Ухвала суду № 61574360, 20.09.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

20 вересня 2016 рокусправа № 804/16463/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.

суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2016 року в адміністративній справі

за позовом Приватного підприємства «Антал»

до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

ПП «Антал» у грудні 2015 року звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 0001682201 та № 0001692201 від 07 грудня 2015 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2016 року позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Верхньодніпровською ОДПІ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області у період з 26.10.2015 по 13.11.2015 було проведено документальну планову виїзну перевірку ПП «Антал» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено Акт № 1178/04-16-22/25017898 від 20.11.2015.

На підставі висновків акту відповідачем 07 грудня 2015 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0001682201, яким ПП «Антал» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 538496,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 269248,00 грн. та № 0001692201, яким ПП «Антал» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 566838,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 283419,00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки, викладені в акті перевірки, згідно з якими угоди, укладені ПП «Антал» з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020» та ТОВ «Торговий Дім ВЕТЕК», не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у сумі 538496,00 грн. та занижено податок на додану вартість у сумі 566838,00 грн.

Надаючи оцінку обґрунтованості висновків податкового органу та правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає, що відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положеннями пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг) або дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «Антал» з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020» та ТОВ «Торговий Дім ВЕТЕК» було укладено договори поставки нафтопродуктів № 2307/12-И-1 від 23.07.2012 та № 111-02/10/13 від 02.10.2013 відповідно.

На виконання вказаних договорів були виписані податкові накладні, видаткові накладні, накладні, акти приймання нафтопродуктів за кількістю, а також проведено оплату товару відповідно до виставлених рахунків, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Вищезазначені договори не було визнано недійсними в судовому порядку.

Рух товару підтверджується товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти), довіреностями на отримання ТМЦ, відомостями подачі та забирання вагонів для навантаження и розвантаження.

Також судом встановлено, апелянтом не спростовано, що придбаний товар було використано у власній господарській діяльності позивача, а саме реалізовано оптовим покупцям безпосередньо зі складу ПММ та через АЗС ТОВ «ГІГ», що підтверджується договорами на поставку паливно-мастильних матеріалів та договорами комісії ПММ.

В обґрунтування апеляційної скарги податковий орган зазначив, що надані підприємством ТТН на відпуск нафтопродуктів виписані з порушенням вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, оскільки не містять обов'язкових реквізитів (підпис і прізвище особи, що відпустила товар, не зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків - автопідприємства) та, як наслідок, не підтверджують транспортування та фактичне отримання нафтопродуктів.

Проте колегія суддів знаходить необґрунтованими такі доводи податкового органу з огляду на наступне.

Підпунктом 11.1 вказаних Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України, визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з пунктом 1 вказаних Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктами 2.1 та 2.2 вказаного Положення встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, тобто факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Таким чином, неподання первинних документів в сукупності з іншими доказами може лягти в основу висновків про недоведеність отримання товару, тоді як складання останніх з певними недоліками є лише порушенням ведення бухгалтерського обліку. При цьому наявність недоліків в ТТН не може слугувати єдиною підставою для визнання безтоварності господарських операцій за наявності всіх інших обов'язкових та належно оформлених первинних документів.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України не передбачено такого обов'язкового реквізиту ТТН (форма № 1-ТН Додаток до № 7), як зазначення номеру облікової картки платника податків - автомобільного перевізника.

Доводи апелянта щодо невідповідності дати складання актів надання послуг на перевезення нафтопродуктів та ТТН спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що ТТН на відпуск нафтопродуктів (нафти) виписана 19.02.2013, що відповідає даті складання актів надання послуг з перевезення ПП «Еверест» № 33 та № 34.

Необґрунтованими колегія суддів знаходить і доводи податкового органу про порушення позивачем Інструкції про порядок застосування довіреностей на отримання ТМЦ, оскільки в матеріалах справи міститься журнал реєстрації довіреностей ПП «Антал», в якому зареєстрована довіреність № 29 на ім'я ОСОБА_2, яка дійсна до 03.09.2015.

Згідно зі змістом вказаної довіреності ОСОБА_2 уповноважено отримувати вантажі, що прибули на адресу ПП «Антал» на залізничній станції, що спростовує доводи апелянта про відсутність факту отримання товару.

Посилання апелянта на порушення ПП «Антал» приписів Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерство палива та енергетики України № 281/171/578/155 від 20.05.2008, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за № 805/15496, суд апеляційної інстанції також знаходить необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 6.1 Інструкції на всіх підприємствах ведеться облік нафти і нафтопродуктів із записом у журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП (на НПЗ у спеціальних регістрах складського обліку) для кожного резервуара з відображенням усіх технологічних операцій, що здійснюються кожною зміною.

Підпунктом 10.2.1 Інструкції передбачено, що приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється працівниками автозаправної станції за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності. Приймання нафтопродуктів здійснюється відповідно до вимог робочої інструкції оператора АЗС та інструкції з охорони праці, які повинні бути затверджені керівником підприємства, якому належить АЗС.

На підставі ТТН та акта приймання (у разі його наявності) оператор АЗС має оприбуткувати прийнятий нафтопродукт за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки), тобто зробити необхідні записи в журналі обліку надходження нафтопродуктів на АЗС за формою N 13-НП. Дані про оприбутковані нафтопродукти заносяться до змінного звіту АЗС за формою N 17-НП (пп. 10.2.10 Інструкції).

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що вказана Інструкція визначає певні спеціальні правила здійснення господарської діяльності та ведення бухгалтерського обліку суб'єктами господарювання, які займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України, недотримання вимог якої може стати підставою для притягнення до відповідальності за порушення ведення бухгалтерського обліку, проте жодним чином не може свідчити про безтоварність господарської операції з контрагентами-постачальниками.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до положень Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України № 271/121 від 04.06.2007, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 4 липня 2007 року за № 762/14029, акти приймання нафтопродуктів по якості (форма № 14-НК) складаються лише у разі встановлення невідповідності якості нафти та/або нафтопродуктів, що надійшли, вимогам нормативних документів.

Щодо посилання податкового органу на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова у справі № 646/3810/15-к від 09.04.2015 відносно посадової особи ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020», колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом встановлено, апелянтом не заперечується, що вказаний вирок суду винесено не стосовно позивача, господарські взаємовідносини між ПП «Антал» та ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020» в рамках вказаної кримінальної справи не досліджувались, а тому його наявність не може бути підставою для визнання господарських операцій нереальними.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що факт здійснення ПП «Антал» господарських операцій з ТОВ «ГАЗУКРАЇНА - 2020» та ТОВ «Торговий Дім ВЕТЕК» підтверджується належними та достатніми первинними документами бухгалтерського обліку, що є підставою для віднесення сум витрат по вказаним угодам до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також віднесення сум ПДВ, сплачених в ціні товару (послуг), до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування та свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 січня 2016 року в адміністративній справі № 804/16463/15 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.

Повний текст ухвали складений 22 вересня 2016 року.

Головуючий: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова