Рішення № 61580608, 31.08.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2016

Справа №910/12392/16

За позовом 1. Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації

2. Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі"

про розірвання договору, виселення та стягнення 133 403,62 грн.

Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача 1: не з’явились;

Від позивача 2: не з’явились;

Від відповідача: не з’явились.

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація та Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росичі" про розірвання договору, виселення та стягнення заборгованості у розмірі 133 403,62 грн., з яких 122 475,92 грн. основний борг, 1261,35 грн. інфляційні втрати, 1291,69 грн. 3 % річних, 8374,66 грн. пеня, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 6 136,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачі в позовній заяві посилаються на неналежне виконання орендарем зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна №1803 від 27.09.2010 в частині сплати орендної плати та нарахованої за наслідками такого простроченням пені, 3 % річних та інфляційних втрат, у зв'язку з чим просять суд розірвати договір оренди нерухомого майна №1803 від 27.09.2010, виселити орендаря зі спірного приміщення та передати останнє Комунальному підприємству по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/12392/16 та призначено до розгляду на 27.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2016 розгляд справи відкладено на 31.08.2016.

У судове засідання 27.07.2016 з’явився уповноважений представник позивача 2.

Уповноважені представники позивача 1 та відповідача у судове засідання 27.07.2016 не з’явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 27.07.16р. позивач 1 та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: №0103039251896, №0103039251918.

У судове засідання 31.08.2016 уповноважені представники сторін не з’явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 31.08.16р. сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0103039599566, 0103039599558 та 0103039599540.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача 2 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 47-1077 від 25.07.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового засідання 31.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача 2 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 47-1163 від 18.08.2016, яке судом задоволено, документи долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 31.08.16 р. позивачем суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру від позивача 1 та відповідача до суду не надходило.

Про поважні причини неявки представників сторін в судове засідання 31.08.16р. суд не повідомлено.

Вимоги ухвал Господарського суду міста Києва від 11.07.16 р. та 27.07.16 р. у справі № 910/12392/16 позивачем 1 та відповідачем не виконані, витребувані судом документи, в т.ч. відзив на позовну заяву, суду не надані.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників сторін в судові засідання обов’язковою не визнавалась, сторони не скористались належними їм процесуальними правами приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи відсутність процесуальних заяв та клопотань позивача 1 та відповідача на час проведення судового засідання 31.08.16 р., суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності представників сторін, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами та враховуючи неявку представників сторін в судове засідання 31.08.16, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні 27.07.16р. представника позивача 2 було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача 2 в судовому засіданні 27.07.16 повідомив суд, що права та обов’язки стороні зрозумілі.

Відводу суду представником позивача 2 не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з’ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 27.09.2010р. між Комунальним підприємством “Фінансово-розрахунковий центр “Дніпровський” Дніпровської районної у місті Києві ради (орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Росичі” (відповідач у справі, орендар за договором) укладено Договір №1803 оренди нерухомого майна (далі – Договір), відповідно до умов якого орендодавець на підставі Рішення № 129 від 25.06.2007 та виданого у встановленому порядку Розпорядження №347-Р від 28 липня 2010 Дніпровської районної у м. Києві ради передав в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та окреме індивідуально визначене майно, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - об’єкт оренди), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, буд. 28.

За визначенням п. 1.3 Договору останнім визначаються взаємовідносин сторін щодо строкового платного користування орендарем об’єктом оренди.

За умовами п. 2.1 Договору об'єктом оренди є: нерухоме майно (будівля, споруда) загальною площею 306,00 кв.м, в тому числі: другий поверх 306,00 кв.м. устаткування, інвентар, інше майно (за наявності) згідно з переліком, що є невід’ємною частиною договору (додаток №1).

Відповідно до п. 1.2 Договору цільове призначення об'єкту оренди: для розміщення спортивного клубу.

Розділами 3 – 7 Договору сторони узгодили умови передачі та повернення орендованого майна, орендну плату та порядок розрахунків, обов’язки сторін, відновлення об’єкту оренди та умови його повернення, відповідальність сторін тощо.

Відповідно до п. 8.1 Договору цей договір укладено строком на два роки 364 дні, що діє з 27 вересня 2010 до 25 вересня 2013 включно.

Вказаний Договір підписаний представниками орендодавця та орендаря та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що право комунальної власності – це право територіальної громади володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно п. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, у відповідності до ст. 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», належить, зокрема, управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України “Про оренду державного та комунального майна”, який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та, відповідно до частин 1, 2 ст. 1, регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

Згідно з розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 30.05.2012 № 236 "Про організаційно-правові заходи з припинення Комунального підприємства "Фінансово-розрахунковий центр "Дніпровський" Дніпровської районної в місті Києві ради" Комунальне підприємство "Фінансово-розрахунковий центр “Дніпровський” Дніпровської районної в місті Києві ради" припинено шляхом приєднання до Комунального підприємства “Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва”.

Рішенням Київської міської ради VIII сесії VI скликання від 22.09.2011 № 34/6250 закріплено, що орендодавцями майна територіальної громади міста Києва уповноважені виступати районні в місті Києві державні адміністрації, щодо майна, яке передане їм в управління (п. 2.2 Рішення).

Відповідно до розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 06.08.2012 № 340 "Про внесення змін та доповнень до розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.05.2012 №236 "Про організаційно-правові заходи з припинення Комунального підприємства “Фінансово-розрахунковий центр “Дніпровський” Дніпровської районної в місті Києві ради”, балансоутримувачі майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, визначені правонаступниками прав та обов'язків комунального підприємства за договорами оренди нерухомого майна.

В подальшому 09.04.2013 між Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю “Росичі” (орендар) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (позивач 2 у справі, балансоутримувач за Додатковою угодою) укладено Додаткову угоду № 1803-пр про внесення змін до Договору № 1803 оренди нерухомого майна від 27.09.2010, згідно якої на підставі п. 2.1 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 34/6250, та п. 4,5 розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.05.2012 № 236 “Про організаційно-правові заходи з припинення комунального підприємства “Фінансово-розрахунковий центр “Дніпровський” Дніпровської районної в місті Києві ради”, Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація приймає на себе права та обов’язки орендодавця і стає стороною за Договором оренди від “ 27” вересня 2010 року № 1803, укладеним між Комунальним підприємством “Фінансово-розрахунковий центр “Дніпровський” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Росичі”.

При цьому вказаною Додатковою угодою пункт 2.3 Договору викладено у новій редакції: об’єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, передано до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (позивач 2 у справі).

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

У відповідності до п. 3.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування об’єктом оренди у строк, указаний в Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі нерухомого майна з урахуванням особливостей, визначених у п. 5.16 цього Договору. Опис технічного стану об’єкту оренди на дату передачі його орендареві зазначається в акті приймання-передачі нерухомого майна, що є невід’ємною частиною цього Договору (додаток № 1).

Судом встановлено за матеріалами справи, що 27.09.2010 Комунальним підприємством “Фінансово-розрахунковий центр “Дніпровський” Дніпровської районної у місті Києві ради на виконання умов Договору № 1803 оренди нерухомого майна від 27.09.2010 передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю “Росичі” прийнято в користування нерухоме майно, загальною площею 306,00 кв.м, в т.ч. другий поверх 306,00 кв.м., технічний і пожежобезпечний стан вказаного майна задоввільний, що підтверджується складеним між сторонами Актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, буд. 28, від 27.09.10 р., належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендарем та орендодавцем, а також скріплений печатками без будь-яких зауважень та заперечень.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі відповідачу орендованого майна на підставі Договору, а відповідачем прийнято вказане приміщення в оренду без будь - яких зауважень.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно та в повному обсязі.

Згідно частин 1 та 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Пунктами 2.2. Договору сторони погодили, що вартість об'єкту оренди згідно зі звітом про оцінку станом на 31 серпня 2010 року становить за незалежною оцінкою 1 191 420,00 коп. (додаток № 3).

Згідно з п. 4.1. Договору за користування об'єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку і використання орендної плати (далі - Методика), затвердженої рішенням Дніпровської районної в м. Києві ради № 221 від 27 березня 2008 року, № 338 від 12 березня 2009 року та № 412 від 22 грудня 2009 року .

Відповідно до п. 4.2 Договору орендна плата згідно цього договору сплачується згідно розрахунку викладеному в Додатку № 2, що є невід’ємною частиною цього Договору і перераховується орендарем на поточний рахунок орендодавця.

За умовами п. 4.4 Договору орендна плата з урахуванням індексу інфляції та інші платежі (Додаток №4) щомісячно сплачується орендарем, незалежно від наслідків його діяльності, не пізніше 25 числа поточного місяця на поточний рахунок орендодавця. Орендар сплачує орендну плату та інші платежі самостійно на підставі виставлених орендодавцем рахунків. Відповідні рахунки зі сторони орендодавця можуть бути надіслані орендарю за допомогою засобів зв'язку (факс, телефонограма, електронна пошта, тощо).

Згідно з п. 4.1 Договору (в редакції Додаткової угоди від 09.04.2013), за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку і використання орендної плати, затвердженої рішенням Дніпровської районної в м. Києві ради від 27 березня 2008 року № 221, від 12 березня 2009 року № 338 та від 22 грудня 2009 року № 412. Орендна плата за цим договором сплачується згідно розрахунку викладеному в Додатку № 2, що є невід’ємною частиною цього Договору.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (п. 4.2 Договору в редакції Додаткової угоди від 09.04.2013).

При цьому як визначено в п. 4.4 Договору (в редакції додаткової угоди від 09.04.13 р.), додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Орендна плата та заборгованість з орендної плати, що виникла за Договором, сплачується орендарем на рахунок балансоутримувача (Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва) (п. 4.5 Договору в редакції Додаткової угоди від 09.04.2013).

Згідно з п. 4.6 Договору (в редакції Додаткової угоди від 09.04.2013), орендна плата сплачуються орендарем незалежно від наслідків його діяльності щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця. Орендар зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату. У разі порушення строків внесення орендної плати, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується орендна плата з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожний день прострочення платежу.

Як встановлено судом за матеріалами справи, за період з 01.12.2015 по 26.04.2016 позивачем було нараховано відповідачу відповідно до умов Договору (орендну плату за користування об’єктом оренди у загальному розмірі 122 475,92 грн., а саме 23 208,86 грн. за грудень 2015 року, 23 375,66 грн. - за січень 2016 року, 23 590,12 грн. - за лютий 2016 року, 26 107.76 грн. - березень 2016 року, 26 193,52 грн. - за квітень 2016 року.

При цьому, позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури на сплату орендної плати за спірний період, а саме: №7 від 10.12.2015 на суму 23 208,68 грн., №7 від 12.01.2016 на суму 23 375,66 грн., №7 від 12.02.2016 на суму 23 590,12 грн., № 7 від 11.03.2016 на суму 26 107 76 грн., №7 від 12.04.2016 на суму 26 193,52 грн., а також акти виконаних робіт по оренді приміщення за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 28, за період грудень 2015 р. – квітень 2016 р., а саме: № 7 від 31.12.15 р., № 7 від 29.01.16 р., № 7 від 29.02.16 р., № 7 від 31.03.16 р., № 7 від 29.04.16 р., копії яких наявні в матеріалах справи. Зазначені акти виконаних робіт та рахунки – фактури позивачем разом із супровідними листами направлялись на адресу відповідача, що підтверджується копіями відповідних фіскальних чеків та описів вкладення, наданими позивачем.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки орендні платежі не здійснював, у зв'язку з чим позивач 1 листом від 09.03.2016 №1683/47/1/103 в порядку ст. 188 Господарського кодексу України повідомив останнього про свій намір достроково розірвати договірні відносини у зв'язку із наявністю заборгованості та вважати договір розірваним з 21.03.16 р., в зв’язку з чим повернути об’єкт балансоутримувачу до 25.03.16 р. за актом приймання - передачі. Факт надсилання вказаного повідомлення підтверджується матеріалами справи.

В свою чергу зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Зобов’язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання щодо здійснення орендних платежів за оренду нежилого приміщення на загальну суму 122 475,92 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив суд стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним Договору № 1803 оренди нерухомого майна та додаткової угоди до нього або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та додаткової угоди на час їх підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості з орендної плати відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 122 475,92 грн. заборгованості за оренду нежитлового приміщення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”.

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.7 Договору орендар зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі передбачені договором. У разі порушення орендарем строку внесення орендної плати, він сплачує пеню, на поточний рахунок орендодавця, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась орендна плата з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожен день прострочення платежу.

В редакції Додаткової угоди № 1803-пр від 09.04.13 р. про внесення змін до договору оренди від 27.10.10 р. № 1803 відповідні положення про нарахування пені викладені в п.4.6 Договору, пункт 4.7 викладено в наступній редакції: «несплата орендарем орендної плати протягом двох і більше місяців є підставою для дострокового розірвання договору орендодавцем в односторонньому порядку. В цьому випадку орендар зобов’язаний повернути об'єкт оренди балансоутримувачу протягом 3-х днів з дня розірвання Договору».

Окрім цього, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати за користування майном у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 8374,66 грн. пені за період з 26.12.15 р. по 26.04.16 р., 3% річних в сумі 1291,69 грн. за період з 26.12.15 р. по 26.04.16 р., а також інфляційні втрати у сумі 1261,35 грн. за період грудень 2015 р. – квітень 2016 р. включно, які останній просить суд стягнути з відповідача в судовому порядку відповідно до наданих розрахунків.

Згідно пункту 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 1.9. Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

За результатами здійсненої за допомогою системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення відсотків пені, річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів річних та інфляційних нарахувань, перерахований судом в межах визначеного позивачем періоду, становить 598,33 грн. річних та 723,67 грн. втрат від інфляції, а отже є меншим, ніж заявлено у позивача, оскільки при здійсненні розрахунку інфляційних в період нарахування позивачем включено місяці, в яких мали бути здійснені платежі, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних нарахувань за несвоєчасну сплату орендної плати за Договором підлягають частковому задоволенню в сумі 598,33 грн. процентів річних та 723,67 грн. втрат від інфляції.

При цьому розмір пені перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, становить 8575,26 грн. пені, а отже є більшим, ніж заявлено до стягнення позивачем. Проте, виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині нарахування пені, тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню у розмірі, нарахованому позивачем, а саме 8374,66 грн.

Окрім того, у зв’язку з систематичною несплатою орендної плати за Договором, позивачами в позовній заяві на підставі ст.ст. 611, 651, 782 Цивільного кодексу України та ч.3 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» заявлені позовні вимоги щодо розірвання спірного Договору №1803 оренди нерухомого майна від 27.09.2010, виселення ТОВ «Росичі» зі спірного приміщення та зобов’язання відповідача передати об’єкт оренди балансоутримувачу.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватись майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно приписів ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення дії цього строку.

Крім того, відповідно до роз'яснень Вищого господарського суду України, викладені в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» зазначено, що зі змісту статей 759, 763 та 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Згідно п. 8.3 Договору після закінчення строку дії Договору, у разі відсутності заперечень з боку орендодавця щодо продовження цього Договору на новий строк, орендар зобов’язаний звернутися до власника об’єкту оренди в порядку визначеному положенням про порядок надання об’єктів нерухомого майна, затвердженого рішенням Дніпровської районної у м. Києві ради, що діє на день звернення.

Як зазначалось судом вище, пунктом 8.1 спірного Договору встановлений строк дії останнього з 27.09.10 р. до 25.09.13 р.

Таким чином, враховуючи відсутність заперечень з боку орендодавця щодо продовження строку дії договору оренди та виходячи з приписів ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», за висновками суду спірний Договір слід вважати продовженим на таким самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а саме до 25.09.16 р.

В свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Згідно з ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Ця норма узгоджується з приписами частини 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов'язують можливість розірвання договору у зв'язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов'язань, передбачених законом або Договором.

Так, положенням частини 2 ст. 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі в гривнях.

Згідно з приписами ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди, строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до частини 1 ст. 286 Господарського суду України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

При цьому судом встановлено за матеріалами справи, підтверджено позивачем та відповідачем не спростовано факт порушення останнім обов'язку щодо внесення орендної плати, внаслідок чого утворилася заборгованість з орендних платежів в сумі 122 475,92 грн., що з урахуванням вищевикладеного є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного Договору оренди.

Господарський суд вважає, що несплата орендної плати в повному обсязі за період дії спірного Договору є в розумінні частини 2 ст. 651 Цивільного кодексу України істотним порушенням договору оренди, достатнім для його розірвання, оскільки в даному випадку порушення умов Договору носило систематичний характер, а заборгованість накопичувалася протягом тривалого періоду та не була погашена на момент звернення орендодавця з позовом у даній справі, тобто невиконання відповідачем зобов'язання зі сплати орендної плати свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні спірного Договору оренди.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено у резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, визначена ст. 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов’язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку.

Окрім того, згідно з вимогами ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду, у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами.

Згідно умов п. 4.7 Договору (в редакції додаткової угоди № 1803-пр від 09.04.13 р.) несплата орендарем орендної плати протягом двох і більше місяців є підставою для дострокового розірвання договору орендодавця в односторонньому порядку. В цьому випадку орендар зобов’язаний повернути об'єкт оренди балансоутримувачу протягом 3-х днів з дня розірвання договору.

Тобто, за висновками суду чинним законодавством передбачене право сторони за договором на звернення до суду з вимогою розірвати такий договір у разі невиконання зобов’язань, зокрема, орендарем в частині передбаченого Договором обов’язку зі сплати орендної плати, якщо вбачається істотне порушення його умов.

Відповідно до приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Згідно з ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається змінений або розірваний з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов Договору, що полягає у невиконанні зобов’язань щодо сплати сум орендної плати за користування орендованим приміщенням з грудня 2015 р. по квітень 2016р., у зв’язку з чим позивачі значною мірою позбавляються того, на що вони розраховували при укладенні спірного договору, а також враховуючи те, що відповідач в установленому законом порядку не спростував встановлених обставин справи, суд на підставі вищезазначених норм чинного законодавства дійшов висновку про те, що позовна вимога в частині розірвання договору оренди №1803 від 27.09.2010 підлягає задоволенню.

Як встановлено судом за матеріалами справи, позивачами в позовній заяві зазначено вимогу про виселення ТОВ "РОСИЧІ" з займаного нежилого приміщення загальною площею 306,00 кв.м, яке знаходиться в будинку № 28 по вул. Березняківська у м. Києві та зобов’язання відповідача передати вказане нежиле приміщення загальною площею 306,00 кв.м, яке знаходиться в будинку № 28 по вул. Березняківській у м. Києві його Балансоутримувачу – Комунальному підприємству по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (позивач 2 у справі).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов’язання.

Відповідно до частини 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

За приписами ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Водночас, пунктом 4.8. Договору передбачено, що в разі дострокового розірвання правочину Товариство зобов’язалось повернути об’єкт оренди балансоутримувачу протягом трьох днів з дня розірвання правочину.

Окрім того, за умовами п. 3.4 Договору у разі припинення або розірвання цього договору об'єкт оренди повертається орендарем орендодавцю та балансоутримувачу. Орендар повертає об'єкт оренди орендодавцю та балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі об'єкту оренди орендарю цим договором. Об'єкт оренди вважається поверненим орендодавцю та балансоутримувачу з моменту підписання акта приймання-передачі.

Згідно ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Доказів звільнення орендованого приміщення та/або повернення останнього балансоутримувачу станом на час проведення судового засідання 31.08.16 р. матеріали справи не містять.

Таким чином, за висновками суду, оскільки істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди майна, як невнесення орендної плати є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди в судовому порядку та повернення орендованого майна орендодавцю (балансотримувачу), з урахуванням задоволення позовної вимоги про розірвання спірного договору оренди та вищенаведених норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Росичі» з нежилого приміщення, загальною площею 306,00 кв. м. (в т.ч. другий поверх - 306,00 кв.м), яке знаходиться у будинку № 28 на вул. Березняківській у м. Києві, з передачею вказаного майна балансоутримувачу, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачами, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивачів підлягають частковому задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСИЧІ" (код 21649265, 02098, м. Київ, Дніпровська набережна, 7) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-г, код 03366612) заборгованість у розмірі 122 475,92 грн., інфляційні втрати в розмірі 723,67 грн., проценти річних у розмірі 598,33, пеню в розмірі 8374,66 грн. та судовий збір в розмірі 6116,58 грн.

3. Розірвати Договір №1803 оренди нерухомого майна від 27.09.2010.

4. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю "РОСИЧІ" (код 21649265, 02098, м. Київ, Дніпровська набережна, 7) із займаного нежилого приміщення, загальною площею 306,00 кв. м. (в т.ч. другий поверх - 306,00 кв.м.), яке знаходиться у будинку № 28 на вул. Березняківській у м. Києві.

5. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "РОСИЧІ" (код 21649265, 02098, м. Київ, Дніпровська набережна, 7) передати нежиле приміщення площею 306,00 кв. м. (в т.ч. другий поверх - 306,00 кв.м.), яке знаходиться у будинку № 28 на вул. Березняківській у м. Києві, його Балансоутримувачу - Комунальному підприємству по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-г, код 03366612)

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

7. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 26 вересня 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон