Ухвала суду № 61574688, 26.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1335/16 Головуючий у 1-й інстанції: Падій В.В. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

26 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення УДМС України в Чернігівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 від 05.05.2015 № 74.01/05-7624.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є громадянином Соціалістичної Республіки Вєтнам, що підтверджується копією паспорту № НОМЕР_1, виданого 21.04.2011, та перекладом паспорту, зробленим перекладачем центру іноземних мов "London", справжність підпису якого засвідчена приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С. (зареєстровано у реєстрі за № 438) (а.с.43,44).

06.03.2012 та 18.04.2012 позивач звернувся до Відділу громадянства і реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області із заявами про оформлення дозволу на імміграцію в Україну та оформлення посвідки на постійне проживання в Україні (а.с.65,81).

Рішенням Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 18.04.2012 № 6/2126 позивачу, на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію", надано дозвіл на імміграцію в Україну та оформлено посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 (а.с.66,71).

У свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, посадовою особою Управління державної міграційної служби України в Чернігівській області була проведена перевірка матеріалів справ про продовження строку перебування на території України громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3.

За результатами вищевказаної перевірки складено висновок від 15.12.2014, яким встановлено, що 10.12.2014 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області з Деснянського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві надійшов запит від 29.11.2014 № 4/7104 про проведення перевірки щодо підстав законності надання дозволу на імміграцію, документування посвідкою на постійне проживання в Україні від 18.04.2012 серії НОМЕР_2 громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3, у зв'язку із зверненням останнього із заявою про обмін посвідки на постійне проживання (а.с.77). В ході перевірки наявних матеріалів справи встановлено, що 08.02.2012 позивач звернувся до СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області із заявою про продовження терміну перебування на території України, у зв'язку із народженням його дитини на території України. Цього ж дня, начальником СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області Лебедою Р.А. прийнято рішення про продовження громадянину Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3 терміну перебування на території України до 08.03.2012. Однак, при прийнятті вищевказаного рішення начальником СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області Лебедою Р.А. (з перевищенням посадових повноважень) було допущено порушення вимог підпунктів 2.3., 2.4., 2.7. та підпункту 2.9.2. пункту 2.9. Порядку розгляду звернень щодо продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.08.2011 №601, а саме: обґрунтована підстава: має родинні відносини з громадянином України, не підтверджена документально - у матеріалах справи відсутня довідка про реєстрацію дитини громадянином України; не встановлена дата останнього в'їзду іноземця в Україну: відсутня віза, відсутній у матеріалах справи дата-штамп перетину кордону іноземцем або довідка Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо підтвердження фактів законного перетину кордону України іноземцем. У зв'язку із порушенням процедури прийняття рішень про продовження терміну перебування на території України громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3 посадовою особою СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області рекомендовано рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну скасувати, а посвідку на постійне проживання - визнати недійною (а.с.73-76).

05.05.2015 начальником відділу у справах іноземців, осіб без громадянства та протидії нелегальній міграції УДМС України в Чернігівській області Шалем Г.О. складено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3 (а.с.85-88).

Рішенням начальника УДМС України в Чернігівській області від 05.05.2015 № 74.01/05-7624 громадянину Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3, на підставі пунктів 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію", скасовано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с.89).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зазначає на наступне.

У відповідності до статті 3 Закону України від 22.09.2011 № 3773-VI "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі - Закон № 3773-VI) іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України від 07.06.2001 № 2491-III "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання (стаття 4 Закону № 3773-VI).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Відповідно до статті 4 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти (пункт 6 частини 1 статті 4 Закону № 2491-ІІІ).

У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону № 2491-ІІІ.

Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу вищенаведених норм Закону № 2491-ІІІ вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).

У відповідності до підпункту 2 пункту 2 цього Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно пункту 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Так, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що рішенням Управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 18.04.2012 № 6/2126 позивачу, на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України "Про імміграцію", надано дозвіл на імміграцію в Україну та оформлено посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 (а.с.66,71).

Отже, відповідач, при прийнятті 18.04.2012 рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та, керуючись Законом № 2491-ІІІ, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивача не виявив.

У свою чергу, підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону № 2491-III, а саме, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

У свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, підставою для скасування дозволу громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3 на імміграцію в Україну було те, що при прийнятті начальником СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області Лебедою Р.А. рішення про продовження громадянину Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3 терміну перебування на території України, за заявою позивача від 08.02.2012, останнім допущено порушення вимог підпунктів 2.3., 2.4., 2.7. та підпункту 2.9.2. пункту 2.9. Порядку розгляду звернень щодо продовження терміну перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23.08.2011 № 601.

Тобто, підставою для скасування відповідачем дозволу на імміграцію в Україну позивача є винні дії посадової особи СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області, а не позивача.

При цьому, в матеріалах справи відсутні жодні докази щодо притягнення до відповідальності начальника СГІРФО ЧМВ УМВС України в Чернігівській області Лебеди Р.А.

Водночас, як вбачається з оскаржуваного рішення, дозвіл на імміграцію в Україну скасовано згідно пунктів 1, 6 частини 1 статті 12 Закону № 2491-III.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що такої підстави для скасування дозволу на імміграцію як порушення процедури посадовою особою (з перевищенням повноважень), при підготовці документів на продовження строку перебування позивача в Україні, ані пунктом 1, ані пунктом 6 частини 2 вищевказаної статті не передбачено.

Крім того, у відповідності до пунктів 21-24 Порядку № 1983 передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону № 2491-III.

З аналізу вказаної норми вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

Разом з тим, відповідачем, у порушення вищевказаних приписів, до суду не надано будь-яких доказів надіслання (вручення) позивачу запрошення про надання пояснень та відповідних документів.

Крім того, при прийнятті рішення, суд враховує, що у позивача, за час проживання в Україні, народилось дві дитини, що підтверджується свідоцтвами про народження від 10.07.2010 серії НОМЕР_3 та від 19.08.2014 серії НОМЕР_4(а.с.19,20), одна з яких є громадянином України за народженням (довідка про реєстрацію особи громадянином України від 01.03.2012 №48 (а.с.10).

При цьому, згідно приписів частин 2, 3 статті 13 Закону № 2491-III особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.

Відтак, вимушений виїзд громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3 з території України може позбавити дітей батька, що відповідно свідчить про те, що оскаржуване позивачем рішення тягне за собою порушення, у тому числі, інтересів і неповнолітніх дітей.

Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет, з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, визначено Законом України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ "Про охорону дитинства", відповідно до статей 8, 11, 14 якого, кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд також вважає за необхідне застосувати положення статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики: "для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" (постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).

При цьому, відповідачем при винесенні 05.05.2015 висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україні та посвідки на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3, та прийнятті за його результатами оскаржуваного рішення, взагалі не враховувався факт наявності у позивача двох неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні та їх законні права на проживання разом з батьком.

За таких обставин та з урахуванням того, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3 від 05.05.2015 № 74.01/05-7624 прийнято Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, а також інтересами позивача, адже при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3 підлягають задоволенню повністю.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І. Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.