Рішення № 61612272, 20.09.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 448/270/16 Головуючий у 1 інстанції: Борисенко В.В.

Провадження № 22-ц/783/5795/16 Доповідач в 2-й інстанції: Павлишин О. Ф.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Павлишина О.Ф.,

суддів - Мікуш Ю.Р., Ніткевича А.В.,

секретар Бохонко Е.Р.,

з участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 27 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1, у користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, грошові кошти за договором позики в розмірі 202388 грн. 54 коп. та 1000 грн., а всього в сумі 203388 грн. 54 коп.

В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір у дохід держави в сумі 2033 грн. 88 коп., які слід перерахувати на рахунок № 31213206700252, код отримувача ЄДРПОУ: 37929037, МФО: 825014, призначення платежу «судовий збір, п.1.1 Закону».

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3

В апеляційній скарзі стверджує, що рішення суду є незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд неповно з'ясував обставини справи, які мають значення для розгляду справи. Вважає, що суд першої інстанції був зобов'язаний відмовити ОСОБА_2 у позові за пропуском строку позовної давності, оскільки процесуальна норма має перевагу у застосуванні порівняно до норми матеріального права. Наголошує на тому, що всі його розписки не відповідають вимогам Закону, оскільки написані ним під певним тиском колишньої дружини та тещі, які торгувались з ним за дитину та побачення із нею, які знали про його безмежну любов до сина. Зазначає, що потрібно ретельно досліджувати текст самої розписки, оскільки не завжди сам текст розписки свідчить про факт отримання грошей. Посилається на те, що в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року №6-63цс13 викладено наступну обов'язкову правову позицію: «Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки». Вважає безпідставним стягнення із нього моральної шкоди. Просить рішення суду скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 щодо заперечення вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено такі обставини.

Відповідно до розписки від 13.01.2012 року ОСОБА_3 взяв в борг 1000 доларів США, які зобов»ячався повернути до 15.04.2012 року, а також даною розпискою підтвердив, що заборгував перед сімєю ОСОБА_2 (сімєю його дружини) 2515 доларів США, з яких: 800 доларів США він (відповідач) отримав від позивачки на внесення за ОСОБА_4 страхових платежів, та 800 доларів США, які позивачка надала своєму чоловіку ОСОБА_2 замість відповідача, який заборгував такому за котел, який отримав, не надавши за нього коштів (а.с.46).

Згідно з розпискою 26.06.2012 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2000 доларів США, які зобовязувався повернути до 15.08.2012 року, а також 08.08.2012 року отримав грошові кошти в сумі 3000 доларів США, без узгодження кінцевого терміну повернення. (а.с.45).

Відповідно до розписки від 01.01.2014 року ОСОБА_3 констатував факт, що дійсно має перед позивачкою по справі заборгованість, яку сторони визначили в сумі 8502 долари США. Згідно даної розписки ОСОБА_3 зобовязувався повернути вказаний борг в повному обсязі до 23.02.2014 року.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до положень ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу, якою визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивачки боргу в сумі, еквівалентній 7702 доларів США та 3% річних, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що сторонами укладено договори позики, умови яких відповідачем не виконано.

Висновки суду достатньо мотивовані та відповідають дослідженим вище вказаним доказам і положенням законодавства.

Покликання в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції був зобов'язаний відмовити ОСОБА_2 у позові за пропуском строку позовної давності, оскільки процесуальна норма має перевагу у застосуванні порівняно до норми матеріального права є безпідставним, так як відповідно до ст.267 ЦПК України позовна давність застосовується лише за заявою, яку відповідач по справі не подавав.

Твердження апелянта, що всі його розписки не відповідають вимогам Закону, оскільки написані ним під певним тиском колишньої дружини та тещі, які торгувались з ним за дитину та побачення із нею, які знали про його безмежну любов до сина, та, що судом не досліджено текст самої розписки, оскільки не завжди сам текст розписки свідчить про факт отримання грошей не приймається до уваги. Так, розписки відповідача по справі датовані 2012 роком, тобто задовго до вирішення питання про встановлення днів побачень з сином - 25.12.2014 року (а.с.35). Крім того, суд дав оцінку як тексту розписок, так і факту визнання відповідачем по справі отримання коштів в борг, та з врахуванням подання позивачкою по справі оригіналів розписок, прийшов до правильного висновку про наявність боргових зобов»язань.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки такого суд дійшов з порушенням норм матеріального права.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, порушення зобов'язання є підставою виникнення цивільних правовідносин, у межах яких реалізується цивільно-правова відповідальність.

Перелік правових наслідків, визначених у ст. 611 ЦК України, не є вичерпним. Договором або законом можуть бути передбачені й інші наслідки невиконання чи неналежного виконання зобов'язань.

Зазначені у ст. 611 ЦК України правові наслідки порушення зобов'язання є способами захисту судом цивільних прав та інтересів сторін у зобов'язанні відповідно до ст. 16 ЦК України.

Порушення зобов'язань може мати правовим наслідком поєднання мір цивільно-правової відповідальності з мірами захисту цивільних прав.

Системний аналіз положень ст. 611 ЦК України дає підстави для висновку про те, що правові наслідки порушення зобов'язання настають тільки у випадках, коли це передбачено законом або договором.

Однак, законом, що регулює правовідносини за договором позики не передбачено право на відшкодування моральної шкоди у випадку порушення зобов»язань. Також в справі не встановлено, що сторони договором встановили такий вид відповідальності, як відшкодування моральної шкоди.

А відтак, колегія суддів вважає, що в частині стягнення моральної шкоди в сумі 1000 грн. рішення слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 27 липня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди до скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні цієї позовної вимоги. В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Павлишин О.Ф.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Ніткевич А.В.