Ухвала суду № 61586427, 22.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" вересня 2016 р. м. Київ К/800/13317/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого: Маслія В.І.,

Суддів: Черпіцької Л.Т., Кравцова О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області, третя особа: ГУ ПФУ в Луганській області, про зобов"язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області, третя особа ГУ ПФУ в Луганській області,в якому просив зобов'язати Пенсійний фонд України, спільно з ПФУ в м Алчевську і Головним управлінням ПФУ в Луганській області, вжити заходів по встановленню паперової/електронної пенсійної справи позивача, поставити позивача на облік в Управлінні міжнародного співробітництва ПФУ, проводити перерахунок, індексацію і виплату пенсії за віком, силами ПФУ, у відповідності до ст.ст. 27, 28, 40, 42, 43, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, в розмірі, визначеному законодавством на момент проведення перерахунку та виплати пенсії, не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням матеріалів пенсійної справи, з переведенням пенсії, за рахунок ПФУ, на особистий рахунок в установі банку за місцем постійного проживання в державі Ізраїль, через Державний експортно-імпортний банк України, в розмірі, визначеному відповідно до чинного законодавства України, щоквартально, у валюті держави Ізраїль, за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют Нацбанку України, починаючи з 01.07.2014 року. Здійснити перерахунок і виплатити пенсію за віком, за період з 07.10.2009 року по 29.01.2013 рік, в розмірі, передбаченому чинним законодавством, на момент виплати пенсії, одним платежем. Виплатити компенсацію втрати частини доходу, в зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії, за період з 07.10.2009 року по 29.01.2013 рік та з 01.07.2014 року, по день фактичної виплати заборгованості, одним платежем. Надати виписку з розпорядження про перерахунок пенсії, з посиланням на нормативні акти.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області, третя особа ГУ ПФУ в Луганській області, про зобов'язання вчинити певні дії, в частині вимог про здійснення перерахунку і виплатити пенсію за віком, за період з 07.10.2009 року по 29.01.2013 року, в розмірі, передбаченому чинним законодавством, на момент виплати пенсії, одним платежем та виплати компенсації втрати частини доходу, в зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії, за період з 07.10.2009 року по 29.01.2013 року та з 01.07.2014 року по 09.05.2015 року - залишено без розгляду.

Постановою Печерського районного суду від 24.02.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій ставить питання про їх скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини першої статті 222 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, 19.08.2001 року виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання.

Постановою Алчевського міського суду Луганської області від 30.08.2013 року позов ОСОБА_1 задоволено: поновлено ОСОБА_1 строк для звернення до адміністративного суду; визнано бездіяльність управління Пенсійного фонду України у м. Алчевську Луганської області щодо не відновлення виплати пенсії ОСОБА_1; зобов'язано управління Пенсійного фонду України у м. Алчевську Луганської області відновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах та інші пенсійні надбавки у розмірі обрахованому на сьогоднішній день, згідно до ст.ст. 27, 28, 40, 42, 43, 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, з застосуванням при розрахунку пенсії середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України за 2012 рік по документам, наявним у пенсійній справі з врахуванням додатково наданих документів про пенсійний стаж після призначеної пенсії, з проведенням перерахунку та індексування пенсії, як непрацюючому пенсіонеру на загальних підставах, згідно норм пенсійного законодавства, починаючи з 07.10.2009 року.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.10.2013 року скасовано постанову Алчевського міського суду Луганської області від 30.08.2013 року в частині задоволення вимог позивача про зобов'язання поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року по 28.01.2013 року, та в цій частині позовні вимоги залишено без розгляду.

Також, постановою Печерського районного суду м. Києва від 20.02.2015 року у справі № 757/39006/14-а, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015 року, у задоволенні позовних вимог позивача, однією з яких було зобов'язати Пенсійний фонд України витребувати пенсійну справу позивача з управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську, взяти до обліку пенсійну справу в управлінні міжнародного співробітництва Пенсійного фонду України, проводити перерахунок та індексацію пенсії, було відмовлено.

Як зазначив позивач, виплата пенсії припинилася з 01.07.2014 року у зв'язку з відсутністю механізму виплати пенсії громадянам, що постійно проживають закордоном та які отримували пенсію по місцю останнього проживання в Україні в районі проведення антитерористичної операції.

Після чого, позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про пенсійне забезпечення.

Листом від 04.11.2015 року Пенсійний фонд України повідомив позивача, що 28 вересня 2012 року між Україною та Ізраїлем підписано угоду про соціальне забезпечення, яка регулюватиме питання пенсійного забезпечення громадян України, які виїхали на проживання до держави Ізраїль. На даний час триває робота щодо ратифікації даної угоди Верховною Радою України, тому питання про призначення і виплату пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, розглядатиметься після набрання чинності цією угодою.

Крім того, листом Управління Пенсійного фонду України в м. Алчевську Луганської області від 04.11.2015 року №5/Б-7, позивачу, для вирішення питання для подовження виплати пенсії з 01.07.2014 року було запропоновано звернутися до районного (міського) управління Пенсійного фонду України за місцем проживанням (реєстрації), яке у повному обсязі здійснює свої функції, передбачені пунктом 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 року за № 41/26486.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з доводами якого погодився й апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для його задоволення, у зв'язку з відсутністю механізму виплати пенсії громадянам, що постійно проживають закордоном та які отримували пенсію по місцю останнього проживання в Україні в районі проведення антитерористичної операції. Крім того, суди зазначили, що позивачу було роз'яснено, що для вирішення питання для продовження виплати пенсії з 01.07.2014 року було запропоновано звернутися до районного (міського) управління Пенсійного фонду України за місцем проживанням (реєстрації), яке у повному обсязі здійснює свої функції, передбачені пунктом 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 року за № 41/26486. Разом з тим, позивач зазначених дій не вчинив.

Колегія суддів з висновками судів попередніх інстанцій не погоджується та вважає зазначені висновки передчасними з огляду на таке.

Право позивача як громадянина України на соціальний захист у старості гарантовано статтями 24, 25, 46 Конституції України, статтею 8 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Проведення соціальних виплат особам в районах проведення антитерористичної операції здійснюється з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України від 1.10.2014 року № 509 "Про облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції", від 5.11.2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції" та від 7.11.2014 року № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей".

Даними підзаконними нормативно-правовими актами передбачено припинення фінансування з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування органів державної влади на тимчасово неконтрольованій території Донецької та Луганської областей, переміщення осіб з району проведення антитерористичної операції, взяття їх на облік та проведення всіх соціальних виплат на контрольованій території за фактичним місцем проживання (перебування).

Однак, вищенаведені акти не регулюють питання відносно виплати пенсій громадянам України, які постійно проживають за кордоном та яким пенсія виплачувалась за місцем останнього проживання в Україні на тимчасово окупованій території України або району проведення антитерористичної операції.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Пічкур проти України" № 10441/06 від 7 лютого 2014 року (пункти 48-49) зазначив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування (див. рішення у справі "Вілліс проти Сполученого Королівства" (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі "Ван Раалте проти Нідерландів" (Van Raalte v. the Netherlands), п. 39, Reports 1997-I).

Також Європейський суд з прав людини в даному рішенні зазначив, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, врегулювання питання на законодавчому рівні щодо виплати пенсій громадянам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та відсутність вирішення даного питання щодо громадян України, які постійно проживають за кордоном та яким пенсія виплачувалась за місцем останнього проживання в Україні на тимчасово окупованій території України або району проведення антитерористичної операції, за практикою Європейського Суду з прав людини породжує дискримінацію громадян.

Окрім того, рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 передбачалось, що Верховна Рада України повинна привести у відповідність до Конституції України положення інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу (рішення у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), № 68385/10 та 71378/10), від 26.09.2014 р.).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди дійшли передчасного висновку про наявність підстав для відмови в позові, з огляду на помилковість висновків про те, що відсутність правових механізмів для здійснення даних виплат є підставою для припинення виплати раніше призначених, оскільки породжує дискримінацію громадян України які постійно проживають за кордоном та яким пенсія виплачувалась за місцем останнього проживання в Україні на тимчасово окупованій території України або району проведення антитерористичної операції.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, без повного та всебічного з'ясування обставин у справі постановлене судом рішення не є обґрунтованим.

Відповідно до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Виходячи з наведеного, постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - поверненню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Печерського районного суду м. Києва від 24 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2016 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: