Ухвала суду № 61620592, 27.09.2016, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/81/16-ц

Провадження № 4-с/515/2864/16

Татарбунарський районний суд Одеської області

У Х В А Л А

Іменем України

27 вересня 2016 року м.Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Шевиріна А.О.,

за участю секретаря - Чумаченко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу комунального закладу «Татарбунарська центральна районна лікарня» на рішення старшого державного виконавця Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №52220103 від 13 вересня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В :

22 вересня 2016 року комунальний заклад «Татарбунарська центральна районна лікарня» (далі - КЗ «Татарбунарська ЦРЛ», боржник) звернувся до суду зі скаргою на постанову старшого державного виконавця Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції (далі - РВДВС ГТУЮ) в Одеській області ОСОБА_1, в якій просила визнати неправомірним та скасувати рішення (постанову) державного виконавця від 13.09.2016 року про відкриття виконавчого провадження №52220103 за виконавчим листом Татарбунарського районного суду Одеської області про стягнення з КЗ «Татарбунарська ЦРЛ» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 31661грн.76коп. В обґрунтування скарги боржник зазначив, що Татарбунарським районним судом 09.09.2016 року видано виконавчий лист у справі №515/81/16-ц, за яким державним виконавцем 13.09.2016 року відкрито виконавче провадження, при цьому виконавчий лист не містить відомостей про присудження ОСОБА_2 заробітної плати, і тому не підпадає під негайне виконання. Крім того, постанова містить вимогу про поновлення ОСОБА_2 без зазначення місця поновлення. Посилаючись на те, що у цивільній справі подано касаційну скаргу, боржник не має повноважень щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді головного лікаря, зазначаючи, що у постанові не зазначено розмір заробітної плати за один місяць, який підлягає стягненню, комунальний заклад вважав, що є підстави для визнання постанови старшого державного виконавця неправомірною та її скасування.

Представник скаржника, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду скарги, в судове засідання не з'явилася. Подала заяву, в якій скаргу підтримала та просила її розглядати без участі представника КЗ "Татарбунарська ЦРЛ".

В судове засідання старший державний виконавець Пєркова Л.В., належним чином сповіщена про дату, час та місце розгляду скарги, також не з'явилася. Подала заперечення, в яких просила у задоволенні скарги відмовити, посилаючись на те, що постанову про відкриття виконавчого провадження винесено виконавцем з метою виконання судового рішення, яке набрало законної сили, та у повній відповідності до вимог ст.ст.17, 19, 21, 25, 76 Закону України «Про виконавче провадження», при цьому подання касаційної скарги само по собі не є підставою для зупинення виконавчого провадження.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши додані до скарги та заперечень державного виконавця документи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 13.09.2016 року старшим державним виконавцем Татарбунарського РВДВС ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження №52220103 за виконавчим листом Татарбунарського районного суду Одеської області №515/81/16-ц від 09.09.2016 року про стягнення з КЗ «Татарбунарської ЦРЛ» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 31661грн.76коп. з допущеним судом негайним виконанням рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Зі змісту постанови державного виконавця вбачається, що боржнику запропоновано добровільно виконати судове рішення шляхом сплати боргу на рахунок Татарбунарського РВДВС ГТУЮ в Одеській області та протягом семи днів з моменту відкриття провадження надати квитанцію про сплату згаданої вище суми.

Вирішуючи питання щодо правомірності рішення державного виконавця суд виходить з того, що відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), який є спеціальним нормативним актом, що визначає умови і порядок виконання, зокрема, судових рішень, врегульовано, крім іншого, порядок відкриття, проведення, зупинення та завершення виконавчого провадження й прийняття державним виконавцем відповідних рішень.

Так, пунктом 1 частини 1 ст.19 Закону встановлено, що державний виконавець за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону.

За змістом п.1 ч.2 ст.17 Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню, крім інших, виконавчі листи, що видаються судами.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

Статтею 26 Закону визначено перелік підстав для прийняття державним виконавцем рішення про відмову у відкритті виконавчого провадження. До них належать: пропуск встановленого строку пред'явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; ненабрання рішенням на підставі якого видано виконавчий документ, законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; предявлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; незакінчення відстрочки виконання рішення, наданої судом, яким постановлено рішення; невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; повернення виконавчого документа стягувану за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; інші передбачені законом обставини, що виключають здійснення виконавчого провадження.

З наведеного слідує, що державний виконавець при прийнятті рішення про відкриття виконавчого провадження чи про відмову у його відкритті перевіряє виконавчий документ на предмет його відповідності вимогам, встановленим статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», вирішує, чи дотримані місце та підвідомчість виконання судового рішення, та встановлює наявність підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження.

При цьому здійснення аналізу змісту судового рішення, надання правової оцінки щодо відсутності чи наявності законодавчих підстав у боржника для його виконання, стосовно факту подання ним касаційної скарги на рішення судів першої та апеляційної інстанції, тощо, на що посилається КЗ «Татарбунарська ЦРЛ» у скарзі, до компетенції державного виконавця на стадії відкриття провадження не належать.

Суд погоджується з доводами скаржника про наявність помилки державного виконавця у тексті постанови (п.2) при посиланні на негайність виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 без зазначення місця поновлення, однак вважає таку помилку технічною, оскільки зі змісту всієї постанови вбачається, що державним виконавцем прийнято рішення про відкриття виконавчого провадження лише стосовно стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час його вимушеного прогулу.

Таким чином, суд вважає, що старший державний виконавець Татарбунарського РВДВС ОСОБА_1, встановивши відповідність виконавчого листа №515/81/16-ц вимогам закону та відсутність підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, правомірно прийняла рішення про відкриття виконавчого провадження, діючи в межах наданих законом повноважень, при цьому права чи свободи комунального закладу не були порушені, відтак підстав для задоволення скарги КЗ «Татарбунарського ЦРЛ» у суду немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.208-210, 386, 387 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні скарги комунального закладу «Татарбунарська центральна районна лікарня» на рішення старшого державного виконавця Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №52220103 від 13 вересня 2016 року.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Одеської області через Татарбунарський районний суд Одеської області. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду скарги апеляційним судом.

Суддя: