Постанова № 61589243, 22.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № ззз823/5389/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мишенко В.В.

Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

за участю секретаря Гуцул О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ГУ МВС України в Київській області, Головного управління Національної поліції у Київській області, Міністерства внутрішніх справ України, Державної казначейська служба України, третя особа - Київська обласна профспілкова організація атестованих працівників ОВС України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ МВС України в Київській області (далі - Відповідач 1), Головного управління Національної поліції у Київській області (далі - Відповідач 2), Міністерства внутрішніх справ України (далі - Відповідач 3), Державної казначейська служба України (далі - Відповідач 4), третя особа: Київська обласна профспілкова організація атестованих працівників ОВС України (далі - Третя особа) про визнання протиправним та скасування наказу ГУ УМВС України в Київській області №591 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення майора міліції ОСОБА_2 з ОВС згідно пп.«г» п.64 Положення; зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати майора міліції ОСОБА_2 на посаду в ОВС; зобов'язання Міністерство внутрішніх справ України виплатити на користь майора міліції ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року по день розгляду справи в суді; стягнення з ГУ МВС України в Київській області на користь Позивача моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн; зобов'язання начальника ГУ Національної поліції в Київській області розглянути заяву Позивача від 07.11.2015 року щодо прийняття на службу до Національної поліції та призначити на посаду командира взводу відділу поліції зони Чорнобильської АЕС.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення Позивача та представника Позивача, пояснення представника Третьої особи, заперечення представників Відповідачів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач з 1995 року проходив службу в органах внутрішніх справ у відповідності до наказу ГУ МВС України в Київській області №330 о/с від 19.12.1995 року.

06.11.2015 наказом ГУ УМВС України в Київській області №591 о/с по Відділу зони Чорнобильської АЕС звільнено працівників міліції з ОВС в запас ЗС України за пп.«г» п.64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у тому числі і Позивача у справі - майора міліції ОСОБА_2 командира 3-го зводу 1-ї роти батальйону патрульної служби (з охорони зони радіоактивного забруднення) відділу зони Чорнобильської АЕС,

Зі змістом витягу з наказу Позивача ознайомлено 10.11.2015 року о 19 год. 50 хв., про що свідчить розписка на звороті вказаного витягу з відміткою «категорично не згідний» (том 1 а.с.36).

06.11.2015 МВС України прийнято наказ №1388 про визнання такими, що втратили чинність штатів органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України.

Підставою звільнення Позивача зазначено Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію».

Спірні відносини регулюються Законом України від 02.07.2015 року №580-VIІI «Про Національну поліцію» та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114 з наступними змінами, внесеними відповідними постановами Кабінету Міністрів України (далі - Положення).

Згідно ст.3 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Статтею 18 Закону України «Про міліцію» передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, на час розгляду адміністративної справи Закон України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію» втратив чинність та набрав законної сили Закон України від 02.07.2015 року №580-VIІI «Про Національну поліцію».

Відповідно ст.1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Пунктом 8 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» ( далі - Закон) передбачено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

За умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Згідно пунктів 9-11 Прикінцевих та перехідних положень Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.

Аналізуючи наведені правові норми, колегія суддів звертає увагу, що законодавець імперативно визначив спосіб і час попередження працівників міліції, які можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону.

Пунктом 64 пп.«г» Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, вказані норми Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» та Положення, на які мається посилання у спірному наказі, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: при відмові працівника міліції від проходження служби в поліції; не прийнятті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 не виявив бажання проходити службу в поліції, оскільки жодних рапортів та заяв до УМВС останнім не подано, що вбачається з витягу журналу обліку вхідних документів з 06.08.2015 по 07.11.2015; а заява Позивача від 07.11.2015 року про прийняття його на службу до поліції та рапорт від 04.11.2015 року про звільнення з ОВС у зв»язку з переходом до Нацполіції, не містять відомостей щодо передачі їх до структури МВС; відсутній штамп вхідної кореспонденції та не присвоєний реєстраційний номер.

Представник Відповідача 1 вказав, що питання щодо проходження служби Позивача в Національній поліції України керівництвом не розглядалось, оскільки відсутнє волевиявлення кандидата, а саме, ОСОБА_2 не подавалась заява про прийняття його на службу.

В той же час, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції встановлено, що 04.11.2015 року Позивачем на ім»я начальника Головного управління МВС України в Київській області полковника міліції ОСОБА_3 подано рапорт про звільнення у зв'язку з переходом на службу до Національної поліції України (том 1, а. с.40).

Вказана обставина Відповідачем 1 також не заперечувалась.

Допитаний, як свідок судом апеляційної інстанції ОСОБА_4, повідомив, що на час виникнення спірних правовідносин він працював інспектором кадрового забезпечення Відділу зони Чорнобильської АЕС, та підтвердив факт подачі Позивачем рапорту на звільнення; зазначив, що він особисто реєстрацію рапортів на звільнення з ОВС та заяв на прийом до Національної поліції України працівників міліції не проводив, а ним лише виготовлявся супровідний лист про направлення вказаних рапортів до УКЗ ГУМВС України в Київській області, із зазначенням їх кількості.

Наданий на вимогу суду апеляційної інстанції супровідний лист від 05.11.2016 року №5600 про направлення до УКЗ ГУМВС України в Київській області рапортів на звільнення через скорочення штатів, як доказ того, що Позивачем рапорт на звільнення не подавався, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вказаний супровідний лист не містить інформації ані щодо переліку переданих рапортів, ані щодо їх кількості (том 4, а.с.2).

В матеріалах справи наявна заява Позивача від 07.11.2015 року, в якій останній просив прийняти та призначити його на службу до поліції на посаду командира взводу відділу поліції зони Чорнобильської АЕС (том 1, а.с. 41).

Представниками Відповідачів подання вказаної заяви заперечувалось, однак, належних та обґрунтованих доказів на підтвердження такої позиції не надано.

Подані до суду першої та апеляційної інстанції копії журналів вхідної та вихідної документації, не містять будь-яких відомостей про реєстрацію рапортів на звільнення та заяв про прийняття на службу до поліції жодного з працівників міліції.

Допитані судом апеляційної інстанції свідки: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, підтвердили відсутність реєстрації їх рапортів та заяв, як вхідної кореспонденції та вказали на те, що Позивачем 04.11.2015 року подавались рапорт на звільнення та заява про прийняття до Національної поліції України.

Відповідно ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим, Відповідачами не надано жодних доказів на спростування позиції Позивача щодо подання ним відповідних рапорту та заяви.

З врахуванням наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що Позивач у встановлений термін виявив згоду на проходження служби в поліції, що, відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» є підставою для прийняття його на службу до поліції, за умови, що він відповідає передбаченим цим Законом вимогам.

Отже, Позивача було звільнено з порушенням норм чинного законодавства, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування наказу ГУ УМВС України в Київській області №591 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення майора міліції ОСОБА_2 з ОВС згідно пп.«г» п.64 Положення підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 11 КАС України передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Частиною 2 статті 162 КАС передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Відповідно п.24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Частиною 1 статті 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника. У відповідності до ч.3 п.2 даного Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов»язана відповідна виплата.

З витягів із наказів по особовому складу про призначення та звільнення вбачається, що Позивач проходив службу в Головному управлінні МВС у Київській області (том 1, а.с.35-36, 38).

06.11.2015 року Позивача звільнено із органів внутрішніх справ.

В матеріалах справи міститься довідка №3 від 19.11.2015 року, відповідно до якої грошове забезпечення Позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують його звільненню (вересень, жовтень 2015 року), складає 12 756,82 грн (7 213,50 грн + 5 543,32 грн).

Середньоденний розмір грошового забезпечення Позивача складає 209,13 грн (12 756,82 грн : 61 календарний день).

Період вимушеного прогулу Позивача з 07.11.2015 року по 22.09.2016 року (день винесення судом апеляційної інстанції рішення про поновлення Позивача на посаді) складає 321 день.

Загальний розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу Позивача складає 67 130,73 грн, а саме: /321 (день) х 209,13 грн (розмір середньоденного грошового забезпечення)/, без урахування сум обов»язкових до сплати податків та внесків.

Згідно п.п.2, 3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Роз'ясненням Міністерства юстиції України від 25.01.2011 року «Про гарантії працівників у разі ліквідації або реорганізації підприємства, установи, організації» зазначено, що припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Отже, при ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1 ч.1 ст.40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно, утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі в новоутвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Колегія суддів звертає увагу, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 21-484а14.

Таким чином, оскільки Відповідачами не виконано зобов'язання по працевлаштуванню Позивача, як працівника ліквідованої установи, то трудові гарантії Позивача порушені.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постановах від 28.10.2014 року та 04.11.2014 року встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) зі працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що саме на ГУ МВС України в Київській області слід покласти обов'язок щодо поновлення на роботі та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а в задоволенні позовних вимог до Міністерства внутрішніх справ України слід відмовити.

На думку колегії судів не підлягає задоволенню вимога про зобов'язання начальника ГУ Національної поліції в Київській області розглянути заяву Позивача від 07.11.2015 року щодо прийняття на службу до Національної поліції та призначити на посаду командира взводу відділу поліції зони Чорнобильської АЕС, оскільки викладені вище висновки суду апеляційної інстанції в повному обсязі відновлюють порушені права та інтереси Позивача відповідно вимог чинного законодавства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» постановлено ліквідувати УМВС України в Київській області та утворити Управління Національної поліції в Київській області.

Однак, із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на час розгляду справи вбачається, що діяльність Відповідача 1 не припинена, а тому колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та поновити ОСОБА_2 на посаді командира 3-го взводу 1-ої роти батальйону патрульної служби (з охорони зони радіоактивного забруднення) Відділу зони Чорнобильської АЕС з 07 листопада 2015 року, з якої його було незаконно звільнено.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ГУ МВС України в Київській області на користь Позивача моральної шкоди в розмірі 15 000,00 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині, з огляду на таке.

Згідно ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За приписами ч.2 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Статтею 237-1 Кодексу передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Частинами 1, 2 статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року із наступними змінами, внесеними відповідними Постановами Пленуму Верховного Суду України під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини, колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки Позивачем не обґрунтовано в чому саме полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з прийняттям оскаржуваного наказу суб'єкта владних повноважень, не зазначено будь-яких доказів, що підтверджують вказані обставини.

Приписами ст. 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції на наведене уваги не звернув та помилково дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Відповідно ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати постанову суду та прийняти нову постанову.

За приписами п.4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.

Статтею 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 1 900, 20 грн, що підтверджується квитанцією №151 від 20.01.2016 року на суму 487,20 грн та квитанцією №184 від 16.06.2016 року на суму 797,80 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про доцільність присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області на користь Позивача судовий збір у розмірі 1 900,20 грн.

Керуючись ст.ст. 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 травня 2016 року скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області №591 о/с від 06.11.2015 року в частині звільнення майора міліції ОСОБА_2 з посади командира 3-го взводу 1-ої роти батальйону патрульної служби (з охорони зони радіоактивного забруднення) Відділу зони Чорнобильської АЕС.

Поновити ОСОБА_2 на посаді командира 3-го взводу 1-ої роти батальйону патрульної служби (з охорони зони радіоактивного забруднення) Відділу зони Чорнобильської АЕС з 07 листопада 2015 року.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 08592218) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 67 130 (шістдесят сім тисяч сто тридцять) грн. 73 коп. без урахування сум обов»язкових до сплати податків та внесків.

В частині поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за один місяць в сумі 6 273 (шясть тисяч двісті сімдесят три) грн. 90 коп., без урахування сум обов»язкових до сплати податків та внесків, постанова суду підлягає виконанню негайно.

В решті позовних вимог відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області (вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 08592218) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1 900 (одна тисяча дев»ятьсот) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Постанова складена в повному обсязі 27 вересня 2016 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.