Постанова № 61587123, 28.09.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3870/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

за участю секретаря - Маковейчук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Коровай» до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.07.2016 р. №№ 0005521401, 0005511401.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу за результатами перевірки, оформленої актом від 19.07.2016 р. № 213/15-32-14-01/31370597, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам та є неправомірними. Так, перевіркою встановлено порушення пп.16.1.2, пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 163026 грн.; п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 91140 грн. Основними підставами для таких висновків слугувало встановлення перевіряючими відсутності первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, нереальність правочинів, укладених позивачем із ПП «Балканіка Трейд» (поставка товарів) та ТОВ «ОА «Восток» (послуги з охорони). Позивач зазначає, що формування податкових зобов'язань та податкового кредиту здійснювалося у межах виконання умов договорів поставок товарів та надання послуг. При цьому перевіряючим не враховано зміст вказаних правочинів, за якими відбувалося перерахування коштів, наявні документи та їх сутність, і, відповідно, якими положення законодавства врегульована така діяльність, що призвело до помилкового висновку податкового органу щодо порушень податкового законодавства. Отже покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень висновки за актом перевірки є необґрунтованими, у зв'язку із чим останні підлягають скасуванню.

До суду з'явилася представник позивача, яка позовні вимоги із викладених вище підстав підтримала у повному обсязі та просила задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що позивачем віднесено до податкового кредиту суми ПДВ з придбання продукції, щодо якої відсутня інформація про транспортування та товаро-супровідні документи (ТТН, путьові листи, акті виконаних робіт з перевезення тощо). Також неможливо встановити, які саме роботи були виконані ТОВ «ОА «Восток», оскільки відсутні будь-які документи, які вказують на замовлення та проведення охоронних послуг. Зазначені обставини не дають права позивачу відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ, у зв'язку із чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що на підставі направлень, виданих ГУ ДФС в Одеській області, згідно із пп.20.1.1 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України та Наказу ГУ ДФС в Одеській області від 13.05.2016 № 759 співробітниками ГУ ДФС в Одеській області проведена документальна планова перевірка ТОВ «Торговий будинок «Коровай» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 р. по 31.03.2016 р., за результатами якої складено акт від 19.07.2016 р. № 213/15-32-14-01/31370597.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Торговий будинок «Коровай» пп.16.1.2, пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 163026 грн.; п.198.3 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 91140 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки ГУ ДФС в Одеській області прийняті податкове повідомлення-рішення від 29.07.2016 р. № 0005521401, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 91140 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 45570 грн.; від 29.07.2016 р. № 0005511401, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємством на 163026 грн.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення необґрунтованими, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що 13.03.2015 р. ТОВ «Торговий будинок «Коровай» уклало із ПП «Балканіка-Трейд» договір поставки № БТ-03-15 (а.с.54-57), згідно якого ПП «Балканіка-Трейд» зобов'язано поставити на користь позивача борошно вищого та першого ґатунків ТМ «Богуміла».

Згідно п.2.1 договору поставка здійснюється на умовах DDP на склад покупця. Відповідно до п.2.2 договору поставка товару здійснюється окремими партіями згідно з заявками покупця.

Приймання-передача товару здійснюється покупцем за участю представника постачальника в порядку, передбаченого чинним законодавством України, відповідно до товаро-супровідних документів, які підписуються належним чином уповноваженими представниками сторін (п.2.8). Згідно п.2.9 договору постачальник повинен забезпечити товар видатковою накладною на товар, податковою накладною, оригіналом рахунку-фактури.

На виконання умов договору поставки ПП «Балканіка-Трейд» поставило на користь ТОВ «Торговий будинок «Коровай» борошно ТМ «Богуміла» згідно видаткової накладної № 283 від 01.04.2015 р. (а.с. 58), податкової накладної від 01.04.2015 р. № 2 на суму 100080 грн., в т.ч. ПДВ - 16680 грн.

Крім того, ТОВ «Торговий будинок «Коровай» 01.01.2014 р. укладено із ТОВ «ОА «Восток» договір про надання охоронних послуг № ТД-0000093 (а.с.51-54), відповідно до якого ТОВ «ОА «Восток» зобов'язалося охороняти та супроводжувати товарно-матеріальні цінності, що перевозяться представником замовника по заздалегідь обумовленому маршруту з метою забезпечення їх цілісності (п.1.1). Пунктом 3.1 вказаного договору встановлену вартість послуг в розмірі 74450 грн., в т.ч. ПДВ - 12410 грн., на місяць. Згідно п.4.5 послуги вважаються наданими та прийнятими з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками обох сторін акта приймання-передачі послуг. В п.4.2 договору встановлено, що в акті приймання-передачі послуг зазначаються їх вид та обсяг, період надання та вартість.

На виконання умови вищезазначеного договору ТОВ «ОА «Восток» надало охоронні послуги, про що сторони акти наданих послуг б/гн від 31.01.2015 р., від 28.02.2015 р., від 30.04.2015 р., від 31.05.2015 р., від 30.06.2015 р., 31.07.2015 р. на 74460 грн., в т.ч. ПДВ 12410 грн., відповідно. Позивачем віднесено вартість послуг охорони у 2015 р. до складу інших операційних витрат (рядок 2180) у розмірі 372300 грн.

Згідно акту перевірки від 19.07.2016 р. № 213/15-32-14-01/31370597 посадовими особами ТОВ «ТБ «КОРОВАЙ» до перевірки жодних документів, якими підтверджується факт перевезення (отримання) товарно-матеріальних цінностей автомобільним або іншим транспортом від постачальника до покупця не надано, а саме: первинних документів (товарно-транспортних накладних, путьових листів, актів виконанні робіт (наданих послуг) з перевезення тощо) на підставі яких можливо визначити засіб поставки товару, пункти завантаження та розвантаження товару, дату переходу права власності на товар від ПП «Балканіка-Трейд» до ТОВ «ТБ «Коровай».

Крім того, встановити які саме роботи були виконані ТОВ «ОА «Восток» неможливо, оскільки відсутні будь-які документи (звіти), які вказують на замовлення та проведення охоронних послуг. При цьому в договорі не вказується, чим саме оперував замовник при визначені вартості послуг та кількість задіяних осіб при виконанні послуг.

Таким чином, перевіряючі дійшли висновку, що на порушення пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.7, п.11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. N 318, ТОВ «ТБ «Коровай» завищено рядок 2050 форми №2-м «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» за 2015 рік на 83400 грн., та як наслідок, занижено показники, відображені у рядку 02 Декларації «фінансовий результат оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку чи міжнародних стандартів фінансової звітності (+% -)» за 2015 рік у розмірі 83400 грн. та 372300 грн.

Також ТОВ «ТБ «Коровай» на порушення пп.16.1.2, пп.16.1.3 п.16.1 ст.16, п.44.1, п.44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, ст.1, п.1, п.2, п.З, п.4, п.5, п.6, п.7 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» занижено р.02 Декларації з податку на прибуток підприємства «Фінансовий результат до оподаткування визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку» на загальну суму 450000 грн. за 2015 рік та завищено собівартість за 2015 рік у фінансовій звітності на суму 450000 грн., в результаті віднесення до рядку 2050 Звіту про фінансові результати «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» суми витрат, які не підтверджені первинними бухгалтерськими документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій та регістр; бухгалтерського обліку, в яких не відображені господарські операції на суму 450000 грн. 2015 рік.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що ТОВ «ОА «Восток» зареєстровано у Донецькій області, у зв'язку із чим неможливо співставити дані первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів.

Отже проведеною перевіркою за період з 01.01.2015р. по 31.03.2016 р. встановлено заниження податку на прибуток у розмірі 163026 грн., у тому числі за 2015 рік суму 163026 грн., та безпідставно враховано до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку по податковим накладним, які зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних на 91140 грн.

Однак на думку суду, перевіряючими не надано оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарських операцій, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Натомість констатовано, що ці документи не доводять реальності операції.

При цьому суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит із знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. У свою чергу, платник податків не зобов'язаний перевіряти наявність його контрагента за місцем реєстрації під час здійснення підприємницької діяльності, на нього не може бути покладено надмірний тягар доказування своєї добросовісності. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Вищий адміністративний суд України у низці рішень висловив правову позицію про те, що не є обґрунтованими доводи контролюючого (фіскального) органу про відсутність контрагентів за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цими суб'єктами договірних зобов`язань перед платником. На момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою забезпечення власної господарської діяльності, були належним чином зареєстровані (від 14 вересня 2016 р. у справі № К/9991/11294/11; від 08 вересня 2016 р. у справі № К/800/37886/15; від 07 вересня 2016 р. справа № К/800/28971/14).

Отже суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, та дослідивши фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, дійшов висновку про обґрунтованість формування податкового кредиту, відображення доходу з огляду на наступне.

Суд зазначає, що в акті перевірки висновки про нікчемність укладених ТОВ «ТД «Коровай» правочинів ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи, які б спростовували надані позивачем документи та свідчили на користь висновків податкового органу. Недопустимість таких підходів до проведення перевірок платників податків визнано ДПА України та доведено до відома підпорядкованих підрозділів листом № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними».

