Ухвала суду № 61585835, 27.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/118/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

27 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «АКБ» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «АКБ» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «АКБ» (далі - Позивач, ТОВ «Компанія «АКБ») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Дарницькому районі) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.09.2015 року №0005032204, №0005022204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріалами справи не підтверджується факт виконання господарських зобов'язань, правових підстав для нарахування податкового кредиту та формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, за наслідками відносин з ТОВ «СБ «Ягуар» та ТОВ «Охорона ратник - схід» у ТОВ «ТД «Компанія «АКБ» не було.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції виніс оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом не було надано належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, оскільки, на переконання Апелянта, останніми підтверджується наявності у ТОВ «Компанія «АКБ» ділової мети на укладення договорів, Позивачем здійснювалася перевірка правосуб'єктності контрагентів. Крім того, зазначає про необґрунтоване відхилення судом клопотання про виклик в якості свідка колишнього працівника ТОВ «Компанія «АКБ» та при цьому врахування письмових пояснень інших свідків, допитаних у рамках кримінального провадження №12015110000000096.

У судовому засіданні представник Позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2015 року працівниками ДПІ у Дарницькому районі на підставі направлення від 20.08.2015 року №628/26-51-22-04 і наказу від 20.08.2015 року №800-П (т. 1 а.с. 21), постанови старшого слідчого з ОВС СУ ГУ МВС України в Київській області від 05.06.2015 року про проведення позапланової перевірки (т. 2 а.с. 243-247) у відповідності до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Компанія «АКБ» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «СБ «Ягуар» та ТОВ «Охорона ратник - схід» за період з 01.01.2014 року по 31.07.2015 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що спричинило заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств за 2014 рік у розмірі 1 445 349,00 грн., що мало наслідком заниження податку на прибуток за 2014 рік в сумі 260 163,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено суму ПДВ у розмірі 343 402,00 грн., у тому числі за травень 2014 року - 41 668,00 грн., червень 2014 року - 46 741,00 грн., липень 2014 року - 40 573,00 грн., жовтень 2014 року - 108 400,00 грн., грудень 2014 року - 51 688,00 грн., січень 2015 року - 54 332,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 03.09.2015 року №5068/26-51-22-04/38916249 (т. 1 а.с. 24-45). На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 15.09.2015 року винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р»: №0000005032204, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 429 252,50 грн., у тому числі за основним платежем - 343 402,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 85 850,50 грн. (т. 1 а.с. 19); №0005022204, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 325 203,75 грн., у тому числі за основним платежем - 260 163,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 65 040,75 грн. (т. 1 а.с. 20).

За наслідками адміністративного оскарження вказані акти індивідуальної дії рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 26.11.2015 року №18060/10/26-15-10-05-35 (т. 1 а.с. 228-233) залишено без задоволення, а рішенням ДФС України від 28.12.2015 року №27780/6/99-99-10-01-04-25 (т. 1 а.с. 251-253) скаргу Позивача залишено без розгляду.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції встановив таке.

Між ТОВ «Компанія «АКБ» (Замовник) та ТОВ «Охорона ратник - схід» (Виконавець) укладено договір від 01.05.2014 року №004/ПФ про надання послуг з охорони (далі - Договір №004) (т. 1 а.с. 72-73), за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець бере під охорону об'єкт за допомогою постів фізичної охорони, згідно з дислокацією розташування об'єктів (додаток №1 до договору) (т. 1 а.с. 74, 76).

Відповідно до п. 2.1 Договору №004 вартість послуг Виконавця визначається протоколом договірної ціни (додаток №2 до договору) (т. 3 а.с. 35).

На підтвердження виконання договірних зобов'язань, Позивачем було надано копії: актів надання послуг (т. 1 а.с. 77-79); податкових накладних (т. 2 а.с. 96-103); банківських виписок (т. 2 а.с. 115-133). Крім того, на підтвердження відповідної правосуб'єктності Виконавця Позивачем було надано копію ліцензії серії АЕ №284755 від 11.12.2013 року на охоронну діяльність (т. 3 а.с. 52).

Крім того, між ТОВ «Компанія «АКБ» (Замовник) та ТОВ «СБ «Ягуар» (Виконавець) укладено договір від 15.10.2014 року №006/ПФ про надання послуг з охорони і супроводження (далі - Договір №006) (т. 1 а.с. 80-82), предметом якого є надання послуг з охорони і супроводження Виконавцем об'єкту, що переміщується автомобільним транспортом територією України з пункту відправлення до пункту призначення.

Відповідно до п. 2.1 Договору №006 за послуги, надані Виконавцем, у відповідності до цього договору, Замовник оплачує Виконавцю їх вартість відповідно до протоколу погодження договірної ціни (додаток №1) (т. 3 а.с. 36).

На підтвердження виконання договірних зобов'язань, Позивачем було надано копії: акту надання послуг (т. 1 а.с. 83); податкової накладної (т. 2 а.с. 109); банківських виписок (т. 2 а.с. 140). Крім того, на підтвердження відповідної правосуб'єктності Виконавця Позивачем було надано копію ліцензії серії АЕ №292044 від 07.04.2014 року на охоронну діяльність (т. 3 а.с. 50).

Також, між ТОВ «Компанія «АКБ» (Замовник) та ТОВ «СБ «Ягуар» (Виконавець) укладено договір від 01.12.2014 року №010/ПФ про надання послуг з охорони (далі - Договір №010) (т. 1 а.с. 84-86), предметом якого є надання послуг з охорони згідно з дислокацією розташування об'єктів (додаток №1 до договору) (т. 1 а.с. 87).

Відповідно до п. 2.1 Договору №004 вартість послуг Виконавця визначається протоколом договірної ціни (додаток №2 до договору) (т. 3 а.с. 34).

На підтвердження виконання договірних зобов'язань, Позивачем було надано копії: актів надання послуг (т. 1 а.с. 88-89); податкових накладних (т. 2 а.с. 104-106); банківських виписок (т. 2 а.с. 158-160, 164). Крім того, на підтвердження відповідної правосуб'єктності Виконавця Позивачем було надано копію ліцензії серії АЕ №292044 від 07.04.2014 року на охоронну діяльність (т. 3 а.с. 50).

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Компанія «АКБ» було надано копії договорів та складених на їх виконання первинних документів (т. 1 а.с. 90-212, т. 2 а.с. 25-95, 110, 116-167, т. 3 а.с. 37-49), які, на переконання Позивача, підтверджують необхідність укладення договорів з ТОВ «СБ «Ягуар» та ТОВ «Охорона ратник - схід».

На підставі викладених в акті перевірки висновків податкового органу щодо безтоварності укладеного між контрагентами правочину, а також на підставі того, що наявні у матеріалах справи докази не свідчать про реальність здійснення господарських операцій між вказаними суб'єктами господарювання, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 14, 138, 139, 198 ПК України, а також ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», прийшов до висновку про відсутність факту виконання сторонами господарських зобов'язань, а відтак і про неправомірність формування податкового кредиту.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена у листі ВАС України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту акту перевірки (т. 1 а.с. 27), а також протоколу допиту свідка від 27.05.2015 року (т. 2 а.с. 231-236) первинні документи від імені ТОВ «СБ «Ягуар» підписані не Павловським О.В., який зазначив, що жодного відношення до господарської діяльності ТОВ «СБ «Ягуар» не має, оскільки здійснював реєстрацію та перереєстрацію вказаної юридичної особи за винагороду без мети здійснення господарської діяльності. Відтак, останні підписані від імені особи, яка не мала жодного відношення до господарської діяльності вказаного суб'єкта господарювання.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України від 05.03.2012 року у справі №21-421а11, від 01.12.2015 року у справі №826/15034/14, від 17.11.2015 року у справі №2а/3264/11/1070, від 15.12.2015 року у справі №826/467/14, первинні документи, підписані від імені підприємств та організацій, що зареєстровані у встановленому порядку, особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Крім іншого, судовою колегією враховується, що, як було встановлено судом першої інстанції, зі змісту протоколів допитів свідків (т. 2 а.с. 185-228) фізичні особи, які згідно відомостей звітів 1-ДФ рахувалися в штаті ТОВ «Охорона ратник - схід» та ТОВ «СБ «Ягуар», заперечили свою роботу на вказаних підприємствах, вказуючи, що взагалі не чули про такі назви.

Окрім цього, згідно пояснень ОСОБА_3 (т. 2 а.с. 229-230), який був фахівцем з організації заходів охорони ТОВ «Охорона ратник - схід», останній приймав участь виключно в отриманні ліцензії на охоронну діяльність, так само як і для ТОВ «СБ «Ягуар», після чого на даному підприємстві не працював.

Наведене, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить по відсутність у контрагентів Позивача трудових ресурсів, необхідних на виконання договірних зобов'язань перед ТОВ «Компанія «АКБ».

