Рішення № 61615757, 26.09.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/2310/14-ц 26.09.2016 26.09.2016 26.09.2016

Справа №477/2310/14-ц Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Провадження №22-ц/784/1991/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

Категорія 27

Рішення

Іменем України

26 вересня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Галущенка О.І.,

з секретарем судового засідання Лівшенко О.С.,

за участі: представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 11 липня 2016 року, ухвалене у цивільній справі

за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки та

за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, про визнання недійсним іпотечного договору,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі ПАТ «Укрексімбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який в подальшому було уточнено.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 17 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі ВАТ «Укрексімбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрексімбанк», і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 укладено Генеральну угоду №6608N4 щодо визначення загальних умов фінансування інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності позичальника шляхом укладення кредитних договорів з загальним лімітом заборгованості 1 515 000 грн. та терміном користування до 16 квітня 2013 року.

В рамках цієї Генеральної угоди, 11 січня 2011 року між ПАТ «Укрексімбанк» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 у простій письмовій формі укладено кредитний договір за №66511К1, який є додатком до Генеральної угоди. За умовами договору, банк відкрив позичальнику відновлювану кредитну лінію в сумі 1 515 000 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 19% річних та з кінцевим терміном повернення кредиту до 10 січня 2012 року.

На забезпечення виконання зобовязань за Генеральною угодою №6608N4 від 17 квітня 2008 року та всіх існуючих кредитних договорів та тих, що будуть укладені надалі, і які є додатками до Генеральної угоди, між ВАТ «Укрексімбанк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір №6608z9, посвідчений 18 квітня 2008 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі за №3577, відповідно до якого ОСОБА_4 погодився відповідати за кредитні зобовязання фізичної особи підприємця ОСОБА_6 належним йому на праві власності майном і передав в іпотеку банку нежитловий обєкт, який розташований за адресою: Миколаївська область, Жовтневий район, село Калинівка, вулиця Леніна, будинок №66 та складається із: склад-офісу А, 353.9 кв.м.; прохідної Б, 7.2 кв.м.; складу Ж, 40.0 кв.м.; складу З, 1394.6 кв.м.; складу К, 155.2 кв.м.; гаражу Л, 198.8 кв.м.; гаражу М, 284.8 кв.м.; гаражу О, 784.9 кв.м.; майстерні П, 264.1 кв.м.; погрібу Дпд; огорожі 1-4; споруди 5.

Взятий на себе обовязок банк виконав належним чином, в той час, як позичальник належним чином своїх договірних зобовязань не дотримала, у звязку із чим станом на 15 вересня 2014 року утворилась заборгованість за кредитним договором №66511К1 від 11 січня 2011 року в загальному розмірі 721 742 грн. 32 коп.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив позов задовольнити, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, належний на праві власності ОСОБА_4, шляхом продажу його на прилюдних торгах за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид нерухомості, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна.

16 березня 2016 року ПАТ «Укрексімбанк» подало до районного суду заяву про уточнення позовних вимог в частині періоду, за який виникла кредитна заборгованість та її розміру, зазначивши, що станом на 13 березня 2016 року заборгованість за кредитним договором за №66511К1 від 11 січня 2011 року складає 1 217 333 грн. 67 коп., з яких: 335 638 грн. - заборгованість за кредитом, 273 649 грн. 12 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 515 грн. прострочена комісія за управлінням кредитом та 606 531 грн. 55 коп. нарахована пеня. Також позивач зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, яка становить 2 036 000 грн. та розмір якої узгоджено сторонами у п.1 договору про внесення змін до іпотечного договору №6608z9 від 18 квітня 2008 року, укладеного між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_4 (том 2 а.с.57-58).

У березні 2015 року ОСОБА_4 предявив до ПАТ «Укрексімбанк» зустрічний позов, в якому просив визнати недійсним нотаріально посвідчений іпотечний договір №6608z9 від 18 квітня 2008 року.

В обґрунтування позову посилався на те, що Генеральна угода, на забезпечення виконання якої укладався оскаржуваний іпотечний договір, не містить розміру процентів, як одного з критеріїв, які дозволяють встановити розмір вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобовязання. Кредитний договір, у якому було зазначено розмір процентної ставки, був підписаний лише 11 січня 2011 року, тобто через 2 роки 9 місяців після укладання договору іпотеки, а тому іпотекодавець не міг бути ознайомлений з його умовами у тому числі розміром процентної ставки за користування кредитними коштами. Крім того, просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою Жовтневого районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2015 року обєднанні в одне провадження з первісним позовом (том 1 а.с.114).

