Рішення № 61615459, 23.09.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/1583/15-ц

н\п 2/490/838/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(резолютивна частина)

23 вересня 2016 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Подзігун Г. В.

при секретарі Константиновському О.Г.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення без надання іншого житлового приміщення.

Керуючись ст. ст. 10, 14, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів після винесення рішення.

СУДДЯ Г. В. ПОДЗІГУН

Справа № 490/1583/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2016 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Подзігун Г. В.

при секретарі Константиновському О.Г.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про виселення без надання іншого житлового приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому, з урахуванням уточнень, просив виселити їх з предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року звернуто стягнення на вищезазначений предмет іпотеки, який належить на праві власності ОСОБА_3, та надано право ПАТ КБ «Приватбанк» на продаж вказаної квартири та отримання будь-яких документів, необхідних для укладання договору купівлі-продажу.

За такого, в порядку ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України позивач і звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду від 29 серпня 2016 року провадження у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_7 про виселення без надання іншого житлового приміщення було закрито на підставі п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Зазначав, що на адресу ОСОБА_3 як власника предмета іпотеки та ОСОБА_4 направлялася досудова вимога про добровільне виселення їх та усіх мешканців вказаної квартири.

На адресу родини ОСОБА_7, зі слів представника позивача, вимога сама по собі не направлялася, однак, на його думку, такою вимогою є сама позовна заява про виселення.

Представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні проти позову заперечував та надав письмові заперечення.

Свою позицію представник відповідачів мотивував тим, що, по-перше, ПАТ КБ «Приватбанк» не набув права власності на предмет іпотеки; по-друге, виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки на теперішній час зупинено, а тому правові підстави для виселення відповідачів відсутні.

Крім того, представник відповідачів також посилався на порушення позивачем передбаченої законом процедури досудового врегулювання спору, оскільки Банком на адресу відповідачів досудова вимога належним чином направлена не була.

Відповідачка ОСОБА_4 у судове засідання не зявилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася судом належним чином, про причини неявки суду не повідомила, заперечень проти позову не надала, свого представника до суду не направила.

Ухвалою суду справа розглянута за відсутності осіб, які не зявилися, оскільки у справі достатньо даних про їх права та взаємини.

Як вбачається із матеріалів справи, 06 червня 2005 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № NKVPGK04040034, відповідно до умов якого позивач зобовязався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності кредит у розмірі 80 000 доларів США на придбання квартири, строком до 5 червня 2025 року зі сплатою 12 % річних.

6 червня 2005 року в якості забезпечення виконання основного зобов'язання за Кредитним договором сторони уклали іпотечний договір, за яким ОСОБА_3 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв. м, житловою площею 62,4 кв. м.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 січня 2014 року задоволено позов Банку до ОСОБА_3 про звернення стягнення на вищезазначений предмет іпотеки у звязку з порушенням позичальником своїх зобовязань за Кредитним договором.

У звязку із цим, 08 грудня 2014 року за вих. № 30.1.0.0/2-784 на імя ОСОБА_3 було направлено досудову вимогу, в якій позивач вимагав від останнього та усіх зареєстрованих у квартирі осію відповідно до положень ст. 40 Закону України «Про іпотеку» добровільно звільнити квартиру, що є предметом іпотеки.

Вказана вимога була отримана представником ОСОБА_3 за довіреністю 23 грудня 2014 року (а. с. 16).

У подальшому, ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 листопада 2015 року вищезазначене заочне рішення суду було скасоване, а справу було призначено до судового розгляду.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року було задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки: звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв. м, житловою площею 62,4 кв. м шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк».

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року рішення суду від 11.02.2016 року в частині визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки та початкової ціни предмету іпотеки було змінено; в іншій частині рішення суду було залишено без змін.

Таким чином, на час розгляду справи існує рішення суду, яке набрало законної сили, про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв. м, житловою площею 62,4 кв. м.

В той же час, ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 серпня 2016 року виконання вищезазначених рішень судів першої та апеляційної інстанцій зупинено до закінчення касаційного провадження у справі.

В ході розгляду справи судом встановлено, що станом на 29 червня 2016 року за вказаною адресою жодна особа не зареєстрована (а. с. 140), однак фактично у квартирі проживають відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_7 (помер 06 липня 2016 року), ОСОБА_5, ОСОБА_6 (а. с. 139).

За такого позивач просить виселити із квартири усіх відповідачів.

В той же час, на думку суду, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі з огляду на таке.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. При цьому, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Крім того, згідно зі ст. 109 Житлового кодексу Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Аналогічні розяснення містяться і в п. 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 №5.

Таким чином, суд при винесенні рішення про задоволення позовних вимог має встановити наявність одночасно таких обставин:

1) наявність рішення суду, яке набрало законної сили, про звернення стягнення на предмет іпотеки;

2) направлення іпотекодержателем або новим власником на адресу усіх мешканців квартири досудової вимоги про добровільне звільнення предмету іпотеки;

3) отримання усіма мешканцями вказаної вимоги;

4) не звільнення мешканцями в добровільному порядку квартири протягом місячного або іншого погодженого сторонами строку.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року та рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року (виконання яких наразі зупинено до закінчення касаційного провадження у справі) звернуто стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 133,2 кв. м, житловою площею 62,4 кв. м, шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за початковою ціною, яка має визначатись на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на момент продажу.

В той же час, позивачем до суду не було надано жодних доказів того, що після набрання вищезазначеними рішеннями суду законної сили ним було здійснено передбачений ст. 40 Закону України «Про іпотеку» комплекс дії, зокрема, не надано доказів направлення на адресу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 досудової вимоги про добровільне виселення.

Саме по собі предявлення позову до суду і його отримання відповідачами не може в розумінні ст. 40 Закону України «Про іпотеку» вважатися письмовою вимогою про виселення.

Вимогу від 08 грудня 2014 року за вих. № 30.1.0.0/2-784, яка направлялася на імя ОСОБА_3 суд до уваги взяти також не може, оскільки вона була направлена до набрання законної сили рішеннями суду від 11 лютого 2016 року та 22 квітня 2016 року, а заочне рішення суду, на підставі якого первісно було звернуто стягнення на предмет іпотеки, було скасоване.

Крім того, суд також звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрований та/або проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, яка є предметом іпотеки, у звязку з чим вимоги до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення є безпідставними.

Інші доводи позивача суд до уваги взяти також не може, оскільки вони не впливають на правову кваліфікацію спірних правовідносин та не мають правового значення для висновку суду.

Враховуючи усе вищевикладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі, що не позбавляє Банк права у подальшому після дотримання передбаченої законом процедури звернутися до суду із позовом у загальному порядку.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судовий збір сплачено позивачем при подачі позову до суду.

Керуючись ст. ст. 10, 14, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів після винесення рішення.

СУДДЯ Г. В. ПОДЗІГУН