Ухвала суду № 61585673, 27.09.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

27 вересня 2016 рокусправа № 808/510/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року по справі №808/510/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Державна казначейська служба України, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою;

- зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити та нарахувати позивачу вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, які перерахувати Апеляційному суду Запорізької області для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що ДСА України протиправно відмовлено у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з відставкою з посиланням на те, що на момент прийняття відставки та звільнення з посади ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була змінена, а норма, яка регулювала питання вихідної допомоги, виключена. З позицією ДСА України позивач не погоджується, оскільки заява про відставку була подана на початку березня 2014 року, до внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453 від 07.07.2010. При цьому, позивач вказував на те, що законодавством України, в якості визначальної умови для отримання вихідної допомоги, є саме особисте рішення судді про вихід у відставку, а не рішення уповноваженого органу про його звільнення з посади. Крім цього, позивач звертав увагу на те, що саме за результатами бездіяльності Вищої ради юстиції України і Верховної Ради України позивача звільнено через 17 місяців після подання відповідної заяви та отримання безумовного права бути звільненою якнайшвидше.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Постанова суду мотивована тим, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови

про звільнення позивача, тобто станом на 16 липня 2015 року. Оскільки на день припинення повноважень позивача як судді стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI була виключена, то вимоги позивача про зобов'язання нарахувати та виплатити таку допомогу не ґрунтуються на законі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга фактично обґрунтована доводами, які зазначені у позові та яким, на думку заявника апеляційної скарги, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки. Фактично позиція позивача полягає у тому, що незалежно від дати прийняття Верховною Ради України відставки, вона має право на одержання вихідної допомоги, оскільки таке право було набуте до фактичного виходу у відставку і таке право було гарантовано Законом України №2453 від 07.07.2010р.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_1 з квітня 1977 року по 05 серпня 2015 року працювала суддею: з квітня 1977 року по лютий 1984 року - народним суддею Шевченківського районного народного суду міста Запоріжжя; з лютого 1984 року - суддею Апеляційного суду Запорізької області.

24 березня 2014 року позивач подала до Вищої ради юстиції заяву про відставку у зв'язку з наявністю необхідного стажу роботи, встановленого Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Рішенням Вищої ради юстиції №20/0/15-15 від 18.06.2015 було вирішено внести подання до Верховної ради України про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 № 636-VIII, у зв'язку із поданням заяви про відставку, позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області.

Наказом Голови Апеляційного суду Запорізької області від 03.08.2015 №103-к виключено з 05.08.2015 суддю судової палати з розгляду кримінальних справ ОСОБА_1 зі складу суддів Апеляційного суду Запорізької області у зв'язку з поданням заяви у відставку.

В грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Державної судової адміністрації України із заявою про нарахування та виплату їй вихідної допомоги в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідно до ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Листом від 30.12.2015 за № Б1599-15-1613/15 Державна судова адміністрація України повідомила позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням у відставку. Відмова мотивована посиланням на Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що надавала судді право на вихідну допомогу при виході у відставку.

Вважаючи свої права порушеними у зв'язку із невиплатою вихідної допомоги в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою, позивач звернулась до суду з даним позовом до суду.

За наслідками перегляду рішення суду суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що була чинною на час подання заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Частиною 6 статі 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Згідно ст.136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що була чинною на час подання заяви про відставку) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, право на вихідну допомогу у судді виникало з часу його відставки. Тобто, лише факт відставки судді, що є наслідком припинення повноважень судді, є тим юридичним фактом, який створює для судді право на отримання вихідної допомоги.

01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року, яким було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме виключено статтю 136 даного Закону.

Рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Конституційним Судом України не приймалося.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача, а саме 16 липня 2015 року.

Станом на 16 липня 2015 року Закон України «Про судоустрій і статус суддів» діяв в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» і також не передбачав виплату вихідної допомоги при звільненні судді.

Слід зазначити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим, парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову та нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою, оскільки станом на день звільнення позивача виплата вказаної допомоги законодавством передбачена не була.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року по справі №808/510/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 28.09.2016р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк