Рішення № 61622964, 19.09.2016, Апеляційний суд Сумської області

Справа №585/3264/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/1443/16 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 53

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2016 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Дубровної В. В. , Криворотенка В. І.

за участю секретаря судового засідання- Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка»

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30 червня 2016 року

у справі за позовом приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка» до ОСОБА_3 про витребування грошових коштів,

в с т а н о в и л а:

30 жовтня 2015 року ПрАТ з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка» (далі ПрАТ «СБК») звернулось до суду з зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що, починаючи з 1999 року, ОСОБА_3 працював на різних посадах у позивача, і наказом №52-ОС від 30 серпня 2013 року був звільнений з посади директора представництва на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2014 року відповідач був поновлений на попередній посаді, на його користь було стягнуто з ПрАТ «СБК» середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 74801,48гр., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 2394,25 гр. та на відшкодування моральної шкоди 500 гр.

Резолютивна частина вказаного рішення суду була викладена без врахування розяснень, які містяться в абзаці 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13, згідно яких, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є, відповідно, обовязком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обовязкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду від 30 липня 2014 року розяснене вказане рішення суду про те, що розмір стягнутого з ПрАТ «СБК» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 74 801,48 гр. та компенсації за невикористану відпустку у сумі 2394,25 гр. визначений судом без врахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, які підлягають утриманню та сплаті (перерахуванню) роботодавцем на загальних підставах.

Без врахування зазначеного розяснення рішення до ПрАТ «СБК» надійшла 11 серпня 2014 року постанова відділу ДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві ВП №43928426 від 14 липня 2014 року про відкриття виконавчого провадження, винесена на підставі виконавчого листа № 585/3622/13-ц, виданого 16 червня 2014 року Роменським міськрайонним судом, згідно якої з ПрАТ «СБК» на користь ОСОБА_3 слід стягнути заборгованість у розмірі 77 695,73 гр. ОСОБА_4 лист не містив вказівку щодо обов'язку боржника нарахувати, утримати та сплатити податок, передбачений Податковим кодексом України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються ОСОБА_3

Позивач посилався на п. 14.1.180 ст. 14 ПК України, згідно якої податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), яка незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений Податковим Кодексом України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм.

Зазначав, що, відповідно до ст. ст. 168, 167 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із сум такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу, згідно якої ставка податку становить 15 (17%) відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) у тому числі, але не виключно, у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у звязку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Посилався на п. 168.1.2 ст. 168 ПК України, згідно якого податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету, та на п. 161 розділу «Інші перехідні положення» ПК України, яким тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір, ставка якого становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування.

Позивач зазначав, що, виплачуючи відповідачу нараховані судом грошові суми, підприємство за власні кошти було змушене сплатити в доход держави податок на доходи фізичних осіб у розмірі 16 067,36 гр. та військовий збір у розмірі 1440,49 гр., які платіжними дорученнями, відповідно, № 1640 і № 1643, були перераховані до Державного бюджету України 30 жовтня 2014 року, а ОСОБА_3 за рахунок підприємства за відсутності правових підстав отримав вказані грошові кошти у розмірі 17 507,85 гр., які підлягали відрахуванню до бюджету з належних йому до виплати сум.

Посилаючись на положення ч. 1 ст. 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, та п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, яка передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно, позивач зазначав, що листом № 178/15-ю від 10 вересня 2015 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення товариству сплачених обовязкових платежів у розмірі 17 507,85 гр., лист відповідач отримав 15 вересня 2015 року, однак грошові кошти не повернув.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_3 безпідставно одержані ним грошові кошти у розмірі 17 507,85 гр. та судові витрати в сумі 1218 гр. (а. с. 2 3).

26 листопада 2015 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на його користь безпідставно одержані останнім грошові кошти у розмірі 17 391,13 гр. та судові витрати в сумі 1218 гр.