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Цей пункт випливає із принципу підтвердження всіх витрат документально і означає, що витрати, які не були підтверджені відповідними первинними документами (розрахунковими, платіжними та ін.), обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються у складі витрат платника даного звітного періоду.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 зазначеного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Поряд із тим, з наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки договори виконані сторонами в повному обсязі (товар поставлений та послуги надані).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року № 21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Згідно з ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В ухвалі від 19.07.2016 р. № 813/595/13-а Вищий адміністративний суд України зазначив, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Також, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Однак перевіряючі жодним чином не обґрунтували мотиви неврахування первинних документів. При цьому в ході перевірки не було встановлено, що відомості у документах є неповними, недостовірними або суперечливими, що в свою чергу могло б свідчити про нікчемність правочинів.

Отже, податковий орган діяв в порушення чинного національного фіскального законодавства. Відповідно його податкові повідомлення-рішення, які були складені внаслідок помилкових висновків, згідно з пунктом 1 статті 1 Першого протоколу є незаконними. Суд вважає, що поведінка державного органу була свавільною та становила собою зловживання, наслідком чого всупереч принципові верховенства права було покладення на платника податків надмірного податкового навантаження без належних для цього підстав.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Перевіривши надані позивачем копії первинної документації, суд вважає, що позивачем підтверджено документально факти руху товару між сторонами та отримання охоронних послуг за спірними договорами. Позивачем надано весь обсяг податкових та видаткових накладних, які складалися по придбаній партії продукції, а також акти надання охоронних послуг. Також позивачем надано копії товарно-транспортної накладної № Р283 від 01.04.2015 р., відповідно якої замовник перевезення та вантажовідправник ПП «Балканіка-Трейд», вантажоодержувач - ТОВ «ТБ «Коровай»; усього відпущено на суму 100080 грн., у т.ч. ПДВ 16680 грн.

Крім того, позивачем надано додаток № 1 від 01.01.2014 р. до договору надання охоронних послуг № ТД-0000093 від 01.01.2014 р., згідно якого ціна на послуги складає 376,06 грн. по кожному супроводженню. В п.3 зазначені маршрути та кількість супроводжень за один робочий день; згідно п.4 супроводження здійснюється 22 робочих дня кожний місяць. В судовому засіданні представник позивача пояснив, як здійснювалося супроводження: інкасаторський автомобіль із озброєними охоронцями протягом дня супроводжував працівника позивача для збирання грошових коштів в пунктах продажу товарів, що належать позивачу.

В той же час суд критично оцінює посилання представника відповідача на неналежність наданих стороною позивача доказів, які не досліджувалися в ході перевірки, оформленої актом від 19.07.2016 р. № 213/15-32-14-01/31370597, з посиланням на п.44.6 ст.44 ПК України.

Так, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 27.10.2015 р. № 21-1539а15 висловила правову позицію, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

У постанові від 23.07.2015 р. № 826/19050/14 Вищий адміністративний суд України зазначив, що суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Для з'ясування змісту господарських операцій необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватись з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства, в тому числі цивільного.

Необґрунтованість податкової вигоди настає у разі використання платником штучних форм господарської діяльності, які не відповідають дійсному економічному змісту господарської операції, з метою одержання податкової економії без відповідних економічних підстав.

Використання платником нелегальних способів ухилення від оподаткування податковою перевіркою не виявлено. Доказів на підтвердження домінування податкової мети (зниження податкового навантаження, одержання податкових пільг та переваг тощо) над комерційною метою, що притаманна даному виду господарської операції, податковою інспекцією не представлено.

На підставі доказів, що містяться у справі: договори, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортна накладна, акти приймання послуг, оцінка яким надана згідно положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про підтвердження фактів реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Вирішуючи спір, суд враховує, що будь-яке перевищення повноважень державним органом в аспекті оцінювання наданих документів є несумісними з його обов'язком відповідати принципам «нейтральності» та «безсторонності».

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Отже позивачем як до перевірки, так і до суду надано первинні документи у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, на підтвердження фактичного отримання товарів та послуг від контрагентів.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст.7 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Коровай» обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим підлягають задоволенню.

На підставі положень ч.2,3 ст.162 КАС України суд вважає за необхідне винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.

Керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд

з П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Коровай» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 29.07.2016 р. №№ 0005521401, 0005511401.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 28 вересня 2016 року.

Суддя І.В. Завальнюк

.