Постанова № 61585137, 23.09.2016, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2016 р. Справа № 809/900/16

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

cудді Могили А.Б.

за участі:

секретаря судового засідання Ілів Н.І.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Карабин М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання нечинними рішень №№ 0000101400, 0000111400 від 23.06.2016,-

ВСТАНОВИВ:

фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулася в суд із адміністративним позовом до Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання нечинними рішень №№ 0000101400, 0000111400 від 23.06.2016.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, викладені в акті фактичної перевірки господарської одиниці - магазину розташованого за адресою - АДРЕСА_1, який належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 є необґрунтованими, внаслідок чого рішення №№ 0000101400, 0000111400 від 23.06.2016 про застосування штрафних санкцій, винесені за результатами перевірки, підлягають до визнання нечинними.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав з підстав, викладених в адміністративному позові. Суду пояснив, що для проведення фактичної перевірки позивача, правових підстав, визначений ст. 80 Податкового кодексу України, у контролюючого органу, не було. При цьому, наказ та акт перевірки ОСОБА_3 не вручалися, що як наслідок позбавило позивача наданого їй права на подання заперечення на вказані рішення. Крім цього, твердження відповідача про те що, РРО не зареєстрований у встановленому законом порядку не відповідають дійсності, оскільки спростовуються заявою ОСОБА_3 від 13.06.2016 про внесення змін та/або доповнень до виданих ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями переліку електронних контрольно-касових апаратів. Помилковими є також посилання відповідача про відсутність Книги обліку доходів і витрат, оскільки Книга знаходилася в іншому магазині ОСОБА_3 і законодавством не встановлено її спеціально відведеного місця зберігання. Наголосив, що в оскаржуваних рішеннях контролюючим органом, застосовано штрафні санкції на підставі п.п.54.3.3 п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України та ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", проте вказані норми, не регулюють порядок застосування штрафних санкцій. Таким чином, на думку позивача, оскаржувані рішення Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області є протиправними, та підлягають до визнання нечинними. Позов просив задовольнити повністю.

Представник відповідача адміністративний позов не визнала з підстав, зазначених у поданому запереченні. Суду пояснила, що фактична перевірка магазину, який належить фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3 проводилась на підставі наказу від 01.06.2016 за №519 та направлень за №№ 637, 638 від 01.06.2016. При проведенні перевірки ОСОБА_3 була присутня. Дана обставина підтверджується актом фактичної перевірки за реєстраційним № 368/09/10/880/НОМЕР_3 від 10.06.2016, який підписаний нею без зауважень чи застережень та примірник якого вона отримала. Перевіркою встановлено, зокрема, що облік товарних запасів не відображається за місцем їх реалізації та позивачем здійснювався продаж алкогольних напоїв через електронно-касовий апарат не зазначений в додатку ліцензії. Крім того, Книга обліку доходів і витрат у неї відсутня. Наголосила, що заява про внесення РРО до ліцензії подана позивачем вже після продажу алкогольних напоїв та після проведеної перевірки. Щодо порушення, яке полягало у невідповідності готівкових коштів на місці проведення розрахунків, які зазначені у денному звіті РРО, то будь-які санкції за такі дії до позивача не застосовувалися. На підставі наведено контролюючим органом винесені рішення про застосування штрафних санкцій, які, на думку представника відповідача, є правомірними.

Заслухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, пояснення свідків, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, суд зазначає наступне.

Згідно п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки визначає стаття 80 Податкового кодексу України.

Так, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (п. 80.1 ст. 80 Податкового кодексу України).

У відповідності до п.п.80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст.80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; у разі отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.9 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція (п.80.4 ст.80 Кодексу).

Судом встановлено, що Калуською об'єднаною Державною податковою інспекцією Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, на підставі наказу від 01.06.2016 за №519 та направлень за №№ 637, 638 від 01.06.2016 проведено фактичну перевірку господарської одиниці - магазину, розташованого за адресою - АДРЕСА_1, який належить фізичній особі - підприємцю ОСОБА_3.

Суд вважає, що підставою для проведення фактичної перевірки господарської одиниці фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 послужила інформація ДПІ в Рогатинському районі, отримана з електронної бази даних про реалізацію підакцизного товару через РРО, який не зазначений у ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (а.с.51-55).

За результатами перевірки складено акт за реєстраційним № 368/09/10/880/НОМЕР_3 від 10.06.2016, яким встановлено, що позивачем порушено п. 12, 13 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", п.177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, наказ Міністерства доходів України № 481 від 16.09.2013 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення". Даний акт підписаний позивачем без зауважень, один примірник нею отриманий, про що свідчить підпис ОСОБА_3 у відповідній графі вказаного документа (а.с.33-34).

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем винесено податкові рішення №№ 0000101400, 0000111400 від 23.06.2016, якими позивачу визначено суму штрафних санкцій на суму 10 962 грн. та 10 000 грн. відповідно (а.с.7-8).

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

У відповідності до положень ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, у тому числі її виробниками, за наявності у них ліцензій.

Статтею 1 вищевказаного Закону встановлено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Згідно ч. 22 статті 15 Закону встановлено, що ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання. У заяві повинно бути зазначено вид господарської діяльності, на провадження якого суб'єкт господарювання має намір одержати ліцензію (імпорт, експорт, оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями або тютюновими виробами). У заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями додатково зазначаються адреса місця торгівлі, перелік реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, а також інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери посвідчень реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, та дата початку їх обліку в органах державної фіскальної служби.

У разі зміни відомостей, зазначених у виданій суб'єкту господарювання ліцензії (за винятком змін, пов'язаних з реорганізацією суб'єкта господарювання), орган, який видав ліцензію, на підставі заяви суб'єкта господарювання протягом трьох робочих днів видає суб'єкту господарювання ліцензію, оформлену на новому бланку з урахуванням змін.

Внаслідок системного аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями можливе суб'єктом підприємницької діяльності за наявності в нього ліцензії на право здійснення такої торгівлі, виключно у місці торгівлі, що зазначене в додатку до ліцензії, а розрахункові операції щодо такої реалізації повинні реєструватися виключно електронним контрольно-касовим апаратом, вказаним в додатку до ліцензії.

Здійснення реєстрації розрахункових операцій роздрібної торгівлі алкогольними напоями через будь-який інший контрольно-касовий апарат є таким, що порушує встановлені Законом вимоги до такої реалізації алкогольних напоїв та тягне настання відповідальності, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Згідно ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі алкогольними напоями через електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій) не зазначений у ліцензії - 200 відсотків вартості реалізованої через такий контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій) продукції, але не менше 10000 гривень.

Відтак, доказом здійснення підприємцем торгівлі через РРО, що не зазначений в ліцензії, є бланк самої ліцензії і касова стрічка РРО, яка підтверджує фактичний продаж алкогольних напоїв.

Судом встановлено, що 07.06.2016 позивачем реалізовано пляшку горілки "Корона" за ціною 55 грн. через касовий апарат MG-V545Т, заводський номер GS 00000591, який не зазначений у додатку ліцензії. Дана обставина підтверджується фіскальним чеком за № 0008 від 07.06.2016, а також письмовими поясненнями фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, наданих при перевірці контролюючому органу.

Позивач із заявою про внесення змін та/або доповнень до виданих ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями переліку електронних контрольно-касових апаратів (книг обліку розрахункових операцій) звернулася тільки 13.06.2016, тобто після проведеної відповідачем перевірки, хоча РРО марки MG-V545Т, заводський номер GS 00000591 зареєструвала у встановленому законодавством порядку ще 09.03.2016. Даний факт підтверджується копією реєстраційного посвідчення НОМЕР_1 (а.с.40).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5, який здійснював перевірку господарської одиниці позивача, зазначив, що ОСОБА_3 не внесла новий РРО до ліцензії у зв'язку з закінченням її дії у вересні 2016 року.

Таким чином, позивачем здійснювалася реалізація алкогольних виробів в магазині за адресою - АДРЕСА_1 через електронний контрольно-касовий апарат не зазначений у додатку до ліцензії.

Суд зазначає, що додаток до ліцензії, затверджений у встановленому порядку Державною фіскальною службою України та є невід'ємною частиною ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а тому пояснення представника позивача про те, що Закон не зобов'язує позивача вносити інформацію про РРО в додаток до ліцензії, є надуманими.

Враховуючи викладене суд вважає, що висновок контролюючого органу про порушення позивачем приписів Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а саме роздрібна торгівля алкогольними напоями зі застосуванням РРО не зазначеного у відповідній ліцензії, є обґрунтованим а відтак податкове повідомлення - рішення про застосування фінансових санкцій в розмірі 10000 грн. від 23.06.2016 за № 0000111400 є правомірним.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органами доходів і зборів та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України.

З приводу правомірності винесеного відповідачем податкового повідомлення - рішення за № 0000101400 від 23.06.2016 суд зазначає наступне.

Пунктом 177.10 статті 177 Податкового Кодексу України встановлено, що фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Як вбачається з акту за реєстраційним № 368/09/10/880/НОМЕР_3 від 10.06.2016 під час фактичної перевірки облік товарних запасів не відображається за місцем їх реалізації, Книга обліку доходів і витрат у позивача відсутня.

