Рішення № 6157464, 13.11.2007, Приморський районний суд м. Одеси

Справа№2-7554/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2007 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Федусик В.В.,

при секретарі Чернишової О.О.,

за участю представника відповідача Антоненко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської залізниці про поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання наказу про дострокове розірвання трудового договору незаконним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати наказ начальника пасажирського вагонного депо Одеса-Головна Одеської залізниці № ЛВЧДК-3-01/928 від 13.07.2007року про звільнення його за порушення умов трудового договору на підставі п.8ст.36КЗпП України та п.18пп.А. контракту -незаконним та відмінити його. Крім того, позивач просить поновити його в займаній посаді та стягнути з відповідача на його користь суму за час вимушеного прогулу в розмірі середньомісячної заробітної платні.

В заяві позивач ОСОБА_1 вказав, що згідно вказаного наказу за встановлений факт перевезення безквиткових пасажирів він був звільнений 12.07.2007року з посади провідника пасажирського вагонного депо Одеса-Головна незаконно, оскільки наказ не відповідає вимогам чинного законодавства. Підставами припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, згідно ст.36 КЗпП України , являються вимоги статей 40, 41 КЗпП України, а також з підстав передбачених контрактом. Підстави являються вичерпаними і не можуть бути розширені. З них витікає, що за одноразове грубе порушення трудових обов'язків можуть бути звільнені тільки керівні працівники та посадові особи , які перелічені в п.1 ст.41 КЗпП України, в перелік яких не входять провідники пасажирських вагонів.

За порушення трудової дисципліни та посадових обов'язків , у тому числі за перевезення безквиткових пасажирів та надлишкової поклажі несе дисциплінарну відповідальність у відповідності з п 8.2 Інструкції провіднику пасажирського вагону № ЦЛ-0038, затвердженої наказом Міністра транспорту України -Генерального директора Укрзалізниці за № 234- Ц від 01.09.2003 р.

Відповідальність у вигляді звільнення за порушення посадової інструкції передбачена трудовим законодавством і може наступати згідно з п.3 ст.40 КЗпП України за систематичне їх невиконання.

Разом з тим, з вимог ст.9 КЗпП України слідує, що умови договору про працю ( яким є контракт), погіршуючи становище працівників в порівнянні з законодавством України про працю, являються недійсними.

Тобто, включення в п.18 Контракту № 346 від 18.07.2003 року твердження про те , що працівник може бути звільнений, а контракт розірваний з ініціативи роботодавця , у разі встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової поклажі являється незаконним, так як ці умови контракту погіршують становище працівників в порівнянні з вимогами статей 40 та 41 КЗпП України.

Позивач у судовому засіданні вимоги підтримав в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнала, вказуючи на те, що під час підписання контракту позивач був ознайомлений з умовами контракту, підпис заявника в контракті свідчить про те , що ОСОБА_1 з умовами контракту погоджується та зобов'язується виконувати свої посадові обов'язки відповідно до умов контракту, Інструкції провідників пасажирського вагону № ЦЛ-0038 та інших нормативних актів, що регулюють порядок роботи провідника пасажирського вагону. Та вказує, що згідно з підпунктом 2 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 09.07.98р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч.3 ст.21 КЗпП України визначено, що сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови : зокрема, це як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору, тощо. ОСОБА_1 порушив 18 контракту від 13.07.2003 p., а саме був виявлений факт перевезення трьох безквиткових пасажирів.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши та проаналізувавши надані ними докази , суд вважає можливим задовольнити позов з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював провідником пасажирського вагону на Одеській залізниці з 6.07.1994року.

5.06.2000року позивач ОСОБА_1 був переведений на роботу провідника пасажирського вагону п'ятого розряду по контракту строком до 5.06.2005року. 18.07.2003року укладено новий контракт №346 від 18 липня 2003року строком до 18.07.2004року, який був продовжений додатковою угодою до 18.07.2007року.

27.06.2007року при ревізії поїзду №609 сполученням Христиночка-Одеса, було виявлено порушення, а саме у вагоні, провідником якого був ОСОБА_1, провезення безквіткових пасажирів.

Наказом начальника пасажирського вагонного депо Одеса-Головна Одеської залізниці Кричуна В.П. № ЛВЧДК-3-01/931 від 13.07.07. його було звільнено за порушення умов трудового договору( контракту) на підставі п.8 ст.36 КЗпП України та п.18 пп.А контракту №346 за встановлений факт перевезення безквиткових пасажирів.

В п.18 пп А контракту №346 вказується, що працівник може бути звільнений, а контракт розірваний з ініціативи роботодавця до закінчення терміну його дії у разі встановлення факту перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової поклажі. І дальше у вказаному пункті вказується, що при розірванні контракту з підстав не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться за п.8 ст.36 КЗпП України.

Згідно зі ст. 9 КЗпП України умови договору про працю, які погіршують становище працівників в порівнянні з законодавством України, являються недійсними.

Суд приходить до висновку, що п.18 контракту № 346 від 18.07.2007 року, який передбачає додаткові умови розірвання контракту, які не передбачені діючим законодавством погіршує становище позивача в порівнянні з вимогами ст.. 40 та 41 КЗпП України.

Крім того, звільняючи ОСОБА_1 з займаної посади, відповідач не виконав вимоги ч.3ст.149КЗпП України, п.п.15, 21 Положення про дисципліну робітників залізничного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №55 від 26.01.1993року, а саме те, що позивач з 6.07.1994року працював у відповідача, не мав дисциплінарних стягнень.

В зв'язку з вищезазначеним суд вважає, що ОСОБА_1 був звільнений з посади провідника, пасажирського вагону без законних підстав та згідно ст.235 КЗпП України підлягає поновленню на роботі в займаній посаді.

Середньомісячний заробіток ОСОБА_1 складає 1662, 55 грн.( довідка №737). Згідно зі ст..236 КЗпП України Одеська залізниця повинна виплатити позивачу за час вимушеного прогулу з 12.07.2007року по 13.11.2007року у розмірі 5063 гривні 22 копійки.

Крім того з відповідачів підлягає стягненню на користь держави судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 10, 11, 60, 61, 79, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 149 235-236 КЗпП України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Одеської залізниці про поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання наказу про дострокове розірвання трудового договору незаконним - задовольнити.

Визнати наказ начальника пасажирського вагонного депо Одеса-Головна Одеської залізниці № ЛВЧДК-3-01/928 від 13.07.2007року про звільнення ОСОБА_1 за порушення умов трудового договору на підставі п.8ст.36КЗпП України та п.18 пп.А. контракту - незаконним та відмінити його.

Поновити ОСОБА_1 в посаді провідника пасажирського вагона п'ятого розряду пасажирського вагонного депо Одеса-Головна.

Стягнути з Одеської залізниці (р/р №26009000027 МФО 328801 код ЕДРПОУ 01071427 Одеська філія АБ Експрес-банк, підприємство ЛВЧД-3 Одеса-Головна) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.07.2007року по 13.11.2007року у розмірі 5063гривні 22копійки.

Стягнути з Одеської залізниці на користь держави державне мито у розмірі 51 гривні та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 7.50гривень.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду міста Одеси заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.