Постанова № 61589368, 21.09.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/1808/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Вовченко О. А. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Кравченка К.В.,

Лукянчук О.В.

при секретарі: Голобородько Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 липня 2016р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання прийняти рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015р. ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №152-16 від 12.03.2016р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Іраку, за національністю - араб, має незакінчену вищу освіту, неодружений.

ОСОБА_1 проживав в Іраці (м.Барса) 13 років, але через переслідування у зв'язку з релігійними переконаннями у 2005р. разом із родиною переїхав до Сирії у м.Алеппо, район Аль-Баб.

1 листопада 2011р. позивач вперше вибув з Сирії в Україну авіарейсом Алеппо (Сирія)- Одеса (Україна), державний кордон перетинав легально на підставі паспорта серії НОМЕР_2 та одноразової візи типу НОМЕР_1. Останній виїзд з Сирії відбувся 25.07.2012р., авіарейсом Алеппо (Сирія)- Одеса (Україна).

5 лютого 2015р. позивач звернувся до Управління у справах біженців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

9 березня 2016р. за результатами розгляду вище зазначеної заяви та документів, ГУ ДМС України в Одеській області складений висновок щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

12 березня 2016р. рішенням Державної міграційної служби України №152-16, на підставі п.1 та п.13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» підтримано висновок Головного управління ДМС в Одеській області та відмовлено ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач вважає, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у наданні йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню оскільки при його прийнятті відповідач не звернув уваги на те, що він відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Посилаючись на зазначені обставини просив позов задовольнити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 7 липня 2016р. у задоволенні адміністративного позову - відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі апелянт просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення скарги, скасування постанови з ухваленням по справі нової постанови, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення про відмову у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є обґрунтованим, оскільки позивачем не наведено фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих ним побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та котрі впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення.

Проте, з вказаним висновком суду першої інстанції не може погодитись судова колегія, оскільки суд не застосував ті норми матеріального права, які підлягали застосуванню та порушив норми процесуального права і не надав належну оцінку доказам, які додані до матеріалів справи.

За правилами ст.159КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.198КАС України, постанову суду скасовує та приймає по справі нову постанову про часткове задоволення позову, з наступних підстав.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не спростовано сторонами, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. є громадянином Іраку, уродженцем м.Барса, з 2005р. по 2011р. постійно проживав у Сирії, область Алеппо, м.Аль-Баб за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт, рідна мова - арабська, володіє російською мовою, неодружений. ОСОБА_1 має незакінчену вищу освіту, яку здобув в Україні у період з 2011р. по 2013р., навчання не закінчив через фінансові проблеми.

ОСОБА_1 проживав в Іраці (м.Барса) 13 років, після чого разом із родиною переїхав до Сирії у м.Алеппо, район Аль-Баб. 1.11.2011р. вперше вибув з Сирії в Україну авіарейсом Алеппо (Сирія)- Одеса (Україна). Державний кордон перетинав легально на підставі паспорта серії НОМЕР_2 та одноразової візи типу НОМЕР_1. Останній виїзд з Сирії відбувся 25.07.2012р., авіарейсом Алеппо (Сирія)- Одеса (Україна).

5.02.2015р. позивач звернувся до Управління у справах біженців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи причини звернення тим, що позивач з родиною були змушені покинути рідне місто та поїхати у інші міста Іраку з метою уникнення смерті. Потім, позивач з родиною переїхав у Сирію, де був зареєстрований в ООН як біженець та де останній навчався у школі.

З метою подальшого навчання, позивач приїхав в Україну, з 1.11.2011р. навчався на підготовчих курсах в м.Одесі, з червня 2012р. переїхав навчатись у м.Івано-Франківськ. Провчившись 1 семестр ОСОБА_1 припинив навчання у зв'язку із фінансовими проблемами, зважаючи на громадянську війну та оскільки довгий час відсутній зв'язок з батьками. Потім позивач повернувся до Одеси в пошуках робот. У зв'язку із вищенаведеним, позивач просив визнати його біженцем.

Позивач вказує, що повернутись до Сирії він не може через війну в країні, до Іраку також не може повернутися, через те, що країною керую угрупування «Дааш», в м.Барса зараз війна між сунітами та шиїтами.

9 березня 2016р., за результатами розгляду особової справи заявника №2015ОD0023, ГУ ДМС в Одеській області дійшло висновку про доцільність відмовити громадянину Іраку ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, через відсутність підстав, передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с.87-96).

Вказаний висновок Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області обґрунтувало тим, що аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду до України та неможливості повернення шукача захисту до Іраку з позиції надання міжнародного захисту в Україні, вбачається, що заявник не зазнав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме: в нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

12.03.2016р. Директор Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства відповідно до ст.10 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» прийняв рішення №152-16 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.39).

11.04.2016р. позивач отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із рішенням про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, останній звернувся в суд із вказаним позовом в якому просить визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №152-16 від 12.03.2016р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевіряючи правомірність прийнятого рішення та підстави за якими просить скасувати його позивач, судова колегія виходить з наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 цього ж Закону, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно з п.13 ч.1 ст.1ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, відповідно до п.14 ч.1 ст.1 зазначеного Закону, особи, які потребують тимчасового захисту - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

У частині 1 ст.7 цього ж Закону, визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

За частинами 1 та 2 ст.9 зазначеного Закону, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

При цьому, згідно з частиною 8 зазначеної статті Закону, у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатись з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Тобто, з наведених норм вбачається, що міграційний орган, зобов'язаний розглянути заяву про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, для встановлення додаткової інформації, необхідної для оцінки достовірності повідомленого, провести з нею співбесіду та у разі виникнення сумнівів щодо такої достовірності, звернутись до відповідних органів для підтвердження або спростування наданих заявником відомостей.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час співбесіди із співробітниками міграційної служби зазначив, що повернутись до Сирії він не може через війну в країні. До Іраку також не може повернутися, через те, що країною керують угрупування «Дааш», а в м.Барса зараз війна між сунітами та шиїтами.

22.10.2013р. Управління Верхового Комісара ООН опублікувало оновлену редакцію документа «Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку» зі змісту якого вбачається, що після опублікування попередньої редакції вказаних Рекомендацій збройний конфлікт в Сирії продовжує загострюватися, в результаті чого вибухнула масштабна гуманітарна криза. УВКБ ООН, як і раніше наголошує, що більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист. Також, у документі дається перелік вразливих груп осіб, серед яких, зокрема, особи, що ухиляються від військової служби, палестинські біженці, групи національних меншин.

Також, за змістом пп.2, 4 Рекомендацій УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку від 27.10.2014р. (ІІІ редакція) на даний момент майже всі райони країни (Сирії) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. За наявними даними, до квітня 2014р. кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисяч осіб.

У п.31 вказаних Рекомендацій УВКБ зазначає, що у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці «на місці» (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Відповідно до п.34 вказаних Рекомендацій УВКБ ООН, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.

Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.

Крім того, Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Отже, ситуації в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідачем взагалі не взято до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в Сирії триває цивільна війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, які здійснюються сирійською владою та різними недержавними угрупованнями.

Разом з тим, в матеріалах справи наявне посвідчення особи біженця, видане Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців (а.с.81), в якому зазначено, що ОСОБА_1 визнаний біженцем в Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців. Як біженець, він підпадає під компетенцію УВКБ ООН та має бути захищений від насильного повернення до країни, де він стикається з претензіями на його свободу та безпеку.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції на ці обставини уваги не звернув, належної оцінки не дав, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

За таких обставин, судова колегія вважає, що постанову не можливо вважати законною та обґрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню, з ухваленням по справі нової постанови про задоволення вимоги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.198,202,207КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду суд 7 липня 2016р. - скасувати.

Прийняти по справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язання прийняти рішення - задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №152-16 від 12.03.2016р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про прийняття рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 27.09.2016р.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: К.В. Кравченко

О.В. Лукянчук