Постанова № 61587240, 27.09.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 вересня 2016 р. № 820/10483/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Зінченко А.В.,

При секретарі - Алавердян Е.А.

За участі представників сторін:

Позивача - Чуєнко В.І.

Відповідача - Полухіна А.В.

Прокурора - Фещенко В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранок» до Державної екологічної інспекції у Харківській області, з участю прокуратури Харківської області, про визнання протиправним та скасування припису, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Ранок» у травні 2014 року звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції у Харківський області про визнання протиправним та скасування пунктів 2,3,4,8,9,10,12,14,15 припису № 06-22-267 від 1 листопада 2013 року (далі - Припис).

Позов мотивовано тим, що вимоги Припису необґрунтовані і суперечать положенням законодавства. Зокрема, вважає безпідставними вимоги відповідача про необхідність отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами) та позитивного висновку державної екологічної експертизи на розміщення автозаправної станції. Позивач стверджує, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про відходи» здійснює усі необхідні заходи щодо належного поводження з відходами, тому вказівки органу контролю в цій частині Припису теж безпідставні. У цілому, на думку позивача, під час перевірки відповідач не врахував усіх обставин, що мали значення для прийняття правильних висновків, наслідком чого став Припис про недотримання ним положень природоохоронного законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 року адміністративний позов ТОВ «Ранок» було задоволено в повному обсязі, визнано протиправним та скасовано вимоги пунктів 2,3,4,8,9,10,12,14,15 Припису та стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Ранок» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 73 грн. 08 коп.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 05.11.2014 року скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 року та прийняв нову постанову про часткове задоволення позову: скасував вимоги пунктів 3,4,8,9,12, а також пункту 14 Припису у частині інвентаризації відходів. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 06.07.2016 року касаційну скаргу прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 року було задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 року скасовано, а адміністративну справу направлено на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

У судовому засіданні представник позивача ТОВ «Ранок» підтримала позов та просила задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування позовних вимог представником позивача було подано письмові пояснення в яких остання просила визнати протиправними та скасувати п. 3,4,8,9,12 Припису та п. 14 в частині розробки паспортизації відходів.

Представник відповідача Державної екологічної інспекції у Харківський області проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі спираючись на пояснення, які містяться в матеріалах справи та просив відмовити в задоволенні позову.

Прокурор в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила суд вйого задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій); безсторонньо (неупереджено); добросовісно, розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням прав особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень на у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що в період з 17 по 30 жовтня 2013 року державний інспектор державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища Держекоінспекції Харківської області провів планову перевірку дотримання ТОВ «Ранок» вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів, щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, за результатами якої склав акт за № 1413/01-03/0611 на підставі якого було винесено Припис № 06-22-267 від 1 листопада 2013 року.

Як вважає позивач, і ці обставини знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судами попередніх інстанцій вимоги Припису, що містяться в пунктах 1,2, 5,6,7,11,13 було виконано повністю.

Щодо п.3 та 4 Припису, а саме щодо необхідності отримання позитивного висновку державної екологічної експертизи на розміщення автозаправної станції та не допускати використання автозаправної станції за відсутності позитивного висновку державної екологічної експертизи судом встановлено, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про екологічну експертизу» - екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому та екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів та об'єктів, реалізація й дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

За приписами ст. 13 вказаного Закону державна екологічна експертиза організовується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органів на місцях.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2001 року № 142 пункт 4 переліку видів діяльності об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою КМУ від 27 липня 1995 року № 554, доповнено абзацом «Автозаправна станція».

Визначення поняття «автозаправна станція» міститься в двох нормативних актах.

Як визначено Інструкцією щодо вимог пожежної безпеки під час проектування автозаправних станцій, затвердженого наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 06 грудня 2005 року № 376, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 березня 2006 року за № 291/12165, автозаправна станція - це комплекс будинків, споруд, технологічного обладнання, призначений для приймання, зберігання моторного палива та заправлення ним автотранспорту (мототранспорту).

Згідно з п. 3.2.2. Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 24 жовтня 2005 року № 327, автозаправна станція (АЗС) - це різновид об'єкта напівстаціонарної роздрібної торгівлі з продажу пального для автотранспортних засобів з використанням спеціального обладнання, а також супутних товарів.

Аналізуючи наведені вище положення нормативних актів, суд приходить до висновку, що АЗС є комплексним об'єктом, який складається з резервуарів для зберігання нафтопродуктів, паливно-роздавальної колонки та технологічного майданчику, на якому розташовані останні та на якому проводиться роздрібна торгівля з продажу пального третім особам.

У ході судового розгляду з наданих позивачем доказів, а саме фотознімків, судом встановлено, що на території ТОВ «Ранок» знаходяться лише склад ПММ, що складається з 10 одиниць паливних ємкостей, вказана інформація підтверджується також актом перевірки № 1413/01-03/06-11. Виходячи з вищезазначеного суд вважає, відсутність на території паливно-роздавальних колонок та технологічного майданчика виключає віднесення даного об'єкта до автозаправної станції. За таких обставин не має підстав для отримання позитивного висновку екологічної експертизи на розміщення АЗС.

Відповідно до Договору оренди пайового майна від 01 січня 2007 року, за яким директору ТОВ «Ранок» було передано в оренду пайове майно. Згідно з Додатком 3 до Договору оренди в останньому міститься перелік основних засобів, що передані в оренду. У вказаному переліку знайшли своє відображення: склад ПММ, що введений в експлуатацію в січні 1968 року; очищувач ПММ та резервуари для пального.

Отже, як вбачається з Договору оренди, вищезазначені засоби були передані ТОВ «Ранок» в користування являються комплексами, що призначені лише для зберігання палива, але технічних засобів за допомогою яких би можна було здійснювати саме заправлення автомобілів не було передано ТОВ «Ранок». Відповідачем у заперечення вказаного факту не було надано ніяких пояснень та доказів. Саме тому суд приходить до висновку, що склад ПММ, очищувач ПММ та резервуари для пального не являються автозаправною станцією, а відтак ТОВ «Ранок» не потрібно отримувати позитивний висновок державної екологічної експертизи.

У ході судового розгляду справи були встановлені наступні обставини щодо п.8,9 Припису, а саме: щодо отримання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами (підземні води) та не допускання забору води без спеціального дозволу на користування надрами.

Як встановлено Вищим адміністративним судом України у постанові від 06.07.2016 року, на сьогодні в Україні видобуток та використання підземних вод є предметом державного регулювання на декількох рівнях. У першу чергу, таке державне регулювання забезпечується нормами Водного кодексу України.

Відповідно до ст. 48, 49 ВК України, спеціальне водокористування, у тому числі, забір води зі спеціальних об'єктів із застосуванням споруд і технічних пристроїв для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних та громадських потреб здійснюється на підставі дозволу.

Порядок погодження і отримання дозволів на спеціальне водокористування затверджено постановою Кабінету Міністрів №321 від 13 березня 2002р.

Підземні води, крім того, що є складовою об'єкта - водоносного горизонту, ще мають статус надр. А використання надр є предметом окремого правового регулювання та регулюється Кодексом України про Надра.

Згідно зі ст.19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу. Користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.

Умови користування надрами без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу передбачені частиною 1 ст. 23 Кодексу України про надра, відповідно до якої (на час проведення перевірки) землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мали право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Отже, вказана стаття передбачає можливість для суб'єктів господарювання використовувати підземні води без спеціального дозволу за умови виконання статті 23 Кодексу про надра.

Для правильного застосування вказаної статті на практиці необхідно визначити поняття «господарсько-побутові потреби» - Державна служба геодезії та надр України та інші державні органи використовують для тлумачення зазначеного терміну Державний стандарт «ГОСТ 17.1.1.04-80», що був затверджений постановою Державного комітету СРСР з стандартів від 31.03.1980 № 1452 та домі діє в Україні. Цим стандартом затверджена класифікація підземних вод за цілями водокористування. Але вказаний Стандарт не містить дослівного тлумачення терміну «господарсько-побутові потреби», а містить роз'яснення щодо того, що відноситься до «господарсько-питних та комунально-побутових потреб населення», а також до «лікувальних», «сільськогосподарських» потреб тощо. Суд приходить до висновку, що Державна екологічна інспекція помилково робить висновок, що до «господарсько-побутових потреб» не відносяться «сільськогосподарські потреби», адже Стандарт взагалі не містить визначення терміну «господарсько-побутові потреби».

Відповідно до ч.2 ст.3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно - господарські та внутрішньо-господарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Господарсько-виробничі відносини - це відносини, що виникають безпосередньо у процесі здійснення суспільного виробництва, спрямованого на виготовлення та реалізацію продукції, на виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, та на реалізацію дієздатності суб'єкта господарювання.

Отже, термін «господарські і побутові потреби» включає в себе і поняття «господарсько - виробничі потреби» підприємства. Вода, видобута із водозаборів ТОВ «Ранок» на праві постійного користування земельних ділянках, використовувалася для господарських і побутових потреб товариства у обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а тому на підприємство поширювалися положення ст. 23 Кодексу України «Про надра» і ТОВ «Ранок» не потребувало спеціальних дозволів на користування надрами та правомірно здійснювало видобування води на підставі чинних дозволів на спеціальне водокористування.

Суд звертає увагу на той факт, що законодавець чітко не визначив, що усі підземні води є корисними копалинами. Ст. 14 Кодексу про надра на п. 5 Порядку встановлюють перелік випадків, у яких видається спеціальний дозвіл на користування надрами. Серед переліку дій на які видаються дозволи міститься пункт видобування корисних копалин.

Отже, ТОВ «Ранок» є товариством, яке використовує воду для господарсько-побутових потреб, а отже отримання спеціального дозволу на користування надрами непотрібно.

Судом встановлено, що 01.01.2016 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі» (№ 867 VIII від 08.12.2015), яким частину першу статті 23 Кодексу України «Про надра» викладено в наступній редакції: «Землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу».

Таким чином, з часу набрання законної сили Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі», не вважається правопорушенням видобування підземних вод (крім мінеральних) для будь-яких потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Листом Міністерства екології та природних ресурсів України до своїх територіальних підрозділів від 09.10.2011 р. № 19195/07/10-11 роз'яснює питання щодо додаткових вимога територіальних підрозділів Мінприроди до суб'єктів господарювання щодо розроблення технічних паспортів відходів на всі види відходів, в т.ч. відходи предметів споживання, або побутові відходи, або відходи, які передаються в повному обсязі на утилізацію або знешкодження наступне:

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.1999 № 2034 "Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів" паспортизація відходів - процес послідовного збирання, узагальнення та зберігання відомостей про кожний конкретний вид відходів, їх походження, технічні, фізико-хімічні, технологічні, екологічні, санітарні, економічні та інші показники, методи їх вимірювання і контролю, а також про технології їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, видалення, знешкодження і захоронення.

Згідно з пунктом 9 згаданої Постанови паспортизація відходів ведеться підприємствами з метою їх вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними. Тобто паспорти відходів доцільно розробляти на відходи, для яких не знайдено оптимальні шляхи утилізації або видалення. Щодо відходів, які приймаються спеціалізованими підприємствами на утилізацію або знешкодження, або твердих побутових відходів, то шляхи поводження з ними вже визначені.

Отже, враховуючи ту обставину, що ТОВ «Ранок» на договірних засадах з іншими підприємствами здійснюється утилізація, видалення та знешкодження відходів, суд приходить до висновку, що товариством знайдено оптимальні шляхи поводження з відходами. А отже, відповідно до вищезазначеного роз'яснення, здійснення паспортизації відходів не вимагається, тому вимога п.14 припису являється незаконною і підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Стаття 70 КАС України передбачає, що належними є докази, що містять інформацію щодо предметі доказування. Крім того, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За змістом ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частина 2 ст. 71 КАС України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак відповідач таких доказів не надав.

Разом з цим, залученими до матеріалів справи письмовими доказами спростовано доводи відповідача про порушення позивачем вимог природоохоронного законодавства.

За таких обставин, суд дійшов до висновку про правомірність та обгрутованість позовних вимог ТОВ «Ранок», у зв'язку з чим позов належить задовольнити.

Як визначено ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2,7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранок» до Державної екологічної інспекції у Харківський області про визнання протиправним та скасування припису - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги пунктів 3,4,8,9,14 припису Державної екологічної інспекції у Харківський області від 01.11.2013 року № 06-22-267, прийнятого щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранок».

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі м. Харкова, код: 37999628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ранок» (61091, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, буд. 171, к. 607, код ЄДРПОУ: 32338233) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 73,08 (сімдесят три) грн. 08 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Постанова в повному обсязі виготовлена 28 вересня 2016 року.

Суддя А.В. Зінченко