояснив, що позивач про смерть ОСОБА_8 повідомляла банк телефоном одразу після його смерті. Позивача та інших членів сімї дійсно було виселено з квартири АДРЕСА_6 та знято з реєстраційного обліку на виконання рішення суду про їх виселення, однак на даний час вони проживають у цій квартирі. Дана квартира була єдиним місцем проживання позичальника до дня його смерті та є єдиним місцем проживання позивача. З огляду на зазначене представник позивача просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 у запереченнях на позовну заяву (а.с. 118-122) та в судовому засіданні з позовними вимогами не погодився та просив у задоволенні позову відмовити, оскільки укладаючи договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_6 від 17.11.2015 року, банк виконував рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01.03.2011 року у справі №2-545/11 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_7 про звернення стягнення, яким позов було задоволено та яке набрало законної сили. При цьому, як зазначив представник відповідача, про смерть ОСОБА_8 на той час банку відомо не було, оскільки ніхто із членів сімї позичальника про його смерть банк не повідомляв. Крім того, на думку представника відповідача, Закон України ,,Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не підлягає застосуванню до правовідносин сторін, оскільки рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01.03.2011 року у справі №2-545/11 ухвалено ще до прийняття вказаного закону.

Відповідач - ТОВ "Естейт Селлінг" повноважного представника в судове засідання не направило, хоча своєчасно було повідомлене про час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомило.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судове засідання не зявилися, хоча своєчасно були повідомлені про час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округи ОСОБА_6 в судове засідання не зявилася, надіславши до суду заяву в якій просить розглядати справу у її відсутності а також письмові пояснення, в яких просить відмовити в задоволенні позову. (а.с. 77-79 т. 1).

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України та частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вказаних норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно із частиною 2 статті 16, статтею 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами 13, 56 статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обовязків, встановлених договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобовязання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України Про іпотеку передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобовязаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 29.03.2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір №VIH0GA00001259, згідно якого ПАТ КБ "ПриватБанк" надало ОСОБА_7 кредит на споживчі потреби в розмірі 26 700,00 дол. США. В той же день для забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором №VIH0GA00001259 від 29.03.2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_7 було укладено договір іпотеки квартири, згідно умов якого, ОСОБА_7 передав в іпотеку банку житлову квартиру, що належала йому на праві приватної власності, загальною площею 63,1 кв.м., житловою площею 38,7 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_7. Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим №1553. (а.с. 13-16, т.1).

За життя позичальник допустив порушення кредитного зобовязання внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором.

З оглянутої в судовому засідані цивільної справи №2-545/11 вбачається, що в грудні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

01.03.2011 року Ленінським районним судом м. Вінниці винесено заочне рішення у справі №2-545/11 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким позов було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № VIH0GA00001259 від 29.03.2007 року в розмірі 22575,57 дол. США. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIH0GA00001259 від 29.03.2007 року в розмірі 22575,57 дол. США звернуто стягнення на квартиру загальною площею 63,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_7 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_7, який зареєстрований та проживає у квартирі розташованій за адресою: АДРЕСА_3 зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Вінниці. Стягнуто з ОСОБА_7 судові витрати. Дане рішення набрало законної сили. (а.с. 11-12, т. 1).

03.02.2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_8 (попереднє імя ОСОБА_7) було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №VIH0GA00001259 від 29.03.2007 року, відповідно до п. 1 якої суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї угоди було зменшено на 4260,83 долларів США, пункти 1.1 кредитного договору та додаток 1 (Графік погашення кредиту) викладено в новій редакції. (а.с. 18-20, 62-64, т. 2).

Крім того, з оглянутої в судовому засідані цивільної справи №2-545/11 вбачається, що в серпні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із заявою про зміну способу виконання рішення суду.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08.09.2015 року дану заяву було задоволено.

29.10.2015 року ухвалою апеляційного суду Вінницької області ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 08.09.2015 року скасовано, а справу повернуто до суду першої інстанції для розгляду заяви про зміну способу виконання рішення суду.

09.12.2015 року ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області в задоволенні заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" було відмовлено. (а.с. 171-178, т.3)

Як вбачається із свідоцтва про зміну імені серії І-АМ №003947 виданого 21.10.2010 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області ОСОБА_7 змінив імя на ОСОБА_8, актовий запис за №206. (а.с. 50, т. 2).

01 листопада 2015 року ОСОБА_8 (попереднє імя ОСОБА_7) помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1АМ №329643, виданим 2 листопада 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис №3078. (а.с. 6, т. 1).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з частиною 1 статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 ЦК України.

Статтею 1218 ЦК визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, що передбачено частиною 1 статті 1269 ЦК України.

Частиною 1 статті 1270 ЦК України визначено строк у шість місяців для прийняття спадщини, який починається з часу відкритті спадщини.

Вiдповiдно до частини 1 статті 608 ЦК України зобов'язання припиняються смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язане з його особою i у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Після смерті 01 листопада 2015 року ОСОБА_8 (попереднє імя ОСОБА_7) відкрилась спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_4, яка належала йому на праві приватної власності, що підтверджується договором купівлі продажу квартири від 26.05.2006 р., зареєстрованим в реєстрі за №2214, реєстраційним посвідченням від 29.05.2006 року та витягом з Державного реєстру правочинів. (а.с. 9-10, 116, 117, т. 1).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_3 являється дочкою померлого ОСОБА_8, а тому відповідно до статті 1261 ЦК України є спадкоємцем першої черги.

З копії спадкової справи №141/2016 розпочатої 03.03.2016 року вбачається, що заповіту ОСОБА_8 не складав, спадщину після його смерті прийняла дочка ОСОБА_3, яка є позивачем у даній справі, шляхом подання у встановлений законом строк, а саме 03.03.2016 року, заяви про прийняття спадщини до Першої вінницької державної нотаріальної контори. (а.с. 31-36, т. 2).

Крім того, як вбачається з копії спадкової справи, в матеріалах спадкової справи міститься довідка про реєстрацію місця проживання або місце перебування фізичної особи від 03.03.2016 року, згідно якої за відомостями відділу адресно-довідкової роботи УДМС України у Вінницькій області місце проживання або місце перебування, ОСОБА_8 був знятий з реєстрації 25.09.2015 року, був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 А, кв. 65 в. Вінниці. (а.с. 33 т. 2).

Крім того, з урахуванням положень частини 1 статті 1241 ЦК України, спадкоємцем першої черги являється також ОСОБА_5 (син померлого третя особа), ІНФОРМАЦІЯ_2, який на час смерті ОСОБА_8 був неповнолітнім. (а.с. 144, т. 3)

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5, не зареєстрований однак проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 А, кв. 65 в м. Вінниці.

Відповідно до пояснень наданих представником відповідача - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк дізнався про те, що позичальник помер, з листа відділу Державної реєстрації актів цивільного стану Тульчинського районного управління юстиції №864-2.1-04-38 від 11.12.2015р., тобто після укладання оспорюваних договорів.

В той же час, з пояснень представника позивача вбачається, що відповідач ПАТ КБ "ПриватБанк", укладаючи договір купівлі-продажу квартири, був повідомленим про смерть ОСОБА_8

Однак, суд не приймає до уваги такі твердження представника позивача, оскільки до суду не надано жодних доказів того, що позивач або треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, повідомляли ПАТ КБ "ПриватБанк" про смерть ОСОБА_8.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що в листопаді 2015 року, тобто на час укладення спірних договорів, банку не було відомо про смерть позичальника та іпотекодаця ОСОБА_8.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №VIH0GA00001259 від 29.03.2007 року укладеним між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_7 за період з 11.03.20111 року по 15.06.2016 року всього заборгованість за кредитом становить 46556,27 доларів США, що в перерахунку становить 1159946, 91 грн. (а.с. 70-74 т. 2).

17.11.2015 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №6606. (а.с. 88, т. 1).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. вказаного договору за цим договором продавець - ПАТ КБ "ПриватБанк", який діє від імені ОСОБА_7, зобовязується передати майно, що належить ОСОБА_7, у власність покупцю ТОВ "Естейт Селлінг", а покупець зобовязується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. Квартира №65, яка відчуджується за даним договором, розташована в буд.117а по вул. Пирогова в м. Вінниці.

В пункті 1.3. договору вказано, що дана квартира належить ОСОБА_7 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 26.05.2006 року.

Відповідно до пункту 1.4. договору купівлі-продажу продаж квартири ПАТ КБ "ПриватБанк" від імені ОСОБА_7 здійснюється на підставі заочного рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01.03.2011 року (справа №2-545/11), що набрало законної сили 12.03.2011 року.

17.11.2015 року ТОВ "Естейт Селлінг" передало вищезазначену квартиру в іпотеку ПАТ КБ "ПриватБанк" за договором іпотеки №DNTFLOK06629/D121, зареєстрованим в реєстрі за №6607. (а.с. 38-40, т. 2).

Відповідно до пункту 2 даного договору за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобовязання іпотекодавцем, що випливають з кредитного договору №DNTFLOK06629 від 26.05.2015 року.

Даний договір іпотеки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження. (а.с. 57-60, т. 2).

З Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна вбачається, що квартира АДРЕСА_8 на праві приватної власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» на підставі договору купівліпродажу від 17.11.2015 р., Договір іпотеки, згідно якого іпотекодержателем являється Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», а іпотекодавцем Товариство з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» зареєстровано 17.11.2015 р. На підставі даного договору іпотеки накладено обтяження у виді заборони на нерухоме майно на квартиру АДРЕСА_8. (а.с. 7-8, 63- 65, т. 1, ст. 92-98, т. 2).

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та iпотекодавець одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов'язань переходять обов'язки iпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.

Отже, іпотека, укладена 29.03.2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і позичальником ОСОБА_7 є дійсною для набувачів відповідного нерухомого майна, в даному випадку для спадкоємців померлого іпотекодавця.

Аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним.

Отже, прийнявши в установленому законом порядку спадщину позивач з часу її відкриття набув речові права на успадковану квартиру право володіння та право користування нею і, відповідно, право на захист цих прав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові від 23 січня 2013 року при розгляді справи №6-164цс12

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Відповідно до частини 2 статті 523 ЦК України, яка встановлює правові наслідки заміни боржника у зобовязанні, який одночасно є і заставодавцем (іпотекодавцем), застава, встановлена первісним боржником, зберігається після заміни боржника, якщо інше не встановлене договором або законом.

Аналогічні розяснення містить пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно з яким у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (ст. 23 Закону України «Про іпотеку»).

Крім того, така ж правова позиція про те, що у разі смерті боржника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні, викладена в постанові Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до його спадкоємця не припинив іпотеки на майно і позивач набула статусу іпотекодавця з усіма правами й обов'язками за іпотечним договором у тому обсязі й на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

Разом з тим, згідно з частиною 4 статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Частиною 1 статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобовязаний виконати свій обовязок особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобовязанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обовязки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобовязанням.

В рішенні Ленінського районного суду м. Вінниці від 01.03.2011 року у справі №2-545/11 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_7 про звернення стягнення, чітко зазначено про те, що в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №VIH0GA00001259 від 29.03.2007 року в розмірі 22575,57 дол. США звернуто стягнення на квартиру загальною площею 63,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_7 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. (а.с. 11-12, т. 1).

Разом з тим, як вбачається з пункту 1.4. спірного договору купівлі-продажу квартири від 17.11.2015 року укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг", договір купівлі-продажу квартири, було укладено від імені ОСОБА_7 вже після смерті ОСОБА_7.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За положеннями частин 2 та 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину е недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За змістом статтей 215, 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Отже, оскільки право позивача, як спадкоємця за законом, порушено, вона хоча і не є стороною договору, однак має право ставити питання щодо відновлення свого порушеного права, а саме визнання оспорюваних договорів недійсними.

Із розяснень, які містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Як встановлено в судовому засіданні, на момент укладення спірних договорів, позичальник та іпотекодавець ОСОБА_8 втратив свою правоздатність у звязку зі смертю, а тому від його імені не могли укладатися будь-які договори.

При цьому, посилання представника ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири банк не знав про смерть ОСОБА_8 судом до уваги не приймається, оскільки наявність чи відсутність інформації про смерть особи не змінює факту смерті особи та відповідно втрати нею правоздатності, а відтак неможливості вчиняти будь-яких дій від її імені, а тому відсутність у банку інформації про смерть особи, в даному випадку, не має правового значення для вирішення питання щодо законності оспорюваних договорів .

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що наявні підстави для задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_9, який укладений 17 листопада 2015 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Естейт Селлінг».

Позовні ж вимоги про визнання недійсним договору іпотеки №DNTFLOK06629/DI21 від 17 листопада 2015 року, який укладений ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Естейт Селлінг» також підлягають задоволенню, оскільки договір іпотеки, в даному випадку, похідних від договору купівлі-продажу квартири.

Крім того, позивач у якості однієї з підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним у позовній заяві зазначає про те, що продаж квартири суперечить вимогам Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

З даного приводу суд зазначає наступне.

7 червня 2014 року набув чинності Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України Про заставу та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України Про іпотеку, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання. Відтак установлений Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки.

Крім того, згідно з пунктом 4 даного Закону протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Отже, вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень сторін та з оглянутої в судовому засіданні цивільної справи №2-545/11, 01.11.2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області було винесено рішення у справі №127/21275/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_8, ОСОБА_4, третя особа без самостійних вимог ОСОБА_7, Служба у справах дітей Вінницької міської ради про виселення, яким позов задоволено. Виселено ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6, із квартири за адресою: АДРЕСА_10 зі зняттям з реєстраційного обліку в територіальному органі державної міграційної служби України. Дане рішення набрало законної сили. (а.с. 164-166, т. 3).

02.03.2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області винесено ухвалу про повторне виселення ОСОБА_8, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 із квартири за адресою: АДРЕСА_3. Зобовязано Ленінський відділ державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції поновити виконавчі провадження щодо їх виселення. Дана ухвала набрала законної сили. (а.с. 167-170, т. 3).

26 травня 2016 року Вінницьким міським судом Вінницької області винесено рішення у справі №127/6733/16-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ» до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, яким позов задоволено. Усунуто перешкоди товариству з обмеженою відповідальністю «ЕСТЕЙТ СЕЛЛІНГ» в користуванні квартирою №65 в будинку №117А по вул. Пирогова в м. Вінниці, шляхом виселення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 180-184, т. 3 ).

Судом встановлено, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_11 має загальну площу 63,1 кв.м.

Однак, в судовому засіданні представник позивача стверджує, що квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_11 була постійним місцем проживання позичальника до часу його смерті та є її постійним місцем проживання на даний час, однак на підтвердження цього не надала суду належних та допустимих доказів.

При цьому, надані представником позивача квитанції про оплату комунальних послуг не є належними доказами проживання у вищевказаній квартирі (а.с. 145-152, т. 3), оскільки платником у зазначених квитаціях вказано ОСОБА_8, а не позивач.

Натомість, з довідки виданої МКП «ЖЕК №7» 26.11.2015 року за №2756 вбачається, що в квартирі АДРЕСА_8 проживали ОСОБА_8 квартиронаймач, ОСОБА_4 дружина, ОСОБА_3 дочка, ОСОБА_5 син. Датою вибуття щодо всіх членів родини зазначено 25.09.2015 року. (а.с. 86, т. 2).

Отже, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження наявності необхідних умов для застосування Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Також позивач, стверджуючи, що спірна квартира була її єдиним постійним місцем проживання, не обґрунтувала на якій правовій підставі вона у ній проживала, зважаючи на зазначені вище судові рішення про виселення.

Разом з тим, посилання представника відповідача на те, що Закон України ,,Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті не підлягає застосуванню до правовідносин сторін, оскільки рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01.03.2011 року у справі №2-545/11 ухвалено ще до прийняття вказаного закону суд вважає помилковим, оскільки з наведених вище правових норм слідує висновок, що рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені як до, так і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого пунктом 3 цього Закону.