Судом встановлено, що Книга обліку доходів і витрат у позивача наявна, під час фактичної перевірки перебувала за місцем знаходження іншої господарської одиниці позивача. Даний факт підтверджується оглянутою в суді Книгою, завірені копії сторінок якої долучено до матеріалів справи (а.с.64-71).

У відповідності до п 12 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Тобто, в наведеній статті Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" передбачено, що законодавством має бути визначено порядок обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації. Однак, на даний час будь-якого нормативно-правового документу, який би затверджував такий порядок обліку, в тому числі форми, - не існує. А покладений на суб'єкта обов'язок ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації не включає в себе ведення та зберігання документів обліку, за якими такі товари придбавалися, саме в місці реалізації товарів.

Таким чином, у позивача відсутній прямий обов'язок зберігати первинні бухгалтерські документи за місцезнаходженням господарської одиниці, що не є порушенням ведення бухгалтерського обліку.

Відсутність передбаченого реального механізму ведення такого обліку не сприяє правовій визначеності в спірних правовідносинах, так як фактично перекладає з Держави на приватну особу відповідальність по виконанню обов'язку в публічних правовідносинах, правила поведінки в яких такого платника податків мають бути чітко визначені законодавством.

З огляду на вказані обставини, суд вважає, що нарахування штрафних санкцій позивачу, буде порушенням гарантованого статтею 1 протоколу 1 Конвенції з прав людини та основоположних свобод права позивача на "мирне володіння" майном, оскільки таке втручання не може бути визнано пропорційним.

Щодо доводів відповідача, що такий облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації передбачений в графі 5 Книги обліку доходів і витрат, то суд не може погодитися з наведеним твердженням з таких мотивів.

Згідно п.177.10 ст. 177 Податкового Кодексу України форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Така форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення, затверджені наказом Міністерства доходів та зборів України від 16.09.2013 № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення".

Відповідно до пункту 1 вказаного Порядку, фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Пункт 6 Порядку, встановлює, що самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку: 1) у графі 1 зазначається дата запису; 2) у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг); 3) у графі 3 вказується сума повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) та/або повернутої передплати; 4) графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3); 5) у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг; 6) у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня; 7) у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці; 8) у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв'язку, орендних та комунальних платежів тощо; 9) у графі 9 зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8).

Тобто, порядок заповнення відповідних граф вказаної Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, не містить жодних вимог про кількісний облік товарних запасів. Документами, які містять інформацію про кількість, асортимент, ціну товару тощо, є видаткові накладні, наявність яких свідчить про облік товарних запасів.

В суді свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, які проводили фактичну перевірку господарської одиниці позивача, пояснили, що Книги обліку доходів і витрат вони в магазині позивача не бачили та підтвердили про відсутність обов'язку її зберігання на місці проведення розрахунків. Крім того, свідок ОСОБА_6 зазначив, що факт приходу товару засвідчують накладні.

Таким чином, відомості в графі 5 Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, жодним чином не можна розцінювати як облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, що передбачений Пунктом 12 статті 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", а тому такі твердження відповідача є помилковими.

На підставі вищенаведеного суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення за № 0000101400 від 23.06.2016 є протиправним і підлягає до скасування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Враховуючи вищевикладене, позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання нечинними рішень №№ 0000101400, 0000111400 від 23.06.2016, підлягає до часткового задоволення.

У відповідності до ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи дане положення, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 275, 60 грн. судового збору.

В п.1 ч.3 ст.87 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.

Витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ч. ч. 1, 3 ст.90 Кодексу).

Згідно з квитанцією за № 0300619 від 02.08.2016 ОСОБА_3 сплачено представнику ОСОБА_1 3000 грн. на правову допомогу.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно абзацу 2 статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" з 1 травня 2016 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 1450 грн.

В даному випадку 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі становить 580 грн. (1450 грн. х 0,4 = 580 грн.).

Представник ОСОБА_1 приймав участь в судових засіданнях у сукупності 4 год. 40 хв.

З огляду на вищевикладене розмір витрат на правову допомогу становить 2706, 80 грн. (4 год. 40 хв. х 580 грн. = 2706, 80 грн.) Оскільки позов судом задоволено частково, з урахуванням приписів ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України сума витрат на правову допомогу, яку слід присудити становить 1355 грн.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № 0000101400 від 23.06.2016 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10 962 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39532657) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3) 275 (двісті сімдесят п'ять) грн. 60 коп. судового збору та витрат на правову допомогу в сумі 1355 (одна тисяча триста п'ятдесят п'ять) грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.

Постанова складена в повному обсязі 28.09.2016.