Постанова № 61589178, 27.09.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.09.2016 справа №908/306/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3за участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_4 за довіреністювід відповідача: від третьої особи:ОСОБА_5 за довіреністю Не зявивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вєномєт метал», м. Запоріжжя на рішення господарського судуЗапорізької області від18.04.2016 рокупо справі№ 908/306/16 (суддя Смірнов О.Г.)за позовомПублічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київдо відповідача за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаПриватного підприємства «Вєномєт метал», м. Запоріжжя Державного підприємства «Нігинський карєр», с. Сахкамінь, Хмельницька областьпростягнення 944 569,63 грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», м. Київ в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ (далі «Позивач») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державного підприємства «Нігинський карєр», с. Сахкамінь, Хмельницька область (далі «Третя особа») звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Вєномєт метал», м. Запоріжжя (далі «Відповідач») суму плати за користування вагонів у розмірі 743 621,16 грн., суму пені у розмірі 161 694,37 грн., суму 3% річних у розмірі 10 996,50 грн. та суму інфляційних втрат у розмірі 28 257,60 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18.04.2016 року у справі № 908/306/16 позов був задоволений частково.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача основний борг в сумі 743 621,16 грн., пеню в сумі 161 694,37 грн., 3% річних в сумі 10 337,50 грн., інфляційні витрати у розмірі 28 257,60 грн. та відповідні витрати зі сплати судового збору. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено через неправильний розрахунок Позивачем стягуємої суми.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 18.04.2016 року у справі № 908/306/16 та відмовити Державному територіально-галузевому обєднанню «Південно-Західна залізниця» у задоволенні позову в повному обсязі.

В якості підстав для скасування оскаржуваного судового акту скаржник зауважує, що рішення господарського суду Запорізької області у цій справі не можна вважати законним і обґрунтованим, оскільки воно ґрунтується на помилкових висновках суду і є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заявник апеляційної скарги вважає, що суд першої інстанції необгунтовано прийняв рішення про задоволення позовних вимог, адже матеріали справи не містять акти загальної форми ГУ 23, що складаються ст. Дунаївці, ст. Ярмолинці, ст. Гречани, Камянець Подыльський, ст. Чгрний острів, ст. Антоніни та ст.Нігин, а акти форми ГУ 23а, які складалися даними станціямиєю є лише обліком часу перебування вагонів на коліях даної станції і не можуть бути підставою для матеріальної відповідальності вантажовласника. Крім того, акти форми ГУ 23а не підписувались відповідачем.

Одночасно, відповідач зазначає, що подібні акти про затримку вагонів не можуть вважатись належним доказом та підставою для нарахування плати за користування вагонами та їх зберігання, оскільки правовою підставою матеріальної відповідальності вантажовласника та вантажоодержувача у вигляді плати за користування вагонами можуть бути тільки акти загальної форми ГУ 23.

Також, до апеляційної скарги, відповідачем додане клопотання про призначення експертного дослідження у даній справі.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник Позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, підтримав доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях, просив рішення господарського суду Запорізької області від 18.04.2016 року у справі № 908/306/16 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та поясненнях до останньої, звернувся до судової колегії з проханням скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 18.04.2016 року у справі № 908/306/16 та відмовити Державному територіально-галузевому обєднанню «Південно-Західна залізниця» у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник Третьої особи в судове засідання не зявився, поважність причин неявки суду не повідомив.

Приймаючи до уваги те, що явка представників сторін (учасників судового процесу) у судове засідання не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника Третьої особи.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України фіксацію судового процесу було здійснено технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесене законним, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

21.08.2014 року між Державним територіально-галузевим обєднанням «Південно-Західна залізниця», правонаступником якого є позивач (Залізниця) та Приватним підприємством «Вєномєт- Метал» (Вантажовласник) укладено договір № 2036 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (далі «Договір»).

Відповідно до п. 1.1. Договору предметом договору є надання Залізницею Вантажовласнику послуг, повязаних з перевезенням вантажів, та проведенням розрахунків за ці послуги.

В свою чергу, до вказаного Договору між сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 03.12.2015 року, за змістом якої сторони погодилися викласти назву Договору в наступній редакції: Договір про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом України послуги. Разом з тим у звязку з утворенням Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, яке є правонаступником Укрзалізниці та підприємств і установ, реорганізованих шляхом злиття, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 Про утворення Публічного акціонерного товариства Українська залізниця, сторони дійшли згоди викласти преамбулу Договору в іншій редакції, зокрема зазначивши Публічне акціонерного товариства Українська залізниця як Залізниця за Договором.

Згідно з п. 2.1. Договору Вантажовласник має право: отримувати від залізниці послуги передбачені Статутом залізниць України, Правилами перевезень затвердженими наказом Міністерства транспорту України, діючим Тарифним керівництвом № 1, затвердженим наказом Міністерства транспорту України та іншими нормативно-правовими актами та документами розпорядчого характеру, що регулюють питання, повязані з перевезенням та проведенням розрахунків (п.п.2.1.1.); вимагати від Залізниці належного виконання своїх зобовязань згідно з цим Договором (п. 2.1.2); отримувати від Залізниці переліки витрат, податкові накладні, первинні документи, що підтверджують факт виконання робіт або надання послуг: накладні, накопичувальні картки, відомості плати за користування вагонами та квитанції різних зборів ГУ-57 (п. 2.1.3).

Відповідно до п. 2.2.2 Договору, Залізниця зобовязана приймати до перевезення та видавати вантажі Вантажовласника, подавати під навантаження/вивантаження вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками Вантажовласника та надавати йому додаткові послуги, повязані з перевезенням вантажів, в тому числі за вільними тарифами, перелік яких зазначається в додатку до цього договору.

Приписами п. 2.3.1. Договору встановлено, що Залізниця має право вимагати від Вантажовласника належного виконання останнім своїх зобовязань згідно з цим Договором.

Згідно із п. 2.4.1 Договору, Вантажовласник зобовязаний предявляти Залізниці у визначений термін місячні плани перевезень, заявки на подачу вагонів (контейнерів) та здійснювати навантаження/вивантаження вантажів, що відправляються ним або прибувають на його адресу. За домовленістю сторін проводити оформлення замовлень на перевезення вантажів в електронному вигляді.

Пунктом 7.1 сторони визначили, що договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами і діє 3 роки.

Договір підписаний та скріплений печатками без заперечень обома сторонами.

Додатком № 1 до договору, сторонами погоджено тарифи на послуги (роботи, операції).

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором про надання послуг, відносини за яким регулюються умовами договору та главою 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ч.5 ст. 307 Господарського кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність субєктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, впродовж липня - вересня 2015 року на станції Нігин було затримано групу вагонів вантажовласника по причині неможливості приймання вантажовласником та відсутністю технічної можливості накопичення вагонів на станції призначення.

Так, 29.07.2015 року на залізничну станцію Нігин вантажовласнику прибули 36 вагонів, про що залізниця о 17 год. 30 хв. повідомила вантажовласника про плановий час подавання вагонів під навантаження о 19 год. 30 хв., що підтверджується записом у Книзі повідомлень про час подавання вагонів під навантаження форми ГУ-2, затвердженої наказом Укрзалізниці від 04.06.2003 року № 147-ц.

Втім, в порушення вимог Правил видачі вантажів вантажовласник (відповідач) не забезпечив звільнення підїзних колій для здійснення подачі вагонів під вантажі операції, вчасно не розкредитував належні йому вагони, внаслідок чого зазначені вагони були затримані на станції з 19 год. 30 хв. 29.07.2015 року, про що станцією Нігин був складений ОСОБА_5 загальної форми ГУ-23 від 29.07.2015 року № 1608.

Після усунення у подальшому вантажовласником перешкод для подавання вагонів, затримка частини вагонів в кількості 7 шт. закінчилась о 00 год. 40 хв. 30.07.2015 року, про що свідчить складений станцією Нігин акт загальної форми ГУ-23 від 30.07.2015 № 1613.

Зазначені вагони були подані під навантаження в 00 год. 40 хв. 30.07.2015 року, про що свідчить Пам'ятка про подавання вагонів ГУ-45 № 656. По закінченню вантажних операцій на під'їзній колії, зазначені вагони були забрані о 12 год. 00 хв. 02.08.2015 року, про що свідчить Пам'ятка про забирання вагонів № 639.

В подальшому після усунення вантажовласником перешкод для подавання вагонів, в цей же день о 18 год. 30 хв. закінчилась затримка 4 вагонів, про що складено акт загальної форми № 1619, а 01.08.2015 року о 19 год. 40 хв. закінчилась затримка 10 вагонів із затриманих 36 вагонів, про що складено ОСОБА_5 загальної форми № 1636.

Про затримку та подавання вагонів був здійснений розрахунок та складена відомість плати за користування вагонами № 02080645 за користування вагонами від 02.08.2015 року, згідно якої плата за користування вказаними вагонами з урахуванням 20% ПДВ складає 4677,12 грн.

Вантажовласник підписав відомість плати за користування вагонами № 02080645 із зауваженням з нарахуванням не згоден.

Аналогічна ситуація склалась з іншими вагонами цієї ж партії із 36 вагонів, які подавались відповідачу і затримувались на станціях Дунаївці, Ярмолинці, Камянець-Подільський, Чорний Острів, Антоніни, про що свідчать, наявні в матеріалах справи акти загальної форми та відомості плати за користування вагонами.

У відповідності з п. 3.3. Договору, Залізниця відображає відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, плату за користування вагонами (контейнерами), штрафи, пеню) в особовому рахунку Вантажовласника на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами) і т. ін. оформлених в паперовому або електронному вигляді.

Пунктом 4.1., 4.2. Договору передбачено, що Залізниця і Вантажовласник несуть відповідальність за невиконання плану перевезень згідно із Статутом. У разі відсутності на особовому рахунку Вантажовласника коштів, необхідних для оплати перевезення та додаткових послуг, а також відмови від оплати наданих послуг, залізниця припиняє приймання, видачу вантажів та надання додаткових послуг згідно зі статтею 62 Статуту з одночасним віднесенням відповідальності на Вантажовласника за невиконання плану перевезень (статті 106, 108 Статуту), затримку вагонів контейнерів та зберігання вантажу.

Стаття 119 Статуту передбачає, що за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами користування вагонами і контейнерами (далі - Правила).

Відповідно до п. 15 Правил за час перебування на під'їзних коліях та інших місцях незагального користування вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, плата не вноситься. Якщо такі вагони затримані на станції призначення чи на підходах до неї або на станції відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то плата за користування сплачується в розмірі 50 відсотків.

Пунктом 3 Правил передбачено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станціях відправлення та призначення за Відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, Відомістю плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, які складаються на підставі Пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, Пам'яток про видачу/ приймання контейнерів форми ГУ-45к, Повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, ОСОБА_5 про затримку вагонів форми ГУ-23а, ОСОБА_5 загальної форми ГУ-23.

Згідно з п. 4 Правил Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.

З матеріалів справи вбачається, що відомості плати за користування вагонами підписані представником вантажовласника із зауваженнями у вигляді: «з нарахуванням не згоден».

Звідси позивачем розрахована плата за користування вагонами, яка відображена у відомостях плати форми ГУ-46 та за період липень вересень 2015 року становить 74 3621,16 грн.

Також п. 6 Правил унормовано, що всі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

Згідно з п. 8 Правил, у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Пунктами 1, 3 Правил складання актів (затв. наказом Міністерства транспорту України від 28.05.02 № 334) встановлено, що при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти (додаток 1) та акти загальної форми (додаток 6 до Правил користування вагонами та контейнерами, затверджених наказом Мінтрансу від 25.02.99 № 113 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.99 за № 165/3458). Акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.

Стаття 129 Статуту залізниць України встановлює, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року № 334.

Виходячи з положень п. 3 Правил складання актів, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акту. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акту, але не менше як двома особами.

Як свідчать матеріали справи акти загальної форми ГУ-23 на віднесення на відповідальність вантажовласника підписані з боку відповідача прийомоздавальником та начальником залізничного цеху ОСОБА_6 та мулярем Добжанським. У зазначених актах, як це передбачено п. 8 Правил користування вагонами та контейнерами зазначено час подачі та закінчення затримки вагонів, їх номери. При цьому вказані акти підписані представниками відповідача без заперечень, що свідчить про їх згоду із фактом затримки вагонів з вини ПП Вєномет Метал та з періодом затримки вагонів. Про час фактичного подавання та забирання вагонів свідчать також надані позивачем памятки про подавання вагонів та забирання вагонів форми ГУ-45, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, які містяться в матеріалах справи.

Абзацом 3 п. 12 Правил користування вагонами і контейнерами визначено, що причини, які є підставою для нарахування плати за користування вагонами в разі затримки їх на підходах до припортових станцій призначення, зазначаються в актах про затримку вагонів.

Так, причини затримки вагонів відповідача вказані в наявних в матеріалах справи актах про затримку вагонів форми ГУ-23а, які були складені за участю уповноваженого представника відповідача ОСОБА_6 та підписані останнім, відповідно до яких такими причинами є: очікування звільнення вантажного фронту, а також неможливість приймання вагонів вантажовласником та відсутність технічної можливості накопичення вагонів на станції призначення. Відтак, оскільки причини затримки вагонів відповідача вказані в актах про затримку вагонів форми ГУ-23а, що відповідає статті 129 Статуту залізниць.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності стягнення з відповідача на користь позивача плати за користування вагонами у розмірі 743'621,16 грн.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 24.05.2016р. у справі № 908/5397/15, від 19.05.2016р. у справі № 908/4916/15, від 10.05.2016р. №908/5102/15.

Також, за прострочення сплати вартості поставленого товару, позивачем нараховано до стягнення пеню в розмірі 161 94,37грн.

Згідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Відповідно до ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За приписом ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з абзацом 6 ст. 62 Статуту залізниць України, у разі несвоєчасного внесення вантажовідправником, вантажоодержувачем, експедитором належної плати, зборів та штрафів, справляється пеня за кожний день затримки у розмірі, встановленому законодавством. Чинне законодавство не встановлює розмір такої пені. Проте, залізниця при укладанні з вантажовідправником та вантажоодержувачем договору може передбачити у ньому конкретні умови оплати послуг та розмір пені за порушення умов оплати.

Пунктом 4.3 договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги № 2036 від 21.08.2014 року сторони передбачили, що у разі виникнення боргу Вантажовласника перед Залізницею Вантажовласник сплачує Залізниці пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочки з першого дня виникнення заборгованості включаючи день сплати.

Перевіривши розрахунок стягуємої суми пені за період з 04.08.2015 року по 30.01.2016 року в розмірі 161 694,37 грн., наданий позивачем, апеляційна інстанція вважає його арифметично вірним та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності заявленої вимоги в цій частині.

Одночасно, позивач просив суд стягнути з відповідача три відсотки річних у розмірі 10 996,50 грн. за період з 04.08.2015 року по 30.01.2016 року та інфляційні витрати у розмірі 28 257,60 грн.за період серпень 2015 року січень 2016 року .

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 8 258,90 грн. за період з 21.05.2015 року по 06.11.2015 року, а також інфляційних нарахувань за зазначений вище період у розмірі 5 283,26грн., апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог у частині стягнення інфляційних нарахувань у зазначеному судом першої інстанції розмірі з огляду на невірний арифметичний розрахунок, здійснений позивачем.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 10 337,50 грн. та інфляційні втрати у розмірі 28 257,60 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про призначення експертного дослідження у даній справі, яке додане до апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у його задоволенні, з огляду на його безпідставність.

Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 18.04.2016 року у справі № 908/306/16 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу за наведеними в ній мотивами - без задоволення.

Оскільки доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Вєномєт метал», м. Запоріжжя - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 18.04.2016 року у справі № 908/306/16 - залишити без змін.

Головуючий суддя В.М. Татенко

Судді: Н.В. Ломовцева

ОСОБА_3

Надруковано примірників:

2 позивачу;

1 відповідачу;

1 - третій особі;

1 до справи;

1 ГСЗО;

1 ДАГС.