Аналогічні правові позиції висловлені Верховним судом України у постановах від 20 січня 2016 року при розгляді справи №6-482цс15 та від 11 листопада 2015 року при розгляді справи №6-9цс15, які в силу частини 2 статті 360-7 ЦПК України, мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Поряд з цим, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального окру ОСОБА_6 при оформленні договору купівлі-продажу, грубо проігнорувала норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів іноземній валюті» виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу квартири між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Естейт Селлінг" був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 17.11.2015 року на підставі таких документів: заяви представника по довіреності ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_10 від 17.11.2015 р. про те, що на момент укладання договору купівлі-продажу у квартирі АДРЕСА_12, власником якої є ОСОБА_7, малолітні та неповнолітні діти не перебувають на реєстраційному обліку та не мають право проживання, користування вказаною квартрою; довіреності представника ТОВ "Естейт Селлінг", Інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 17.11.2015 р.; довіреності представника ПАТ КБ "ПриватБанк"; Інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 17.11.2015 р.; протоколу №16/11-15 загальних зборів учасників ТОВ " Естейт Селлінг" від 16.11.2015 р. та додатку №1 до нього, з яких вбачається, що було вирішено здійснити купівлю нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_12, шляхом укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна; повідомлення ПАТ КБ "ПриватБанк" на імя ОСОБА_7, ОСОБА_4, про те, що станом на 21.07.2015 року заборгованість за кредитним договором складає 54018,60 дол. США, відповідно до ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» ПАТ КБ "ПриватБанк" має намір укласти договір купівлі-продажу квартири, а також пропонує у тижневий термін, але не пізніше 30 календарних днів з дати одержання повідомлення, прийняти заходи для погашення кредиту; копії заочного рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 01.03.2011 року у справі №2-545/11; поштового повідомлення; листа Комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» від 13.11.2015 р. №4871 про те, що згідно інвентаризаційної справи станом на 29.12.2012 року за ОСОБА_7 зареєстровано право власності в цілому на квартиру АДРЕСА_12 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26.05.2006 року; довідки з місця проживання про склад сімї та реєстрацію, з якої вбачається, що власником квартири АДРЕСА_12 являється ОСОБА_7, який в даній квартирі не зареєстрований, інші особи в квартирі також не зареєстровані; договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_12 від 26.05.2006 року; ОСОБА_9 з Державного реєстру правочинів від 26.05.2006 року щодо даного договору; реєстраційного посвідчення від 29.05.2006 року, згідно якого дана квартира зареєстрована за ОСОБА_7 за правом приватної власності; Інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 17.11.2015 року; Звіту про оцінку майна від 27.10.2015 року, згідно якого ринкова вартість квартири становить 349240, 00 грн.; копії паспорта ОСОБА_7 та довідки про присвоєння йому ідентифікаційного номеру; ОСОБА_9 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 17.11.2015 року; Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо субєкта ТОВ "Естейт Селлінг" від 17.11.2015 року; ОСОБА_9 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.11.2015 року; Статуту ПАТ КБ «ПриватБанк»; Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо державної реєстрації ПАТ КБ «ПриватБанк»; Банківської ліцензії ПАТ КБ «ПриватБанк»; Генеральної ліцензії ПАТ КБ «ПриватБанк» на здійснення валютних операцій; Дозволу виданого ПАТ КБ «ПриватБанк» на здійснення банківських операцій; Статуту ТОВ "Естейт Селлінг"; Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо державної реєстрації ТОВ "Естейт Селлінг". (а.с. 87- 208, т. 1).

Отже, як вбачається з вище викладеного, нотаріусу була надана зокрема і довідка МКП «Житлово-експлуатаційна контора №7» від 01.10.2015 року №3218 з місця проживання про склад сімї та реєстрацію, з якої вбачається, що власником квартири АДРЕСА_12 являється ОСОБА_7, який в даній квартирі не зареєстрований, інші особи в квартирі також не зареєстровані. (а.с. 80, 114 т. 1).

Згідно зі статтею 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статтей 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З огляду на те, що позов задоволено, з відповідачів на користь позивача слід стягнути в рівних частках понесені позивачем судові витрати в розмірі 1102,40 коп.

На підставі викладеного керуючись ст. ст. 16, 25, 203, 215, 608, 1216, 1218, 1222, 1223, 1261, 1268, 1269 ЦК України, ст. ст. 12, 23, 33 Закону України «Про іпотеку», Законом України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 212-215, 218, 360-7 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_9, який укладений 17 листопада 2015 року Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг», та посвідчений 17 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №6606

Визнати недійсним договір іпотеки №DNTFLOK06629/DI21 від 17 листопада 2015 року, який укладений Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг», та посвідчений 17 листопада 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №6607.

Стягнути в рівних частках з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Естейт Селлінг» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32) на користь ОСОБА_3 (21000, АДРЕСА_13) 1102,40 грн. (одна тисяча сто дві грн. сорок коп.) витрат повязаних зі сплатою судового збору

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку дляподання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя