Ухвала суду № 61574838, 26.09.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2016 р. Справа № 876/5601/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сапіги В.П.,

суддів: Носа С.П., Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.07.2016 р. у справі за адміністративним позовом громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправним і скасування рішення №168-16 від 17.03.2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та про зобов'язання визнання особою, яка потребує додаткового захисту.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 07.07.2016 року задовольнив позовні вимоги, визнавши протиправним та скасувавши рішення та зобов»язав визнати позивача особою, що потребує додаткового захисту.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

При цьому апелянт зазначає, що позивачем не надано органу міграційної служби документів та матеріалів, що можуть бути доказом його особистого переслідування (або загрози переслідування) в країні постійного проживання, а судом не обґрунтовано наявності умов, визначених у п.1,13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 18.09.2015 року позивач звернулась до управління Державної міграційної служби України у Львівській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Зібраними відповідачем матеріалами встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Хомс Сирійської Арабської Республіки та є громадянином цієї країни.

З 2011 року навчався у Національному університеті «Львівська Політехніка», а в серпні 2015 року був відрахований з навчального закладу та через спробу нелегального перетину державного кордону України з Республікою Польща.

Постановою Яворівського районного суду Львівської області від 31.07.2015 р. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді накладення штрафу за ч.1 ст.204-1 КУпАП.

01.08.2015 р. Мостиським прикордонним загоном прийнято рішення про примусове видворення позивача за межі України та зобов'язано останнього покинути територію України протягом 10 днів.

На підставі висновків Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області у справі за № 2015LV0018 від 06.01.2016 року Державною міграційною службою України було прийнято рішення про відмову громадянину у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.03.2016 року за №168-16.

Оскаржуване рішення у наданні статусу біженця обґрунтована відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

В мотивах зазначених вище висновків №2015LV0018 від 06.01.2016 року йдеться про те, що позивач звернувся за захистом в Україні за порадою знайомих та з метою ухилення від видворення за межі території України в примусовому порядку, а також для легалізації на території України, отримання документів та подальшого слідування до країни призначення. Відповідно є всі підстави вважати, що заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованою та має ознаки зловживання процедурою надання притулку. Таким чином, немає підстав для набуття статусу особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності до умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Звернення до міграційної служби не було пов'язано з бажанням отримати міжнародний захист, а з бажанням легалізуватись на території України. Позивач не потребує в Україні визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивача, зокрема того факту, що на теперішній час в ОСОБА_4 триває цивільна війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, які здійснюються сирійською владою та формуваннями «шаббиха».

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Як передбачено п.4 ч.1 ст.1 цього ж Закону, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до положень п.13 частини першої даної статті, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання».

Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» надає тлумачення терміну «побоювання».

Так, «побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї.

Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) отримуються як від біженця, так незалежно від нього з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів МЗС тощо.

Аналізуючи ситуацію по країні походження позивача встановлено, що у Сирійській Арабській Республіці липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у збройним конфліктом не міжнародного характеру.

Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у Сирійській Арабській Республіці.

З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.

Згідно офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2012 року державам-членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирійської Арабської Республіки до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирійській Арабській Республіці в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб.

Міжнародний комітет Червоного Хреста кваліфікував бойові дії в районах Хомса та Ідліба, як локальні громадські війни.

Крім цього, в Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27 жовтня 2014 року зазначено, що конфлікт у Сирійській Арабській Республіці триває, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирійській Арабській Республіці досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирійської Арабської Республіки, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо, Хомс і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в обложених районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій.

На даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання «Ісламська держава Іраку і аль-Шама» зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирійської Арабської Республіки і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами («Загонами народної самооборони», ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в угруповання «Ісламська держава Іраку і аль-Шама» 23 вересня 2014 року привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирійську Арабську Республіку успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Відповідно до п. 4 Рекомендацій за наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, що перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамск; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Згідно п.27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 року не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття «біженець», сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

Відповідно до п.28 Рекомендації УВКБ до груп осіб, які перебувають під ризиком переслідувань у Сирійській Арабській Республіці, зокрема віднесено осіб, що ухиляються від призову до збройних сил.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій є військовий конфлікт.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідним застосувати при вирішенні даної справи принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241).

Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Крім цього, загроза життю позивача у разі повернення до Сирійської Арабської Республіки та ризик застосування до позивача тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження у Сирійську Арабську Республіку підтверджується висновками Європейського суду з прав людини у справі Л.М. та інші проти Росії в рішенні від 15 жовтня 2015 року. Це перше рішення Європейського суду з прав людини, яке містить оцінку ризиків загрози життю та нелюдського поводження в контексті триваючого конфлікту в Сирійську Арабську Республіку.

Так, в цьому рішенні Суд визнав протиправним примусове видворення цих мігрантів із Росії.

Заявниками у справі виступили палестинець без громадянства із Сирійської Арабської Республіки та двоє сирійських громадян. Вони потрапили до Росії два роки тому. Статус біженців їм надати відмовилися, натомість заарештували за роботу без посвідки на проживання.

Суддя розпорядився вислати їх назад до Сирійської Арабської Республіки, а до того часу утримувати під вартою. Натомість, Європейський суд із прав людини назвав дії російської Феміди такими, що порушують право на життя та принижують людську гідність. Згідно із рішенням Суду, Росія має забезпечити негайне звільнення заявників та виплату їм загальної компенсації у розмірі майже 20 тисяч євро.

Згідно з параграфом 123 зазначеного рішення, більшість Європейських держав у теперішній час не приймає рішень щодо примусового повернення осіб до Сирійської Арабської Республіки. В своїй оцінці Суд посилається на доклади ООН та висновки УВКБ ООН жовтня 2014 року, серед іншого, щодо de facto мораторію на повернення до Сирійської Арабської Республіки.

Суд також вказує на позицію міжнародної неурядової організації Human Rights Watch щодо того, що молоді чоловіки піддаються особливому ризику ув'язнення або нелюдського поводження в Сирійську Арабську Республіку (параграф 124 зазначеного рішення).

Європейський суд з прав людини доходить висновку, що наведені елементи є достатніми для встановлення обґрунтованості припущень, що повернення заявників до Сирійської Арабської Республіки порушуватиме Статті 2 та/або 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграф 125 зазначеного рішення).

Суд встановив, що наведені доводи є достатніми для висновку Суду, що у разі примусового повернення заявників до Сирійської Арабської Республіки Статті2 та/або 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будуть порушені (параграф 126 зазначеного рішення).

Таким чином, колегія суддів, аналізуючи практику Європейського Суду, висновки міжнародних установ та організацій, вважає, що ситуація в Сирійську Арабську Республіку.

Таким чином, колегія суддів, аналізуючи практику Європейського Суду, висновки міжнародних установ та організацій, вважає, що ситуація в Сирійську Арабську Республіку за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, тому що об'єктивні дані свідчать про те, що сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення. за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, тому що обєктивні дані свідчать про те, що сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Колегія суддів вважає, що факти, викладені позивачем у заяві, протоколі співбесіди є правдоподібними та не суперечать загальновідомим фактам.

Ураховуючи встановлені судом фактичні обставини та виходячи із наданого у пункті 13частини першої статті 1 Закону № 3671-VIвизначення «особи, яка потребує додаткового захисту», суд першої інстанції обґрунтовано дійшов переконання, що Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 є особою, яка потребує захисту, оскільки він змушений залишитися в Україні внаслідок загрози його життю в країні походження через побоювання застосування щодо нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження або загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини і не може та не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до вимог частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття рішення від 17.03.2016 року №168-16.

Натомість наведені фактичні обставини спростовують висновки про відсутність передбачених пунктом 13 частини першоїстатті 1 Закону № 3671-VI підстав для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту та свідчать про їх помилковість.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені ) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши рішення ДМС України від 17.03.2016 року №168-16 про відмову у визнанні громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд дійшов переконання, що таке прийняте відповідачем без урахування вимог Закону №3671, та з порушенням передбачених статтею 2 КАС України принципів, тому його необхідно визнати протиправним та скасувати, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання ДМС України визнати громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні доводи.

Стаття 6 Конституції України передбачає поділ державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову.

Згідно з пунктом 25 Постанови Пленуму ВАС України від 26.06.2011 року №3 (із змінами та доповненнями) відповідно до принципу розподілу влади суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З наведених по тексту постанови вище мотивів суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, що в свою чергу зумовило визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення ДМС України.

За таких обставин не має потреби у повторному розгляді заяви позивача, оскільки це не забезпечить належного захисту його прав.

В зв'язку з цим, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи та прийшов до вірного висновку.

З огляду на таке, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду - без змін

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.07.2016 року у справі №813/1179/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.П. Сапіга

Судді С.П. Нос

І.М. Обрізко

Повний текст виготовлено 27.09.2016р.