Рішення № 61579804, 21.09.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 643/12157/13-ц Головуючий суддя І інстанції Ольховський

Провадження № 22-ц/790/3724/16 Суддя доповідач Пилипчук Н.П.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді: Пилипчук Н.П.,

суддів: Піддубного Р.М., Гуцал Л.В.,

при секретарі - Сотніковій А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И Л А :

ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що за кредитним договором укладеним 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2, останній отримав кредит в розмірі 2 644 000 доларів США зі сплатою 12,5% річних строком до 25 грудня 2012 року. У забезпечення вказаного договору, між банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 09 червня 2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є будинок № 31 (літ. В-5) по вулиці Тимурівців у місті Харкові. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року вказаний договір іпотеки був визнаний недійсним й запис про іпотеку виключено з Державного реєстру іпотек. У період чинності вказаного рішення квартира № 48 в будинку № 31 (літ. В-5) по вулиці Тимурівців у місті Харкові була відчужена відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 19 листопада 2009 року. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року заочне рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року скасовано й запис про заборону відчуження об'єкта нерухомого майна відновлено. Посилаючись на те, що до теперішнього часу рішення суду не виконано кредитна заборгованість не погашена, ПАТ АБ «Укргазбанк» просило в рахунок погашення такої заборгованості, розмір якої станом на 01 червня 2013 року збільшився до 3 664 801, 99 доларів США та 23 800 945 грн. 13 коп. пені, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру № 48 в будинку № 31 (літ. В-5) по вулиці Тимурівців у місті Харкові, власником якої є ОСОБА_1 й яка відповідно вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку» набула статусу іпотекодавця й має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2015 року, позовні вимоги ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено.

У рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_2 по кредитному договору № 20 від 26 грудня 2007 року в розмірі 3 664 801, 99 доларів США та 23 800 945 грн. 13 коп. пені, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру № 48 в будинку № 31 (літ. В-5) по вулиці Тимурівців у місті Харкові, яка належить на праві власності ОСОБА_1ІГ, з початковою ціною продажу предмету іпотеки з прилюдних торгів у розмірі 90% від вартості предмета іпотеки, визначеної суб'єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2015 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 03 лютого 2016 року касаційна скарга ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено частково, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 серпня 2015 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

Скасовуючи рішення апеляційного суду суд касаційної інстанції вважав вірним й обґрунтованим висновок судів щодо збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду про виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на ОСОБА_1 відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, урахувавши, що до неї перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинку, що є предметом іпотеки. Разом з тим, переглядаючи справу в частині встановлення способу визначення ціни продажу спірної квартири, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що в судових рішеннях не зазначено загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки та початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Зазначені висновки і мотиви суду касаційної інстанції є обов*язковими для апеляційного суду при новому розгляді справи в силу ч. 4 ст. 338 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року скасувати, та ухвали нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» в повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_2 26.12.2007року був укладений Кредитний договір № 20, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 2644000,00 дол. США на строк з 26.12.2007 року по 25.12.2012року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами, виходячи із 12,5% річних.

ОСОБА_2 взяті зобовязання не виконував з грудня 2008 року. Тому рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13.05.2010 р. по справі № 2-1404/10 та рішенням Апеляційного суду Харківської області від 07.07.2010 р. по справі № 22-ц-10856/2010 на користь банку стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 1664543,02грн., 2 630 252,33 дол. США, а також судові витрати у сумі 1700,00 грн. та 120,00 грн.

Постановою ВП № 31363558 від 22.02.2012р. відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_2 на суму 1664543,02 грн. та 2630252,33 дол. США.

Постановою ВП №29965421 від 11.11.2011 відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження щодо ОСОБА_3 на суму 1664543,02 грн. та 2630252,33 дол. США.

Рішення суду на даний час не виконане.

Проценти за користування кредитними коштами та пеня продовжують нараховуватись, тому заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору станом на 01.06.13р. становить 3664801,99 дол. США та 23800945,13грн. пені.

У забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між банком та іпотекодавцями ОСОБА_2, ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 16/08-Б від 09.06.2008.

Відповідно до п. 2.1.1. Договору предметом іпотеки є нерухоме майно - житловий будинок літ. В-5, загальною площею 6 422,9 кв. м, житловою площею 2 285,6 кв. м, (в житловому будинку розташовано 123 квартири), що находиться за адресою: м. Харкові, зул. Тимурівців, буд. № 31.

Відомості про іпотеку внесені до Державного реєстру іпотек, реєстраційний № 7356523, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек № 19045058 від 09.06.2008р. На відчуження предмету іпотеки накладено заборону, реєстраційний № 7356237, що підтверджено Витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна № 19044890 від 09.06.2008р.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 р. договір іпотеки №16/9-Б було визнано недійсним, запис про іпотеку виключений з реєстру іпотек.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17.03.2012 року квартира АДРЕСА_1 в літ. В-5 у м. Харкові належить на праві власності відповідачу.

У подальшому, 04.04.2012 судовою колегією судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області рішення Московського районного суду м. Харкова від 11.09.2009р. по справі № 2-9061 скасоване. В задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до банку про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.

Відомості у Державному реєстрі іпотек щодо предмету іпотеки поновлено, реєстраційний номер 12489264, що підтверджено Витягом з Державного реєстру іпотек № 36009183 від 14.05.2012. Відомості у Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна також поновлено, реєстраційний номер 12488862, що підтверджено витягом від 14.05.2012р. № 36008860.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про іпотеку»іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).

Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку»визначено, що в разі переходу права власності (правагосподарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно із ч. 1ст. 4 Закону України «Про іпотеку»обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначеніЗаконом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до ч. 3ст. 3 цього Законуправа на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться й у ч. 2ст. 3 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої взаємні права й обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410, (втратив чинність 31 січня 2013 року) та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 26 Закону № 1952-IVзаписи до Державного реєстру прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис проскасуваннядержавноїреєстраціїправ.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положеннямст. 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, щовчиненийправочинвважаєтьсяправомірним,тобтотаким,щопороджує,змінюєабоприпиняєцивільніправайобов'язки,докицяпрезумпціянебудеспростована,зокрема,напідставірішеннясуду,якенабралозаконноїсили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (а у випадку, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Отже, ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Таким чином, особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до частини першоїстатті 33 Закону України «Про іпотеку»в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихстаттею 12 цього Закону.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції про задоволення позову та звернення стягнення на вищевказану квартиру як на предмет іпотеки відповідно до вимог ст. ст.23,33,38,39 Закону України «Про іпотеку».

На обґрунтування такого висновку суд правильно зазначив, що судове рішення, на яке посилається відповідач, яким було визнано договір іпотеки недійсним і під час дії якого відповідач купила спірну квартиру, рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2012 року скасовано, у такому разі існує становище, яке існувало до ухвалення скасованого рішення.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, у розумінні ст. 5 Закону України «Про іпотеку» на момент укладання договору іпотеки спірна квартира була складовою частиною предмета іпотеки, а після її виділення в натурі стала самостійним предметом іпотеки, що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок та договором купівлі-продажу квартири, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про тотожність складової частини житлового будинку, що існувала до виділення квартири в натурі та спірної квартири як окремого об'єкта цивільних прав, оскільки співпадають адреси нерухомого майна, площа квартири, що зазначена в технічному плані та в договорі купівлі-продажу, кількість квартир, що значаться в технічному паспорті та в договорі іпотеки.

ОСОБА_1 наполягає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Між тим, таке твердження відповідача є помилковим, оскільки згідно з вищевказаним кредитним договором кредит був наданий для придбання нежитлової будівлі, тому відсутні підстави вважати, що майно виступає як забезпечення зобов'язання за споживчим кредитом, а згідно з п. 1 вказаногоЗаконувін застосовується саме у разі забезпечення іпотекою споживчого кредиту.

Правильно дійшовши висновку про наявність підстав для звернення стягнення на нерухоме майно, що належить відповідачу, суд першої інстанції не зазначив всі складові вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки та початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до ч. 6ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Посилання суду першої інстанції у резолютивній частині відповідного рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження, суперечить вимогам ст. ст.39та43 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст.ст.38,39 Закону України «Про іпотеку»слід дійти висновку, що у розумінні нормист. 39 Закону України «Про іпотеку»встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6ст. 38 цього Закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі № 6-61цс15 від 27 травня 2015 року.

Відповідно до ч. 1ст. 360-7 ЦПК Українивисновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 ч. 1ст. 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно зі звітом про оцінку майна, складеним Приватним підприємством «Академія оцінки і Права» 10 червня 2016 року, вартість квартири № 48, що розташована у літ. В-5, будинку №31 по вулиці Тимурівців у місті Харкові становить 427000 грн. В такому розмірі і слід встановити початкову вартість ціни предмету іпотеки.

Наведені відповідачем та його представником доводи про неправильне застосування судом ст. ст.5, 23 Закону України «Про іпотеку» та незастосування ст. 17 Закону України «Про іпотеку», ст. ст.183,368,369,371,380,382,607 ЦК України є помилковими, суперечать правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним, зокрема, у постановах від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-2026цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-2858цс15.

Розмір заборгованості зазначений судом першої інстанції а саме заборгованість за тілом кредиту та відсотками - 3 664 801, 99 доларів США та заборгованість з пені - 23 800 945 грн. 13 коп. визначена судом першої інстанції у відповідності до наданого позивачем розрахунку, сторонами не оспорювалась, не заперечувалась.

Між тим, в резолютивній частині рішення, на виконання вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку», слід зазначити всі складові зазначеної заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а саме заборгованість з непогашеного кредиту у сумі 2238796, 72 доларів США, з простроченої заборгованості по процентам у сумі 1282005, 27 доларів США, з пені за прострочення погашення кредиту у сумі 16956872,78 грн., з пені за прострочення погашення процентів у сумі 6844072,35 грн.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції, підставою для чого, згідно п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права.

Керуючись ч.1 ст. 289, 303, 304, 305, 307, п.4 ч.1 ст.309, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 травня 2014 року змінити.

Резолютивну частину рішення викласти у такій редакції:

У рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_2 у загальному розмірі 3 664 801, 99 доларів США та 23 800 945 грн. 13 коп. пені, які складаються з непогашеного кредиту у сумі 2238796, 72 доларів США, простроченої заборгованості по процентам у сумі 1282005, 27 доларів США, з пені за прострочення погашення кредиту у сумі 16956872,78 грн., пені за прострочення погашення процентів у сумі 6844072,35 грн., по кредитному договору № 20 від 26 грудня 2007 року, звернути стягнення на предмет іпотеки , а саме: нерухоме майно - квартиру № 48 в будинку, що розташована у літ. В-5, будинку № 31 по вулиці Тимурівців у місті Харкові, яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 17 березня 2012 року за реєстровим номером № 874, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за ціною не нижче 427000 грн. 00 коп., встановленою Звітом про оцінку майна, складеного Приватним підприємством «Академія оцінки і Права» 10 червня 2016 року.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили..

Головуючий

Судді