Ухвала суду № 61586538, 20.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Музичко С.Г.

при секретарі Ігнатьєву Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/10799/2016 Головуючий у суді першої інстанції:Васильєва Н.П.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.встановила:

у лютому 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 42 643грн. 87коп. матеріальної шкоди, вартість проведення експертних досліджень у сумі 800 грн. та моральної шкоди в розмірі 50 000 грн., і сплачений судовий збір.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 24 лютого 2013 року з вини відповідача в АДРЕСА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода, у результаті якої був пошкоджений його автомобіль НОМЕР_1, чим йому завдані матеріальні збитки на суму 42 643 грн. 87 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач посилався на порушення звичайного способу життя, негативний вплив на стан здоров'я, а також моральні страждання, пов'язані з дорожньо-транспортною пригодою.

Рішенням суду від 10 червня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 42 643 грн. 87 коп., вартість експертизи 800 грн., судовий збір у сумі 434,44грн., в решті позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Відповідач посилається на безпідставне врахування судом постанови судді про притягнення його до адміністративної відповідальності, так як вказана постанова не ґрунтується на достовірних даних та поясненнях учасників ДТП, а він не є винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди.

Також відповідач посилається на те, що позивач не є власником пошкодженого автомобіля, а вартість запасних частин у звіті значно завищена.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення позивача, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

- 2 -

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 24 лютого 2013р. у с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської обл. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «DODGE», реєстраційний номер НОМЕР_2, під

керуванням відповідача, та «HYUNDAI», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням позивача, у результаті якої були пошкоджені зазначені автомобілі.

Постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2013р. винним у зазначеній дорожньо-транспортній пригоді був визнаний відповідач, який притягнений до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України. Дана постанова залишена без змін постановою судді Апеляційного суду Київської області від 31 січня 2014р.

Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого пошкодженням автомобіля «HYUNDAI», реєстраційний номер НОМЕР_1, матеріальний збиток становить 42 643,87грн. з урахуванням фізичного зносу.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, у результаті якої був пошкоджений автомобіль позивача, а відтак повинен відшкодувати завдану шкоду.

Колегія суддів вважає, що вказаний висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наданим сторонами доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вина відповідача у вчиненні ДТП, у результаті якої був пошкоджений автомобіль позивача, встановлена постановою судді, яка набрала законної сили, а відтак при розгляді даної справи не підлягають розгляду та доведенню обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди та встановлення винної особи.

Доводи відповідача про те, що постанова судді є незаконною та ґрунтується на недостовірних даних, не можуть бути підставою для перегляду постанови судді при розгляді даної справи, так як це суперечить статті 124 Конституції України, згідно якої судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з вимогами частин першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Пунктом 1 частини 1 статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Враховуючи викладені обставини та норми матеріального права, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що саме відповідач зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану пошкодженням автомобіля позивача.

- 3 -

Посилання відповідача на те, що позивач не є власником автомобіля, а тому не має права на відшкодування шкоди за пошкодження автомобіля та звернення до суду з даним позовом, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Під час судового розгляду встановлено, що автомобіль «HYUNDAI», реєстраційний номер НОМЕР_1, належить на праві власності третій особі ОСОБА_3, який підтвердив, що саме позивач користувався автомобілем та ніс витрати по його утриманню.

Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі статті 396 ЦК України.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

Судом встановлено, що позивач керував автомобілем «HYUNDAI», реєстраційний номер НОМЕР_1, на законних підставах, власник автомобіля не заперечував проти отримання позивачем відшкодування за пошкодження автомобіля, а відтак суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_2 є належним позивачем за даним позовом.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

У підтвердження своїх вимог про розмір заподіяних збитків, позивачем суду був наданий звіт про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автотранспортного засобу.

Доводи апеляційної скарги про те, що вартість запасних частин у звіті завищена, а також оцінювачем зазначені пошкодження, які не були завдані у результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю відповідача, не підтверджені належними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.

На виконання вказаних норм процесуального права та для підтвердження заперечень відповідача за його клопотанням судом була призначена судова автотоварознавча експертиза для визначення вартості матеріального збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля. Проте, відповідачем вказана експертиза оплачена не була. Також відповідачем не були надані інші належні та допустимі докази на спростування наданого позивачем звіту.

Надані суду першої інстанції листи з текстом про вартість запасних частин, правильно не прийняті судом першої інстанції, як належні докази, оскільки не містять даних про особу або установу, що їх склала, не мають офіційних реквізитів та відомостей, що вони містять інформацію саме з приводу запасних частин до автомобіля позивача.

Та обставина, що позивач не здійснював ремонтні роботи, а автомобіль був проданий,

- 4 -

не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування шкоди, так як відповідно до наданих документів автомобіль був проданий у пошкодженому стані і за вартість, яка не відповідала його дійсній вартості на момент ДТП, що підтверджує право позивача на відшкодування шкоди.

Посилання відповідача на заінтересованість спеціаліста ОСОБА_5 у вирішенні даної справи, належними доказами не підтверджені.

Згідно наявних у матеріалах справи документів ОСОБА_5 отримав 17 лютого 2012р. сертифікат Фонду державного майна України як суб'єкт оціночної діяльності, а також посвідчення про підвищення кваліфікації оцінювача від 16 травня 2012р., є спеціалістом у оцінці колісних транспортних засобів, що підтверджує складання звіту особою, яка має відповідні спеціальні знання та право здійснювати оцінку майна.

Крім того, судом встановлено, що відповідач запрошувався на огляд автомобіля позивача, який проводив спеціаліст ОСОБА_5, проте у визначений час не з'явився, а також не направив прохання про перенесення такого огляду у зв'язку із неможливістю явки.

Та обставина, що спеціаліст ОСОБА_5 надавав висновок, як спеціаліст, при розгляді адміністративної справи, не свідчить про його заінтересованість у складанні звіту на користь позивача, а підтверджує здійснення ним своєї професійної діяльності.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що звіт, наданий позивачем, є належним доказом у підтвердження розміру шкоди, заподіяної пошкодженням автомобіля позивача, який не спростований відповідачем, а тому підстав не приймати його суд не мав.

Судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 червня 2016р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: