Рішення № 61607265, 20.09.2016, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 20.09.2016

Справа № 320/3948/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2016 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Урупи І.В.

при секретарі Литвиненко В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» про скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить визнати незаконним наказ (розпорядження) № 28 ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» від 01 червня 2016 року про припинення трудового договору (контракту) з ним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України та зобов'язати відповідача внести зміни до трудової книжки, на його імя про недійсність запису № 3 про його звільнення з ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» на підставі ст. 38 КЗпП України. Зобов'язати відповідача видати наказ про припинення з ним трудових відносин на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, й внести відповідний запис до трудової книжки. Стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу в розмірі 4367,88 грн. та середньоденний заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 2402,40 грн. посилаючись на те, що 06 листопада 2014 року він був прийнятий на роботу до ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» на посаду охоронника відділу охорони і режиму та 19.04.2016 року був переведений охоронником відділу охорони і економічної безпеки. Внаслідок систематичного невиконання роботодавцем умов трудового договору, зумовленого невиплатою заробітної плати, 01.06.2016 року звернувся на імя голови правління ПАТ «Рефма» із заявою про звільнення його з роботи згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, в звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору з 01.06.2016 року. Однак, всупереч закону, 01 червня 2016 року його було звільнено з роботи, згідно п. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. Вважає, що це звільнення незаконним. Крім того, в день звільнення 01.06.2016 року йому не була виплачена заробітна плата, з урахуванням сум вихідної допомоги в розмірі визначеному ст. 44 КЗпП України за порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору. Заборгованість по заробітній платі на даний час не сплачена і складає 9431,60 грн., а тому вважає, що наказ (розпорядження) № 28 ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» від 01 червня 2016 року про припинення трудового договору (контракту) з ним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України з відповідача на його користь підлягають стягненню: вихідна допомога - 4367,88 грн. та середній заробіток за час затримки заробітної плати в сумі 2402,40 грн.

Позивач та його представник ОСОБА_2 в судове засідання не зявилися. Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, вимоги, викладені в позовній заяві просить задовольнити в повному обсязі. Крім того, уточнив позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати, просить стягнути середній заробіток по день ухвалення рішення суду в розмірі 5767,88 грн., а також просить стягнути з відповідача на користь позивача сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1102 грн. 40 коп..

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про день слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Від представника відповідача ОСОБА_3 до суду надійшли письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до якого позовні вимоги позивача не визнає в повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що позивачем не наведено та не доведено, які саме порушення законодавства щодо нього відбувалися, у чому вони полягають і якими нормами законодавства обґрунтовані. Керуючись принципом „презумпції невинуватості, закладеним у ст. 62 Конституції України, зазначення у заяві звільненим працівником про невиконання вимог трудового закону або колективного договору ще не свідчить про наявність існування порушень закону з боку власника або уповноваженого ним органу недопустимо. Так, у п.12 Постанови Пленуму № 9 вказано, що «по справах про звільнення за ст. 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.... Оскільки цивільне право є правом диспозитивним, наявність підстав для звільнення у звязку із порушенням чи невиконанням законодавства про працю чи умов колективного договору повинна бути чітко встановлена та/або перевірена компетентним органом або судом, а не лише прийматися на віру лише на підставі заяви про звільнення окремо взятої особи колишнього працівника. Представник відповідача вказує на те, що жодна конкретна підстава (яка саме норма трудового законодавства, КЗпП України чи іншого нормативно-правового акту порушена, у чому це порушення полягає тощо) Позивачем у заяві не зазначена, а тому таке формулювання не може розцінюватись як підстава для звільнення за ст. 38 ч.3 КЗпП України. Що дійсно вбачається із заяви Позивача це його прохання звільнити його за власним бажанням, що і було зроблено їхнім підприємством. Звільнення у строк, вказаний працівником, без відпрацювання ним двотижневого терміну представник відповідача не вважає порушенням законодавства, оскільки диспозиція цієї статті надає можливість звільнити працівника і раніше, до спливу двотижневого терміну, а не рівно через два тижні з дня написання працівником заяви про звільнення. Для звільнення за власним бажанням у визначений працівником час достатньо двох умов - його бажання звільнитися (припинити трудові відносини із роботодавцем) і можливості самого працедавця вивільнити робоче місце у той строк, що просить робітник, що і відбулося. Незаконність дій керівництва позивачем не підтверджена. Більш того, у наказі (розпорядженні) про звільнення, що складений відповідачем, позивач поставив свій підпис, погодившись із вказаним формулюванням звільнення за власним бажанням. При отриманні трудової книжки також не висловив жодної незгоди із причиною звільнення та розписався в її отриманні без зауважень, що свідчить про те, що намір позивача був направлений саме на звільнення за власним бажанням, а його безпідставне формулювання у заяві під друк диспозиції ст. 38 ч.3 КЗпП України не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, є безпідставним, недоведеним, та не породжує для відповідача визначених КЗпП України правових наслідків. Вимогу про внесення зміни до трудової книжки позивача про недійсність запису про його звільнення на підставі ст. 38 КЗпПУ також не визнає, оскільки позивач сам наполягає, що звільнення відбулося за ст.38 КЗпП України, тільки іншою частиною, а вимагає взагалі відмінити запис про звільнення за тією самою статтею. Вимога про зобовязання видати наказ про припинення трудових відносин з Позивачем за ст. 38 ч.3 КЗпП України є похідною від перших двох і також не може бути задоволена через те, що не відповідає приписам ч. 3 ст. 235 КЗпП України, де прямо вказано, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Вимоги, що прописані у ст. 235 КЗпП України, позивач не ставить, він не просить визнати причини звільнення неправильними або не відповідаючими чинному законодавству, не надає суду точне формулювання причини звільнення, яку він вважає правильною та яку вважає за потрібне зазначити у трудовій книжці, обмежившись «зобовязанням» ПАТ «РЕФМА» виконати умовну дію „внести відповідний запис до трудової книжки. Замість цього, він просить без доказів та належних правових підстав визнати незаконним наказ про його звільнення за ст. 38, ч. КЗпП України, навіть не обґрунтувавши його незаконність, а на підставі цього зобовязати ПАТ „РЕФМА виконати інші дії зобовязального характеру. Крім того, вимогу про стягнення суми вихідної допомоги у розмірі 4 822,29 грн. відповідач також не визнає, з огляду на наступне, ця вимога є похідною від перших трьох пунктів резолютивної частини позову, які ще не задоволені і по яким не доведено порушення законодавцем норм трудового законодавства, умов колективного договору, та встановленої судом необхідності визнати звільнення за ст. 38 ч.3 КЗпПУ, що давала б підстави для застосування ст. 44 КЗпПУ про нарахування та виплату вихідної допомоги, крім того, здійснений розрахунок не правильний, оскільки при його розрахунку Позивач посилається на постанову КМУ від 26.09.2001 року № 1266 „Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, тобто фактично для цілей оподаткування з нарахованих сум. У даному випадку слід брати за основу при розрахунках подібних сум пункт 8, абз. 2 Порядку № 100, де зазначений механізм саме для розрахунку виплат з допомоги. Вимогу про стягнення середньоденного заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі відповідач також не визнає, з огляду на наступне. Диспозиція ст. 117 КЗпП України наголошує, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.... У п. 20 Постанови Пленуму за № 13 від 24.12.1999 року „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, визначено, що суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Також відповідач зазначає, що заборгованість виникла через складний матеріальний стан підприємства, на рахунки підприємства було накладено арешт, тобто виплати не були здійснені не з вини підприємства, відсутня вина як складова частина складу правопорушення, тому не можна стверджувати, що несвоєчасна виплата заробітної плати сталася з вини ПАТ «РЕФМА».

Суд, врахувавши позицію сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши зібрані по справі докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма», згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є юридичною особою. /а.с. 22/.

06 листопада 2014 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» на посаду охоронника відділу охорони і режиму, наказ № 24 від 05.11.2014 року, та 19.04.2016 року переведений охоронником відділу охорони і економічної безпеки ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма», наказ № 25 від 19.04.2016 року, що підтверджується копією трудової книжки /а.с.8/.

Заявою від 01.06.2016 року ОСОБА_1 просить ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» звільнити його з 01.06. 2016 року за ч.3 ст.38 КЗпП України, за власним бажанням, у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, а саме у звязку з несвоєчасною виплатою заробітної плати /а.с.10/.

Наказом № 28 від 01.06.2016 року позивач звільнений за власним бажанням відповідно ст.38 КЗпП України /а.с.7,8/.

Згідно копії довідки про заборгованість по заробітній платі від 09.06.2016 року, заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1В який працював на ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» становить 9431,60 грн. /а.с.9/.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених упункті 6 статті 36тапунктах 1,2і6 статті 40цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38і39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених упункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 22 травня 2013 року № 6-34цс13 для визначення правової підстави розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 Кодексу законів про працю України значення має сам лише факт порушення роботодавцем законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причини такого порушення та його істотність.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року № 6-120цс12 за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З урахуванням наявності заборгованості з виплати заробітної плати позивачу, що свідчить про порушення відповідачем трудового законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Відтак, позовні вимоги про зміну формулювання підстав звільнення позивача на звільнення за власним бажанням, у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органу законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України, внесення відповідного запису до трудової книжки позивача підлягають задоволенню.

Заперечення представника відповідача, що звільнення позивача у вказаний ним строк є підтвердженням того, що його звільнили за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а не за ч. 1 ст. 38 КЗпП України суд приймає до уваги, оскільки, дійсно, за відсутності причин, що свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви в межах двотижневого строку.

Посилання представника відповідача на те, що вини підприємства у невиплаті заробітної плати позивачу немає, так як всі їх рахунки арештовані, судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки жодних доказів на підтвердження того, що відповідач вживав всіх можливих заходів з метою своєчасної виплати позивачу його заробітної плати, але такі заходи виявилися безрезультатними, представником відповідача суду не надано. Крім того, зазначені обставини не звільняють відповідача від обов'язку виконувати свої зобов'язання щодо своєчасної виплати працівникам заробітної плати.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять компенсаційні виплати. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з затримкою термінів її виплати передбачена ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та проводиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з порядком, затвердженим постановою № 100 від 8 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, а середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки.

Відповідно до постанови КМУ від 26.09.2001 року № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхування», середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період заробітної плати, з якої сплачувалися страхові внески на кількість відпрацьованих робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Як зазначено вище, згідно довідки ПАТ «Рефма» від 08.06.2016 року заробітна плата позивача на підприємстві за останні два місяці роботи, передуючі звільненню, тобто за квітень та травень поточного року становить: 1472,26 грн. та 1439,66 грн. відповідно.

І тому, згідно вказаного Порядку, розмір середньомісячної заробітної плати становить (1472,26 + 1439,66 : 2) = 1455,96 грн., а вихідна допомога (1455,96 х 3) 4367,88 грн.

Розмір середньоденної заробітної плати, з урахуванням позмінної роботи охоронника (доба через три), що в свою чергу становить повноцінний робочий тиждень та складає за два останні робочі місяці - 40 робочих днів (без урахування вихідних та святкових днів): 1472,26 + 1439,66 : 40) = 72,80 грн., і таким чином, розмір компенсації середньоденного заробітку за час затримки заробітної плати по день ухвалення рішення суду, з урахуванням терміну прострочення виплати - 79 робочих днів (з 02.06.2016 по 20.09.2016 року) - (72,80 х 79) = 5751,20 грн.

Враховуючи те, що незважаючи на заяву позивача про звільнення його за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, позивача звільнено за власним бажанням, хоча відповідач не мав права у даному випадку самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору, наявність заборгованості з виплати заробітної плати позивачу, що свідчить про порушення відповідачем трудового законодавства, суд дійшов висновку про зміну формулювання звільнення ОСОБА_1 зі ст.38 КЗпП України на ч.3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, зобов'язавши ПАТ «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» внести відповідний запис у трудову книжку, а також стягнути вихідну допомогу на підставі ст. 44 КЗпП України та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 88 ЦК України, судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволення позовних вимог, а тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача документально підтверджений сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1102 гривень 40 копійок /а.с.14, 21/.

Керуючись ст.ст.44,116,117 КЗпП України, Законом України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000р., п.20 Постановою Пленуму Верховного суду України „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці №13 від 24 грудня 1999р., Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995р. „Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» про скасування наказу, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки заробітної плати задовольнити частково.

Змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 зі ст.38 КЗпП України на ч.3 ст.38 КЗпП України у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма» внести відповідний запис у трудову книжку.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма», розташованого за адресою: м. Мелітополь, вул. Профінтерна, 15, код ЄДРПОУ 00217857, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, вихідну допомогу в розмірі 4367 (чотири тисячі триста шістдесят сім) грн. 88 коп. та суму середньоденного заробітку за час затримки виплати заробітної плати в сумі 5751 (пять тисяч сімсот пятдесят одна) грн. 20 коп., а всього 10119 (десять тисяч сто девятнадцять) грн. 08 коп., без утримання податків, обов'язкових зборів і платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма», розташованого за адресою: м. Мелітополь, вул. Профінтерна, 15, код ЄДРПОУ 00217857, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП - НОМЕР_1, витрати на сплату судового збору в сумі 1102 гривень 40 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: