Рішення № 61614591, 14.09.2016, Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 481/1552/13-ц

Провадж.№ 2/481/28/2016

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

14.09.2016 рокуНовобузький районний суд Миколаївської області в складі:

головуючої судді - Уманської О.В.,

за участю секретаря Кузьміної Н.П.,

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новобузького районного суду Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 таОСОБА_5, третя особа без самостійних вимог: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсними державного акту та договорів міни, визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з позовом про припинення права власності відповідача ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 8,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області та визнання такого права за ним.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що за рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 30.11.2007 року було звернено стягнення на належну йому вищевказану земельну ділянку, припинено його право власності на неї, а натомість новим володільцем цієї земельної ділянки визначено відповідача ОСОБА_5

Згодом на підставі вказаного судового рішення відповідачем ОСОБА_5 08.11.2012 року було одержано на своє імя державний акт на право власності на вищезазначену земельну ділянку, серії ЯК № 983322, яку потім останній відчужив за договором міни від 12.06.2013 року іншій особі відповідачу ОСОБА_4

Посилаючись на скасування за рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 01.07.2013 року вищезазначеного рішення суду першої інстанції, а відтак зникнення підстав згідно з якими відповідач ОСОБА_5 набув права власності на спірну земельну ділянку, позивач просив припинити право власності на вказану земельну ділянку її нового володільця ОСОБА_4, та визнати право власності на це нерухоме майно за ним.

В ході судового розгляду справи, дізнавшись про подальше відчуження відповідачем ОСОБА_4 спірної земельної ділянки іншій особі ОСОБА_3 за договором міни, укладеного між ними від 31.07.2013 року, позивач, неодноразово доповнюючи та змінюючи свої позовні вимоги, остаточно просив через свого представника визнати недійсними державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий на імя ОСОБА_5 та всі вищезазначені угоди міни, а також визнати за ним право власності на спірну земельну ділянку.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні посилаючись на обставини викладені в остаточній редакції позовної заяви, заявлені вимоги підтримав і просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання викликався належним чином, однак не зявився. Його представником ОСОБА_7 направлено до суду письмове клопотання про необхідність відкладення розгляду справи, однак не зазначила поважності причини такого відкладення.

Враховуючи те, що справа розглядається вже досить тривалий час і її розгляд затягувався в тому числі і через непоодинокі клопотання відповідача чи його представника про відкладення розгляду справи, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності вказаного відповідача та його представника за наявними доказами, що маються у справі.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду судової справи повідомлялися належним чином, однак в судове засідання не зявилися та не повідомили суд про причину своєї неявки. Заяв про розгляд справи за їх відсутності не направляли.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, який посвідчував спірний правочин міни земельної ділянки, в судове засідання також не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду судової справи повідомлявся належним чином, заяв про розгляд справи за його відсутності чи будь-яких заперечень проти позову ОСОБА_2 до суду не направив.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, суд приходе до такого висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 належалана праві власності земельна ділянка площею 8,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

Ухвалою Новобузького районного судуМиколаївської областівід 07.11.2007 рокувизнана мирова угода, укладена представником ОСОБА_5 - ОСОБА_8 та ОСОБА_2 за якою останній передав ОСОБА_5 в рахунок погашення свого боргу, який перед ним за договором позики становить 25000 грн., вищезазначенуземельну ділянку.

У листопаді 2007 року ОСОБА_5 знову звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 вже з вимогами про звернення стягнення на цю земельну ділянку шляхом припинення права власності на неї та визнання права власності на спірну земельну ділянку за ним, посилаючись на те, що ОСОБА_2умови цієї мирової угоди не виконує.

Рішенням Новобузького районного судуМиколаївської областівід30.11.2007 року позов задоволено. Звернуто стягнення на належну ОСОБА_2 земельну ділянку площею 8,28 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Баратівської сільської ради Новобузького району, припинено право власності останнього на цю земельну ділянку та визнано право власностіна цю ж земельну ділянку вже за ОСОБА_5 Також встановлено порядок виконання рішення суду шляхом заборони компетентним органам відмовляти у виготовлені нового державного акту на ім'яОСОБА_5

Згідно з рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 01.07.2013 року рішення Новобузького районного суду від 30.11.2007 року скасовано і ухвалено нове, за яким у задоволені відповідного позову відмовлено (а.с. 5-6).

Однак, на підставі вищевказаного рішення суду першої інстанції, ОСОБА_5 встиг отримати державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 983322 від 08.11.2012 року (т.1 а.с. 108-109).

Як встановлено при судовому розгляді справи вказана земельна ділянка в подальшому двічі відчужувалася за договорами міни іншим громадянам (т. 1 а.с. 106-107).

Так, 12.06.2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 був укладений договір міни вказаної земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, на підставі якого, земельна ділянка вибула у володіння ОСОБА_4, а вже, 31.07.2013 року за аналогічним правочином, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідченим також вказаним приватним нотаріусом, вищевказана земельна ділянка відійшла у власність ОСОБА_3

Згідно із частиною 3статті 152 ЗК України 2001 рокузахист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших передбачених законом способів.

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, або судових рішень, то у спорах, повязаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися не тільки рішення відповідних органів, а і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Таким чином, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у своєму рішенні від 01.07.2013 року встановлено незаконність отримання відповідачем ОСОБА_5 у власність спірної земельної ділянки, у звязку із скасуванням рішення Новобузького районного суду від 30.11.2007 року, на підставі якого йому і було видано державний акт, серії ЯК № 983322 від 08.11.2012 року, тому вказаний правовстановлюючий документ на землю підлягає визнанню недійсним, а позовні вимоги позивача у цій частині задоволенню.

Що стосується вимог позивача про визнання недійсними договорів міни земельної ділянки, то суд, при їх вирішенні, дійшов таких висновків.

Так, згідно до ч. 1ст. 215 ЦКпідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Вст. 203 ЦК Українинаведені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а вст. 658 цього ж Кодексузакріплено право продажу товару за його власником.

Тому, при наявності підстав для застосування положень ст. ст.203,658 ЦК Українидля визнання такого правочину недійсним, сторона такого правочину або інша заінтересована сторона може його оспорити.

За правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 7.11.2012року у справі №6-107цс12, при встановленні наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобовязальний спосіб захисту. У зобовязальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є передбачені ст. 388 ЦК Українипідстави, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Пунктом 3 ч. 1ст. 388 ЦК Українипередбачено, що власник має право витребувати майно від добросовісного набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньою волі іншим шляхом.

Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом України у Постановах від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14, і від 17.12.2014 року у справі №6-140цс14, за якими захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразове відчужене, можливий шляхом предявлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст.387та388 ЦК України.

В той же час, передбачені ст. ст.140-149,152 ЗК України 2001 року, ст. ст.215,216,387,388 ЦК Україниспособи захисту прав є різними за своєю суттю й характером, а тому їх обовязкове одночасне застосування законом не передбачено.

Отже, речове право на спірну земельну ділянку набуто відповідачкою ОСОБА_3 від відповідача ОСОБА_4, який в свою чергу, його набув від відповідача ОСОБА_5, за яким рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 30.1.2007 року визнано право власності на спірну земельну ділянку в порядку звернення стягнення в межах боргу позивача ОСОБА_2, та на яку видано державний акт.

Позивач не є стороною за оспорюваними договорами міни, при цьому, вимог про витребування майна він не предявив, водночас, обраний ним спосіб захисту порушених прав, передбачених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 658, ч. 1ст. 215 ЦК України, шляхом визнання цих угод міни недійсними, не підлягає застосуванню для відновлення його прав у тих спірних правовідносинах, які виникли між ним та добросовісним набувачем за укладеною останню оспорюванною угодою, а відтак у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи вимоги позивача про визнання права власності на спірну земельну ділянку за ним, як за останнім законним володільцем, суд виходить з того, що існує інше рішення суду, в іншій цивільній справі між цими сторонами, яке набрало законної сили і до цього часу не скасоване, згідно з яким останній перестав бути власником спірної земельної ділянки.

Так, як вже зазначалося судом, за ухвалою Новобузького районного суду від 07.11.2007 року, визнано мирову угоду у цивільній справі між представником ОСОБА_5 - ОСОБА_8 та ОСОБА_2, за якою останній передав ОСОБА_5 в рахунок погашення свого боргуналежну йому спірну земельну ділянку, а тому його вимоги про визнання права власності на спірну земельну ділянку, за чинності відповідного судового рішення, задоволенню не підлягає.

Така ж позиція міститься і у згаданій постанові Верховного Суду України від 16.04.2014 року по справі № 6-14цс13.

За правилами ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_5 належить стягнути на користь позивача судовий збір, понесений ним у звязку з розглядом справи пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, зокрема у розмірі 114,70 грн.

В той час з позивача на користь держави належить стягнути судовий збір пропорційно до тих вимог у задоволенні яких йому було відмовлено і які ним оплачені судовим збором не були.

Так, у звязку з тим, що позовні вимоги про визнання право власності (судовий збір сплачений позивачем у розмірі 250 грн.) та визнання недійсними договору міни від 31.07.2013 року (заявлена в липні 2014 року, судовий збір за існуючою на той час ставкою у розмірі 243,60 грн. оплачений позивачем не був) та договору міни від 12.06.2013 року (заявлена у червні 2015 року судовий збір за існуючою на той час ставкою у розмірі 243,60 грн. оплачений позивачем не був) судовим збором оплачені не були при збільшенні позовних вимог і, у підсумку, судом у їх задоволенні було відмовлено, тому різницю недоплаченого судового збору, яка становить у сумі 487,20 грн., належить стягнути з ОСОБА_2 на користь держави.

Керуючись ст. ст. 10, 88, 209, 212, 213 215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 8.28 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Баратівської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, серії ЯК № 983322 від 08.11.2012 року, за реєстраційним номером 482450001001862, що виданий на імя ОСОБА_5 на підставі рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2007 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 понесений ним судовий збір у розмірі 114,70 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2) на користь держави судовий збір у сумі 487,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі до судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області через Новобузький районний суд Миколаївської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. У разі, якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: