Постанова № 61575067, 22.09.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2016 р. Справа № 820/10752/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2016р. по справі № 820/10752/15

за позовом ОСОБА_1

до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці , Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області

третя особа Державна казначейська служба України

про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення та визнання дій незаконними,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці (далі - Управління МВС України на Південній залізниці, відповідач 1), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - ГУ МВСУ в Харківській області, відповідач 2), третя особа: Державна казначейська служба України, в якому просив суд:

1. Визнати незаконним та скасувати наказ Управління МВС України на Південній залізниці від 24 вересня 2015 року № 197 о/с в частині звільнення ОСОБА_1;

2.Поновити позивача на досаді слідчого відділення лінійного відділу на станції Харків-Пасажирський Управління МВС України на Південній залізниці;

3. Стягнути з Управління МВС України на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 25 вересня 2015 року і по день поновлення на посаді;

4. Визнати дії (бездіяльність) Головного управління МВС України в Харківській області в порушенні переважного права позивача на призначення на посаду в реорганізованому лінійному відділенні на станції Харків-Пасажирський протиправними.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Скасовано наказ Управління МВС України на Південній залізниці від 24 вересня 2015 року № 197 о/с в частині звільнення ОСОБА_1.

Поновлено ОСОБА_1 на досаді слідчого відділення лінійного відділу на станції Харків-Пасажирський Управління МВС України на Південній залізниці.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення лінійного відділу на станції Харків-Пасажирський Управління МВС України на Південній залізниці звернуто до негайного виконання.

Стягнуто з Управління МВС України на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 25 вересня 2015 року і по день поновлення на посаді.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, Ліквідаційна комісія Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Учасники судового процесу повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 22.09.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, оцінивши докази в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Як свідчать матеріали справи, 05 вересня 2009 року позивач був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ, яку з цього часу проходив в Управлінні МВС України на Південній залізниці. Наказом Управління від 23 вересня 2009 року № 76 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора патрульної служби роти патрульної служби ЛВ на ст. Харків-Пасажирський, а Наказом Управління від 29 грудня 2010 року № 172 о/с було призначено на посаду інспектора сектору кадрового забезпечення ЛВ на ст. Харків-Пасажирський.

В свою чергу, наказом Управління від 24 вересня 2015 року № 197 о/с відповідно до пункту 64 "Г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Положення № 393), позивача, як старшого лейтенанта міліції інспектора сектору кадрового забезпечення ЛВ на ст. Харків-Пасажирський, було звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів.

Не погоджуючись з такими діями (бездіяльністю) відповідачів та вищезазначеним наказом про звільнення, ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на те, що ані позивачем, ані відповідачами постанова суду в частині позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено, в апеляційному порядку оскаржена не була.

Згідно з ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Отже, виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Задовольняючи позовні вимоги щодо скасування наказу Управління МВС України на Південній залізниці від 24 вересня 2015 року № 197 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 та поновлення на посаді слідчого відділення лінійного відділу на станції Харків-Пасажирський Управління МВС України на Південній залізниці, суд першої інстанції виходив з того, що вони є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Проаналізувавши положення законодавства, норми якого регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Так, відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України "Про міліцію" порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України було видано постанову від 29.07.1991р. №114, якою затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення).

Отже, правовідносини з приводу проходження позивачем служби урегульовані спеціальним актом законодавства - Положенням, а тому норми всіх інших актів законодавства до цих правовідносин можуть бути застосовані лише в разі відсутності відповідних норм в Положенні та за умови, що приписи цих актів не суперечать характеру та змісту правовідносин з проходження служби в міліції, тобто в субсидіарному порядку.

Пунктом 64 "г" вищезазначеного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

В ході судового розгляду справи встановлено, що відповідно до відомостей з ЄДРПОУ Управління МВС України на Південній залізниці перебуває у стані припинення з 14.07.2015 р. та момент розгляду справи, але не ліквідоване.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Частиною 2 статті 104 ЦК України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з ч. 3 ст. 105 ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Необхідно зауважити на те, що Управління МВС України на Південній залізниці є органом Міністерства внутрішніх справ України на транспорті, територією обслуговування якого Харківська, Полтавська, Сумська та Чернігівська області.

Зазначені функції після ліквідації Управління будуть виконувати інші підрозділи Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до вимог чинного законодавства України, після скорочення посад, обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом призначення на посади відповідного фаху, а оскільки позивач проходить службу в органах внутрішніх справ, то його обов'язкове працевлаштування повинно відбуватися шляхом переводу для подальшого проходження служби в інші органи внутрішніх справ України, якими в даному випадку є Головне управління МВС України в Полтавській, Харківській, Сумській області та Чернігівській області, і саме Міністерство внутрішніх справ.

2 липня 2015 року прийнято Закон України "Про Національну поліцію".

Вказаний Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, в тому числі звільнення, регулюється спеціальним законодавством, зокрема, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Пунктом 10 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до частини першої 47 Закону України "Про Національну поліцію", призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України.

Згідно із пунктом 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Проте, механізму скорочення атестованих працівників органів внутрішніх справ спеціальним законодавством не передбачено.

У зв'язку з цим, відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України, в разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), при скороченні атестованих працівників органів внутрішніх справ у частині, яка не врегульована спеціальним законодавством, слід застосовувати аналогію закону, тобто використовувати правові акти, що регулюють подібні за змістом відносини (аналогія закону).

Дана позиція відповідає вимогам рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або посадових осіб), відповідно до якого, при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, в якому визначено основні трудові права працівників.

Враховуючи, що спеціальним Законом не визначено строк попередження працівників органів внутрішніх справ про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, працівники відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України повинні бути попереджені про майбутнє звільнення не пізніше ніж за два місяці.

Крім того, відповідно до пункту 17 Положення № 114 вагітні жінки і матері з числа осіб рядового і начальницького складу користуються всіма правами і пільгами, встановленими законодавством.

Оскільки Закон України "Про Національну поліцію" не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років тощо, в даному випадку до спірних правовідносин застосовуються конституційні принципи і загальні засади права.

Гарантії для даної категорії осіб передбачені Кодексом законів про працю України, зокрема, згідно із частиною третьою статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Зазначене положення відповідає правовій позиції Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Крім того, ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Так, у рішенні ЄСПЛ від 22.03.2012 року по справі "Костянтин Маркін проти Російської Федерації" зазначено, що по-перше, право на відпустку по догляду за дитиною належить всім громадянам без будь-яких відмінностей за ознаками статі або професії. Збройні сили, поліція та державні службовці не виключаються з числа користувачів цього фундаментального права.

По - друге, право на відпустку по догляду за дитиною має мінімальний зміст. Кінцева мета гармонізації праці, особистого та сімейного життя для працюючих батьків та рівності чоловіків та жінок у відношенні можливостей ринку праці та відношення на роботі повинні враховуватися при встановленні форми, тривалості та умов відпустки по догляду за дитиною. В кінці періоду відпустки по догляду за дитиною працівники мають право повернутися на ту ж роботу або, якщо це неможливо, на еквівалентну роботу, сумісну з їхнім трудовим контрактом або відносинами. Права, придбані або такі, що мають бути придбаними працівником на дату початку відпустки по догляду за дитиною, повинні зберігатися до кінця відпустки по догляду за дитиною.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З огляду на приписи ч.2 ст.161, ст. 244-2 КАС України, необхідно приймати до уваги правові висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 17.10.2011 р. по справі № 21-327а11, згідно з якими встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

При цьому, зазначена позиція Верховного Суду України щодо зобов'язання роботодавця (держави) є безумовним при його виконанні, тобто не мають встановлюватися додаткові вимоги щодо працевлаштування такого працівника, що кореспондує вищевказаній у справі позиції ЄСПЛ.

Слід зауважити на те, що матеріали справи не містять доказів ознайомлення позивача зі змістом наказу МВС України від 22.06.2015 р. №741 "Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції", чи надання його копії, так само позивачу не було запропоновано жодної вакантної іншої посади.

В ході розгляду справи відповідачі не надали жодних пояснень з цього приводу, апеляційна скарга взагалі не містить жодних заперечень та пояснень щодо зазначених вище обставин.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами.

Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не доведено правомірність їх дій щодо звільнення та наказу, що оскаржується.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивача було звільнено незаконно, з порушенням встановленого законодавством порядку, а тому є достатні підстави скасування наказу № 197 о/с від 24 вересня 2015 року в частині звільнення та для поновлення позивача на посаді.

В свою чергу, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що судом першої інстанції ОСОБА_1 поновлена на посаді слідчого відділення лінійного відділу на станції Харків - Пасажирський УМВС України.

Проте, матеріалами справи підтверджено, що з вказаної посади ОСОБА_1 не була звільнена, службу на ній не проходила, а до відпустки по догляду за дитиною проходила службу в УМВС України на Південній залізниці на посаді інспектора сектору кадрового забезпечення лінійного відділу на станції Харків-Пасажирський, а отже і поновленню на службі підлягає саме на вказаній посаді.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на положення вищезазначеної норми законодавства та, враховуючи ч. 2 ст. 11 КАС України, для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, колегія суддів вважає за необхідне змінити абзац 3 резолютивної частини постанови Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2016 р. та викласти його в такій редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору кадрового забезпечення лінійного відділу на станції Харків-Пасажирський Управління МВС України на Південній залізниці".

Щодо задоволених судом першої інстанції позовних вимог про стягнення з Управління МВС України на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 25 вересня 2015 року і по день поновлення на посаді, колегія суддів зауважує на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Управління від 21 серпня 2013 року № 206 о/с, позивачу була надана з 19 серпня 2013 року по 01 травня 2016 року відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно до статті 18 Закону України "Про відпустки".

Порядок виплати та нарахування грошового забезпечення працівникам міліції здійснювався на підставі наказу МВС України від 31.12.2007р. № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».

Пунктом 3.6.2. зазначеного наказу визначено, що особам рядового і начальницького складу за час перебування у відпустці по догляду за дитиною грошове забезпечення не виплачується.

Всупереч вказаному, судом першої інстанції стягнуто грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, якого взагалі не було, оскільки позивач до виконання обов'язків не приступала, а була звільнена під час перебування у відпустці.

Окрім того, описова частина оскаржуваного судового рішення взагалі не містить посилань, з яких підстав задоволена вищезазначена вимога та у який спосіб нараховувати грошове забезпечення при наявності в матеріалах справи довідки про заробітну плату, відповідно до якої у графі заробітна плата в період з 09.2014р. до 08.2015р. зазначена сума « 0,00»- нуль гривень нуль копійок.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що підстави для стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу відсутні, а тому і позовні вимоги в зазначеній частині задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.1 ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що допущене судом першої інстанції порушення норм матеріального права, котре призвело до неправильного вирішення справи в зазначеній частині, є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 201, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південній залізниці задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2016р. по справі № 820/10752/15 скасувати в частині задоволення позову про стягнення з Управління МВС України на Південній залізниці на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 25 вересня 2015 року і по день поновлення на посаді.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Змінити абзац 3 резолютивної частини постанови Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2016 р. та викласти його в такій редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора сектору кадрового забезпечення лінійного відділу на станції Харків-Пасажирський Управління МВС України на Південній залізниці".

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.02.2016 р. по справі № 820/10752/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С. Повний текст постанови виготовлений 27.09.2016 р.