Постанова № 61585887, 28.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Справа: № 755/1308/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Арапіна Н.Є.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Нагорної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва на додаткову постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва про зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - заявник) звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі, в якій просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат в частині стягнення з Державного бюджету України витрат на правову допомогу за договором від 04.12.2015 р. у розмірі 8420,00 грн.

Додатковою постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року зазначену заяву було задоволено частково та стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким вирішити справу по суті позовних вимог і відмовити в їх задоволенні, так як, на думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про задоволення заяви позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а додаткова постанова суду - зміні з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва було задоволено та зобов'язано відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з урахуванням даних про розмір заробітку, зазначеного в довідці від 07.10.2013 р. № Р-63, яка видана ВАТ «Севастопольський Маяк» з 07.12.2015 р.

Питання про розподіл судових витрат судом першої інстанції при ухваленні зазначеної постанови суду не вирішувалось.

04.05.2016 р. позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про прийняття додаткового рішення, в якій просив суд здійснити розподіл судових витрат, понесених ним у зв'язку з оплатою юридичних послуг, наданих ФОП ОСОБА_3, та стягнути на його користь з Державного бюджету України на його користь витрати на правову допомогу за договором від 04.12.2015 р. у загальному розмірі 8420,00 грн.

Станом на час розгляду даної справи в суді першої інстанції позивач на підставі договору про надання юридичних послуг від 04.12.2015 р. поніс витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн., що підтверджується відповідними квитанціями від 04.12.2015 р. серії ААГА № 854726 та від 11.12.2015 р. і актом про прийняття-передачу виконаних робіт від 29.03.2016 р.

Розрахункова вартість витрат на правову допомогу, понесених позивачем, відповідає Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та вираховується, виходячи із 40% встановленої встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Після цього, тобто на час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, позивачем були понесені витрати в розмірі 4400,00 грн.

Колегія суддів встановила, що задовольняючи частково заяву ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку на підставі поданої позивачем заяви і наявних у справі доказів стягненню на його користь підлягають лише витрати на правову допомогу, понесені ним у ході розгляду справи в суді першої інстанції, що складаються 4000,00 грн.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, однак, вважає, що судом першої інстанції було допущено помилку при застосуванні норм ч. 1 ст. 94 КАС України, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 р. № 4191-VІ (далі - Закон № 4191-VІ), Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).

Так, у ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 87 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Частинами 1, 3 ст. 90 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України встановлено якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення.

Згідно з п. 2 ч. 1, 2 ст. 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.

У ст. 1 Закону № 4191-VІ визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Отже, з викладених законодавчих положень вбачається, що правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення є одночасна наявність наступних умов: 1) питання щодо розподілу судових витрат залишилось не вирішеним; 2) строк на виконання судового рішення не закінчився.

При цьому, слід враховувати, що витрати на правову допомогу є одним з різновидів судових витрат, а також, що строк виконання рішення суду становить один рік з дня набрання рішенням законної сили.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що як було правильно встановлено судом першої інстанції і вбачається з матеріалів справи, позивачем у ході розгляду його адміністративного позову в суді першої інстанції були понесені судові витрати в загальному розмірі 4000,00 грн. з розрахунку, у відповідності до вимог ст. 1 Закону № 4191-VІ, питання щодо розподілу судових витрат при ухвалені постанови про вирішення справи по суті судом не з'ясовувалось та, відповідно, не вирішувалось і на момент звернення позивача з даною заявою строк на виконання вказаного рішення суду не закінчився, а отже, наявні достатні та необхідні правові підстави для ухвалення додаткової постанови про розподіл судових витрат.

Тож, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволенні заяви позивача в цій частині.

Разом з тим, судова колегія встановила, що судом першої інстанції помилково було стягнуто зазначені судові витрати на користь позивача з Державного бюджету України, а не за рахунок бюджетних асигнувань УПФУ в Дніпровському районі м. Києва, як таке прямо передбачено в ч. 1 ст. 94 КАС України, а також помилково не зазначено результат вирішення судом заяви позивача про прийняття додаткового судового рішення.

З огляду на це, колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно по суті вирішив питання щодо ухвалення додаткової постанови у цій справі та щодо розподілу судових витрат, однак, допустив помилку при застосуванні ч. 1 ст. 94 КАС України, а тому оскаржувана додаткова постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом доповнення її резолютивної частини абзацом «Заяву ОСОБА_2 про прийняття додаткового рішення - задовольнити частково» та викладення абзацу другого в наступній редакції: «Присудити з управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі)».

Доводи апелянта про те, що питання про розподіл судових витрат не було предметом адміністративного позову ОСОБА_2, а тому, на його думку, такі витрати не підлягають стягненню, колегія суддів вважає не обґрунтованими і безпідставними, оскільки розподіл судових витрат віднесено до компетенції суду, яка у відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України, реалізується ним при розгляді кожної адміністративної справи, незалежно від наявності клопотання. Тобто, саме суд при вирішенні спору по суті повинен з'ясувати питання щодо понесення сторонами витрат при розгляді справи та здійснити їх розподіл.

Твердження апелянта про те, що позивач є звільненим від сплати судового збору як інвалід ІІ групи, видаються не обґрунтованими і безпідставними, оскільки в даному випадку оскаржуваною додатковою постановою суду було вирішено питання щодо стягнення на користь позивача понесених ним витрат на правову допомогу, що є іншим видом судових витрат, ніж судовий збір.

Таким чином, дослідивши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Крім того, у своїй апеляційній скарзі УПФУ просить суд апеляційної інстанції ухвалити нове рішення по суті справи, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі, однак, такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки апеляційному перегляду в межах даного апеляційного провадження підлягає додаткова постанова суду щодо розподілу судових витрат, а не рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, яке вже переглядалось апеляційним судом і за результатами апеляційного перегляду якого було постановлено ухвалу Київського апеляційного суду від 29 березня 2016 року /Т.1 а.с.43/.

При цьому, перевіряючи правильність рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що в даному випадку вирішенню підлягає питання лише щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем у суді першої інстанції, тобто до ухвалення постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 08 лютого 2016 року в цій справі, а питання щодо розподілу судових витрат, понесених ним у зв'язку з розглядом даної справи, однак вже в суді апеляційної інстанції, належить до компетенції Київського апеляційного адміністративного суду, який постановив ухвалу від 29 березня 2016 року.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заяви позивача в цій частині, а тому у відповідності до ст. 200 КАС України оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва підлягає задоволенню частково, а додаткова постанова Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року зміні шляхом доповнення її резолютивної частини абзацом: «Заяву ОСОБА_2 про прийняття додаткового рішення - задовольнити частково» та викладення абзацу другого її резолютивної частини в наступній редакції: «Присудити з управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі)».

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 201, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва - задовольнити частково.

Додаткову постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року змінити, доповнивши її резолютивну частину абзацом «Заяву ОСОБА_2 про прийняття додаткового рішення - задовольнити частково» та виклавши абзац другий її резолютивної частини в наступній редакції: «Присудити з управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі)».

В іншій частині додаткову постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 28 вересня 2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.