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 11 липня 2016 року в задоволені первісного позову ПАТ «Укрексімбанк» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір від 18 квітня 2008 року, який укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №3577.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.

В апеляційній скарзі ПАТ «Укрексімбанк» посилаючись на неповне зясування районним судом обставин, що мають значення для вирішення справи, їх недоведеність та порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволені зустрічного позову.

Апеляційна скарга ПАТ «Укрексімбанк» підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, відмовляючи у задоволені позовних вимог ПАТ «Укрексімбанк» та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції вважав, що іпотечний договір від 18 квітня 2008 року не містить істотних умов договору та може бути визнаний недійсним на підставі положень ст.18 Закону України «Про іпотеку».

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Договір, в тому числі і договір кредиту та іпотечний договір, є підставою виникнення цивільних прав та обовязків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобовязанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобовязання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобовязання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобовязання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобовязань, які не виконані належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

За правилами ч.1 ст.1049 і ст.1050 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обовязку виконання зобовязання, при цьому кредитодавець має право вимагати від позичальника достроково повернути всю суму кредиту та внести інші платежі, передбачені договором.

Згідно вимог ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином, згідно умов договору та у строки передбачені цим договором.

За змістом ст.611 ЦК України в разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 квітня 2008 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», та фізичною особою підприємцем ОСОБА_6 укладено Генеральну угоду №6608N4 про визначення загальних умов фінансування інвестиційної, торгово-закупівельної, виробничої та іншої діяльності позичальника шляхом укладення кредитних договорів з загальним лімітом заборгованості 1 515 000 грн. та терміном користування до 16 квітня 2013 року.

Відповідно до умов п.4.4 ст.4 зазначеної Генеральної угоди процентна ставка визначається у Кредитному договорі за згодою сторін відповідно до ст.6 Генеральної угоди.

Згідно п.п.6.6.2 п.6.6 ст.6 Генеральної угоди позичальник сплачуватиме банку проценти за користуванням кредитом у розмірі та в строки, визначенні у кредитному договорі.

У ст.2 Генеральної угоди, зазначено, що «кредитний договір» означає будь-який договір, угоду, правочин, що передбачає здійснення кредитних операцій та який укладається сторонами в рамках цієї Генеральної угоди і є її додатком (том1 а.с.21-23).

На виконання вищевказаної Генеральної угоди між банком та ФОП ОСОБА_6 були укладені кредитні договори, як додаток №1 до Генеральної угоди: №6608К7 від 17 квітня 2007 року, №6608К8 від 17 квітня 2008 року, №66510К2 від 23 березня 2010 року та №66511К1 від 11 січня 2011 року (том 1 а.с.23-35, том 2 а.с.19-46).

За умовами кредитного договору №66511К1 від 11 січня 2011 року банк відкрив позичальнику ФОП ОСОБА_6 відновлювальну кредитну лінію в сумі 1515 000 грн., із розміром процентної ставки 19% річних на строк і умовах, визначених у договорі.

На забезпечення виконання зобовязань за Генеральною угодою №6608N4 від 17 квітня 2008 року, 18 квітня 2008 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_4 укладений іпотечний договір №6608z9, посвідчений 18 квітня 2008 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, відповідно до якого ОСОБА_4 погодився відповідати за кредитні зобовязання ФОП ОСОБА_6 належним йому на праві власності майном, та передав в іпотеку банку нежитловий обєкт, який розташований за адресою: Миколаївська область, Жовтневий (нова назва Вітовський) район, село Калинівка, вулиця Леніна, будинок №66 та складається з наступних приміщень: склад-офісу А, 353.9 кв.м.; прохідної Б, 7.2 кв.м.; складу Ж, 40.0 кв.м.; складу З, 1394.6 кв.м.; складу К, 155.2 кв.м.; гаражу Л, 198.8 кв.м.; гаражу М, 284.8 кв.м.; гаражу Щ, 784.9 кв.м.; майстерні П, 264.1 кв.м.; погрібу Дпд; огорожі 1-4; споруди 5 (том 1 а.с.45-46).

Відповідно до п.1.1 іпотечного договору, іпотекою забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з Генеральної угоди №6608N4 від 17 квітня 2008 року, укладеної між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ФОП ОСОБА_6, відповідно до якої іпотекодержатель, при виконанні боржником умов та положень, визначених в Генеральній угоді, проводить кредитні операції виключно в межах ліміту заборгованості за Генеральною угодою, встановленого у розмірі, що не перевищуватиме суму 1 515 000 грн. терміном користування до 16 квітня 2013 року та всіх існуючих Кредитних договорів (у тому числі, але не виключно кредитного договору №6608К7 від 17 квітня 2008 року та кредитного договору №6608К8 від 17 квітня 2008 року) та тих, що будуть укладені надалі, і які є додатками до Генеральної угоди №6608№4 від 17 квітня 2008 року.

Статтею 2 даного іпотечного договору сторони погодили його умови щодо своїх прав і обовязків. Так, підпунктом 2.1.14 п.2.1. ст.2 обумовленого договору сторони погодили, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо протягом тридцятиденного строку письмова вимога іпотекодержателя до боржника та/або іпотекодавця про усунення порушених зобовязань за кредитним договором та/або цим договором, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, залишена без задоволення.

Статтею 5 іпотечного договору сторони договору узгодили його умови щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема:

пп.5.1 - у разі невиконання або неналежного виконання боржником умов Кредитного договору та/або порушення іпотекодавцем обовязків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобовязання іпотекодавцем, а вразі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки;

пп.5.2 - звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя;

пп. 5.6 - реалізація предмета іпотеки у разі звернення на нього стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог чинного законодавства України;

пп.5.7 - початкова ціна предмета іпотеки для його продажу на прилюдних торгах визначається у встановленому законодавством порядку.

11 січня 2011 року та 23 березня 2012 року до вказаного іпотечного договору були внесені зміни, якими змінена загальна заставна вартість предмета іпотеки та пункт 1.1 вказаного договору викладений у новій редакції, згідно з яким іпотекою забезпечуються вимоги виключно в межах ліміту заборгованості за Генеральною угодою, встановленого у розмірі, що не перевищуватиме суму 1300000 грн., терміном користування до 16 квітня 2013 року (том 1 а.с.47,48).

23 березня 2012 року до кредитного договору №66511К1 від 11 січня 2011 року внесені зміни, якими процентна ставка змінена до 23.2% річних та змінений кінцевий строк погашення кредиту 20 серпня 2012 року (том 1 а.с.35).

31 липня 2014 року за вих.№066-03/884, у звязку з невиконанням позичальником зобовязань за кредитним договором, зокрема, щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також плати за управління кредитом, банк надіслав позичальнику (третій особі у справі) та майновому поручителю (відповідачу) вимогу про погашення заборгованості, в якій вимагав здійснити протягом 30 денного строку з дня отримання зазначеної вимоги погашення заборгованості за кредитним договором та попередив, що у разі невиконання вимоги у зазначений строк банком будуть вжиті заходи щодо стягнення заборгованості в примусовому порядку, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (том 1 а.с.51,52).

Вимогу банку поручитель ОСОБА_4 отримав 14 серпня 2014 року. В підтвердження надсилання вказаної вимоги банком до матеріалів справи долучено рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (том 1 а.с.52).

Разом з тим, позичальник в порушення умов кредитного договору №66511К1 від 11 січня 2011 року свої зобовязання не виконав та станом на 13 березня 2016 року утворилась заборгованість за кредитним договором №66511К1 від 11 січня 2011 року в загальному розмірі 1 217 333 грн. 67 коп., з яких: 335 638 грн. - заборгованість за кредитом, 273 649 грн. 12 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1515 грн. прострочена комісія за управлінням кредитом та 606 531 грн. 55 коп. нарахована пеня.

Так, за ст.33 Закон України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року (з наступними змінами та доповненнями) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобовязання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Отже, оскільки боржник не виконав зобовязання за кредитним договором, не погасив основний борг, нараховані проценти та неустойку за кредитним договором і на час розгляду справи у суді, в наслідок чого утворилась заборгованість, то на думку колегії суддів, банк мав законні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, визначаючи розмір кредитної заборгованості, яка підлягає погашенню за рахунок коштів отриманих від реалізації вказаного іпотечного майна, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір нарахованої банком пені з 606 531 грн. 55 коп. до 100 000 грн., з огляду на таке.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Оскільки розмір пені (606531 грн. 55 коп.) більший від розміру боргового зобовязання (335 638 грн.) та враховуючи те, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 квітня 2014 року з позичальника стягнута заборгованість за кредитним договором, у тому числі і пеня, колегія суддів вважає, що є підстави для застосування до спірних правовідносин норми ч.3 ст.551 ЦК України.

Частина 3 ст.551 ЦК України з урахуванням положень ст.3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обовязку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків (Правова позиція, у справі №6-100цс14, постанова Судової палата у цивільних справах Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року).

Таким чином, відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» в погашення кредитної заборгованості в загальному розмірі 710 802 грн. 12 коп., необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитловий обєкт, який розташований за адресою: Миколаївська область, Жовтневий (Вітовський) район, село Калинівка, вулиця Леніна, будинок №66 та складається з: склад-офісу А, 353.9 кв.м.; прохідної Б, 7.2 кв.м.; складу Ж, 40.0 кв.м.; складу З, 1394.6 кв.м.; складу К, 155.2 кв.м.; гаражу Л, 198.8 кв.м.; гаражу М, 284.8 кв.м.; гаражу Щ, 784.9 кв.м.; майстерні П, 264.1 кв.м.; погрібу Дпд; огорожі 1-4; споруди 5 за іпотечним договором №6608z9 від 18 квітня 2008 року, укладеним між банком та ОСОБА_4

Спосіб, реалізації предмета іпотеки слід застосувати відповідно до ст.39 Закону України «Про іпотеку», а саме шляхом продажу предмета іпотеки у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» також передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Такі ж розяснення викладені у п.42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Зокрема, в обовязковому порядку має зазначатись: початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки узгоджений сторонами у статті 5 іпотечного договору від 18 квітня 2008 року.

Згідно з ч.6 ст.38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна субєктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

За приписами ч.1 ст.41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Як вбачається із п.1 договору про внесення змін до іпотечного договору №6608z9 від 18 квітня 2008 року, укладеного між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_4, сторони погодилися, що заставна вартість предмету іпотеки складає 2 036 000 грн. (том1 а.с.48).

Оскільки зазначена в договорі ціна предмету іпотеки не є початковою, а є договірною вартістю предмету іпотеки на час укладання договору, сторони не погодили порядок визначення ціни предмету іпотеки при його реалізації, колегія суддів вважає за можливе реалізацію предмету іпотеки здійснювати за початковою ціною встановленою на рівні не нижче за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Таке відповідає правовій позиції Верховного Суду України викладеній у справі №6-1205цс15 від 23 грудня 2015 року.

Заперечуючи проти позову ПАТ «Укрексімбанк», відповідачем у суді першої інстанції заявлено про застосування позовної давності (том 1 а.с.92).

Згідно із ст.256 ЦК України позовна давність це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до вимог ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Позовна даність переривається у разі предявлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч.2,3 ст.264 ЦК України).

При цьому, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно зясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, і якщо ж таке право чи інтерес не були порушені, відмовити в позові з підстав його необґрунтованості, і лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, відмовити в позові у звязку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Із розрахунку наявного в матеріалах справи та умов договору видно, що позичальник зобовязаний був погашати кредит щомісячними періодичними платежами.

17 грудня 2013 року позивач предявив позов до ФОП ОСОБА_6 та ОСОБА_4А, який рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 27 червня 2014 року був задоволений частково, а з ФОП ОСОБА_6 на користь ПАТ «Укрексімбанк» стягнута заборгованість за вищевказаним кредитним договором у загальному розмірі 493 219 грн. 82 коп., що складається з: 335 638 грн. 00 коп. - прострочена сума основного боргу; 96 066 грн. 82 коп. - прострочені відсотки; 1 515 грн. - прострочена комісія за управління кредитом; 60 000 грн. - пеня (том 2 а.с.71, 72-76) Тобто, предявивши позов до позичальника і поручителя ОСОБА_4 відбулося переривання у такий спосіб позовної давності.

Вищевказане судове рішення набрало чинності і не є скасованим.

У даній цивільній справі позивач поставив питання про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка вже підтверджена вищевказаним судовим рішенням, так і в рахунок заборгованості, яка виникла вже після ухвалення рішення (з січня 2014 року), але позовна давність по якій не спливла, а тому зазначення суми боргу, яка має дві складові є вірним і не може охоплюватися таким поняттям як сплив позовної давності.

За такого, підстав для застосування позовної давності не вбачається.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_4, то колегія суддів виходить з наступних обставин.

Іпотечні правовідносини регулюються спеціальним Законом України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року (з наступними змінами та доповненнями).

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобовязання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Згідно із ч.2 ст.7 цього ж Закону України, якщо розмір вимоги за основним зобовязанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобовязання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобовязання.

Отже, чинним законодавством встановлено, що іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобовязання та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договорів, чинних на момент укладення іпотечного договору.

Законом України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року визначено істотні умови договору іпотеки, якими є, зокрема, зміст та розмір основного зобовязання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобовязання.

У вищезазначеному іпотечному договорі від 18 квітня 2008 року сторони визначили такі умови, як зміст та розмір основного зобовязання, строк і порядок його виконання, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, а також його реєстраційні дані.

Отже. оскільки, оспорюваний іпотечний договір містить усі істотні умови, передбачені ст.18 Закону України «Про іпотеку», та забезпечував вимогу банку (як іпотекодержателя) за чинною Генеральною угодою №6608N4 від 17 квітня 2008 року з урахуванням конкретних кредитних договорів, які є його невідємною частиною, що не суперечить вимогам ч.4 ст.3 вищевказаного Закону України, то підстав для задоволення зустрічних позовних вимог у районного суду не було.

Оскільки районний суд був іншої думки і зустрічний позов ОСОБА_4 задовольнив, а в задоволенні первісного позову відмовив, то зазначений висновок слід привести в дію рішенням апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення районного суду відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4

Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 7 941 грн. 36 коп. (3 654 грн. грн. + 4 287 грн. 36 коп.), сплачений в обох судових інстанціях.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 11 липня 2016 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 перед Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» за кредитним договором №66511К1 від 11 січня 2011 року станом на 13 березня 2016 року у розмірі 710 802 (сімсот десять тисяч вісімсот дві) грн. 12 коп., з яких: 335 638 (триста тридцять пять тисяч шістсот тридцять вісім) грн. - заборгованість за кредитом, 273 649 (двісті сімдесят три тисячі шістсот сорок девять) грн. 12 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 515 (одна тисяча пятсот пятнадцять) грн. прострочена комісія за управлінням кредитом та 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп. нарахована пеня - звернути стягнення, відповідно до іпотечного договору від 18 квітня 2008 року, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», та ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за №3577, на нежитловий обєкт, який розташований за адресою: Миколаївська область, Жовтневий (Вітовський) район, село Калинівка, вулиця Леніна, будинок №66 та складається з: склад-офісу А 353.9 кв.м.; прохідної Б, 7.2 кв.м.; складу Ж, 40.0 кв.м.; складу З, 1394.6 кв.м.; складу К, 155.2 кв.м.; гаражу Л, 198.8 кв.м.; гаражу М, 284.8 кв.м.; гаражу О, 784.9 кв.м.; майстерні П, 264.1 кв.м.; погрібу Дпд; огорожі 1-4; споруди 5, належний на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ №998341, виданого Калинівською сільською радою Жовтневого району Миколаївської області 16 серпня 2006 року, на підставі рішення виконкому Калинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області від 22 червня 2006 року за №56.

Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки нежитлового обєкту, який розташований за адресою: Миколаївська область, Жовтневий (Вітовський) район, село Калинівка, вулиця Леніна, будинок №66 та складається з: склад-офісу А 353.9 кв.м.; прохідної Б, 7.2 кв.м.; складу Ж, 40.0 кв.м.; складу З, 1394.6 кв.м.; складу К, 155.2 кв.м.; гаражу Л, 198.8 кв.м.; гаражу М, 284.8 кв.м.; гаражу О, 784.9 кв.м.; майстерні П, 264.1 кв.м.; погрібу Дпд; огорожі 1-4; споруди 5 й належить на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія ЯЯЯ №998341, виданого Калинівською сільською радою Жовтневого району Миколаївської області 16 серпня 2006 року, на підставі рішення виконкому Калинівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області від 22 червня 2006 року за №56, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною, що має бути визначена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної субєктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6, про визнання недійсним іпотечного договору відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» судовий збір в розмірі 7 941 (сім тисяч девятсот сорок одна) грн. 36 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Т.В. Серебрякова

Судді: П.П.Лисенко

ОСОБА_8