Рішення № 61580304, 19.09.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.09.16 Справа № 904/5485/16

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області, м. Дніпро

до Дніпропетровської міської громадської організації "Клуб спортивного танцю "ЕЛІТ", м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту, м. Дніпро

про стягнення збитків, неустойки та виселення

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1 - представник за дов. № 47 від 18.04.2016

від відповідача - ОСОБА_2 - представник за дов. № б/н, від 22.07.2016

від третьої особи: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпропетровської міської громадської організації "Клуб спортивного танцю "ЕЛІТ" про стягнення збитків у розмірі 14 395,93 грн. та неустойки у розмірі 52 556,35 за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2368-ОД від 01.09.13, а також про виселення відповідача з безпідставно займаного приміщення державної власності.

Позовні вимоги мотивовані безпідставним користуванням відповідачем нерухомим майном, що належить до державної власності, оскільки договір оренди нерухомого майна є припиненим з 01.07.2013.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 25.07.2016.

Ухвалою суду від 25.07.2016 розгляд справи було відкладено на 22.08.2016.

17.08.2016 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки вважає спірний договорі оренди таким, що не був припинений, з огляду на наступне.

08.05.2013 відповідач звернувся до позивача з листом щодо продовження дії договору оренди № 12/02-2368-ОД від 01.03.2006. Позивач листом від 30.05.2013 № 17-02-03209, з аналізу якого вбачається, що позивач не заперечує проти продовження дії спірного договору, повідомив відповідачеві про необхідність приведення документів для продовження дії у відповідність чинним нормам. Відповідачем вищевказані вимоги були виконані, необхідні документи скеровані на адресу позивача супровідним листом від 18.06.2013. Однак, відповідачем 01.08.2016 було отримано лист позивача про припинення дії договору оренди з 01.07.2013.

Відповідач зазначає, що ним з 2006 року щомісячно до Державного бюджету України надходять кошти в рахунок орендної плати за договором від 01.03.2006 № 12/02-2368-ОД, що спростовує наявність у позивача збитків у розмірі 14395, 93 грн. у вигляді недоотримання державним бюджетом коштів за оренду спірного приміщення та спростовує правомірність нарахування неустойки у сумі 52556, 35 грн.

22.80.2016 представники сторін подали клопотання про продовження строку розгляду спору на п'ятнадцять днів, відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання.

Ухвалою суду від 22.08.2016 строк розгляду справи продовжено на пятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 19.09.2016 та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту.

18.09.2016 через канцелярію Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача надійшли пояснення, в яких він зазначив, що позивачем не дотримано умов п. 7.3 договору, яким передбачено процедуру припинення дії договору. Крім того, лист позивача від 19.07.2013 № 17-03-04350 був отриманий відповідачем лише 03.08.2013, а не 01.08.2013, як зазначає позивач.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, 19.09.2016 надіслав до суду пояснення, в яких зазначено, що відповідач заборгованості зі сплати орендної плати та комунальних платежів перед університетом не має та просив розглянути справу без участі його представника.

У судовому засіданні 19.09.2016 було оголошено перерву до 19.09.2016 о 12:55 год. Після перерви розгляд справи продовжено.

У судовому засіданні 19.09.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивач та відповідача, всебічно та повно зясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.03.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (далі - позивач, орендодавець) та Дніпропетровською міською громадською організацією "Клуб спортивного танцю "Еліт" (далі - відповідач, орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-2368-ОД (далі - договір).

Відповідно до розділу 1 договору, з метою ефективного використання державного майна орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно приміщення в будівлі будинку культури студентів (далі - майно), площею 200 кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Ак. Лазаряна, 2, на четвертому поверсі чотирьохповерхового будинку, приміщення будівлі знаходиться на балансі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту, вартість якого, згідно незалежної оцінки становить 483460 грн.

Згідно з п. 2.1 договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що орендна плата у розмірі 617, 6 грн./базова за лютий місяць 2006 рік, без коригування на індекс інфляції, починаючи з березня місяця, розрахована за "Методикою розрахунку та використання плати за оренду державного майна", яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 із змінами та доповненнями до неї. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно чинного законодавства.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2 договру).

Орендна плата перераховується таким чином:

- 70 % - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки відкриті відділеннями казначейства - у розмірі 308, 8 грн.

- 30 % - балансоутримувачу - у розмірі 308, 8 грн. (п. 3.3 договору).

Відповідно до п. 3.4 договору, орендна плата сплачується орендарем щомісячно у термін не пізніше 07 числа наступного місяця і не залежить від наслідків господарчої діяльності орендаря.

Пунктом 5.6 договору встановлено, що у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або витрати /повної або часткової/ орендованого майна з вини орендаря. Один екземпляр такого акту приймання-передачі надається орендодавцеві.

У пункті 10.1 договору сторони погодили, що цей договір діє з 01 березня 2006 до 01 лютого 2007 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу пожежної інспекції та узгодження балансотримувача, договір за заявою орендаря щодо продовження терміну дії, може бути продовжений на тих самих умовах, які передбачені у договорі.

Відповідно до п. 10.8 договору, чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення будівлі Будинку культури студентів, площею 200 м кв., відповідно до акту приймання-передачі від 01.03.2006, підписаного обома сторонами (арк. с. 11).

Строк дії даного договору у 2013 році, відповідно до п. 10.1 договору, закінчувався 01.07.2013.

19.07.2016 позивач звернувся до відповідача з листом № 17-03-04350, яким повідомив останнього про припинення договору оренди від 01.03.2006 № 12/02-2368-ОД з 01.07.2013 (арк. с. 79). Даний лист було отримано відповідачем 01.08.2016, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення цінного листа (арк. с. 157).

Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач зазначає, що відповідач на теперішній час, після закінчення строку дії договору оренди 01.07.2013, орендоване приміщення не повернув, у зв'язку з чим він просить суд стягнути з відповідача неустойку за період з липня 2013 по лютий 2016 у розмірі 52556, 35 грн., на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України, та просить суд виселити відповідача з державного приміщення, розміщеного за адресою: вул. Академіна Лазаряна, 2, м. Дніпропетровськ.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача збитки нанесені державі у розмірі 14395, 93 грн. у вигляді недоотриманого прибутку.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", цей Закон регулює організаційні відносини пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі- підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ч.1 ст.10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата з урахуванням її індексації є однією з істотних умов договору оренди.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобовязання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобовязання.

За приписами ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 ст. 17 "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ч. 2 ст. 785 ЦК України).

Відповідно до п. 5.4 Постанови пленуму Вищого господарського суд України № 12 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

З матеріалів справи вбачається, що строк дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 01.03.2006 № 12/02-2368-ОД скінчився 01.07.2016. Доказів повернення відповідачем позивачеві орендованого приміщення, у спосіб передбачений п. 5.6 договору, до суду не надано.

Таким чином, враховуючи викладені обставини та норми права, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині виселення відповідача з орендованого приміщення, згідно договору оренди від 01.03.2006 № 12/02-2368-ОД.

Господарський суд не бере до уваги заперечення відповідача, про те, що лист № 17-03-04350 від 17.07.2013 ним було отримано лише 03.08.2013, оскільки відповідно до частини другої статті 255 ЦК України, письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

Згідно фіскального чеку № 7018 та поштового повідомлення, спірний лист було направлено відповідачеві 26.07.2013, тобто в термін, передбачений п. 10.1 договору та ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

У зв'язку з неповернення відповідачем позивачеві орендованого приміщення після закінчення строку дії спірного договору, позивач, на підставі ст. 785 ЦК України, нарахував відповідачу неустойку у розмірі 52556, 35 грн. за період липень 2013 - лютий 2016.

Суд перевіривши розрахунок позивача, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 52556, 35 грн.

Суд критично ставиться до посилання відповідача на те, що позивачем не було додержано вимог п. 7.3 договору щодо порядку припинення дії договору, на підставі чого відповідач вважає, що договір оренди нерухомого майна № 12/02-2368-ОД від 01.03.2006 не припинив свою дію.

Відповідно до п. 7.3 договору, орендар зобов'язаний письмово повідомити орендаря, не пізніше ніж 30 діб про свій намір завершення, припинення або розірвання даного договору.

Зі змісту договору оренди вбачається, що пункт 7.3 договору містить у розділі 7 договору "Обов'язки орендодавця".

Натомість, у спірному договорі оренди умови щодо строку дії та припинення даного договору, сторони погодили в окремому розділі договору 10 "Строк чинності, умови зміни та припинення договору".

Пунктом 10.1 розділу 10 договору "Строк чинності, умови зміни та припинення договору" встановлено, що термін дії договору може бути продовжений на тих самих умовах, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору.

