Ухвала суду № 61586351, 14.09.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

14 вересня 2016 року м. Київ К/800/23063/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Олексієнко М.М., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги представника Державного управління справами (далі - ДУС) на судові рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року, Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року у справі за позовом ДУС до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області (далі - ДВС), третя особа: Державне підприємство «Санаторій «Збруч» про визнання неправомірними дій державного виконавця, скасування акту опису й арешту майна,

в с т а н о в и в :

У серпні 2016 року представник ДУС звернувся з касаційною скаргою на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року, якими в задоволенні позову відмовлено.

Ставиться вимога про скасування судових рішень і ухвалення нового про задоволення позову в повному обсязі. Вказується на те, судами неповно з’ясовані обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору. Зокрема, державним виконавцем не дотримано вимог законодавства при складанні акту опису й арешту майна.

Вивчивши зміст касаційної скарги, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до положень, передбачених пунктом 5 частини п’ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у випадку, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми, касаційна скарга є необґрунтованою, якщо викладені в ній доводи не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права або такі посилання є безпідставними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, є безпідставні.

Як установлено судами, 1 квітня 2016 року відповідачем в межах зведеного виконавчого провадження №30380589 проведено опис майна, що належить боржнику, а 4 квітня 2016 року направлено позивачу копію акту опису й арешту майна та облікову картку по зведеному виконавчому провадженні.

Згідно з частиною першою статті 52 цього Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до статті 66 Закону № 606-ХІV у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

У разі якщо на зазначене майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості:

1) у першу чергу - майно, що безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари);

2) у другу чергу - об’єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для використання у виробництві.

Акт опису й арешту майна лише підтверджує накладення арешту на окремі предмети рухомого майна, а не встановлює черговість його реалізації.

Як зазначено судами, доказів того, що боржником пропонувалось відповідачу до реалізації майно першої черги, або що станом на 1 квітня 2016 року у підприємства було інше, в достатній кількості майно, яке не використовується у виробництві, та на яке можливо звернути стягнення з метою погашення заборгованості, позивачем і боржником не надано.

Процедуру та послідовність дій державного виконавця по опису та арешту майна боржника більш детально врегульовано пунктом 4.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (далі – Інструкція).

Акт опису та арешту майна підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також може бути підписаний іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в акті (підпункт 4.2.2 пункту 4.2 Інструкції).

Щодо посилання позивача про наявність недоліків в акті опису й арешті майна, то суди встановили, що головним державним виконавцем ДВС у присутності двох понятих, проведено опис майна боржника та складено оскаржуваний акт від 1 квітня 2016 року за адресою: смт. Гусятин, вул. Санаторна 10, про що вказано у його вступній частині. При цьому вимога вказувати в акті опису й арешту майна поштовий індекс, область, а також серію та номер акту, не передбачена положеннями Інструкції, а зазначені в ньому предмети містять опис відмінних ознак, які характеризують такі предмети.

Крім того, оскільки у даному зведеному виконавчому провадженні виконується 191 виконавчий документ, то в даному випадку стягувачі до проведення виконавчих дій не залучалися, а тому вони і не повинні підписувати такий акт.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Враховуючи зазначене, оскільки, оскаржуваний акт відповідає положенням Інструкції, то суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного управління справами на судові рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 7 червня 2016 року, Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року у справі за позовом Державного управління справами до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області, третя особа: Державне підприємство «Санаторій «Збруч» про визнання неправомірними дій державного виконавця, скасування акту опису й арешту майна.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Олексієнко