Постанова № 61573811, 26.09.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/3307/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кравченка М.М.;

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного територіального управління Військової служби правопорядку, третя особа: Командувач військ оперативного командування «Південь» генерал-майор ОСОБА_2, про визнання контракту таким, що втратив чинність, зобовязання вчинити певні дії, -

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся з адміністративним позовом до Південного територіального управління Військової служби правопорядку, третя особа: Командувач військ оперативного командування «Південь» генерал-майор ОСОБА_2, в якому просив суд: визнати контракт на службу у Збройних силах України від 04.11.2015 року, укладений між ОСОБА_3 та Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обовязки Командуючого військ Оперативного командування «Південь» генералом майором ОСОБА_4 таким, що втратив чинність на підставі суттєвої зміни його умов та закінченням його строку; зобовязати Південне територіальне управління Військової служби правопорядку у звязку із закінченням строку дії контракту на службу у Збройних силах України від 04.11.2015 року виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Південного територіального управління Військової служби правопорядку, та вирішити питання про звільнення ОСОБА_1 зі служби у Південному територіальному управлінні Військової служби правопорядку Збройних сил України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 04.11.2015 року він уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України. 21.06.2016 року позивач подав рапорт про звільнення з військової служби у звязку із закінченням чинності контракту, але цей рапорт дотепер не задоволений та не вирішено питання про звільнення ОСОБА_1 із військової служби.

Представник позивача проти адміністративного позову заперечив в повному обсязі та просив суд відмовити в його задоволенні на підставах, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, зазначаючи, що жодної підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби в умовах особливого періоду не вбачається.

Оскільки в судовому засіданні, призначеному на 21.09.2016 року, представники позивача та представник відповідача не заявляли клопотань про витребування додаткових письмових доказів, допиту свідків чи експертів, третя особа до судового засідання не зявилась, суд на підставі ст.122 та ст.128 КАС України вирішив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 призваний на військову службу за частковою мобілізацією згідно Указу Президента України від 14.01.2015 року. 04.11.2015 року позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України.

Відповідно до п. 3 контракт є строковим та укладається до закінчення особливого періоду.

Пунктом 9 контракту передбачено, що умови контракту можуть бути змінені або доповнені тільки за згодою сторін у письмовій формі.

На час звернення до суду позивач проходить військову службу на посаді офіцера відділення запобігання і профілактики злочинів та правопорушень відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень у Південному територіальному управлінні Військової служби правопорядку (військовій частині А1495).

21.06.2016 року позивач подав на імя заступника начальника Південного територіального управління Військової служби правопорядку рапорт, відповідно до якого просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби у звязку із закінченням 04.05.2016 року строку дії контракту.

Позивач зазначив, що у відповідь на поданий рапорт йому повідомлено, що строк дії строкового контакту, укладеного з Міністерством оборони України ще не сплив, оскільки в Україні діє особливий період.

Відповідно до ч.1,2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно із ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Згідно із ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»

Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом

Тобто, законом чітко визначено два різні види проходження служби в Збройних Силах України.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Згідно із ч.1 ст.19 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов'язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

На військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби, а саме: особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, військовозобов'язані, резервісти, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, та жінки з відповідною освітою віком від 18 до 40 років - на військову службу за контрактом осіб рядового складу (ч. 1 ст. 20 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» строки строкової військової служби в календарному обчисленні встановлюються: для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення).

Зі змісту п. 16 Положення вбачається, що контракт на проходження військової служби укладається з Міністерством оборони України. Право на укладання зазначених контрактів делеговано Міністерством оборони, зокрема, посадовим особам, які мають право видавати накази по особовому складу та до повноважень яких належить призначення на відповідні посади, - з особами, що призначені або призначаються на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено військове звання від рядового складу до старшого офіцерського складу.

Відповідно до вищевказаної норми Положення, спірний контракт укладений між ОСОБА_1 з однієї сторони, та Міністерством оборони України, - з іншої.

Так, позивач вважає, що контракт про проходження військової служби у Збройних силах України від 04.11.2015 року має бути визнаним таким, що втратив чинність, зокрема, на тих підставах, що після переведення позивача на іншу посаду, новий контракт з ним не укладався.

В цьому контексті суд звертає увагу, що згідно п. 27 Положення військовослужбовці укладають новий контракт про проходження військової служби, зокрема, в разі прибуття для проходження військової служби у Збройних Силах України з інших військових формувань із виключенням зі списків особового складу цих військових формувань.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» військове формування створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України», Збройні Сили України це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Відтак, суд зазначає, що переведення позивача на іншу посаду в рамках проходження військової служби відбувалося в рамках одного військового формування Збройних Сил України. Тому, твердження позивача, що з його переведенням на відповідну посаду до Південного територіального управління Військової служби правопорядку відбулась суттєва зміна умов контракту від 04.11.2015 року, - є помилковим.

Стосовно вимоги позивача про визнання контракту про проходження військової служби у Збройних силах України від 04.11.2015 року таким, що втратив чинність у звязку із закінченням його строку з посиланням на п. 3 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», закінчення особливого періоду та демобілізації згідно Указів Президента України від 25.03.2016 року №115/2016 та від 24.06.2016 року № 271/2016, суд зазначає наступне.

Згідно абзацу третього ч.1 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

Демобілізація комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Суд звертає увагу на те, що Указами Президента України від 25.03.2016 року №115/2016 та від 24.06.2016 року № 271/2016 чітко визначено коло осіб, які підпадають під його дію, а саме: військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призвані відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 року №607, Указу Президента України від 14.01.2015 року № 15.

Таким чином, оскільки позивач має статус військовослужбовця військової служби за контрактом, то дія даного Указу на нього не поширюється.

Крім того, суд зазначає, що закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Відтак, позивач помилково ототожнює поняття «демобілізація» та «закінчення особливого періоду», а тому строк дії контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України від 04.11.2015 року триває.

Згідно із ч. 6 ст. 26 Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: а) у зв'язку із закінченням строку контракту; б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби; в) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; г) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі; д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України; е) через службову невідповідність; є) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади; ж) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; з) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця); и) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; і) у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, відповідно до якого військовослужбовця притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; ї) у зв'язку з неможливістю переведення на іншу посаду у разі безпосереднього підпорядкування близькій особі; й) у зв'язку із встановленням за результатами спеціальної перевірки, яка здійснюється під час доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, відомостей, які не відповідають установленим законодавством вимогам для зайняття посади (прийому на військову службу); к) у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем - жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років; л) у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Тобто, законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для звільнення з військової служби військовослужбовців за контрактом.

Враховуючи те, що Указом Президента України від 25.03.2016 року №115/2016 чітко визначено коло осіб, які підпадають під його дію, а саме: військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призвані відповідно до Указу Президента України від 21.07.2014 року №607 та Указу Президента України від 14.01.2015 року №15, позивач не підпадає під дію даного Указу, оскільки має статус військовослужбовця військової служби за контрактом.

На підставі вищенаведеного, а також беручи до уваги, що строк дії контракту позивача не закінчився, а також умови контракту від 04.11.2015 року в частині визначення строків проходження військової служи, не змінювалися, суд доходить висновку, що у задоволенні позову в частині визнання контракту від 04.11.2015 року таким, що втратив чинність на підставі суттєвої зміни його умов та закінченням його строку, слід відмовити.

Вимога позивача щодо зобовязання відповідача виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Південного територіального управління Військової служби правопорядку у звязку із закінченням строку дії та вирішення питання про звільнення позивача зі служби також не належить до задоволення, оскільки є похідною від вимоги про визнання контракту від 04.11.2015 року таким, що втратив чинність на підставі суттєвої зміни його умов та закінченням його строку.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами з посиланням на відповідні положення законодавства про необґрунтованість позовних вимог позивача.

Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами.

Відповідно до ч.2 чт.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки суд по справі свідків не залучав та не призначав проведення судових експертиз, розподіл судових витрат не здійснюється.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 7, 8, 9, 11, 69-71, 86, 94, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст.185, 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.254 КАС України.

СуддяМ.М. Кравченко