Ухвала суду № 61589208, 22.09.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/500/16-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.

Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.

22 вересня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Полотнянка Ю.П.

суддів: Драчук Т. О. Загороднюка А.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась в суд з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про визнання неправомірним та скасування рішення.

Відповідно до постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2106 року адміністративний позов задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 10375514, прийняте 11 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Суперфіном Борисом Михайловичем.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, третьою особою подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на прийняття оскарженого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржену постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ..

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Вінницького апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів справи та підтвердилось в судовому засіданні, звертаючись до суду та на аргументацію позовних вимог, позивач вказала на те, що 18.05.2007 року між нею, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та АКІБ "УкрСиббанк", для забезпечення виконання кредитного договору, укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить на праві власності вказаним фізичним особам. 11.07.2015 року відповідачем прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 10375514 про реєстрацію за ТОВ "Кей-Колект" права власності на вищевказану квартиру.

Позивач вважає що дане рішення прийнято без додержання вимог чинного законодавства, а саме: реєстрацію права власності здійснено без згоди власника, без вчинення нотаріальних дій та не за місцем знаходження нерухомого майна. Крім того, позивач зазначила, що Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України. Вказана квартира є єдиним місцем проживання позивача та членів її сім'ї, в тому числі неповнолітніх дітей, а відтак, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач керувався пунктом 16 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 703 від 22.06.2011 року Однак, вказаний порядок втратив чинність 11.02.2014 року на підставі Постанови КМУ № 868 від 17.10.2013 року. Крім того, суд І інстанції зазначив, що оскаржуване рішення прийнято не за місцем розташування нерухомого майна; без вчинення нотаріальної дії; на підставі нормативно-правового акту, що втратив чинність, відтак, не відповідає переліченим у статті 2 КАС України критеріям, зокрема, щодо добросовісності, не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судова колегія апеляційної інстанції погоджується з даним рішенням суду першої інстанції та надаючи правову оцінку публічно - правовому спору в межах апеляційної скарги, зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 18.05.2007 року між Акціонерним комерційним інвестиційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 11156697000. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позичальник, позикодавець, позивач та ОСОБА_4 уклали іпотечний договір, із відповідними змінами, від цієї ж дати, реєстровий номер 2320, який посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенком Ю.Д. Згідно підпункту 1.4. пункту 1 якого, іпотекодавці передали в іпотеку, належну їм на праві спільної власності квартиру АДРЕСА_1.

12.12.2011 року між банком та третьою особою укладено договір факторингу № 1, предметом якого є передача у власність останньому права вимоги станом на дату укладання такого договору. Одночасно з відступленням прав вимоги до третьої особи переходять усі права банка за усіма договорами забезпечення.

Цього ж дня між банком та третьою особою також було укладено договір відступлення вимоги за вказаним договором іпотеки.

11.07.2015 року третя особа звернулась до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки згідно ст.. 37 Закону України "Про іпотеку".

За результатами розгляду заяви відповідачем прийнято рішення № 22785925 від 11.07.2015 року про проведення державної реєстрації права власності третьої особи на квартиру АДРЕСА_1, на підставі якого вніс відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 року №1952-IV (надалі - Закон України №1952-IV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є обов'язковою.

Абзацом 2 частини 1 статті 9 Закону України №1952-IV визначено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Зокрема, абзацами 2-3 частини 5 статті 3 Закону України №1952-IV передбачено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

Абзацом 7 пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868 встановлено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України №1952-IV.

В силу вимог абз.2 п.9 ч.2 ст. 9 Закону України №1952-IV нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті 9 цього Закону.

Отже, чинне законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора щодо прав на нерухоме майно, які виникають лише у результаті вчинення нотаріальних дій з таким майном, а також повинні реалізовуватися одночасно з їх вчиненням та за наслідками перевірки правильності оформлення документів в офіційному порядку, що дозволяє забезпечити належний рівень захисту гарантованих Конституцією України речових прав осіб на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 року №898-IV (надалі - Закон України №898-IV), у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України №898-IV, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною 1 статті 37 Закону України №898-IV передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Встановлено, що підставою для проведення державної реєстрації права власності ТОВ "КЕЙ- КОЛЕКТ" на об'єкт нерухомого майна квартиру та прийняття оспорюваного рішення від 11.07.2015 року був саме кредитний договір № 11156697000. Так згідно Договору Іпотекодержатель (ТОВ "КЕЙ-КОЛЕКТ") має право звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру у випадку не виконання Боржником зобов'язання за Кредитним договором.

Разом з цим жодна нотаріальна дія з приводу набуття права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації відповідачем, як спеціальним суб'єктом державної реєстрації, не вчинялась.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України №1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, зокрема, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, або наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Крім того, 11.02.2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області прийнято рішення по справі № 127/27802/14-ц (провадження № 2/127/510/15), яким задоволені позовні вимоги третьої особи до позивача, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором від 18.05.2007 року та стягнуті солідарно грошові кошти. Рішення сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили, а відтак, третя особа у 2015 році скористалась своїм правом звернення стягнення. Наявність судового рішення від 11.02.2015 року свідчить про обрання третьою особою способу захисту цивільних прав судом, порушене цивільне право позивача було захищене в обраний ним спосіб.

Пунктом 4.2. договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення здійснюється на підставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, а відтак, 11.07.2015 року третя особа вже вдруге скористалась своїм правом звернення стягнення, оскільки в наявності мала рішення суду про стягнення суми боргу.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", якими заборонено примусово стягувати нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Загороднюк А.Г.