Вказував, що з позивача на користь відповідача відділом ДВС Дніпровського районного управління юстиції м. Києва було стягнуто 77 695,73 гр. (77195,73 гр. - середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також компенсація за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди) за рішенням Роменського міськрайонного суду від 17 березня 2014 року по справі № 585/3622/13-ц. Крім вказаної суми, з підприємства на користь ОСОБА_3 було стягнуто 17 605,81 гр. (доплата за фактично відвантажену продукцію та його заробітна плата за один із періодів роботи), стягнута рішенням Роменського міськрайонного суду від 17 березня 2014 року по іншій справі - № 585/653/14-ц.

Додатково посилався на ст. 164, п/п 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, згідно яких оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, регулюється розділом 1У Податкового кодексу, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу; до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається, зокрема, дохід у вигляді сум відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди.

Зазначав, що він сплатив за відповідача за рахунок власних коштів: на підставі рішення у справі № 585/3622/13-ц податок на доходи фізичних осіб 12968,62 гр. та 1165,44 гр. військового збору - з 2394,25 гр. компенсації невикористаної відпустки, 74801, 48 гр. середнього заробітку за час вимушеного прогулу і 500 гр. відшкодування моральної шкоди, а також на підставі рішення у справі № 585/656/14-ц податок на доходи фізичних осіб 2992,99 гр. і 264,09 гр. військового збору з доплати за фактично відвантажену продукцію в сумі 9871,69 гр. і з заробітної плати за серпень 2013 року в сумі 7734,12 гр., сплативши, таким чином, з нарахованих за двома рішеннями суду 95 301,54 гр. податку на доходи фізичних осіб - 15 961,61 гр. і військового збору - 1429,52 гр., всього сплативши за рахунок власних коштів за відповідача 17391,13 гр.

Відповідач зменшив суму первісних позовних вимог на 116,72 гр. (ПДФО 105,75 гр. і 10,97 гр. військового збору, нарахованих та вже утриманих із 731,34 гр. суми компенсації невикористаної відпустки 18 днів при звільненні) (а.с.24-25).

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог ПрАТ з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка» до ОСОБА_3 про витребування грошових коштів відмовлено.

В апеляційній скарзі ПрАТ з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вказує, зокрема, що суд не взяв до уваги, що позивач як податковий агент вимушено сплатив суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору не за рахунок відповідача, а за свій власний рахунок, а відповідач, в свою чергу, збагатився за рахунок позивача, безпідставно отримавши та зберігаючи зайві грошові кошти у сумі 17 391,13 гр.

Посилається на ч. 8 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої у разі виконання судового рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи боржник є податковим агентом, який виконує судове рішення, з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування із сум, що належать до виплати стягувачу, а тому суд дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем наявності правових підстав для повернення спірних коштів, отриманих відповідачем від позивача на підставі рішень Роменського міськрайонного суду від 17 березня 2014 року у справі № 585/3622/13-ц та від 17 березня 2014 року у справі № 585/653/14-ц.

Позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він не надав суду доказів винних дій відповідача у виникненні надмірно сплачених коштів, оскільки докази по справі надані позивачем своєчасно та знаходяться в матеріалах справи, а докази безпідставності позовних вимог щодо зайво виплачених коштів за рішенням суду повинен був надати відповідач, якими у даному випадку повинні бути висновки експертизи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, яка підтримала скаргу з мотивів, в ній викладених, відповідача, який заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду не відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів винних протиправних дій ОСОБА_3 з питання виникнення надмірно сплачених коштів, не навів правові підстави для задоволення позовних вимог, а послався на норми податкового законодавства, які спірні правовідносини не регулюють; спірні кошти були сплачені позивачем на виконання рішення суду, а тому не можуть вважатись безпідставно отриманими відповідачем.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач працював у ПрАТ з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка» з 1999 року, зокрема, з 12 квітня 2012 року по 30 серпня 2013 року - директором представництва відділу розподільчої та складської логістики.

Наказом ПрАТ «СБК» № 52-ОС від 30 серпня 2013 року ОСОБА_3 - директора представництва відділу розподільчої та складської логістики департаменту продажу та маркетингу м. Ромни звільнено з роботи за п. 2 ст. 41 КЗпП України за втратою довіря (а.с.53. 132).

