Постанова № 61569628, 22.09.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2016 р. Справа № 920/234/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 за дорученням від 21.03.2016 року

відповідача ОСОБА_2 за дорученням № 250 від 06.09.2016 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2439С/1-32) на рішення господарського суду Сумської області від 09 серпня 2016 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аратта-Агро, с. Вікторівка Ніжинського району Чернігівської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Шалигинське, с. Шалигине Глухівського району Сумської області

про стягнення 5932921 грн. 68 коп.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 09 серпня 2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Джепа Ю.А., суддя Коваленко О.В., суддя Яковенко В.В.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ Шалигинське на користь ТОВ Аратта-Агро заборгованості за договором купівлі-продажу № 01/12/12 від 01.12.2012 року у розмірі 3151341,88 грн., 3% річних у розмірі 271128,21 грн., інфляційних збитків у розмірі 2510451,49 грн., витрат по сплаті судового збору у розмірі 88993,83 грн.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 09 серпня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Вказує на те, що господарський суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи видаткових накладних, оскільки надані суду примірники вказаних документів є суперечливими. Також зазначає, що пояснення головного агронома ОСОБА_3 свідчать про те, що вказана уповноважена особа первинні документи (видаткові накладні) не підписувала, товар не отримувала. Вважає, що документи його власної податкової звітності не можуть бути належними та допустимими доказами здійснення господарських операцій та отримання товарів за Договором поставки.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному зясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. Вказує на недоцільність призначення по справі комплексної експертизи, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів, які прямо та побічно підтверджують факт здійснення поставки товару. Також зазначає, що в межах даної справи суд першої інстанції встановив факт існування заборгованості відповідача не лише на підставі доказів податкової звітності, оскільки в матеріалах справи наявні оригінали видаткових накладних, які надавалися як позивачем так і відповідачем.

У судовому засіданні представник відповідача подав клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України або Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз міністерства юстиції України.

На вирішення експертизи відповідач просить поставити перед експертом питання приналежності підпису на оригіналах видаткових накладних № 1, № 8 та № 9, наданих відповідачем та позивачем, ОСОБА_3, питання чи нанесено відтиск печатки у графі (отримав(ла) на зазначених видаткових накладних печаткою ТОВ Шалигинське, а також питання чи відповідають єдиному документу, виготовленому у двох оригінальних примірниках за формою та змістом вищезазначені видаткові накладні.

Розглянувши клопотання відповідача, вислухавши думку представника позивача, який заперечував проти його задоволення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.3012 року «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» зазначено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, дійшла висновку про те, що матеріали справи містять достатньо доказів, які підтверджують факт здійснення поставки товару, у звязку з чим клопотання представника відповідача про проведення експертизи видаткових накладних не підлягає задоволенню.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Сумської області норм процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01.12.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Аратта-Агро (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Шалигинське (покупець) укладений Договір купівлі-продажу № 01/12/12 (т.1 а.с.10,11).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобовязався у порядку і на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцеві зерно кукурудзи урожаю 2012 року у кількості 1643 т 535 кг (сільськогосподарська продукція), а покупець (відповідач) прийняти та оплатити цю сільськогосподарську продукцію.

Згідно з п. 1.2 Договору місцем передання продукції продавцем покупцю є елеватор покупця за адресою: Сумська область, м. Глухів, вул. Рильський Шлях, 1-а.

Відповідно до п.2.1 Договору ціна однієї тони зерна кукурудзи врожаю 2012 року становить 1606,00 грн., з урахуванням ПДВ.

У п.п. 2.2, 2.3 Договору Покупець проводить оплату продукції у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця. Оплата проводиться у національній валюті на протязі 10 банківських днів після отримання покупцем сільськогосподарської продукції у продавця на підставі виставленого ним рахунку.

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 5932921,68 грн. заборгованості, що складається із заборгованості за договором купівлі-продажу № 01/12/12 від 01.12.2012 у сумі 3151341,88 грн., 271 128,21 грн. суми 3 % річних; 2510451,49 грн. інфляційне збільшення суми боргу та судові витрати у розмірі 88 993,83 грн. (т.1 а.с.3-8).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у поданому суду першої інстанції відзиві на позов відповідач не заперечував факт отримання товару за Договором купівлі-продажу № 01/12/12. Так відповідач зазначив, що перша партія товару у кількості 393,526 тон на загальну суму 632001,18 грн. поставлена 30.01.2013 року і сплачена платіжним дорученням № 1304 від 30.01.2013 року. Друга партія товару - кукурудза у кількості 1306,474 тон на загальну суму 2367001,66 грн. поставлена 28 лютого 2013 року за видатковою накладною № 8. Всього поставлено 1700 тон товару на суму 2 730 200,00 грн. 20 березня 2013 року позивач здійснив додаткову поставку третьої партії товару у кількості 436,836 тон, що підтверджується видатковою накладною № 9 від 20.03.2013р. Відповідач також зазначає, що позивач фактично змусив його прийняти товар, а ОСОБА_2 звірки взаєморозрахунків, доданий до позовної заяви, не є первинним документом, та не може підтверджувати або спростовувати виконання сторонами зобов'язань (т.1 а.с.54-58,16).

Проте, в подальшому відповідач змінює свою позицію по справі та наполягає, що його представник не отримував від позивача товару за укладеним Договором. У засіданні суду першої інстанції посадова особа відповідача ОСОБА_3 надав усні пояснення, у яких зазначив, що товару за спірним договором він не отримував, видаткових накладних не підписував та до його посадових обовязків взагалі не входить отримання будь-яких товарно-матеріальних цінностей за господарськими договорами товариства з контрагентами.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору купівлі-продажу № 01/12/12 позивач передав у власність відповідача три партії зерна кукурудзи фуражної 3 класу за видатковою накладною № 1 від 30.01.2013 року на загальну суму 632001,18 грн.; видатковою накладною № 8 від 28.02.2013 року на загальну суму 2367001,66 грн.; видатковою накладною № 9 від 20.03.2013 року на загальну суму 784339,04 грн. (т.3 а.с.117-119).

Вказана сільськогосподарська продукція отримана представником відповідача ОСОБА_3 на підставі довіреності № 2 від 17.01.2013, яка скріплена печаткою підприємства відповідача (т.3 а.с.120).

Колегія суддів ставиться критично до тверджень відповідача про неотримання товару за вказаними накладними, оскільки в матеріалах справи наявні другі примірники оригіналів вказаних накладних, які до матеріалів справи надані самим відповідачем.

У засіданні суду апеляційної інстанції, представник позивача пояснив, що перші примірники оригіналів видаткових накладних підписані відповідачем у присутності позивача, а другі екземпляри позивач передав відповідачу зі своїми підписами і не бачив коли і яким представником відповідача вони підписувались. Посилання відповідача на те, що накладні підписані неуповноваженою особою суд оцінює критично враховуючи те, що відповідач своїми діями схвалив поставки.

З платіжного доручення № 1304 від 30.01.2013 року та банківської виписки по рахунку ТОВ Аратта-Агро вбачається, що першу партію зерна кукурудзи відповідач оплатив 30.01.2013 року перерахувавши позивачу 632000,00 грн. (призначення платежу за кукурудзу згідно рахунка б/н від 30.01.2013 року) (т.1 а.с.62, 63).

Решта поставленої сільськогосподарської продукції залишилась неоплаченою, у звязку з чим 16.01.2016 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу № 8 про оплату залишку заборгованості за поставлений товар у розмірі 3151341,88 грн. протягом 10 банківських днів з дні отримання цієї вимоги та доданих до неї документів, а також у звязку зі зміною банківських реквізитів направлено відповідачеві для оплати відповідні рахунки № 1 від 11.01.2016 на суму 784339,04 грн., № 2 від 11.01.2016 на суму 2367001,66 грн. та № 3 від 11.01.2016 на суму 1,18 грн. (з урахуванням часткової проплати) (т.1 а.с.17-19).

Колегія суддів вважає, що факт отримання відповідачем товару також підтверджується ОСОБА_2 звіряння взаємних розрахунків за 2013 рік, який складений, підписаний та скріплений печатками сторін, з якого вбачається наявність заборгованості відповідача перед позивачем за здійсненими господарськими операціями з купівлі-продажу товару (зерна кукурудзи) протягом січня-березня 2013 року на суму 3151341,88 грн. та відображено часткову оплату отриманого відповідачем товару на суму 632000,00 грн. (т. 1 а.с.16).

З заяви, направленої ТОВ Аратта-Агро за вихідним № 20 від 14.01.2016 про зарахування зустрічних однорідних вимог вбачається, що ТОВ Аратта-Агро є кредитором ТОВ «Шалигінське» за Договором купівлі-продажу № 01/12/12 від 01.12.2012 на суму 3151341,88 грн., В заяві відповідач стверджує, право вимоги підтверджується договором купівлі-продажу № 01/12/12 від 01.12.2012 року та актом звірки взаємних розрахунків за період 2013 рік (т.1 а.с.81-84).

З наявних у матеріалах справи копій декларацій з податку на додану вартість ТОВ Шалигинське, поданих суду 08.08.2016 року Шосткинською ОДПІ Головного управління ДФС у Сумській області вбачається, що у бухгалтерському обліку відповідача відображені господарські операції з купівлі-продажу сільськогосподарської продукції за Договором купівлі-продажу № 01/12/12 від 01.12.2012 року на суми, вказані у видаткових накладних № 1 від 30.01.2013 року, № 8 від 28.02.2013 року, № 9 від 20.03.2013 року. Вказані витрати відповідача включені ним до податкового кредиту (т.3 а.с.136-158).

Присутній у засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача підтвердив включення зазначених сум до декларацій та не зміг пояснити суду відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій з купівлі-продажу сільськогосподарської продукції за Договором купівлі-продажу № 01/12/12 від 01.12.2012 року за видатковими накладними № 1 від 30.01.2013 року, № 8 від 28.02.2013 року, № 9 від 20.03.2013 року. Також не надав суду доказів внесення змін до податкових декларацій за вказаний період.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Вказані норми чинного законодавства передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За умовами ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України наголошує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України зазначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Приймаючи до уваги, що позивач довів факт поставки товару відповідачу за видатковими накладними № 1 від 30.01.2013 року, № 8 від 28.02.2013 року, № 9 від 20.03.2013 року, а відповідач оплатив першу партію зерна кукурудзи у розмірі 632000,00 грн. та не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів сплати заборгованості за Договором купівлі-продажу № 01/12/12 від 01.12.2012 року за наступними поставками, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 3151341,88 грн.

У звязку з тим, що відповідач не оплатив отриманий товар у визначені Договором строки, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 271128,21 грн., інфляційних збитків у розмірі 2510451,49 грн.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до Листа Верховного Суду України № 62-97 р. від 03.04.1997 року «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» інфляційні втрати за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочення виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція, і коли строк виконання зобов'язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов'язання - після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць, але не розраховується поденний індекс інфляції.

У ст.253 ЦК України зазначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов"язано його початок.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що керуючись умовами укладеного договору купівлі-продажу та вимогами ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував до сплати 0,11 грн. суму 3% річних та 0,94 грн. інфляційних збитків за поставою товару від 30.01.2013 року, 204470,03 грн. суму 3% річних та 1885623,04 грн. інфляційних збитків за поставкою від 28.02.2013 року, 66658,07 грн. суму 3% річних та 624827,51 грн. інфляційних збитків за поставкою від 20.03.2013 року (т.1 а.с.6,7).

Приймаючи до уваги невиконання відповідачем умов Договору купівлі0продажу, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 271128,21 грн. та інфляційних збитків у розмірі 2510451,49 грн.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд розглянув всебічно, повно та обєктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи відповідача про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційних скаргах не вбачається.

За таких обставин, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Сумської області від 09 серпня 2016 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 09 серпня 2016 року у справі № 920/234/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повна постанова складена 27.09.2016 року.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.