Ухвала суду № 61574655, 26.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 755/25615/14-а Головуючий у 1-й інстанції: Виниченко Л.М. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

26 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Файдюка В.В., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною відмову Управління пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва (правонаступник Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві) щодо перерахунку її пенсії по інвалідності відповідно до довідки про заробітну плату, виданої ПАТ «Укртелеком» від 14.03.2014р. № 10/1; зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії по інвалідності з 01.09.2013 року та стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року позовні вимоги за період з 01 вересня 2013 року по 02 березня 2014 року залишено без розгляду.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового засідання.

Сторони до судового засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що з 01.09.2013 року позивач перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Корольовському районі м. Житомира Житомирської області. У зв'язку з хворобою, влітку 2013 року, вона переїхала проживати до доньки у м. Київ.

З 01.09.2013 року ОСОБА_2 стала на облік в Управлінні пенсійного фонду України в Дніпровському району м. Києва, яким її пенсія була нарахована у розмірі 2 419,95 грн., проте до постановки на облік до відповідача за попереднім місцем проживання її пенсія складала 4 532,89 грн. з урахуванням вимог ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Звернувшись до відповідача, отримала письмову відповідь від 17.12.2013 року про те, що при постановці на облік її пенсію обчислено без врахування заробітку, оскільки довідка про заробітну плату, що знаходиться в матеріалах пенсійної справи, не містить кутового штампу та дати видачі.

Звернувшись до відповідача з листами від 23.07.2014 року та від 26.07.2014 року і надавши довідку про заробітну плату з печаткою підприємства, вона просила здійснити перерахунок пенсії.

Проте Управління пенсійного фонду України в Дніпровському району м. Києва відмовилося зробити перерахунок пенсії.

Такі дії відповідача ОСОБА_2 вважає незаконним, оскільки факти, що мали бути враховані пенсійним фондом при нарахуванні пенсії, попередньо були предметом судових спорів у справах, за якими є рішення судів, що набрали законної сили. Через те, що дії відповідача порушили звичайний спосіб життя та вплинули на загальний стан її здоров'я, просить також стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.

Згідно ч. 4 ст. 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами).

Рішенням Корольовського райсуду м. Житомира від 25 лютого 1994 року встановлено факт виконання ОСОБА_2 робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження (а.с. 21).

З 28.05.1998 року позивач визнана інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС та їй була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2010 року було зобов'язано УПФ у Корольовському районі м. Житомира перерахувати та виплатити ОСОБА_2 у відповідності до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю як інваліду ІІ групи 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с. 31-34).

Відповідно до ч. 5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки рішенням Корольовського райсуду м. Житомира від 25 лютого 1994 року встановлено факт виконання ОСОБА_2 робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження, відмова відповідача призначити пенсію на підставі даних довідки про заробітну плату виданої ПАТ «Укртелеком» від 14.03.2014 року № 10/1 є необґрунтованою.

Крім того, на запит Дніпровського районного суду м. Києва від 13.11.2014 року надійшла відповідь з Житомирської філії ПАТ «Укртелеком» від 18.12.2014 року за № 10/1-1498 з довідкою від 08.12.1992 року про заробітну плату ОСОБА_2, довідкою про направлення ОСОБА_2 до зони відчуження від 15.11.1995 р. № 38 та довідкою про участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС від 07.12.1992 р., якими підтверджується обставини, викладені в наявних у справі судових рішеннях щодо позивача (а.с. 67-70).

За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання протиправною відмови УПФ України в Дніпровському районі м. Києва щодо перерахунку її пенсії по інвалідності відповідно до довідки про заробітну плату, виданої ПАТ «Укртелеком» від 14.03.2014р. №10/1, а також про зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії по інвалідності підлягають задоволенню у межах шестимісячного строку звернення до суду, що передбачено ст. 99 КАС України, а саме з 03 березня 2014 року.

Питання відшкодування моральної (немайнової) шкоди врегульовано ст. 23 Цивільного кодексу України.

Зокрема, відповідно до вимог ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Крім того, аналіз постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.95 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" дає підстави зробити висновок, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Втім позивач не довів суду ані факту спричинення моральної шкоди, ані вини та протиправності дій відповідача, ані причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та спричиненням моральної шкоди, оскільки суду не надано жодних доказів завдання позивачам фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи (виписки з історії хвороби, дані медичного обстеження, докази втрати репутації тощо).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи чи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 27 липня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя В.В.Файдюк

суддя Є.В.Чаку

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Файдюк В.В.

Чаку Є.В.