Крім того, умови п. 10.1 договору кореспондуються з частиною 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", який безпосередньо регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що належить державі.

Господарський суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо того, що строк дії договору оренди від 01.03.2006 № 12/02-2368-ОД не скінчився, оскільки відповідачем здійснено заходи щодо продовження строку дії даного договору, з нижченаведених підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 16.05.2013 звернувся до начальника регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області з листом № 04/5-КСТ, в якому просив продовжити термін дії договору оренди нерухомого майна № 12/02-2368-ОД від 01.03.2006 (арк. с. 72).

Як зазначає відповідач, позивач листом від 30.05.2013 №17-02-03209 повідомив відповідача щодо необхідності приведення договору від 01.03.2006 № 12/02-2368-ОД у відповідність до постанови КМУ від 27.12.2006 № 1846 та надано зауваження щодо оформлення документів для проведення незалежної оцінки.

Листом від 18.06.2013 № 03/6-КСТ відповідач надіслав позивачеві, зважаючи на його зауваження, необхідні документи (арк. с. 76).

Частиною 1 статті 777 ЦК України встановлено, що наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк.

Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк.

Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Зі змісту вищевикладеного листування між сторонами вбачається, що останні не досягли домовленості щодо продовження строку дії спірного договору оренди, а тому твердження відповідача щодо продовження строку дії даного договору є безпідставні.

Також, суд зазначає, що відповідач не скористався своїм переважним правом на укладання договору оренди на новий строк у судовому порядку шляхом спонукання позивача укласти договір оренди спірного майна на новий строк, в силу ч. 1 ст. 777 ЦК України.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 14395, 93 грн., пов'язаних з недоотриманням плати за оренду приміщення до державного бюджету.

Звертаючись з позовом до суду, позивач посилається на приписи статті 22 Цивільного кодексу України, згідно якої особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22). При цьому частиною 2 статті 22 ЦК України встановлено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, згідно якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно приписів ст. 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний відшкодувати на вимогу суб'єкту завдані збитки у добровільному порядку в повному обсязі.

Згідно зі ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

У відповідності до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (ст. 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України). На відміну від зобов'язань, які виникають із правомірних актів, цей вид зобов'язань виникає із неправомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Деліктне (позадоговірне) зобов'язання виникає там, де заподіювач шкоди і потерпілий не перебували між собою у зобов'язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов'язальних правовідносин (позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 18.03.2015 справа № 5017/3760/2012).

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще і тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (ч. 3 ст. 22 ЦК України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (ст.1166 ЦК України).

Зазначене розмежування підстав відповідальності необхідне також і тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її заподіяла.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. При цьому, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Суд зазначає, що збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

При цьому, збитки не є санкцією заздалегідь визначеного розміру. Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Тобто упущена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем за весь спірний період, а саме з липня 2013 року по липень 2016 року, здійснювалась сплата орендних платежів до державного бюджету, згідно виставлених балансоутримувачем рахунків, що підтверджується копіями платіжних доручень, які містяться у матеріалах справи (арк. с. 110-147).

Таким чином, посилання позивача на недоотримання орендної плати за вказаний вище період державним бюджетом є безпідставним, а тому позовні вимоги в частині стягнення збитків в у розмірі 14395, 93 грн. не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 05.07.2016, було відстрочено позивачеві сплату судового збору у розмірі 1378 грн. до прийняття рішення у даній справі.

У пункті 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 зазначено, що у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.

З урахуванням викладеного, судовий збір у розмірі 1378 грн. стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1081, 71 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Виселити Дніпропетровську міської громадської організації "Клуб спортивного танцю "ЕЛІТ" (49107, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 25927815) з державного приміщення, розміщеного за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Академіка Лазаряна, 2, що знаходиться на балансі Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту (49010, м. Дніпро, вул. Ак.Лазаряна, 2; ідентифікаційний код 01116130).

Стягнути з Дніпропетровської міської громадської організації "Клуб спортивного танцю "ЕЛІТ" (49107, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 25927815) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1378 грн.

Стягнути з Дніпропетровської міської громадської організації "Клуб спортивного танцю "ЕЛІТ" (49107, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 25927815) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (49000. м. Дніпро, вул. Центральна, 6; ідентифікаційний код 13467337) неустойку у розмірі 52556, 35 грн. та 1081, 71 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 26.09.2016

Суддя ОСОБА_3