Наказом №52/2-ОС від 30 серпня 2013 року утримано із заробітної плати ОСОБА_3 у серпні 2013 року 7 734,12 гр. (а.с.130).

Наказом №52/1-ос від 30 серпня 2013 року наказано бухгалтеру у серпні провести коригування доплати від кількості фактично відвантаженої продукції зі складів зберігання готової продукції, за червень та липень 2013 року ОСОБА_3 в розмірі 9 871,69 гр. (а.с.131).

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 17 березня 2014 року у цивільній справі № 585/3622/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ПрАТ «СБК» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди поновлено ОСОБА_3 на посаді директора відділу розподільчої та складської логістики ПрАТ «Слобожанська Будівельна Кераміка», стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 74801,48 гр., компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 6 календарних днів у сумі 2394,25 гр., на відшкодування моральної шкоди 500 гр., судовий збір в сумі 243,6 гр. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а. с. 4-6).

Рішенням Роменського міськрайонного суду від 17 березня 2014 року у цивільній справі № 585/653/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ПрАТ «СБК» скасовано наказ №52/1-ОС від 30 серпня 2013 року в частині, що стосується ОСОБА_3, як незаконний.

Стягнуто з ПрАТ з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка» на користь ОСОБА_3 9871,69 гр. доплати від кількості фактично відвантаженої продукції за червень та липень 2013 року та 7734,12 гр. заробітної плати за серпень 2013 року, судовий збір в сумі 487,2 гр.

В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.26-27).

Постановою державного виконавця відділу ДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 08 липня 2014 року ВП № 4398426 відкрите виконавче провадження з примусового виконання рішення Роменського міськрайонного суду про стягнення заборгованості в сумі 77 695,73 гр. на підставі виконавчого листа № 585/3622/13-ц, виданого 16 червня 2014 року (а.с.8).

Ухвалою Роменського міськрайонного суду від 30 липня 2014 року розяснене рішення суду від 17 березня 2014 року у справі № 585/3622/13-ц та зазначено, що розмір стягнутого з ПрАТ «СБК» на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 74801,48 гр. та компенсації за невикористану відпустку у сумі 2394,25 гр. визначений судом без врахування податку на доходи фізичних осіб та інших обовязкових платежів, які підлягають утриманню та сплаті (перерахуванню) роботодавцем ПрАТ з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка» на загальних підставах (а.с.7).

Постановою державного виконавця відділу ДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві від 13 серпня 2014 року ВП № 43928426 накладено арешт на кошти товариства, що містяться на рахунках в семи банках України, у межах суми 122520 гр. (а.с.9).

У серпні 2014 року ПрАТ «СБК» звернулось до відділу ДВС з заявами, в яких повідомило, що ухвалою суду від 30 липня 2014 року розяснене рішення суду від 17 березня 2014 року, яким стягнуті з нього грошові кошти, просило зупинити виконавче провадження, посилаючись на те, що 1 серпня 2014 року до суду надіслане клопотання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; просило звернутись до суду за розясненням, яка саме сума боргу та яким способом підлягає стягненню з нього як боржника у справі № 585/3622/13-ц, зупинити до ухвалення остаточного рішення по справі № 585/653/14ц виданого 4 липня 2014 року виконавчого листа про стягнення на користь ОСОБА_3 17605,81 гр., посилаючись на те, що 12 серпня 2014 року подана до суду заява про розяснення рішення по вказаній справі (а.с. 59-64).

Ухвалою Роменського міськрайонного суду від 15 серпня 2014 року відмовлено товариству у визнанні таким, що не підлягає примусовому виконанню виконавчого листа, виданого на підставі рішення від 17 березня 2014 року у справі № 585/3622/13-ц.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду від 26 серпня 2014 року в задоволенні заяви ПрАТ «СБК» про розяснення рішення суду від 17 березня 2014 року у справі № 585/653/14-ц відмовлено (а.с.52).

22 вересня 2014 року відділом ДВС стягнено 122 520 гр. коштів з товариства та припинено чинність арешту його грошових коштів у звязку з стягненням боргу, виконавчого збору та судових витрат.

30 жовтня 2014 року позивач сплатив платіжним дорученням №1640 податок з доходів працівників у розмірі 16 067,36 гр. за вересень 2014 року, а платіжним дорученням №1643 військовий збір з доходів працівників за вересень 2014 року у розмірі 1440,49 гр. (а.с.10, 11).

31 березня 2015 року винесені постанови державного виконавця ВП № 43928426 і ВП № 44017133 про закінчення виконавчих проваджень про стягнення на користь ОСОБА_3 77695,73 гр. і 17605,81 гр.

10 вересня 2015 року ПрАТ «СБК» надіслало ОСОБА_3 листа, в якому, посилаючись на те, що з товариства в примусовому порядку постановою державного виконавця стягнуто 95301,54 гр., без врахування розяснення суду про оподаткування нарахованої для виплати суми , а тому, виплачуючи йому нараховані судом суми, підприємство за власні кошти було вимушене сплатити в доход держави податок на доходи фізичних осіб у розмірі 16067,36 гр. і військовий збір в сумі у сумі 1440,49 гр. на виконання вимог ПК України, запропонувало перерахувати на розрахунковий рахунок підприємства або внести в касу підприємства вказану суму (а.с.12-13).

Статтею 1212 ЦК України встановлені загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави:

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Стаття 1213 ЦК України передбачає, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Відповідач не спростував належними доказами правильність розміру нарахованих і сплачених за нього позивачем як податковим агентом у відповідності з ПК України сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду від 18 лютого 2016 року за клопотанням ОСОБА_3 було призначено у справі судову бухгалтерську експертизу на предмет вірності нарахування та сплати товариством обовязкових платежів з стягнутих судом сум (а. с. 73, 76).

Згідно повідомлення Сумського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. Проф. ОСОБА_5 № 191 від 06 травня 2016 року, у звязку з тим, що витребувані за клопотанням експерта додаткові документи на дослідження не надані, оплата за судову економічну експертизу не проведена, неможливе надання висновку судової економічної експертизи (а.с. 79-80).

Правильність нарахованих позивачем спірних сум підтверджується наданими позивачем доказами в справі, зокрема, копіями бухгалтерських документів, актами перевірок дотримання податкового законодавства, проведених органами ДПІ, з яких вбачається, що позивач сплатив за відповідача за рахунок власних коштів: на підставі рішення у справі № 585/3622/13-ц податок на доходи фізичних осіб 12968,62 гр. та 1165,44 гр. військового збору - з компенсації невикористаної відпустки, середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди, а на підставі рішення у справі № 585/656/14-ц - податок на доходи фізичних осіб 2992,99 гр. і 264,09 гр. військового збору з доплати за фактично відвантажену продукцію і з заробітної плати за серпень 2013 року, сплативши за рахунок власних коштів за відповідача з нарахованих за рішеннями суду сум 15 961,61 гр. податку на доходи фізичних осіб і 1429,52 гр. військового збору, всього - 17391,13 гр., не маючи джерел для утримання спірних сум, оскільки з товариства були примусово стягнуті суми, нараховані без утримання з них податків.

Ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачають, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Спосіб захисту, обраний позивачем, відповідає вимогам вказаних норм закону.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57- 60 ЦПК України.

Межі заявлених вимог включають в себе, зокрема, предмет та підстави позову.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 31, п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК України, підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.

Згідно розяснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного суду України від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», предмет позову це те, що конкретно вимагає позивач, підстава позову чим він обґрунтовує свої вимоги, зміст вимоги - який спосіб захисту свого права він обрав. Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Позивач довів, що на виконання вимог ПК України він як податковий агент був змушений сплатити за відповідача податок та військовий збір за рахунок власних коштів, а тому має право відповідно до ст. 1212 ЦК України стягнути ці кошти, як зайве, всупереч вимогам закону, отримані, з відповідача, який без правових підстав отримав нараховану заробітну плату, а не чистий дохід.

Суд послався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, та зазначив, що згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Між тим, з вказаної постанови вбачається, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України, а стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Верховний Суд України зазначив, що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Крім того, у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 щодо застосування ст. 1212 ЦК України Верховний Суд України зазначив, що з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в статті 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

З огляду на зазначене, є безпідставними висновки суду про відсутність підстав для стягнення спірних коштів з відповідача, вина якого у отриманні спірних коштів не доведена, оскільки вказані кошти за законом не підлягали йому до виплати і повинні були бути відраховані з нарахованих йому до виплати коштів як обовязкові платежі в доход держави. Примусове виконання рішення суду, в якому зазначена нарахована заробітна плата, а не чистий дохід, що в послідуючому розяснив суд, не свідчить про наявність у відповідача права отримувати саме ці суми., зокрема, за рішенням від 17 березня 2014 року у справі № 585/3622/13-ц3.

Що стосується сум, стягнутих рішенням суду у справі № 585/653/14-ц, матеріалами справи підтверджується, що при виконанні вказаного рішення суду позивач сплатив з спірних сум податок та військовий збір.

Висновки суду про те, що в даній справі були стягнуті суми з відрахуванням обовязкових платежів, а тому не підлягають також стягненню з відповідача, є помилковими, оскільки суд не врахував, що наданими позивачем документами підтверджується, що із нарахованого ОСОБА_3 доходу за серпень 2013 року товариство провело коригування (сторнування) сум 5594,54 гр. і 4277,15 гр. всього на суму 9871,69 гр., яка включає в себе розмір чистого доходу і розмір утриманого ПДФО. Оскільки товариством із вказаної суми вже було утримано необхідні платежі в червні і липні 2013 року, то під час утримання вказаної суми із нарахованого йому доходу за серпень, який є меншим, ніж сума, яка підлягала утриманню, товариство частину сплаченого ПДФО повернуло шляхом коригування.

Відповідач не спростував належними доказами тієї обставини, що відповідачем було проведене сторнування, тобто повернення бухгалтерської проводки до попереднього значення, що підтверджується і актом перевірки дотримання позивачем податкового законодавства за 2013 рік від 14 серпня 2014 року (а. с. 148 182).

Таким чином, висновки суду про відсутність правових підстав для задоволення позову з посиланням на те, що не встановлено винних, протиправних дій відповідача, не відповідають вимогам ст. 1212 ЦК України, яка, зокрема, передбачає, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідач не спростовує тієї обставини, що в результаті примусового виконання рішення суду він отримав більшу суму, ніж йому належала за законом, тобто без утримання з неї податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а тому обовязкові платежі в доход держави сплатило за нього товариство як податковий агент.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Доводи відповідача про те, що сплата позивачем своїх коштів, які слід було стягнути з присуджених йому сум, є наслідком не виконання в добровільному порядку судових рішень, є безпідставними, оскільки обовязок сплати передбачених законом обовязкових платежів з своїх доходів в доход держави лежить і на відповідачеві.

Таким чином, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно п. п. 3, 4 ч.1, ч. ч. 2, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; невідповідність висновків суду обставинам справи, норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим, а тому його слід скасувати, а позов задовольнити.

Звертаючись з позовом до суду та оскаржуючи рішення суду, позивач сплатив, відповідно, 1218 гр. і 1515,8 гр. (а. с. 1, 117 ).

Відповідно до підп. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції від 01 вересня 2015 року), розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

При оскарженні рішення суду підлягало сплаті 110% від суми, яка підлягала сплаті при зверненні з позовом до суду, тобто 1218 гр. х 1,1 = 1339,8 гр.

Вказані кошти 1218 гр. + 1339, 8 гр. = 2557,8 гр. на підставі ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка» задовольнити.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 30 червня 2016 року в даній справі скасувати.

Позов приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка» 17 391,13 гр.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь приватного акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Слобожанська Будівельна Кераміка» судовий збір в сумі 2557,8 гр.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -