Рішення № 61590047, 23.09.2016, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/963/16-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

23.09.2016 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого-судді Карпінської Ю.Ф.,

за участі секретаря Свистун Н.Л.

та учасників процесу:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заяви про відмову від прийняття спадщини за законом недійсною та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який мотивує тим, що 31.03.2009 року померла його мати ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно, до складу якого входить: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами № 25 по вул. Гагаріна в с. Вінницькі Хутори, Вінницького району Вінницької області; земельна ділянка площею 0,25 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку; земельна ділянка площею 0,06 га, з цільовим призначенням для ведення селянського господарства та земельна ділянка площею 1,2815 га, розташована на території Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є її діти: ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_3 Відповідач ОСОБА_3 звернулась до нього з проханням про те, що оскільки в неї відсутнє житло та важке матеріальне становище, дозволити проживати у спадковому будинку. Потім вона вмовила його, щоб він не оформлював належну йому частку в будинку, мотивуючи витрачанням зайвих коштів, існуванням багатьох співвласників, складністю оформлення прав на будинок у подальшому і таке інше. При цьому ОСОБА_3 запевнила його у тому, що як і раніше він буде мати вільний доступ до будинку, зможе користуватися та розпоряджатися земельними ділянками, отримувати кошти за зерно від оренди земельної ділянки площею 1,2815 га відповідно до своєї частки у спадщині. Тобто, від прав на земельні ділянки він не відмовлявся. Зваживши на усі обіцянки ОСОБА_3, 10.08.2009 року він підписав заяву про відмову від належної йому частки у спадковому майні. Однак, ОСОБА_3 в порушення своїх обіцянок до будинку та на подвіря його не допускає і використовує земельні ділянки на свій розсуд, ніякої частки зі спадкового майна він не отримує. Він з дитинства проживав в спадковому будинку, працював у колгоспі з 1959 року та допомагав матері у будівництві вказаного будинку, господарських будівель та споруд, ремонтах, обробляв земельні ділянки. В даний час право власності на вказане спадкове майно не оформлено. Таким чином, відповідач ОСОБА_3 ввела його в оману, що призвело до того, що він під впливом помилки щодо обставин і наслідків відмови від спадщини підписав 10.08.2009 року заяву про відмову від частки в спадковому майні. Крім того, вказана заява оформлена з порушенням вимог закону. В ній зазначено, що йому нотаріусом розяснено зміст ст.ст.1273, 1274 ЦК України. Однак, нотаріус при складанні та підписанні заяви не був присутній і ніхто йому зміст зазначених статей не розяснював. Вказана заява була прийнята від нього секретарем Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області. Заяву про відмову від своєї частки в спадковому майні він підписав під впливом помилки, оскільки вважав, що відмовляється лише від оформлення прав на частину майна будинок, але як син і спадкоємець першої черги за законом вважав, що має право на отримання частки у спадковому майні земельних ділянках. Він вважає, що ОСОБА_3 зобовязана виділити йому належну частку у спадщині, що він має з нею рівні права на спадщину після смерті матері. Таким чином, при підписанні заяви він помилився щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні правочину. В звязку з зазначеним, просить суд визнати правочин від 10.08.2009 року про відмову від прийняття ним спадщини, яка відкрилась після смерті 31.03.2009 року матері ОСОБА_12, недійсним; визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 строком 1 (один) місяць.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав. Суду пояснив, що 31.03.2009 року померла матір. Після смерті матері залишилось спадкове майно, до складу якого входить частина житлового будинку, земельна частка (пай) та земельна ділянка. Спадкоємцями матері є її восьмеро дітей. З заявами про прийняття спадщини звернулися ОСОБА_3 та ОСОБА_6. Проаналізувавши все, він зрозумів, що зробив помилку, коли відмовився від спадщини. Він не знав закону, коли писав заяву про відмову від спадщини. Він хотів залишити собі частину паю, а всім іншим нехай користуються вони. Але він помилився. Поведінка ОСОБА_3 вплинула на те, що він звернувся з цим позовом до суду. Вона себе погано поводить, тому він все проаналізував і зрозумів, що не повинен відмовлятися від спадщини. В нього були певні домовленості з ОСОБА_3 Він бажає отримати земельний пай після смерті матері. Просить заяву про відмову від спадщини вважати недійсною та поновити йому строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Представник позивача ОСОБА_2 підтримує позовні вимоги та просить їх задовольнити. Суду також пояснила, що позивач та свідок ОСОБА_6 підтвердили, що заява була складена під впливом помилки, оскільки існувала домовленість, що спадкове майно буде розділене добровільно. Позивач не відмовлявся від земельної ділянки, оскільки вона надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, від неї отримують майнову вигоду. До цього часу спадкове майно не оформлено. В заяві про відмову від спадщини невірно зазначено про те, що наслідки відмови розяснені нотаріусом, хоча до нотаріуса вони не ходили.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала. Суду пояснила, що вона та її сестра ОСОБА_11 прийняли спадщину після смерті матері. Вони там проживали, тому всі вирішили, що вони й будуть оформляти спадщину. ОСОБА_1 добровільно відмовився від спадщини на її користь, заяву писав в сільській раді. Після того, як ОСОБА_1 написав заяву про відмову від спадщини, він до неї не звертався з приводу того, що він помилився і хоче оформити спадщину. Вона йому не казала, що він відмовляється лише від будинку, а на земельний пай буде мати право і в сільській раді йому таке також не говорили. Між ними ніяких домовленостей про розподіл спадкового майна не було.

Представник відповідача ОСОБА_4 суду пояснив, що вони заперечують проти позову, оскільки позивач не довів, що його право порушено, та не надав належні докази. Позивач не зазначив, яким чином його ввели в оману. При недоведеності позову позивачем, відповідач звільняється від будь-якого доказування. Позивач не довів належними та допустимими доказами свої позовні вимоги, тому в задоволенні позову просить відмовити.

Свідок ОСОБА_6 суду показав, що є рідним братом сторін по справі. Перед смертю мати сказала, що ніяких заповітів не буде давати, щоб вони самі розібралися. ОСОБА_11 сказала, що їй крім будинку та землі біля будинку більше нічого не потрібно. Вони не заперечували. Потім прийшла ОСОБА_3 і паю не стало. ОСОБА_3 пообіцяла, що дасть частину паю позивачу. Про це йому сказав ОСОБА_1 Але ОСОБА_3 користувалася паєм, а позивачу нічого не давала.

Свідок ОСОБА_13 суду показав, що він працював заступником голови сільської ради з 1996 року по 2012 рік. На його думку земельну ділянку діти повинні розділити порівну. Йому невідомо ні про яку домовленість між сторонами. Йому невідомо, чи примушувала ОСОБА_3 до написання заяви про відмову від спадщини ОСОБА_1

Заслухавши пояснення та думки учасників процесу, покази свідків, дослідивши письмові докази та надавши їм належну правову оцінку, оглянувши матеріали інвентаризаційної справи № 612 за адресою: с. Вінницькі Хутори, вул. Гагаріна, 25, Вінницького району Вінницької області, суд дійшов такого висновку.

Відповідно дост.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК Українивстановлює, що одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів особи є визнання права.

Відповідно до ч.1ст.11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як визначено у статті 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 31.03.2009 року в Вінницькі Хутори, Вінницького району Вінницької області померла ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії 1-АМ № 138526 від 01.04.2009 року (а.с.8).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на належне їй майно, в тому числі на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований в с. Вінницькі Хутори, вул. Гагаріна, 25, Вінницького району Вінницької області, на земельну ділянку площею 1,2815 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району вінницької області.

Факт належності спадкодавцю ОСОБА_5 зазначеного спадкового майна підтверджується копією довідки виконкому Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 1693 від 30.06.2015 року (а.с.15); копіями погосподарських книг (а.с.16,17,19-21); копією Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ВН №045401 від 19.11.2004 року (а.с.11); копією довідки виконкому Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 1691 від 30.06.2015 року (а.с.13).

Також згідно копії довідки виконкому Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 1692 від 30.06.2015 року за померлою ОСОБА_5 рахується земельна ділянка площею 0,31 га, в тому числі: 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд і 0,06 га для ведення сільськогосподарського господарства (а.с.14), однак, про виділення або надання у власність вказаних земельних ділянок виконком сільської ради не володіє (а.с.22).

Згідно копії довідки виконкому Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області № 1693 від 30.06.2015 року у житловому будинку по вул. Гагаріна, 25 , с. Вінницькі Хутори, Вінницького району Вінницької області зареєстровані та проживають відповідач ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 (а.с.15).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Стаття 1261 ЦК України визначає, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є її діти: ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії І-АМ № 312183, виданого повторно 02.07.2015 року (а.с.7); копіями погосподарської книги Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області по адресі: с. Вінницькі Хутори, вул. Гагаріна, 25, Вінницького району Вінницької області (а.с.20-21, 110-114). Спадкоємців за заповітом немає, що не заперечується сторонами по справі.

Частиною 1 статті 61 ЦПК України визначено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Відповідно до копії спадкової справи № 562/2009, заведеної Вінницькою районною державною нотаріальною конторою до майна померлої 31.03.2009 року ОСОБА_5, заяви про прийняття спадщини після її смерті подали: ОСОБА_11 та ОСОБА_3, а заяви про відмову від своїх часток в спадковому майні подали: ОСОБА_10, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (а.с.81-92).

Згідно ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти.

Відповідно до ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 статті 1273 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно частин 5 та 6 статті 1273 ЦК України відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Відповідно до ч.2 ст.1275 ЦК України, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

Частиною 1статті 202 ЦК Українивизначено, що правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Стаття 215 ЦК Українивстановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у звязку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбаченихст.203 ЦК.

Статтею 203 ЦК Українипередбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечитиЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам моральним засадам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до вимог ч.3ст.215 ЦК Україниякщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.5 ст.1274 ЦК Українивідмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями225, 229 - 231 і 233 цього Кодексу.

Згідно із ч.1ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно роз`яснень, викладених у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 05.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно достатей 229-233 ЦКправочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину(стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно з ч.1 ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За нормамист.59 ЦПК Україниобставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 60 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вищевказані норми цивільного законодавства, суд вважає, що позивач, відмовляючись від своєї частки в спадковому майні після смерті матері ОСОБА_5, чітко усвідомлював наслідки такої відмови, оскільки подав відповідно до вимог статті 1273 ЦК України в сільську раду уповноваженій на це посадовій особі у строк, встановлений законом для подання такої заяви, заяву про відмову від своєї частки в спадковому майні на користь ОСОБА_3 і не відкликав її протягом строку, встановленого для її прийняття.

Позивач ОСОБА_1 не надавав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували те, що він, подаючи 10.08.2009 року, як спадкоємець померлої 31.03.2009 року ОСОБА_5, заяву про відмову від належної йому частки спадкового майна, помилявся щодо природи такого правочину, що його волевиявлення не було вільним.

Суд не приймає до уваги твердження позивача щодо того, що секретарем сільської ради йому не було розяснено зміст ст.ст.1273, 1274 ЦК України, оскільки дана обставина не підтверджена належними доказами.

Суд також не приймає до уваги покази свідка ОСОБА_6 про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мали місце якісь домовленості щодо розподілу спадкового майна, оскільки, як пояснив свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні, такі обставини йому відомі зі слів самого ОСОБА_1

Покази свідка ОСОБА_13 також не мають ніякого доказового значення, оскільки цей свідок пояснив, що йому невідомо ні про яку домовленість між сторонами, йому невідомо, чи примушувала ОСОБА_3 до написання заяви про відмову від спадщини ОСОБА_1

Крім того, з даним позовом позивач звернувся до суду лише в 2016 році, тобто майже через шість років після написання заяви про відмову від прийняття спадщини на користь відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2 дії позивача, на думку суду, свідчать саме про виникнення між сторонами протягом цього часу неприязних стосунків, що спонукало позивача на звернення до суду з даним позовом, а не через те, що відмова позивача від прийняття спадщини була вчинена під впливом обману зі сторони відповідача, як зазначає сам позивач.

Посилання позивача на те, що коли він писав відмову від спадщини, він не знав закону, також не може бути підставою для визнання такої відмови недійсною.

Статтею 1270 ЦК України встановлюється строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.3ст.1272 ЦК Україниза позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Позивач, посилаючись на ту обставину, що не прийняв вчасно спадщину після смерті матері, не надав доказів суду на підтвердження цієї обставини, оскільки з матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті 31.03.2009 року ОСОБА_5, вбачається, що ОСОБА_1 у встановлений законом строк подав заяву про відмову від своєї частки в спадщині на користь ОСОБА_3 і протягом цього ж встановленого строку не відкликав свою заяву.

Оцінивши всі докази в сукупності, суд не вбачає підстав для визнання відмови від спадщини ОСОБА_1 недійсною, а відтак відсутні підстави і для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

Крім того, як зазначалося вище, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відповідачами у справі за позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини є інші спадкоємці, які прийняли спадщину.

Позивач, заявляючи вимоги про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини, відповідачем зазначив лише ОСОБА_3, хоча після смерті ОСОБА_5 є й інші спадкоємці, які прийняли спадщину.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

У відповідності до вимог ст.88 ЦПК України суд вважає залишити за позивачем понесені ним судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», постановою Пленуму Верховного Суду України від 05.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст.15, 16, 202, 203, 215, 229, 1217, 1261, 1268-1270, 1273, 1275 ЦК України, ст.ст.10, 11, 58-61, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заяви про відмову від прийняття спадщини за законом недійсною та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ: Ю.Ф. Карпінська