Поряд з цим, судова колегія також зауважує, що Апелянтом не зазначено про причини та господарську доцільність, що стали підставою для необхідності залучення до виконання робіт ТОВ «СБ «Ягуар» та ТОВ «Охорона ратник - схід» оскільки основною діяльністю ТОВ «Компанія «АКБ» є діяльність приватних охоронних служб. Викладене, у свою чергу, свідчить про відсутність ділової мети у вказаних господарських операціях, які, насамперед, спрямовані на мінімізацію податкових зобов'язань Позивача.

Таким чином, беручи до уваги той факт, що надані Позивачем первинні документи на підтвердження господарських відносин з ТОВ «СБ «Ягуар» підписані від імені директора особою, яка заперечує свою участь у його діяльності, в тому числі, й у підписанні будь-яких документів від імені товариства, а також підтверджені у ході розгляду справи відсутність реальної діяльності ТОВ «Охорона ратник - схід», судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість твердження суду першої інстанції про те, що надані Позивачем докази виконання договірних зобов'язань є неналежними та такими, що не підтверджують факт придбання Позивачем послуг у вказаних суб'єктів господарювання.

Окрім цього, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, ТОВ «СБ "Ягуар» на момент підписання Договору №006 мало місце знаходження - м. Київ, вул. Рогнідинська, 4-а (т. 3 а.с. 99), а станом на 31.12.2014 року, тобто на момент підписання договору №010, мало місцезнаходження - Київська обл., м. Ірпінь, вул. Жовтнева, 9, кв. 3 (т. 3 а.с. 100-101).

При цьому, в ліцензії на право зайняття охоронною діяльністю зазначено адресу: м. Київ, вул. Генерала Наумова, 3.

Так само, відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ТОВ «Охорона ратник - схід» на момент підписання Договору №004 мало місце знаходження - м. Київ, вул. Рибальська, 2 (т. 3 а.с. 104). Водночас, в ліцензії на право зайняття охоронною діяльністю зазначено адресу: м. Київ, вул. Лєскова, 3.

Тобто, на час укладання спірних договорів відповідні ліцензії в силу положень Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який був чинний на той час, є недійсними. Наведений висновок повністю узгоджується з інформацією, викладеною в листах Департаменту громадської безпеки МВС України від 03.03.2015 року №10/9-1485 (т. 2 а.с. 239) та від 19.03.2015 року №10/9-1874 (т. 2 а.с. 240-241), де вказано, що не переоформлені ліцензії у зв'язку зі зміною юридичної адреси суб'єкта господарювання тягнуть за собою їх недійсність.

Відтак, враховуючи відсутність доведеної Позивачем наявності ділової мети та економічної доцільності укладення спірних правочинів, відсутність обґрунтування можливості надання послуг, руху активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин, суд погоджується із доводами контролюючого органу та вважає їх доведеними щодо створення позивачем уявності господарських операцій з метою штучного формування валових витрат, а відтак порушення фіскальних інтересів держави.

Посилання Апелянта на те, що судом першої інстанції було безпідставно відхилено клопотання Позивача про виклик в якості свідка колишнього начальника відділу фізичної охорони ТОВ «Компанія «АКБ» судовою колегією оцінюється критично, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі змісту посадової інструкції останнього, затвердженої директором ТОВ «Компанія «АКБ» 02.01.2014 року, останній не був особою, відповідальною за здійснення господарських операцій, оскільки здійснював функції з планування, забезпечення та реалізації функцій охорони.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 вбачається, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, при вирішенні питання про правомірність формування податкових зобов'язань суд повинен встановити, насамперед, реальність господарської операції, про що мають свідчити належним чином оформлені первинні документи. При цьому чинне законодавство передбачає перелік необхідних первинних документів з огляду на предмет господарських відносин.

Відтак, встановлена судом першої інстанції та не спростована Позивачем юридична дефектність первинних документів, а також відсутність їх у необхідному обсязі, свідчить, на думку колегії суддів, про безтоварний характер укладених між контрагентами правочинів.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України імперативно наголошують на тому, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від ТОВ «СБ «Ягуар» та ТОВ «Охорона ратник - схід» послуг, встановлену невідповідність первинних документів вимогам чинного законодавства та не підтвердження ними реальності виконання зобов'язань за договорами, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у ТОВ «Компанія «АКБ» правових підстав для формування витрат та податкового кредиту за наслідками відносин з вказаними особами.

Судова колегія погоджується з посиланням Апелянта на те, що встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивним суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Компанія «АКБ», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту та валових витрат від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «АКБ» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «АКБ» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.